До старту чемпіонату Європи з футболу залишилося 2 дні
Ми продовжуємо знайомити наших читачів із командами, які гратимуть у Чемпіонаті Європи. Сьогодні до вашої уваги команди групи В. Розпочнемо з найтитулованішої команди цієї групи – збірної Італії. Втім, треба відразу зазначити, що “Скуадра адзура” краще виступає на першостях світу, ніж Європи, хоч і є одним із фаворитів ЄВРО-2000.
Італія
Відколи існують престижні змагання з участю збірних команд, італійці неодмінно входять до числа фаворитів. Ось і цей чемпіонат команда легендарного голкіпера, а нині – головного тренера Дино Дзоффа розпочне як фаворит. Утім, сам наставник наразі мріє лише про місце в четвірці найкращих.
Але, як відомо, апетит приходить під час їжі.
Нинішній наставник італійців прийняв команду відразу після відставки Чезаре Мальдині в 1998 році. Своє завдання у відбірковому циклі італійці виконали, посівши у своїй групі перше місце. Та це не викликало на Апеннінах великого захоплення, оскільки якість гри італійців не вражала. А в Італії, як відомо, вболівальники дуже прискіпливі. Для них головне – не тільки результат, але й результативний і видовишний футбол. А поразки в домашній матчах від команд Данії та Бельгії (відповідно 2:3 й 1:3) та “беззубі” нічиї з булорусами, котрі вже дожилися до того, що не можуть дати раду з естонцями, викликали хвиль невдоволення як серед “тифозі”, так і серед фахівців. Дино Дзофф досі не назвав остаточного складу збірної, а після товариського матчу з командою Норвегії у нього ще додалося проблем. Уже точно не допоможе італійцям голкіпер “Парми” Буффон, який у цьому злощасному матчі зламав руку, пошкодження зазнав Конте, під великим питанням участь у першості Мальдині, а якщо до цього додати ще травму Вієрі, то стають зрозумілі проблеми наставника збірної.
Сам Дино вважає, що успіх у першості Європи сприятиме тій команді, яка буде найбільш злагоджена в усіх ланках. І тоді перешкодити цій збірній не зможуть навіть найвидатніші футболісти.
Досягнення та нагороди
Італія 4 рази брала участь у чемпіонатах Європи (1968, 1980, 1988, 1996 рр.).
Найкращі результати: чемпіон 1968 року, півфіналіст 1988 року. Матчі у фіналі – 14: 5 перемог, 7 нічиїх, 2 поразки, м’ячі – 11:7.
Голкіпери: Франческо Тольдо (“Фіорентина”, 7 матчів у складі збірної), Анджело Перуцці (“Інтер”, 26 матчів), Франческо Антоніолі (“Рома”, 0 матчів).
Захисники: Фабіо Каннаваро (“Парма”, 33 матчі), Паоло Негро (“Лаціо”, 7 матчів), Чиро Феррара (“Ювентус”, 47 матчів), Паоло Мальдині (“Мілан”, 104 матчі, 7 голів), Алесандро Неста (“Лаціо”, 22 матчі), Кристіан Пануччі (“Інтер”, 21 матч, 1 гол), Джузеппе Панкаро (“Лаціо”, 4 матчі), Марк Юліано (“Ювентус”, 4 матчі, 1 гол).
Півзахисники: Дієго Фузер (“Парма”, 25 матчів, 2 голи), Масимо Амброзині (“Мілан”, 4 матчі), Луїджі ді Б’яджо (“Інтер”, 15 матчів, 2 голи), Стефано Фіоре (“Удинезе”, 2 матчі, 1 гол), Джанлука Дзамбротта (“Ювентус”, 5 матчів), Алесіо Такінарді (“Ювентус”, 3 матчі), Дженаро Гаттузо (“Мілан”, 2 матчі), Джанлука Пессотто (“Ювентус”, 13 матчів), Деметріо Альбертині (“Мілан”, 66 матчів, 2 голи), Евсебіо ді Франческо (“Рома”, 12 матчів), Антоніо Конте (“Ювентус”, 16 матчів, 1 гол), Паоло Ванолі (“Парма”, 2 матчі, 1 гол).
Нападники: Кристіан Вієрі (“Інтер”, 20 матчів, 10 голів), Алесандро Дель П’єрро (“Ювентус”, 27 матчів, 9 голів), Філіппо Індзагі (“Ювентус”, 20 матчів, 6 голів), Вінченцо Монтела (“Рома”,
3 матчі), Франческо Тотті (“Рома”,
12 матчів, 1 гол).
Бельгія
Команда Бельгії вже понад 16 років ніяк не могла пробитися до когорти щасливців, які грали в чемпіонаті Старого континенту. І цього разу “червоні дяволи” потрапили на Чемпіонат Європи тільки завдяки тому, що вони господарі турніру.
Майже два роки бельгійська команда грала виключно в товариських матчах, але і їх вистачило, щоби відставити з посади головного тренера команди Жоржа Лекенса. Основна причина звільнення – нездарна гра та купа поразок. Зміна тренера дала позитвині результати. Новий головний “червоних дияволів” Робер Васеж зміг змінити все на краще. Вже в першому товариському матчі проти команди Голландії була зафіксована бойова нічия – 5:5. Потім була перемога над Марокко – 4:0, а згодом і виграш у збірної Італії – 3:1.
Однак, треба сказати, що мало хто навіть у Бельгії вірить у перемогу своєї збірної в чемпіонаті. Не допомагає навіть те, що бельгійці гратимуть удома, – та і їхні наставники вважають, що грати вдома не легше, ніж на виїзді. Свої вболівальники будуть закликати лише до перемог, а в разі поразок нічого доброго на гравців не чекає.
Робер Васеж дотримується тактичної побудови 4-4-2. Щодо кадрової політики, то йому імпонують перевірені бійці, і це не залежить від їхнього віку та клубної приналежності.
Загалом, у першостях континенту бельгійці брали участь тричі (1972, 1980, 1984 рр.). Найкращий результат – срібні нагороди 1980 року. У фіналах команда Бельгії провела 9 матчів, здобувши 3 перемоги, 2 нічиї та зазнавши 4 поразок. Різниця м’ячів – 11:15.
Гравці, котрі будуть виступати на першості континенту
Голкіпери: Філіп де Вільде (“Андерлехт”, 27 матчів за збірну), Рональд Гасперчич (“Естремадура” (Іспанія), 7 матчів), Герт де Флігер (“Віллем II” (Голландія), 6 матчів).
Захисники: Філіп Леонар (“Монако” (Франція), 6 матчів), Йос Вальгарен (“Рода” (Голландія), 1 матч), Лоренсо Сталенс (“Андерлехт”, 65 матчів, 7 голів), Ніко ван Керкховен (“Шальке 04” (Німеччина), 22 матчі, 2 голи), Ерик ван Маєр (“Льєрс”, 17 матчів, 1 гол), Ерик Дефляндр (“Брюгге”, 20 матчів), Джакі Петере (“Армінія” (Німеччина), 4 матчі).
Півзахисники: Марк Хендрикс (“Генк”, 7 матчів), Йон Валем (“Парма” (Італія), 20 матчів, 1 гол), Дені Боффін (“Мец” (Франція), 41 матч, 1 гол), Філіп Клемент (“Брюгге”, 11 матчів), Барт Гор (“Андерлехт”, 15 матчів, 2 голи), Герт Верхеєн (“Брюгге”, 27 матчів, 4 голи), Марк Вільмотс (“Шальке 04” (Німеччина), 45 матчів, 16 голів), Мбо Мпенза (“Спортинг”, Португалія, 0 матчів).
Нападники: Жиль де Більде (“Шефілд Венсдей” (Англія), 22 матчі, 1 гол), Люк Ніліс (“Ейндховен” (Голландія), 51 матч, 10 голів), Еміль Мпенза (“Шальке 04” (Німеччина), 23 матчі, 7 голів), Бранко Штрупар (“Дербі Каунті” (Англія), 7 матчів, 6 голів).
Швеція
1 раз збірна Швеції брала участь у Чемпіонаті Європи (1992 – як господарка турніру). Найкращий результат – вихід у півфінал (1992 р.). Матчів у фіналах – 4, перемог – 2, нічиїх – 1, поразок – 1, м’ячі – 6:5.
Після того, як у першій половині 90-х шведська збірна ввійшла в четвірку найсильніших команд Європи, а потому посіла третє місце в першості світу, багатьом здалося, що настає ера шведського футболу, що невдовзі шведи підкорять найвищі місця у європейському, а згодом і світовому табелі про ранги. Передумови для такого злету були: поява групи молодих талановитих гравців, зростання популярності футболу у Швеції. Та очікуваного стрибка у “Тре Крунур” не сталося. Шведи спочатку пролетіли повз європейський чемпіонат, а потому не потрапили на першість світу у Франції. І якось непомітно вчорашні фаворити розчинились у компанії середнячків європейського футболу. Криза збірної Швеції призвела до відставки тренера Томі Свенсона, а його посаду обійняв Томі Седерберг, який керував молодіжною збірною. Початок його тренерської кар’єри у “Тре Крунур” був жахливий – 0:4 зі збірною Іспанії. Шведам було важко звикнути до обережного, захисного футболу, який став насаджувати Седерберг, адже при Свенсоні команда була славна передовсім своєю атакою.
Перед початком відбіркового турніру Чемпіонату Європи в команду Седерберга мало хто вірив. Перше місце у групі всі віддавали англійцям, а шведам прогнозували вперту боротьбу з поляками та болгарами. Відбірковий турнір для шведів розпочався з гола англійця Алана Ширера на першій хвилині зустрічі Швеція – Англія. Але ту гру скандинави зуміли виграти з рахунком 2:1. А воротар Магнус Хедман ніби зачарував свої ворота і надалі у відбіркових іграх не пропускав. Особливо важким був матч-відповідь на “Вемблі”, коли англійці під керівництвом нового тренера Кевіна Кігана 90 хвилин марно штурмували ворота добре відомого їм голкіпера “Ковентрі”. Шведська збірна не тільки достроково посіла перше місце у групі, але й допомогла англійській команді “зачепитися” за друге місце.
Якщо два роки тому у Швеції мріяли тільки потрапити у фінальну частину Чемпіонату Європи, то зараз “Тре Крунур” не бажає обежуватися лише участю.
Зараз у Швеції нерідко згадують успіх датчан на шведських полях. І часто порівнюють свою команду з датською восьмирічної давнини. Наразі порівняння на користь “Тре Крунур”, залишилося тільки підтвердити аванси і стати чемпіонами.
Гравці збірної Швеції
Воротарі: Магнус Хедман (“Ковентрі” (Англія), 21 матч за збірн), Матіас Аспер (АІК, 1 матч), Магнус Кілстед (“Бранн” (Норвегія), 6 матчів).
Захисники: Роланд Нільсен (“Хельсинборг”, 110 матчів, 1 гол), Олаф Мелберг (“Расинг” (Іспанія) 2 матчі), Патрик Андерсон (“Баварія” (Німеччина),
76 матчів, 2 голи), Йоахім Бйорклунд (“Валенсія” (Іспанія), 71 матч), Томас Густафсон (“Ковентрі” (Англія), 2 матчі), Тедді Лучич (АІК, 29 матчів), Гарі Сандгрен (“Сарагоса” (Іспанія), 27 матчів, 1 гол).
Півзахисники: Ніклас Александерсон (“Шефілд Венсдей” (Англія),
40 матчів, 5 голів), Андерс Свенсон (“Ельфсборг”), 3 матчі), Андерс Андерсон (“Ольборг” (Данія), 12 матчів, 2 голи), Даніель Андерсон (“Барі” (Італія),
18 матчів), Фредрик Люндберг (“Арсенал” (Англія), 13 матчів. 2 голи), Тобіас Ліндерот (“Стабек” (Норвегія), 3 матчі), Хакан Мільд (“Гетеборг”, 55 матчів, 6 голів), Джон Мелбю (“Селтик” (Шотландія, 17 матчів, 2 голи), Магнус Свенсон (“Брондбю” (Данія), 12 матчів), Андреас Андерсон (АІК, 28 матчів, 5 голів).
Нападники: Кеннет Андерсон (“Болонья” (Італія), 74 матчі, 31 гол), Яскел Османовський (“Барі” (Італія), 5 матчів, 2 голи), Маркус Олбек (“Оргут”, 4 матчі, 1 гол), Йорген Петерсон (“Кайзерслаутерн” (Німеччина), 22 матчі, 7 голів).
Туреччина
Ще нещодавно збірну Туреччини ніхто серйозно не сприймав, але, як відомо, часи мають властивість змінюватися. Саме так трапилось і з Туреччиною. Колись відверто слабка команда, з якої частенько знущалися європейські збірні, змінилася на початкку 90-х років. У турецький футбол прийшли великі інвестиції, струмочком потекли легіонери. Набули досвіду і турецькі тренери. Тому не дивно, що турецький футбол виріс, і тепер кожна команда змушена рахуватися з турками.
Все розпочав Фатих Терим. Саме він уперше вивів збірну країни на Чемпіонат Європи 1996 року. Та цьому тренерові мало було самої участі, він в Англію їхав перемагати. Не судилось. Усі матчі турки програли, і тренер подав у відставку. Його наступником став Мустафа Денізі. Та під його керівництвом збірна Туреччини не потрапила на Чемпіонат світу 1998 року. Втім, з цього в Туреччині ніхто не робив трагедії. Вже наступний, цього разу європейський, відбірковий турнір цей тренер зі своїми запальними хлопцями здолав. І хоч у групі турки поступилися німцям, та в матчах плей-офф збірна Туреччини змогла за сумою двох матчів здолати команду Ірландії.
Як би не виступила на європейському святі турецька збірна, підтримка їй гарантована. Повболівати за свою команду приїдуть не лише турки з історичної батьківщини, але і з країн Західної Європи. Та сьогодні відомо одне: роботи у поліції Голландії та Бельгії з фанами турків буде дуже багато.
Гравці збірної Туреччини
Воротарі: Рушту Реджбер (“Фенербахче”, 42 матчі за збірну), Февзі Тункай (“Бешикташ”, 1 матч), Енгін Ірекоглу (“Фенербахче”, 32 матчі).
Захисники: Алпай Озалан (“Фенербахче”, 45 матчів, 1 гол), Огун Темізканоглу (“Фенербахче”, 52 матчі, 2 голи), Бюлент Коркмаз (“Галатасарай”, 57 матчів, 2 голи), Хакан Унсал (“Галатасарай”, 13 матчів), Алі Ерен Басерлер (“Бешикташ”, 6 матчів), Фатин Акуель (“Галатасарай”, 14 матчів), Мерт Коркмаз (“Газіантепспор”, 6 матчів), Рамазан Тунк (“Газіантепспор”, 2 матчі).
Півзахисники: Серген Ялсин (“Галатасарай”, 30 матчів, 5 голів), Окан Бурук (“Галатасарай”, 10 матчів), Тайфур Хавутку (“Бешикташ”, 22 матчі, 5 голів), Тугай Керимоглу (“Глазго Рейнджерз” (Шотландія), 57 матчів, 2 голи), Емре Белозоглу (“Галатасарай”, 1 матч), Абдула Ерсан (“Фенербахче”, 52 матчі, 2 голи), Мустафа Іззет (“Лестер” (Англія), 0 матчів), Ергун Панбе (“Галатасарай”, 2 матчі), Умат Давала (“Галатасарай”, 2 матчі), Яхан Акман (“Бешикташ”, 6 матчів), Тайфун Коркут (“Фенербахче”, 23 матчі).
Нападники: Хакан Шукур (“Галатасарай”, 52 матчі, 26 голів), Ариф Ердем (“Галатасарай”, 34 матчі, 6 голів), Октай Дереліоглу (“Газіатепспор”, 13 матчів, 8 голів), Ахмет Дурсун (“Бешикташ”, 6 матчів), Ертугрул Саглам (“Бешикташ”, 26 матчів, 11 голів).
|
|
