BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX червня 2000 року |

Вічний президент

Позаіконні рефлексії з приводу сімдесятип"ятиріччя Миколи Плав"юка

Тарас БАТЕНКО, Центр політичних досліджень "Нова Хвиля"

Серед статичних ікон українського культурно-політичного ренесансу XX сторіччя маємо образ “Вічного Революціонера” у редакції Івана Франка. Маємо “Вічних Сучасників”, у цій номінації могли б виступити нині активні діаспорні діячі Анатоль Камінський чи Осип Зінкевич. Маємо “Вічного Студента” авторства гумориста Юрія Шияна. Віддавна вималювався ще один “образ вічності” – портрет Миколи Плав’юка, який ще не ікона, але вже й не звичайне полотнище, вибілене в каламутних водах української діаспори.

Неперервність державницької традиції: президенти УНР в екзилі

Отак менш ніж за місяць перебігли три ювілеї керівників трьох відгалужень Організації українських націоналістів. Микола Плав’юк для української громадськості назавжди залишиться ще й останнім президентом Української народної республіки в екзилі. Нині він і далі є помітною постаттю на українському політичному олімпі, хоч і не впливає на прийняття важливих політичних рішень у державі. Микола Плав’юк є живим втіленням діаспорної державницької традиції, а відтак неперервності українського державницького руху загалом.
Біографію М.Плав’юка історики мабуть тісно вплітатимуть у хроніку діяльності екзильного Державного центру Української народної республіки. Тож варто згадати хоча б кількома словами попередників Миколи Плав’юка.

Андрій Лівицький (1879-1954), президент УНР 1926-54 рр. Соціал-демократ за переконаннями, брав активну участь в українському громадському житті Наддніпрянщини. У роки Директорії він міністр юстиції, міністр закордонних справ. 22 квітня 1920 р. йому довелося підписати союзний договір з Польщею – Варшавський договір. Після вбивства С.Петлюри А.Лівицький очолив Державний Центр УНР. Після Другої світової війни ініціював механізм консолідації представників емігрантських політичних партій. Так створилася у 1948 р. Українська національна рада, по суті український емігрантський парламент. У різний час цю інституцію очолювали Осип Бойдуник, Іван Лисяк-Рудницький, Михайло Воскобійник й ін.

Степан Витвицький (1884-1965), президент УНР 1954-65 рр. Доктор права і “січовик”, С.Витвицький активно заявив про себе перед Другою світовою війною як один із лідерів Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО).
З часу перебування ЗУНР в екзилі у Відні С.Витвицький очолює її зовнішньополітичне відомство. Згодом стає послом до польського сейму та заступником голови УНДО й Української парламентарної репрезентації.
Микола Лівицький (1907-1989), президент УНР 1967-89 рр., син Андрія Лівицького. Після Другої світової війни реалізовував себе як член Уряду УНР, редактор часопису, згодом екзильний прем’єр та керівник відділу закордонних справ. На посту президента УНР М.Лівицький проявив себе більше як авторитарний діяч, що й спровокувало у 70-х рр. конфлікт між партіями, які входили до УНРади. Конфлікт вдалося погасити лише після прийняття “Тимчасового закону”, який дещо демократизував Державний центр УНР в екзилі.
Микола Плав’юк ще за життя М.Лівицького був заприсяжений як віце-президент УНР. Наприкінці 1989 р., після смерті М.Лівицького, обраний четвертим і, як виявилося, останнім президентом Української народної республіки. Та для частини діаспорного середовища М.Плав’юк, гадаємо, так і залишився президентом. “Вічним Президентом” у кращих зразках західної демократії.

Вождь

Обрання М. Плав’юка екзильним президентом символізувало апогей його діаспорної політичної кар’єри. А початок її сягає ще далеких 40-х рр., коли пан Микола опинився під час Другої світової війни у Німеччині, де й здобув вищу освіту в галузі економіки. Він бере участь у студентському житті, зокрема у молодіжній організації “Пласт”. Властиво політична біографія розпочинається з 1956 р., коли він став президентом однієї з найбільш активних у той час діаспорних структур – Українського Національного Об’єднання у Канаді. Далі, у 1967 р., він веде ідеологічну роботу у першому Світовому конгресі вільних українців (СКВУ), де стає Генеральним секретарем, а у 1978 р. його президентом. Протягом десятиріч діаспорного життя – М.Плав’юк у постійному пошуку моделей консолідації тамтешнього українства. Однак він, мабуть, свідомий того, що кінцеве об’єднання апріорі неможливе. Й однією з причин була належність М.Плав’юка до ОУН мельниківського відгалуження. Якраз у 50-70-х рр. брали гору антагоністичні струмені між трьома гілками ОУН.

70-ті роки виявилися часом випробувань на кадрову та організаційну міць для мельниківської ОУН, що веде свій родовід від Євгена Коновальця. 1977 року не стало голови ПУН Олега Штуль-Ждановича, який очолив організацію після смерті полковника А.Мельника. 1979 року, внаслідок інфаркту, помер четвертий голова ПУНу Денис Квітковський. Організація заприсягла нового вождя. Ним став 1979 р. Микола Плав’юк.

Не варто дивуватися, що ОУН (м) чи ОУН (б) є структурами, які збудовані за вождівським принципом. М.Плав’юк, прощаючись із Д.Квітковським, висловився про нього як про людину, яка “доказала свою вірність Андрієві Мельнику”. Зважте, не йдеться про вірність певній ідеї чи цілому націоналістичному середовищу. Така вірність якраз характеризує організацію як структуру авторитарного ґатунку.

У 80-х рр. ОУН (м) суттєво зміцнила свої позиції в УНРаді, свідченням чого є очолення М.Плав’юком Державного центру УНР в екзилі. З проголошенням незалежності України керівники ДЦ УНР швидко зрозуміли символізм, а далі й анахронізм цієї інституції і з осені 1991 р. М.Плав’юк ініціює процес передачі повноважень ДЦ УНР (відзнаки президента УНР – клейнод гетьмана Івана Мазепи) Урядові незалежної України. Це сталося 24 серпня 1992 р.

Ідеолог та меценат

З початку 90-х рр. починається новий етап у біографії Микола Плав’юка. Очолювана ним організація не була штучно перекинена на українські терени, а шукала шляхів ідеологічного впливу на вже існуючі політичні партії націонал-демократичного спрямування. М.Плав’юк виходив із засади: ОУН не може бути партією. На початку 90-х найбільшу ставку М.Плав’юк почав робити на Українську республіканську партію, колишню Українську гельсінську спілку, котру очолював Левко Лук’яненко. Кілька лідерів партії були навіть заприсяжені як члени ОУН. Один з колишніх заступників Л.Лук’яненка, у минулому теж народний депутат, Олесь Шевченко нині є заступником голови ОУН (м). Серед обидвох організацій були авторитетні діячі, котрі відстоювали принцип подвійного членства – в УРП та ОУН. Так членами УРП стали Микола Плав’юк та Павло Дорожинський, редактор журналу “Самостійна Україна” й один із головних ідеологів ОУН (м). З часу головування в УРП Михайла Гориня ідея тісного співжиття з ОУН М.Плав’юка не надто охоче віталася. Хоч екс-президент УНР в екзилі продовжував шукати механізму впливу на партійний актив Республіканської партії. 1995 р., на 5-му з’їзді УРП, М.Плав’юк активно бере участь у секційних засідання з’їзду, зокрема молодіжному. Однак позитивних наслідків для ОУН це не мало.

Напередодні парламентських виборів в Україні 1994 р. М.Плав’юк ідеологічно та фінансово підтримує ініціативу координації виборчих потуг націонал-демократичних партій, які згуртувалися довкола Демократичного об’єднання “Україна” (співкерівником його був Л.Лук’яненко). Об’єднання так і не змогло під час виборчої кампанії налагодити тісної взаємодії з Народним рухом України і в багатьох областях не відбувся процес спільного погодження кандидатів у депутати. Крім цього, М.Плав’юк категорично відмовлявся кандидатувати до парламенту, зосереджуючи свою роботу цілком на ідеологічно-просвітницькій, видавничій та меншою мірою організаційній роботі. Саме в ділянці структурної розбудови ОУН не спостерігаємо помітного успіху. У Львівській області осередок ОУН (м) цілком довів свою нежиттєздатність. А організація загалом залишилась замкнутою в собі. Однак відчутним є ідеологічний вплив ОУН, головним чином завдяки видавничій базі.
М.Плав’юк-ідеолог постав перед українським загалом не старим оунівським вождем, а лідером, який не може говорити про якусь обов’язкову ідеологію в незалежній Україні. М.Плав’юк-націоналіст чітко заявляє з трибуни XIII Великого збору українських націоналістів 1994 р., що стоїть на позиціях політичного плюралізму, а не однієї офіційної ідеології. Замість класової боротьби – національна солідарність.

Меценатська діяльність М.Плав’юка варта окремої згадки. Досить сказати, що через Фундацію ім. О.Ольжича, головою якої він є, а також Видавництво ім. О.Теліги видано десятки книжок в галузі української історії, культури та політичної думки. М.Плав’юк займався творенням інституцій, через які б старша та молодша інтелігенція могла займатися теоретичним осмисленням націоналістичного доробку. ОУН почала видавати на теренах України газету “Українське слово” (попередньо її головний осідок був у Парижі) та кілька журналів – “Розбудова держави”, “Самостійна Україна”, молодіжний журнал “Смолоскипи” тощо. Спершу вважалося, що журнал “Розбудова держави” (гол. ред. В.Терен) функціонував як орган УРП. Коли ж дійшло до ідеологічних розходжень між керівництво Республіканської партії та ОУН, остання встановила на нього свою цілковиту монополію. Цікавим є й абсолютно емігрантський продукт – журнал “Самостійна Україна”, що орієнтується тільки на діаспорного читача. У розмові з автором цих рядків головний редактор часопису Павло Дорожинський якось зауважив, що ще з десяток років і більшість емігрантських україномовних видань перестануть існувати. Стара політична діаспора неспинно відходить, залишаючи після себе добру пам’ять.

Консолідатор і реаліст

Микола Плав’юк є людиною, яка здатна на самостійний та глибокий політичний аналіз. Об’єктивна оцінка становища ОУН (м) на теренах України підвела М.Плав’юка до думки шукати шляхи співпраці з іншими націоналістичними відгалуженнями, зокрема із, здавалося, одвічними суперниками, бандерівцями.
Наприкінці 1993 р. на шпальтах газети “Українське слово” з’являється стаття М.Плав’юка п.н. “До проблеми співпраці”, яку жваво почали обговорювати у націоналістичній пресі. З висоти прожитого часу голова ОУН визнавав, що “всі розколи, які відбулись від того часу (1940 року. – Т.Б.) – це вже історичне минуле. І хай же історики, аналізуючи всі причини розколу і наслідки, дадуть їм належну оцінку. Ми живемо сьогодні, ми мусимо думати про майбутнє, і тому підхід до тих справ не можна пов’язувати з минулим”. М.Плав’юк однак не зупинився на цьому патетичному тоні і запропонував механізм розв’язання давніх протиріч між націоналістичними середовищами, що перекинулися з діаспори в Україну. “Треба, – пише М.Плав’юк, – оголосити перемир’я між усіма націоналістичними групами і спільно, разом проводити роботу... Це повинно стати імпульсом до того, щоб від усіх націоналістичних формацій створити Контактну комісію”. Незабаром М.Плав’юк зустрівся з головними лідерами націоналістичних організацій, зокрема й з головою ОУН(б) Славою Стецько. Нині можемо говорити про суттєве пом’якшення тону між лідерами ряду націоналістичних організацій і зокрема між ОУН (м) та ОУН (б). Хоч про об’єднання, очевидно, марно говорити. Корінь конфлікту глибоко сидить у свідомості багатьох діячів ОУН.

На початку 2000 року Микола Плав’юк поставив під сумнів доцільність проведення загальноукраїнського референдуму, назвавши його безглуздим і таким, що може загрожувати політичній стабільності владних структур України.
Він вважає недоцільним надмірну концентрацію влади в руках Президента, але визнає, що вертати з того шляху вже, мабуть, запізно. Погляд М.Плав’юка може здатися поглядом уже відстороненої особи, котра здатна лише оцінювати, а не впливати. Тим не менше, М.Плав’юк намагається впливати порадами на політикум і в тому контексті запропонував відмовитися від штучного творення української політичної нації (з початку 70-х рр. гаслом ОУН, котре озвучив Олег Штуль-Жданович, було “Україна – спільне добро всіх її громадян”, що якраз відповідало ідеї творити політичну націю). М.Плав’юк вважає, що за принципом “політична нація” нівелюється національна держава. На думку голови ОУН (м), слід припинити дискусію з приводу ще однієї тези, надзвичайно популярної у країнах західної демократії – довкола побудови “громадянського суспільства”. Як вважає М.Плав’юк, за ідеєю громадянського суспільства стоїть вияв космополітизму, в якому губляться національні ознаки. Як писав Ернест Геллнер, “громадянське суспільство” є лише гаслом, і досі у більшості світу не існує того, що означає цей термін.

У травні 2000 р. у Києві відбувся ХV Великий збір українських націоналістів. П’ятий голова Проводу українських націоналістів окреслив напрямки діяльності організації у XXI столітті, яке назвав століттям націоналізму. М.Плав’юк також відзначив як позитивну тенденцію зменшення в Україні числа націоналістичних формацій, зміцнення співпраці з ОУН в Україні, ОУН державників, а також налагодження тісніших контактів з ОУН (бандерівців), а відтак і КУНом. М.Плав’юк переконаний, що співпрацю з націоналістичними структурами, навіть коли вона не дає “повного задоволення”, варто продовжувати. Адже, чи можна кидати гасло національної консолідації, коли залишається розбрат у власному домі?

POSTUP - ПОСТУП
№99 (543), 9
червня 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Ледь незагинув Горбачов
·Британського генерала вбило "17 листопада"
·Два Microsoft і один Гейтс
·Львів знову без світла
·Україна хоче свою частку СРСР

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·КІЛЬКА СЛІВ
·Гарячої води не буде довго
·Влада хоче взятись за українізацію
·Ціни ростуть, зарплати не падають
·Міліціонера вбили його ж зброєю

НАША СТОЛИЦЯ
·Там, де мене не чекають
·Львів знову без світла
·Проблеми, мабуть, тільки починаються
·АРХІВАРІУС

ПОСТУП З КРАЮ
·КРАЄВИД
·Юлія Тимошенко ще віце-прем"єр
·Контрабандисти полегшено зітхнуть
·Україна забула про ВІЛ-інфікованих
·"Громада" захищає Лазаренка
·Агафонова нарешті розглядатимуть
·"На захист Конституції, демократії, парламентаризму"

ПОСТУП У СВІТ
·Чеченки-камікадзе
·Протест обдурених вкладників
·Остання надія - на арабів
·Британського генерала вбило "17 листопада"
·Ізетбегович пішов у відставку
·СВІТООГЛЯД

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·КРАЙ
·Цукор уже не подорожчає
·Два Microsoft і один Гейтс
·СВІТ

АРТ-ПОСТУП
·Дітям - від дітей
·Панорама чистого жанру
·Чорно-білі світлини таємниць Японії

СПОРТ-ПОСТУП
·"Карпати": чергова втрата очок
·ДО СТАРТУ ЧЕМПІОНАТУ ЄВРОПИ ЗАЛИШИВСЯ 1 ДЕНЬ
·СПОРТ-БЛІЦ
·Тут зростають майбутні гросмейстери

ІНТЕРВ"Ю У ПОСТУПІ
·Михайло Гладій: До землі нарешті прийшов реальний власник

ТВОЕ ПРАВО У ПОСТУПІ
·Феміда із заплющеними очима

ПОСТАТІ У ПОСТУПІ
·Вічний президент

АРТ-ПОСТУП У СВІТ
·Сер Джон Еверет Міллес. МЕРІАН
·За лаштунками конкурсів
·Типово англійська пристрасть
·Міро прагнув зрозуміти очеретину

АВТО-ПОСТУП
·СП АВТО-ЗАЗ-DAEWOO у Львові
·НОВИНКИ

ПОСТУП З ПРОДОВЖЕННЯМ
·Майстер і Маргарита
·Суржик для інтелігенції

POST-ФАКТУМ
·КАЛЕНДАР
·Як починалися басейни
·ГОРОСКОП