Політик, який любить поступ
– Ми вже знаємося, певно, років зо п’ять. Через це, може, й маю право задавати незручні запитання, залишаючи за Тобою право на них не відповідати, і, якщо це не викликатиме певних незручностей, звертатися на “Ти”. Отже, Ти маєш імідж небідної людини. Яке джерело Твого достатку?
– Цей імідж має дві складові. Насамперед, небідними є організації, з якими я працюю – скажімо, я є головою спостережної ради підприємства з будівництва високовольтних ліній електропередач. Це велике серйозне підприємство, яке здійснює будівельні та монтажні роботи по цілій Україні, виконує замовлення, в тому числі державні, з мільйонними обсягами. Але, зрозуміло, то не є мої приватні гроші. І це не одне підприємство, до якого я маю стосунок. Всі виробничі видатки – відрядження, транспорт – оплачують саме ці організації.
– Ти маєш особисте авто?
– Ні, а навіщо? Я маю службове. Стосовно ж моїх особистих коштів, то вони в основному складаються з грошей, отриманих як заробітна плата. Скажімо, хоча в моїй декларації за минулий рік вказана не надто велика сума, але в позаминулому я отримав значну суму – 135 тисяч гривень – від продажу квартири, маю рахунок в банку. Це те, що дозволяє мені зараз безбідно жити. Зрештою, особисто мені грошей треба не більше, як іншим.
– Ти трудоголік?
– Бачиш, із п’ятнадцяти років я працюю. Закінчивши вісім класів, я поступив у технікум, почав самостійне життя, отримував стипендію, перестав брати гроші в батьків. Зрозуміло, що тих 34 карбованців 50 копійок мені не вистачало і мені доводилося підпрацьовувати. Враховуючи, що зараз мені 31 рік, то за п’ятнадцять років я достатньо заробив.
– Фізичною працею?
– Бувало по-різному, доводилося працювати й фізично, але більше я працював головою.
– А Ти любиш фізичну працю – косити, наприклад?
– Як треба – то чому не попрацювати? А щодо косіння – то що я маю відповісти на таке питання? Наприклад, я мріяв би покосити на комбайні. Але люблю працювати головою, люблю вирішувати конкретні проблеми. Дуже часто, і мені це також приємно, до моєї думки прислухаються в спостережних радах, де я працюю, оскільки практика часто підтверджувала їх правильність; їх реалізація давала можливість підприємствам нормально розвиватися. Разом з тим я маю можливість пропагувати ідеї Фонду розвитку Львівщини, переконувати керівництво підприємств у необхідності з точки зору стратегічної корисності вкладати гроші у громадські ініціативи і неприбуткові проекти.
– Багато Твоїх особистих ініціатив у рамках Фонду розвитку Львова спрямовано на освітні заходи. Це раціональний вибір чи, може, спонтанний?
– Це наша планомірна робота, тут немає спонтанності, ми завжди підтримували, підтримуємо і будемо підтримувати розумних людей, будемо їм допомагати. Саме знання – кажуть дослідники – має стати виробничим ресурсом нового століття, до якого лишилося менш як півроку. Серед факторів економічного зростання вирішальним стає розвиток особи і ще досі просто не усвідомлено, який велетенський ресурс цього зростання криється в нас в Галичині, одному з інтелектуальних центрів не лише України, а й колишнього Союзу.
– Ти тісно співпрацюєш із психологами – це, власне, з цим і пов’язано?
– Я переконаний, що “наукою ХХІ століття” буде психологія. Мені дуже цікаво спілкуватися з такими людьми, реалізовувати разом з ними спільні проекти. Наприклад, створення Інституту регіональної економіки, психології та антикризового управління. Та це тема окремої розмови, поза рамками передвиборчої кампанії.
– Ти маєш три вищі освіти: електроніка, економіка, держуправління – серед них жодної психологічної. Ти помилився з вибором?
– Я шкодую за цим – досвід приходить із часом. Мушу надолужувати самоосвітою.
– Чи увагу до релігії теж можна пояснити концепцією розвитку особи майбутнього, її моральних чеснот?
– У тому числі. Але не хотів би в контексті передвиборчої кампанії зачіпати цю тему. Є певні речі, яких всує краще не згадувати.
– Я ще й не зачіпав тему виборів. А як Твої батьки ставляться до Твого кандидування?
– Як нормальні галичани, які все життя були обережними і виваженими, ніколи особливо не ризикували. Тоді це дало можливість вижити.
– Що для Тебе є Львів?
– Це мрія. Коли я розглядаю довоєнні львівські знимки – бачу інтеліґентне місто, вишукане, подекуди грайливе. Львів я бачу таким. Тепер, коли є можливість поїхати у Відень, Прагу, Краків – я бачу той утрачений Львів.
– Якщо Ти так любиш Львів, чого прагнеш нардепівського мандату, volens-nolens доведеться жити в Києві?
– Навіть під час цієї виборчої кампанії я працюю в міській раді – працює наша комісія економічної політики, збирається фракція, ми активно виступаємо на сесіях міськради. І незалежно від результатів виборів, мої зусилля в першу чергу будуть спрямовані на розвиток міста. Де б я не був, що б я не робив, я любитиму це місто, шануватиму людей, які в ньому живуть, і я робитиму все можливе, щоб стало жити краще. Але я б не хотів заторкувати тему виборів. Вже й так багато сказано, і ще буде сказано чимало... Cкоро це скінчиться.
– Ти знімешся?
– Це провокаційне запитання. Волію на нього не відповідати.
– Тоді наступне провокаційне запитання. У пресі висловлювалися думки, що Ти збираєшся кандидувати на наступних виборах міського голови: чи відповідають ці чутки дійсності?
– Якщо про це знають інші, то, безперечно, знаю і я. Тобто знаю, що такі чутки є і що про це пишеться в пресі. І ця думка преси цікава мені, але не більше. Щоб претендувати на такі високі посади, людина повинна показати весь свій позитив, що вона зробила і що ще зможе зробити. Тому на сьогоднішній день я хотів би більше часу витрачати на те, щоб робити, творити. Наша комісія якраз цим і займається. Два роки ми вже пропрацювали і через рік плануємо презентувати концепцію розвитку міста на наступні десять років. Цей новий документ пишемо за новими стандартами, а допомагають нам у цьому наші колеги з Польші, Австрії, Німеччини і Прибалтики. Та, зрештою, Ти сам про це знаєш давно.
– Про свій досвід роботи в міській раді я знаю. А що для Тебе найвагоміше у Твоєму двохрічному депутатстві у львівській міській раді?
– Я ще раз переконався у простій істині, що не святі горшки ліплять. Ситуацію можна змінити на краще, є вихід із тої ситуації, що склалася. Я побачив місто зсередини, побачив, як містом керують, хто реально керує – багато чого для себе зрозумів. Не будучи депутатом, не очолюючи комісії, я б ніколи цього не знав.
– Люди “посвячені”, знаючи Твою близькість до “Поступу” і Твою активність в міській раді, будь-яку критику структур міської ради чи діяльності міського голови пов’язують із наперед запланованою кампанією дискредитації – я з цим особисто зіткнувся. Ти постійний і доскіпливий читач “Поступу”, не в образу буде сказано деяким іншим зайнятим людям,то чи відчув Ти з висоти досвіду голови постійної депутатської комісії упередженість “Поступу”?
– Є така цікава українська приказка: не дай померти – то жити не дадуть. Не секрет, що час від часу я пробую допомагати “Поступу” – складне сьогодні життя – але це мені деколи боком вилазить. Люди вважають: якщо я допомагаю, то несу певні зобов’язання, і всі критичні статті “Поступу” я відчуваю на собі. Щодо власне критики, її не так багато, і вона є щирою, неупередженою. Наскільки я знаю, немає більш незалежних журналістів у Львові, як у “Поступі”.
– Ти вільна людина?
– деколи аж занадто. Я вільний в тому, що я роблю, але не абсолютно вільний, бо працюю з багатьма людьми, які довіряють мені, відповідно – маю відповідальність перед ними, я зобов’язаний тим, що вони мені повірили.
– На Твою думку, випадок із Ігорем Білозіром, його вбивство – це закономірність чи випадковість?
– Це, думаю, фатально закономірний випадок. Життя Ігора Білозіра – це життя геніальної людини: його не розуміли, йому заваджали, а він робив свою справу, він вірив у добро. І він пішов молодим, у розквіті своїх сил. Ми ще будемо осмислювати, чому так сталося, і багато людей захистять кандидатські та докторські дисертації, але такий вже фатум. Така вже доля українська.
– А якби ухвала “Про інформаційну політику” була упроваджена, як планувалося: чи можна було б уникнути цієї смерті?
– Ти ставиш дуже складне запитання. На нього відповіді не знаю. Але якщо б міська рада хоч “якось” цікавилася інформаційними питаннями і керівництво міста до цього б прислухалося, то в нас би не було сьогодні того “беспрєдєла” у сфері мас-медіа, який є зараз у Львові. (Кажу “беспрєдєл”, бо в українській мові неможливо знайти еквівалент до російського кримінального жаргону – і не тільки в українській – англійський дуже солідний тижневик Economist вживає ці терміни, транслітеруючи латинкою: krisha, наприклад). Ми говоримо, що продається дуже багато російськомовної літератури, газет, журналів, звучить російська естрада. Та це ж вирішується елементарно просто – так просто, що ніхто не хоче цього робити. Є два варіанти регулювання: перший – ринок, другий – держава. Російські книжки потрапляють в Україну контрабандним шляхом і за них не сплачують податки. Тому вони коштують дешевше, ніж українська література. Звільнення українських видань від сплати тих чи інших податків, вирівняє ціни і створить рівні умови. А в рівних умовах, я свято переконаний, переможе література, написана українською мовою. Але, коли умови не рівні, а держава стоїть збоку і “демократично” за цим спостерігає, то перемагає “дружба”. Якщо ж говорити про електронні засоби масової інформації, то й тут є закони України, в яких чітко все описано. Закони ці, звісно, теж не виконуються, а особи, які мали б контролювати ситуацію, цього, звісно, теж не роблять. Тому й маємо таку ситуацію сьогодні.
– Вернімося, все-таки, до виборів, подарованих Шмідтом. Які Твої суперники Тобі симпатичні?
– Я не всіх знаю, а з тими, що знайомий – маю на диво добрі стосунки. І жодні вибори, мені здається, їх не поміняють. З повагою відношуся до Тараса Чорновола – він викликає симпатію, в ньому є така, я б сказав, щира впертість. Поважаю Хвойницького, особисто знаю Порайка; Кулик на цьому фоні виглядає одним із найкрупніших кандидатів, але не знаю, чи підтримка Демсоюзу йому додасть голосів у Львові.
– Але грошей додасть?
– Ми ж знаємо, що Демсоюз не бідна партія.
– Ти віриш, що виграєш на цих виборах?
– Для чого ж тоді ці всі теперішні активності? Я знаю, що не програю.
Розмовляв Орест Друль
|
|
