Володимир Яворівський: Я вискочив з традиції розколів
Цими вихідними до Львова приїжджав відомий український політик і письменник Володимир Яворівський – людина, котра все своє політичне життя пов’язала з демократичним рухом. Володимира Яворівського висували на посаду першого голови Народного Руху, свого часу він очолював Демократичну партію України. Володимир Яворівський був народним депутатом Верховної Ради минулих скликань, а нині займається політикою як заступник голови партії “Реформи і порядок”.
– Пане Володимире, яка, на вашу думку, сьогодні найбільш актуальна проблема української політики?
– Сьогодні в Україні дуже люба серцю багатьох політиків тенденція – розколи політичних сил. Вони відбуваються вишукано, елегантно, досвідчено. Це вже набрало професійного характеру – партії множаться вегетативно. Через те я спробував вискочити з тієї традиції. Дуже легко було після того, як Демпартію вирішили приватизувати, проголосити Українську демократичну партію. Були три з половино – чотири тисячі людей, котрі пішли за мною, та я обрав інший шлях – не робити своєї партії, а вливатися. Було прийнято рішення влитись у партію “Реформи і порядок”, підтримати блок із Рухом, ПРП, КУНом. Можу сказати, що шлях адаптації завершено – ми маємо доволі потужну партію, партію політичних зірок. Стільки яскравих особистостей, як у ПРП, сьогодні навряд чи має інша партія: Пинзеник, Ємець, Соболєв, Філенко, Яворівський...
– Ви в ПРП людина відносно нова, тож, можливо, Ваш погляд на справи в партії буде особливо свіжим. Що змінилося?
– Під час президентських виборів ПРП займала стерильно опозиційну нішу, а у другому турі чорноволівський рух відразу ж заявив, що підтримає кандидатуру Кучми. І ми були в цій ситуації в певній невизначеності: або образитися за рішення, яке підставляло нас усіх, і поставити під загрозу існування блоку і розійтись, або все-таки піти на болісний компроміс, аби зберегти блок. Ці болісні компроміси робляться завжди, а сьогодні – і з боку Руху. ПРП заявляла, що хотіла би бачити абсолютно нову постать у президентському кріслі, – мався на увазі Ющенко. Сьогодні Ющенко очолює уряд, і от проблема: чи можемо ми бути в опозиції до цього уряду? Ситуація змінилася, ми нині маємо прем’єра, котрий є українцем, патріотом, професіоналом у певній галузі, людиною, котра, зрештою, знає, що і як робити. Зрозуміло, що не за все слід “аплодувати” Ющенкові, та, відчуваючи, як сьогодні на нього “пішли” олігархи, ми мусимо захищати прем’єра.
– Але після обрання Ющенка прем’єром від ПРП до уряду не потрапив ніхто...
– Безперечно, коли Ющенко був призначений прем’єром, здавалося, хто, як не такі люди, як Пинзеник чи Терьохін, мусили би бути в цій команді. Та спрацювало багато залаштункових моментів, і в Адміністрації Президента хтось, мабуть, постійно нагадував: вони на виборах були в опозиції. Через це на провідні посади від ПРП не пройшов ніхто. Однак час бере своє, позиція наша стала більш конструктивна: ми не хочемо бути у глухій опозиції, бо вона відкидає нас у табір лівих.
– У багатьох людей ви асоціюєтеся з політиком першої демократичної хвилі, тож як би ви оцінили розвиток і перспективи сучасних демократичних сил?
– На превеликий жаль, демократичний рух в Україні переживає маразматичний занепад. Це жорстока реальність, але сьогодні намножено стільки демократичних і псевдодемократичних партій... На наступних виборах ліві (можливо, крім соціалістів Мороза) матимуть свої 20-25 відсотків (ця цифра залежить від економічної ситуації). Демсоюз, СДПУ(о) – словом, олігархічне поле – підуть одним блоком із великими грішми, з готовими структурами як антикомуністична сила. “Воювати” проти них не зовсім випадає, адже вони йтимуть проти лівих, – їхній розрахунок 10-15%, але решта – це 20-25% – залишаються для справжньої демократії. Якщо ж іти на вибори політичною “шрапнеллю”, то вже зараз можна сказати, що багато партій не подолає бар’єр 4%, і всі їхні голоси підуть лівим.
– Як ви оцінюєте постреферендумні “бродіння” в українській політиці, й чим, на вашу думку, все має завершитися?
– Думаю, все закінчиться розпуском парламенту і достроковими виборами. Референдум відбувся з цілком закономірними результатами, єдина несподіванка – що питання про двопалатний парламент набрало стільки голосів. Однак, маючи досвід нинішнього парламентаризму, про двопалатний парламент уже сьогодні можна сказати, що будуть палата №6 і палата №6А. Отже, самі спровокували, а що робити з результатом, ніхто не знає: Президент тягне “ковдру” на себе, парламент – на себе... Вже нині для голосування за проект закону в першому читанні не набирається більшості – 226 голосів. Тому, якщо Президент піде до кінця, залишається єдиний варіант – розпуск парламенту і нові вибори, оскільки такого компромісу, який би об’єднав у Верховній Раді 300 голосів, сьогодні не існує.
Розмовляв Дмитро ЯЦЕНКО
|
|
