UKRAINEWSTAND Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds   УКРАІНОВИНИ Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
	ADVERTISEMENT Ukrainian Autocephalous Orthodox Church - uaoc.org

Шістдесяті роки Віхи століття, що минає Ілько ЛЕМКО Продовження Західна музика тоді, зрозуміло, була великим табу і тому у всіх викликало неабияке здивування вихід 1967 року на радянській платівці серії “Вокруг света”, правда із запізненням на два роки, пісні “Бітлз” “Girl”. Молодь затерла до дзюр те місце на платівці, де серед п’ятнадцяти інших пісень була “Girl”, не звертаючи жодної уваги на увесь інший непотріб. На конверті було написано:”Песня “Девушка” исп. англ. анс. Битлз. Музыка и слова народные”. У ті часи все, як відомо, виправдовувалось ім’ям народу. Дозволена тоді в СРСР музика – самба, румба, ча-ча-ча, виконавці із соц. країн, американський комуніст Дін Рід – все це була музика, яка містила в собі або фольклорний або протестний (звичайно проти капіталізму) елемент. Совєтська офіційна ідеологія тривалий час не визнавала музики біг-біт і, зокрема, Бітлз. 1964 року український гумористичний журнал “Перець” надрукував карикатуру на “Бітлз”, де всі четверо(!) були зображені з гітарами в руках. Під малюнком було надруковано: “ Чотири пройдисвіти ревуть, рвучи струни на гітарах”. Але вже 1967 в московському журналі “Музыкальная жизнь” з’явилася велика стаття “Бітлз” – більше, ніж музика”, де звичайно ж під гаслом боротьби з капіталізмом були написані досить об’єктивні речі про групу. Брак інформації про західну музику її шанувальники у шістдесяті надолужували з польських журналів “Kobieta і Zycie” і “Panorama”, а також чеського “Melodiе”, які можна було тоді передплатити. Найспритніші перефотографовували з обкладинок західних журналів і навіть газет фото “Бітлз”, “Роллінг Стоунз”, “Кінкс” та інших груп і приносили ці фотографії до шкіл, продаючи їх на перервах по 30-40 копійок за штуку (до речі, поснідати у шкільній їдальні тоді можна було за 15-20 копійок, а пообідати за 30). У шістдесяті був ще один і напевно найважливіший канал надходження до совка західної музики та інформації про неї – радіо. Найкращі музичні програми надавали “Радіо Лаксемберг” з Лондона, чехословацька, угорська та румунська служби “Радіо Свобода”, російська служба Бі-Бі-Сі, “Голосу Америки” та “Радіо Швеція” і звичайно ж Варшава на довгих хвилях. Існувала мода на “радіоперехоплення” – запис з радіо на магнітофон улюблених пісень (можете собі уявити якість запису з довгих та коротких хвиль; на УКВ ще тоді в СРСР програми не транслювали). “Радіоперехоплювачі”, не знаючи правильного написання назв пісень, на слух занотовували “Кєл” замість “Girl”, “Плейс Плейс Мі” замість “Please Please Me” або “Мері Пі” замість “Let It Be”. Треба віддати належне Львівському обласному радіо у справі популяризації у Львові “ворожої” музики. З 1965 року щосуботи на його хвилях виходила коротенька п’ятнадцятихвилинна програма Марти Кінасевич “Музична шафа”, де в ролі першого львівського діджея виступав відомий музикант Юрій Шаріфов. Поряд із солоденькими піснями Шарля Азнавура і Джо Дасена тут можна було почути і “Satisfaction” Ролінгів, а також пісні “Бітлз” і “Біч Бойз”, причому тексти усіх пісень треба було попередньо узгоджувати з відділом ідеологічної роботи обкому партії. У шістдесяті західна музика, крім зачісок, зачіпала й інші сфери суспільного життя. Восени 1966 року агресивні бітломани вечорами, маршируючи вулицями Львова, перевертали смітники і співали “Yellow Submarine”. 1967 року після виходу у світ найславетнішого альбому Бітлз “Sergeant Pepper” (“Сержант Пеппер”) з’явився концептуальний підхід у сприйнятті рок-музики. Серед молодих хлопців стало модним вдягати армійський китель і кашкет, а також дути в трубу, щоб бути максимально схожими на Пола Маккартні, який був на обкладинці альбому зображений у костюмі легендарного керівника військового оркестру повоєнної Англії сержанта Пеппера з трубою в руках. Серед хлопців допризовного віку особливою пошаною користувались 1967 року сержанти Радянської Армії, яких зупиняли на вулицях і пригощали пивом або “чорнилом”. Того ж року у Сан-Франциско з’явилися перші хіппі, а у серпні 1967 вийшла пісня Скотта Маккензі “San- Francisco”, яка стала гімном хіппі. І хоч історія справжніх львівських хіппі – це середина сімдесятих, усе ж улітку 1967 року на вулиці Львові вийшов перший хіппі на прізвисько Плюшкін у маринарці просто неймовірного (“булижного”) кольору і старому австрійському військовому кашкеті. Пригадую і перший львівський хіт-парад, коли після виходу 1968 року “Білого альбому” “Бітлз” ми з друзями зібрались на горищі і, прослухавши пісню за піснею з двох платівок, розставили їх по місцях. Після підрахунку анкет на першому місці опинилась пісня “I Will”. Молоді шістдесятих років хотілося не лише слухати, але і виконувати свою улюблену музику. Усі ми вчилися грати на гітарі за класично-хрестоматійною піснею групи “Енімалз” “House Of The Rising Sun”. Вивчивши п’ять акордів цієї пісні, можна було потім зіграти сотні пісень. Наприкінці шістдесятих навіть будь-який п’яний забулдига міг, узявши гітару до рук, зіграти принаймні декілька пісень Бітлз. У школах почали з’являтись ВІА (вокально-інструментальні ансамблі), які виконували здебільшого інструментальну музику – “Shadows” і “Searchers”. Гітари були у них спочатку звичайні акустичні за 5-9 рублів з приробленими електричними звукознімачами, потім наші народні умільці почали “кліпати” саморобні електрогітари. 1965 року сформувалась перша у Львові достатньо професійна вокально-інструментальна група під керівництвом Ю. Шаріфова, яка грала на танцях у клубі заводу “Львівприлад” (потім “Енерго”). Починали із “самопальних” гітар, підсилювачів і колонок. Вивчаючи у журналах різноманітні радіосхеми, хлопці творили справжні шедеври “самопального” мистецтва, зокрема перший синтезатор на основі схеми звукового генератора. З 1966 року у львівських музикантів завдяки гастролям груп з країн “народної демократії” почали з’являтися ще явно не фірмові, але вже і не “самопальні” інструменти : чеські гітари “Іолана”, ендеерівські “Музіми”, також ендеерівські “йоніки” (клавішні інструменти) та голосова апаратура – “Регент” і “Вермона”. У самому кінці шістдесятих у Львові з’явилися перші фірмові підсилювачі “Marshall”. Але ще дуже довго, майже ціле наступне десятиліття, будуть дуже популярними серед львівських музикантів менш якісні, ніж фірмові, але незрівнянно дешевші апарати та інструменти Зайця, Джона, Зеника, Міллера, Середи та багатьох інших умільців. Ніхто із старих музикантів не заперечуватиме, що найбільш високопрофесійною біт-групою шістдесятих у Львові були “Лиси” під керівництвом Чугунова. Починали “Лиси” у студентських гуртожитках політеху на Чистій, потім, як і група Шаріфова, перейшли в “Газ”. “Лиси” одні з перших у Львові почали виконувати власні пісні. Потрапити тоді на будь-які танці у Львові було проблемою. Зали були забиті ущерть. Біля віконечка каси “Газу” деколи займали чергу за 3-4 години до початку танців. У ті часи у Львові починав і найвидатніший рок-гітарист СРСР Борис Пивоваров. Бі-Бі-Сі назве його згодом радянським Еріком Клептоном. Всесоюзне визнання давалося Борису нелегко: він сидів удома по 12-14 годин, не випускаючи гітари з рук, розповідають, що він ходив з гітарою навіть до туалету. У Львові того періоду закладалися підвалини високої виконавської майстерності рок-музикантів, у наступних десятиліттях Львів став постачальником видатних інструменталістів, композиторів і аранжувальників для усього Радянського Союзу. Галичина у шістдесятих завдяки своїй близькості до західних кордонів, впливу Європи і , зокрема, Польщі, завдяки родинним зв’язкам галичан зі Штатами і Канадою, завдяки нетривалому, у порівнянні зі східними територіями України перебуванню у складі тоталітарного совка, і , нарешті, завдяки міцним традиціям сімейним, моральним, релігійним і українофільським була регіоном вільнодумства, який вважався Москвою найнебезпечнішим і піддавався шаленому ідеологічному тиску. Незважаючи на це, а може і завдяки цьому, у нормальної львівської молоді шістдесятих виробилась стійка алергія до всього совдепівського, повне несприйняття совкового фальшу, починаючи з піонерських і комсомольських зборів і закінчуючи піснями Кобзона. Західна рок-музика, крім своєї мистецької цінності, мала ще й потужний протестний елемент. У ті часи було багато молодих людей, котрі могли зіграти на гітарі і заспівати “Yesterday” і знали напам’ять Шевченкову “Розриту могилу”. Чудовими часами були шістдесяті. Американська співачка Джоні Мітчел якось недавно сказала :”Ми тоді не мали багато з того, що має сучасна молодь – мобільних телефонів, комп’ютерів і діснейлендів, але ми мали щось особливе і найцінніше – одне одного”. Але було би нерозумно занадто ідеалізувати епоху своєї юності. Для кожного покоління юні роки – найдорожчі, зокрема і для тих, для кого вони припали на шістдесяті. Кажуть, що найчудовіша музика – це та, яку ти слухав, коли тобі було сімнадцять.

POSTUP - ПОСТУП № 97 (541), 6 червня 2000 року ·PDF - ст.01 ПЕРША СТОРІНКА ·Цитата "Поступу" ·Несподіванка у Ватікані ·Мадяри вимагають реваншу ·Львів як політична столиця ·Клінтон закликає до боротьби ПОСТУП У ЛЬВОВІ ·КІЛЬКА СЛІВ ·Від Львова до Гданська ·Дев'ятини від дня смерті Білозіра ·Християнство очима дітей ·Львівські депутати знайдуть правду й у Києві НАША СТОЛИЦЯ ·Вчимося, поки тепло ·Сумна хроніка вихідних ·Потрібен депутат Чорновіл ·АРХІВАРІУС ПОСТУП З КРАЮ ·КРАЄВИД ·Політичні ігри з газовим краном ·США претендує на майно Лазаренка ·Мером Запоріжжя став Поляк ·Оголошено війну піратам ПОСТУП У СВІТ ·Від ракет Росію захистять США ·Журналістика - свята місія ·Процесу проти НАТО не буде ·Коль "нажебрав" 8 мільйонів ·СВІТООГЛЯД ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП ·КРАЙ ·Тотального відключення не буде ·Реабілітація a la France ·Безробіття як наслідок депресії ·СВІТ СПОРТ-ПОСТУП ·Вітриченко відмовилася продовжувати змагання ·"Динамо" - чемпіон, а "Шахтар" за крок від срібла ·Медведєв "пролетів", як фанера ·СПОРТ-БЛІЦ АРТ-ПОСТУП ·Школа вищої камерної майстерності ·Школа вищої камерної майстерності ОГЛЯД У ПОСТУПІ ·Події тижня: факти, тенденції, коментарі ·Рейтинг згадуваності ОСОБИСТІСТЬ У ПОСТУПІ ·Олександра Деркач - епоха української камерної музики ВЕРСІЇ ПОСТУПУ ·Не було невідомих нападників-втікачів Білозора, ·Відгуки закордонної преси на смерть Білозіра ІНТЕРВ'Ю У ПОСТУПІ ·Провокаційне інтерв'ю з Зіновієм Куликом ДИСКУРС ПОСТУПУ ·Соціальна нерівність як проблема СТАНОВЛЕННЯ ПОСТЕКОНОМІЧНОГО СУСПІЛЬСТВА ·Соціальна нерівність як проблема СТАНОВЛЕННЯ ПОСТЕКОНОМІЧНОГО СУСПІЛЬСТВА ПОСТУП З ПРОДОВЖЕННЯМ ·Шістдесяті роки ПОСТ-SCRIPTUM ·КАЛЕНДАР ·Кримінальні байки ·ГОРОСКОП