Львівські обсервації
Імпрези
У неділю ходилисьмо з Юльцею на доброчинний концерт у театр Заньковецької. Організували його актори театру “Не журись!” і Федір Стригун. Три години висидіти без гальби пива було тяжко, але бігме не нудився. Якби ще Юльця не заважала, то було би люкс. Вона вичитала в газетах, жи Віктор Морозів жиє тепер у Канаді, і весь час сподівалася, що заспіває щось по-канадійськи. Але Морозів співав по- нашому, і то Юльцю дуже засмутило. А коли пані Стася з паном Дзюньом зачали вповідати свої кавали, то я гадав, жи Юльця дістала в животі кольки, бо раз по раз хапалася обома руками і реготала як зварйована. Я пробував їй затуляти бузю “Українським шляхом”, але мало що без пальців не зостався.
Але найбільше, що мене здивувало на тім концерті, жи наші люди так люблять скрипку, бо як заграв Олег Кульчицький, то нарід закляк, завмер і заціпенів, а потім бив такі брава, аж люстри дзвеніли. Бо я си гадав, жи наш нарід найбільше упадає за акордійоном Табачника. Аж ту бачимо шось єнше. А може, то наша галицька минтальність? Тамті – за акордийоном, а наші – за скрипков!
А найбільше мене знервувала Юльця – пальці зціпила, аж побіліли, ротика роззявила, очі витріщила, і здавалося, жи тоту скрипку вона ковтає, а не слухає. Я аж перелякався за неї і штурхнув пару разів, але де там – вона була не коло мене, а вся там, на сцені. Ну нє, більше я її на концерти з Кульчицьким брати не буду – після того, як зувидів, що він з кобітами робе.
Клюмба
Йду си через сквер, де наші патрійоти вирішуют державні і світові проблеми, а ветерани-визволителі ріжуться в доміно, аж ту мене хапают зі всіх сторін за руки. Виявляється, наша клюмба вже обговорює проекти каплички на місці тої “Цісарської кави”. А незмінний президент клюмби Олег Петрик розгорнув переді мною ціле креслення.
– О ту, видиш, має бути капличка, вгорі дзвін, аби кожен міг підійти і побамкати, а ту будуть імена замордованих співаків, композиторів і кобзарів.
Ну, врешті і ми дістанемо свою стіну плачу і не будемо жидам заздрили. Але пані Зоня мала свій проект, і то не капличку, а памнятник задушеній пісні. На памнятнику мали стояти москалі і душити пісню. Тоту бідачку пані Зоня намалювала у вигляді юної дівиці з крилами. А щоби зекономити гроші, запропонувала, аби то була жива композиція і “фігури” мінялися що дві години з перервою на ніч.
Далі нарід взявся обговорювати, що з тою будою робити – чи спалити, чи розвалити, а чи підірвати. А їден ветеран бою на Маківці зголосився, жи має трохи австрійських ґранат, котрі він тримав на випадок прикордонного конфлікту з москалями. То міг би на добру справу позичити.
Бо наш нарід ніц так не любить, як руйнувати і будувати. Або навпаки.
Кацапізація
В окремих кнайпах вже стали крутити наші пісні, але чимало закладів мають десь усі наші захцянки. В колишньому кінотеатрі Щорса, а нині Шевченка, коло самого памнятника Грушевському, є також забігайлівка. Та, незважаючи на ці святі імена, лунають там майже самі кацапські пісні.
Взагалі, називати кінотеатри іменами наших класиків – вершина маразму з огляду на те, які фільми там деколи показують. Бо ж і без еротики, м’яко кажучи, не обходиться. А тому годилося б врешті позбутися більшовицьких звичаїв і перейменувати кінотеатри імені Шевченка та Лесі Українки. Адже ніде в Європі ніхто не присвоює розважальним закладам якісь такі імена.
Вибори
Ніц не розумію. Нашо той рифирендум робили, до хулєри? Мали скоротити кількість дипутатів, а теперичка навпаки – ше добирают, ше їм мало. І то на яких півтора року. Та шо він за півтора року вспіє? Навіть мерсидеса не купе. Хіба на мобільника заробе. Ну, може, ше яку фризієрню приватизує на тестьову і кнайпу на стрийка. І шлюс.
Бо то, знаєте, людина людині трохи українець. І мене всі питают: “Юзю, повідж нам, за кого голосувати. Бо ж то прецінь аж трийцять кандидатів!”
І шо ви си гадаєте? Я глибоко замислився. І згадалася мені притча про короля Данила, як покарав він одного боярина за якусь провину. Мав, бідачка, простояти, прив’язаний до слупа, три дні і три ночі без їжі та питва. Наступного дня над вечір післав король свого дворака, аби справдив, як чується боярин. Дворак побачив нещасного, геть обліпленого комарами, та тільки намірився був їх прогнати, як боярин крізь зціплені зуби попрохав:
– Не руш!
– А то чому? Та ж вони твою кров п’ють.
– Вже не п’ють. Ці напилися і ситі. А проженеш – нові прилетять, голодні.
Ну і з того робіть си висновок, кого тра обирати. Тільки не голодного, бо заки він собі і своїй родині тепле життя забезпечить, до нас і черга не дійде.
Телєвізія
Дивно якось поводить себе студія “1 плюс 1 “. Всюди реклямує себе, яка вона патріотична, а фільм “Вогнем і мечем” випустили на касеті в перекладі на російську. То це я маю слухати, як Бодьо Хмельницький по-кацапськи цвенькає?
Але й суто українські фільми, як от “Олекса Довбуш”, “Земля”, чомусь демонструвалися на телебаченні російською. Зате бойовики перекладає студія вже українською, особливо коли матами посилають. Ну, не фак ю?
Пише, що митники конфіскували старовинні книги, а серед них – “один том творів українського публіциста В. Білінського з 1834 року”.
Вбийте мене – не чув я про такого публіциста. Хіба би то мався на увазі нєістовий Віссарійон? Але назвати того україножера, який висміював і Шевченка, і нашу мову, українським публіцистом – троха зачорний гумор. Зрештою, жодної книги в тому році він не видав, а щойно першу статтю опублікував.
Так і залишилось загадкою сесе відкриття. Але наші митники як захочуть, то й не таке ще знайдуть. Най би їм велося. Може, колись і оригінал “Слова о полку Ігоревім” у якоїсь пані з-під цицьок вишпортають.
Експрес
До Києва з’їхалася вся московська попса на чолі з Аллою Пугачовою. Ну, і наші репортери відразу кинулися знимкувати, аж ту прилітає якийсь адміністратор і каже: “Боронь Боже, аби ви знимкували Аллу ззаду або збоку!”
Ну видите, шо сі робе? То вже багатостраждальний український нарід навіть не має права помилуватися дупою Пугачової? То таке стратегічне партнерство? То така дружба народів? А недучиканє ваше!
А може, та дупа сама є стратегічним об’єктом? Може, на ній відбуваються якісь атомні випробовування в мікромасштабі один до мільйона?
Але я си міркую, жи причина єнша. Певно, тота дупа така теньґа, жи ані в одну камеру не зміститься, ну, та й адміністрація вирішила, що як мають зняти іно кавалок, то ліпше ніц.
Листи
Шановна редакціє!
З глибокою повагою ставлюся до вашого видання, читаю “Поступ” щодня, тому про наболіле пишу саме вам. Мене дуже дивує і обурює стан справ з продажем аудіопродукції в нашому місті. Адже всі, хто продає її, крутять в основному імпортну, а переважно російську попсу. Я не чув жодної української пісні. На моє запитання, чому не ставлять українську естраду, відповідають: молоді зараз подобається російська попса. Я намагався переконати їх, що не вся молодь любить російську попсу, але це мало допомогло.
І ось я собі міркую: чи мають право на публічну трансляцію аудіозаписів та ліцензію на їх продаж оті всі розповсюджувачі ненашої попси? Чому влада нічого не робить з цього приводу? І ще одне. На моє глибоке переконання, наступним мером Львова має бути найбільший патріот Львова – Юрій Винничук. Бажаю успіхів, тримайтесь!
Микитин О. М.
А бігме в тім щось є. Маю на увазі той факт, що всюди ж крутять піратські записи. А це ж бо чудова нагода врешті вирішити проблему з русифікацією. Треба вимагати ліцензії і знищувати касети й диски так, як це уже робиться в Польщі й Росії.
Але щодо мера Львова, то прошу пана, дайтесі на стриманє. Я ту б’юсі як риба об лід, мені передають погрози, я, можна сказати, життям ризикую, а ви на мера того Винничука хочете! Чи то є справедливо? Нє, тоті галичани нігди вдячними не бувают. Іно посмертно. Ну, але дасться чути.
Дорогий пане Юзю.
З тої канадсько-української ґазети “Міст” ше направду будут люди. Бо вже помалу перестают конспектувати “Поступ”, а натомість дают сі виговорити місцевому народу. (Дєкуючи Вашій Юльці, забралися з її сторінок 60 канадських кавалерів-комахолюбів – ну і є тепер вільне місце!) Навіт вже зачєли виборчу кумпанію. У зверненню “Землякам в Україні”, поміж іншими одноразовими порадами, пан Остапенко з Вашингтона, письменник і колишній фронтовий старшина совєтскої армії (бо хто б ліпше знав, як не він!) каже конкретно: “В день голосування віддайте свій голос хоч чорту лисому, лише не комуністам”. Шкода, шо єдні вибори вже перейшли, а до других ше є троха заскоро. Най би наші слухали! Розуміїсі столичний хлоп і на відборі кадидатів, бо радит придивлятися до них з усіх боків: “Уявіть собі, що це стриптиз-шоу”. Тепер знаємо, пане Юзю, чому в Америці демократія, прецінь всі виборці наперед летят до стрип-барів, щоб ся набрати досвіду і приглянутися до депутатів. Тіку біда, жи в нас ні чорт лисий, ні патлатий кандидувати не хоче. Самі йно тілько святі йдут. Між собою вони – то ся вилами штрикают аж до самих виборів, але для виборців – то хоч кожного до рани прикладай з їхніми передвиборчими програмами. Та наш нарід – то є моцний їден! Спочатку тих святих канонізує до Верховної Ради, а потім ні сіло ні впало виявляє майже стовідсоткову ініціативу, аби їх відразу позбавити недоторканості і зменшити на поголів’ю. Як би не було, на всєк випадок, коли б ся наші послухали з тим стриптизом, кажіт, пане Юзю, нашим теперійшим львівским кандидатам вправлятися перед дзеркалом з роздягання.
Ше в тій газеті реклямують нові страви – інтернаціональні вареники, голубці, шницлі і м’ясо на патичках. Як сі розживу на ті інтервареники, то вишлю і Вам на пробу. Я собі так думаю, шо то би мало бути хіба з москалями. Бо ті, як зачєли співати “Інтернаціонал” в сімнайцятому році, то ше досі не скінчили. Хоч з тим пролетаріатом їм весь час і пролітає, і німецкі робітники добре далися взнаки рускім робітникам під час Другої світової, але шось тій пісні кінця скоро в них не видно.
Браття-поляки той “Інтернаціонал” зрозуміли по-свому і, вітаючи від Польських Авіаліній українців з Воскресінням Христовим, у тому самому святочному числі з міжнародними варениками і голубцями запевняють, що вони завжди разом з нами і мають квитки “до Львова та Кіева”. Добре знають наші сусіди, що у Львові є “мова”, а в Києві ше “язык”. То для того, шоб тамті, “кіевскіє”, вміли тим язиком повернути, коли читатимуть це оголошення. Як повіли мені ту старі галичани, котрі ше до війни мали нагоду їздили за Збруч, того “язика” вчилосі їм там просто. По-українськи сі казало “їдальня”, бо там їли, а в тамтих – “столовая”, бо стояли но порожні столи; далі сі казало “лікарня”, бо там лікували, а в тамтих – “больніца” бо там болєлі і т. д.
Поза тим, бажаю Вам, пане Юзю, всего найліпшого, а єншим – файної погоди, і шоб сі врешті вдавив колорадский жук на нашій бульбі.
Мацько Зальондинський
з Торонто
Ну, і прислав нам пан Мацько тоту канадійську газету, і виявилося – не віру своїм вочам! – редагують її таки в нас ві Львові, і то ті самі, що редагували небіжку “Ратушу” – Валерій Степанюк і славний випускник Вищої Партєйної Школи В. Синьокий. Ага, то от хто наших дівчат за кордон спроваджує!
|
|
