Клінтон закликає до боротьби
ОРАТОР
Любко ПЕТРЕНКО
Розвіяти занепадницькі настрої українського суспільства — такою напевне була головна мета третього, хай короткого, але дуже насиченого візиту амерканського президента Білла Клінтона до Києва. “Борітеся — поборете!”,— вигукував він раз за разом, звертаючись до українців, своїх стратегічних партнерів. А більшість із них, напевно, думала: “Замість учити, поміг би краще матеріально”.
Останнє европейське турне президента Клінтона завершилося в Україні. Завершилося не просто святково, а надзвичайно помпезно з рекламними “розкрутками”, концертами і масовими гуляннями. Більшість українців таки люблять лідера американської держави. “Хай буде Біллові зручно й приємно, ми його поважаємо, як сильного президента і справжнього господаря”, — заявив перед телекамерою шляховий робітник, який рівняв останні ями на трасі Бориспіль-Київ. “Ми чекаємо його з нетерпінням!”, — переконував один із сотні тисяч присутніх на Михайлівській площі в Києві. А може це був таємний агент, яких табунами пригнали сюди, щоб ґарантувати безпеку високого гостя.
Натовп на площі вже намагалися підігріти українські естрадні виконавці. А Клінтон тим часом у Маріїнському палаці проводив свої останні переговори з колегою — Леонідом Кучмою. І саме на цій зустрічі український лідер оголосив дату, на яку вже давно чекає цілий світ: Чорнобильську АЕС буде закрито 15 грудня. У відповідь Клінтон назвав суму, яку США виділять для Чорнобильського фонду “Укриття”, вона виявилася не надто грандіозною — лише 78 мільйонів доларів (за словами прем’єр-міністра України Віктора Ющенка, для виведення з експлуатації ЧАЕС і вирішення всіх супутніх проблем необхідно понад мільярд доларів). Зауваживши кислі обличчя представників української сторони і намагаючись врятувати ситуацію, американець додав, що виділить ще два мільйони, які підуть на проведення робіт з ядерної безпеки в Україні.
Головні найпалкіші слова Клінтон беріг для виступу на Михайлівській площі. І чого це, спитає хтось, Клінтонові забаглося повимахуватися, звернутися з напутнім словом безпосередньо до народу України? Адже дехто це може сприйняти як недовіру до українських лідерів чи, щонайменше, як демонстрацію їхньої нездатності самостійно поспілкуватися з власними громадянами.
А ці його неоднозначні заклики до боротьби. З ким і чим? Наприклад, з корупцією, яку Клінтон визнав однією з головних перешкод на шляху економічних і політичних реформ. Вашингтон обіцяє надати потужну допомогу в цій справі. Але як її подолати, якщо хабарництво стало підґрунтям функціонування української адміністративної системи?
Клінтон кликав нас рухатися на Захід. “Східні кордони Європи не можуть стати західними кордонами України, — заявив він, — для України ми залишаємо відкритими двері в трансатлантичну спільноту демократії”. А звідки він може знати, що Україна хоче туди рухатися, може, їй значно миліший східний напрямок?
Щоправда присутні на площі полум’яно вітали слова американського гостя, відганяючи на узбіччя подій якихось вар’ятів із червоними прапорами, за якими пильно стежили через оптичний приціл кілька десятків снайперів із навколишніх будинків. “Слава Україні!”, — вигукнув на прощання американський президент і подався на літовище. Довше залишатись у Києві йому чомусь не хотілось.
|
|