BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX червня 2000 року |

Соціальна нерівність як проблема СТАНОВЛЕННЯ ПОСТЕКОНОМІЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

Владислав ІНОЗЕМЦЕВ

Визрівання в надрах постіндустріального суспільства основ постекономічного ладу є найбільш глибокою соціальною зміною останніх сторіч людської історії. У процесі цієї трансформації відбуваються радикальні зрушення у всіх сферах життя, змінюються соціальна структура і роль основних суспільних інститутів.

Концептуальний аспект проблеми

Наприкінці 1950-х років Р. Дарендорф одним із перших звернув увагу на різке зниження господарського і політичного впливу традиційного класу буржуа, влада якого ґрунтувалася на чисто економічних чинниках. “Так хто ж складає правлячий клас посткапіталістичного суспільства?” – питав він. І відповідав: “Очевидно, його представників варто шукати на верхніх щаблях бюрократичних ієрархій, серед тих, хто віддає розпорядження адміністративному персоналу”.
Приблизно в той же час К. Р. Міллс відзначив, що постійне ускладнення соціальної організації призводить до того, що ступінь впливу залежить насамперед від становища в системі соціальних інститутів, а не від майнових чинників або спадкових якостей людини. У суспільстві, де “влада найбільшою мірою зосереджена в таких галузях, як економіка, політика, армія, інші інститути відтісняються на узбіччя сучасної історії й у певних обставинах виявляються як повністю залежні від перших”, унаслідок чого нова соціальна еліта уявляється елітою не багатства, а статусу, хоча, зрозуміло, ці чинники найчастіше визначають і доповнюють один одного.

У міру формування концепції постіндустріалізму одержала розвиток теза про домінуючу роль знання у всіх сферах життя. Так, засновник цієї теорії Д. Белл як одну із трьох фундаментальних характеристик постіндустріального суспільства називає центральну роль теоретичного знання, створення нової інтелектуальної технології та зростання класу носіїв знань. У 1962 р. Ф. Махлуп увів не цілком коректний, але показовий термін “працівник інтелектуальної праці”, що став збірною характеристикою нового типу працівника, який володіє такими якостями: орієнтований на оперування інформацією і знаннями; фактично незалежний від власності на засоби й умови виробництва; високо мобільний; прагне до діяльності, що відчиняє широкі можливості для самореалізації та самовираження – навіть на шкоду актуальній матеріальній вигоді.

Аж до середини 1980-х років увага більшості дослідників була зосереджена на наступних процесах. Перший із них – швидке зниження соціальної ролі робітничого класу, що розглядалося як природний наслідок формування сервісної економіки. Внаслідок експансії сервісного сектора і зростання технологічного рівня виробництва багато видів праці вимагають значної підготовки, а отже, психологія і життєві стандарти зайнятих ними працівників характерні радше для середнього, ніж для традиційного робітничого класу. Дуже важливо і те, що в постіндустріальній економіці інтереси підприємців і працівників усе частіше зіштовхуються не в матеріальній площині, а з приводу свободи персоналу в прийнятті рішень і міри його автономності, що серйозно відрізняє сучасних трудящих від пролетарів.

У той же час суспільство зберігає значну потребу в низькокваліфікованій та некваліфікованій праці, що застосовується як у матеріальному виробництві, так і в нових галузях сфери послуг. Таким чином, деяка частина найманих робітників являє собою страту, яку А. Горц називає “не-класом не-робітників”, або “неопролетаріатом”: неопролетаріат “складається з людей, що або стали хронічно безробітними, або тих, чиї інтелектуальні здібності виявилися знеціненими сучасною технічною організацією праці... Працівники цих професій майже не охоплені профспілками, позбавлені визначеної класової приналежності й перебувають під постійною загрозою втратити роботу”. Колишній пролетаріат фактично зник з історичної сцени – і як досить однорідний пригноблений прошарок з властивою йому самосвідомістю, і як клас людей, зайнятих у передовому для свого часу індустріальному виробництві.

Другий процес, що цікавив соціологів, – це формування нової еліти, панівного класу постіндустріального суспільства. У 1960-і та 1970-і роки більшість дослідників відмовилися від гіпотези про бюрократичну природу нової страти і стали визначати її як соціальну спільність, що об’єднує носіїв інформації про виробничі процеси і про механізм суспільного прогресу в цілому. Дж. К. Гелбрейт відзначив, що “вона включає усіх, хто привносить спеціальні знання, талант і досвід у процесі групового прийняття рішень”.

У контексті нашого аналізу важливо, що протягом останніх двадцятьох років у суспільстві утверджувалося уявлення: основою влади є не статусне положення, а реальні спроможності людини до творчої діяльності, до засвоєння, опрацювання і продукування інформації та знань.

Серед характерних для нового панівного класу особливостей можна виділити декілька фундаментальних. По-перше, основною власністю, що дозволяє представникам цього класу займати головні позиції, є не “видимі речі” (такі, як земля і капітал), а інформація і знання; отже, панівний клас, що формується, не настільки замкнутий і однорідний, як аграрна й індустріальна еліта. Це не аристократія, хоча дана соціальна група поповнюється головним чином за рахунок заможних шарів суспільства. По-друге, її вплив обумовлений становищем лідера у бізнесі, армії, політичних інститутах, наукових установах; відповідно, технократичний клас, що панує в постіндустріальному суспільстві, презентований урядовою бюрократією, професійними й академічними експертами і техноструктурою, тобто особами, так чи інакше причетними до процесу управління і формування інформаційних потоків. У силу того, що різні соціальні інститути тісно переплетені між собою, приналежність до технократів визначається аж ніяк не тільки спроможністю людини до засвоєння інформації і генерації нового знання, хоча в кінцевому рахунку “становище професіоналів відповідає не стільки їхнім ієрархічним повноваженням, скільки їхній науковій компетентності”. По-третє, нове суспільство здатне стати менш егалітаристським, ніж колишнє, оскільки хоча “інформація є найдемократичніше джерело влади”, капітал як чинник впливу і могутності заміняється знаннями, тому, що вони, на відміну від праці, є “рідкісним виробничим чинником”, що має найбільший попит при обмеженій пропозиції.
Сучасні дослідники піддали серйозному перегляду колишні основи поділу суспільства на класи. Ще М. Вебер, заперечуючи К. Марксові, відзначав, що основна ознака класу – господарський інтерес його представників; при цьому класовий поділ цілком не обов’язково пов’язаний із наявністю власності на засоби виробництва. У руслі таких ідей виникла теорія про подолання класового характеру суспільства в його колишньому розумінні.

Однак така позиція не охоплює, на нашу думку, всіх аспектів проблеми. Безумовно, дві основні соціальні групи індустріального суспільства – робітничий клас і буржуазія – зазнали в сучасних умовах істотної деструкції.
Цей процес веде не до формування однорідної соціальної структури, а є радше фазою переходу до різкої класової поляризації на базі ознак, що раніше виглядали несуттєвими. Заміщення грошового капіталу інтелектуальним не змінило суті справи: частина членів суспільства має дефіцитний виробничий ресурс, а частина – не має; тому “хоча сучасний працівник краще освічений, натренований і має кращі навики, він усі ще не зайняв рівного положення зі своїм опонентом – наймачем”. А. Турен, що звернув увагу на протиріччя постіндустріальної соціальної структури, відзначив, що класові технократів протистоять пригноблений клас виконавців і відчужений клас, що складається з представників вимираючих професій, членів замкнутих регіональних співтовариств і т. п. У цьому контексті перехід від індустріального суспільства до постіндустріального можна розглядати як “перехід від суспільства експлуатації до суспільства відчуженості”.

Таким чином, є всі підстави говорити про виникнення в процесі становлення постекономічного суспільства двох цілком оформлених полюсів соціального протистояння. З одного боку, це вищий клас, представники якого походять, як правило, з освічених і забезпечених сімей, самі прекрасно навчені, сповідують постматеріалістичні цінності й зайняті у високотехнологічних галузях виробництва, мають у власності або вільно розпоряджаються необхідними їм засобами виробництва (тобто або керують промисловими чи сервісними компаніями, або займають високі пости в корпоративній або державній ієрархії). З іншого боку, це нижчий клас нового суспільства, що рекрутує представників робочих професій або некваліфікованих іммігрантів, які не мають доброї освіти, що не входить у розряд їх значимих цінностей; спонукувані в основному матеріальними мотивами, вони зазвичай зайняті в масовому виробництві, сфері послуг (або є безробітними – тимчасово або постійно). Поки що ні про яку із цих нечисленних зародкових соціальних груп, не можна говорити як про сформований клас, однак їхнє значення зумовлене тим, що саме вони виступають полюсами соціального тяжіння для тих, хто ще недавно складав т. зв. середній клас – опору індустріального суспільства.

Поняття середнього класу широко застосовується в сучасній соціологічній літературі, хоча й трактується по-різному. Спочатку так називали кваліфікованих працівників індустріального сектора, фермерів, вчителів і викладачів, лікарів, інженерів, державних службовців і військових – у першу чергу для того, щоб підкреслити відносно високий рівень їхнього життя і вищу порівняно з пролетарями соціальну мобільність. Згодом таке найменування поширилося на “третю силу, що стоїть між капіталістом і робітничим класом традиційного марксизму: клас професіоналів-керівників”. Ще на початку 1980-х Д. Белл відзначав, що поняття середнього класу надзвичайно аморфне і відбиває “насамперед психологічне самовизначення значної частини американських громадян”. У зв’язку з цим показові результати опитування суспільної думки, проведеного в США в 1993 р.: виявилося, що приблизно однакова кількість американців (44,9% і 45,3% відповідно) відносять себе або до робітника, або до середнього класу; тим часом поняття “робітничий клас” фактично не використовується в сучасній соціології, тоді як під “середнім класом” розуміють основну соціальну групу постіндустріального суспільства. Слід зазначити, що відсоток тих, що відносять себе до нижчих шарів суспільства або до вищої страти мізерний; тобто сучасне постіндустріальне суспільство не стільки є відносно егалітаристським, скільки хоче виглядати таким.

Таким чином, соціальна грань, що розділяє громадян постіндустріального суспільства, пролягає між двома крайніми групами, кожна з яких цілком вже позиційована. Більше того, у міру розвитку цього суспільства знання стає значимим чинником не тільки технологічного прогресу, але і суспільної стратифікації і соціального самовизначення. Намагаючись охарактеризувати роль суб’єктивних якостей людини в сучасному суспільстві, М. Кастельс відзначає, що “нова влада укладена в інформаційних кодах і в репрезентативних образах, навколо яких суспільства організують свої установи, а люди будують своє життя і визначають своє поводження; ця влада зосереджена в людській свідомості”.
Сила подібних репрезентативних образів настільки велика, що сьогодні приналежність до того чи іншого класу визначається не майновим положенням чи соціальним походженням, а уявленням людини про своє місце в суспільстві. Не випадково П. Дракер вважає, що сучасні “працівники інтелектуальної праці не відчувають, що їх експлуатують як клас”. З таких позицій можна стверджувати, що власне постекономічні відношення розвиваються лише в середовищі тих, хто почуває себе постматеріалістом і діє відповідним способом. Досягнувши визначеного рівня добробуту, людина лише підготовляє вихідні передумови для формування постматеріалістичної мотивації, але не обов’язково стане постматеріалістом; сприйнявши ж постматеріалістичну систему цінностей і діючи відповідно до неї, він одержує реальну можливість увійти в еліту нового суспільства і досягти високого рівня добробуту без особливих зусиль із своєї сторони.

Все це начебто говорить про зростаючі можливості людини при переході до постекономічного суспільства, але таке враження помилкове. Вже постіндустріальне суспільство відчиняє широкі, ледве чи не безмежні можливості перед тими, хто поділяє постматеріалістичні цінності і, відповідно до них, насамперед удосконалює власну особистість. Але здатні на це головно ті, хто вирізняється високою освіченістю і поділяє ідею прогресу знання. Не прагнучи до матеріального багатства, вони продукують унікальні блага, що служать гарантією процвітання суспільства, і в силу цього привласнюють значну частину суспільного надбання. В міру перетворення науки в безпосередню продуктивну силу роль цього класу буде зростати. Однак очевидно, що спроможність виробляти нові знання відрізняє людей один від одного набагато більшою мірою, ніж матеріальне багатство; більше того, цю спроможність не можна набути миттєво: вона значною мірою визначається на генетичному рівні, обумовленому міжгенераційними відношеннями. Таким чином, у міру того, як новий вищий клас буде вбирати в себе найбільш гідних представників інших верствв суспільства, потенціал решти буде знижуватися. Зворотна міграція, цілком можлива в буржуазному суспільстві, де в періоди криз підприємець, розорившись, знову ставав крамарем, у даному випадку аж ніяк не неминуча, тому що придбані знання можна нескінченно удосконалювати, а втратити практично неможливо. Тому вже сьогодні є достатні підстави для припущення, що у суспільстві, що формується, буде гранично поляризована класова структура, а це викликає протиріччя гостріші, ніж на колишніх щаблях суспільної еволюції.

Революція інтелектуалів: факти і аргументи

Сучасні розвинені суспільства до початку нашого сторіччя склалися як типово індустріальні. У найбільше передових із націй-держав – Великобританії і США – соціальна нерівність досягла дуже значних масштабів. Полюс багатства був представлений промисловцями і фінансистами, полюс бідності – робітничим класом. Статистика свідчить, що аж до середини 1970-х років мала місце стійка тенденція до зниження розриву між найзаможнішими і найбіднішими. Так, у США частка 1% найбагатших сімей у національному багатстві знизилася з 30% у 1930 р. до приблизно 18% у середині 1970-х (найнижчий показник із часу проголошення незалежності США); у Великобританії – з 60 до 29%, а частка 10% найбагатших – із 90 до 65%; у Швеції ці показники склали відповідно 49 і 26; 90 і 63%.

Однак до середини 1970-х років даний процес сповільнився, а потім, у період економічної кризи 1978-1981 р., і зовсім зупинився. З початку ж 1980-х намітилася, а потім стала розвиватися протилежна тенденція. Нижче ми докладно зупинимося на масштабах проблеми і розглянемо різні її аспекти; зараз же звернемо увагу на чинник, що видається дуже важливим. До середини 1970-х років склалася ситуація, при якій, по-перше, технологічні основи виробництва постійно вимагали припливу кваліфікованої робочої сили; по-друге, поширилися нові комп’ютерні і комунікаційні технології; по-третє, інформаційний сектор перетворився у вагому частину національної економіки постіндустріальних країн. У цих умовах економія на найманні кваліфікованих фахівців стала неприпустимо небезпечною і їхні заробітки почали швидко зростати. Період із 1973/74 до 1986/87 р. – перший етап даного процесу, коли його природа і масштаби ще могли бути пояснені діючими на ринку праці традиційними законами попиту і пропозиції.

POSTUP - ПОСТУП
№ 97 (541), 6
червня 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Несподіванка у Ватікані
·Мадяри вимагають реваншу
·Львів як політична столиця
·Клінтон закликає до боротьби

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·КІЛЬКА СЛІВ
·Від Львова до Гданська
·Дев'ятини від дня смерті Білозіра
·Християнство очима дітей
·Львівські депутати знайдуть правду й у Києві

НАША СТОЛИЦЯ
·Вчимося, поки тепло
·Сумна хроніка вихідних
·Потрібен депутат Чорновіл
·АРХІВАРІУС

ПОСТУП З КРАЮ
·КРАЄВИД
·Політичні ігри з газовим краном
·США претендує на майно Лазаренка
·Мером Запоріжжя став Поляк
·Оголошено війну піратам

ПОСТУП У СВІТ
·Від ракет Росію захистять США
·Журналістика - свята місія
·Процесу проти НАТО не буде
·Коль "нажебрав" 8 мільйонів
·СВІТООГЛЯД

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·КРАЙ
·Тотального відключення не буде
·Реабілітація a la France
·Безробіття як наслідок депресії
·СВІТ

СПОРТ-ПОСТУП
·Вітриченко відмовилася продовжувати змагання
·"Динамо" - чемпіон, а "Шахтар" за крок від срібла
·Медведєв "пролетів", як фанера
·СПОРТ-БЛІЦ

АРТ-ПОСТУП
·Школа вищої камерної майстерності
·Школа вищої камерної майстерності

ОГЛЯД У ПОСТУПІ
·Події тижня: факти, тенденції, коментарі
·Рейтинг згадуваності

ОСОБИСТІСТЬ У ПОСТУПІ
·Олександра Деркач - епоха української камерної музики

ВЕРСІЇ ПОСТУПУ
·Не було невідомих нападників-втікачів Білозора,
·Відгуки закордонної преси на смерть Білозіра

ІНТЕРВ'Ю У ПОСТУПІ
·Провокаційне інтерв'ю з Зіновієм Куликом

ДИСКУРС ПОСТУПУ
·Соціальна нерівність як проблема СТАНОВЛЕННЯ ПОСТЕКОНОМІЧНОГО СУСПІЛЬСТВА
·Соціальна нерівність як проблема СТАНОВЛЕННЯ ПОСТЕКОНОМІЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

ПОСТУП З ПРОДОВЖЕННЯМ
·Шістдесяті роки

ПОСТ-SCRIPTUM
·КАЛЕНДАР
·Кримінальні байки
·ГОРОСКОП

 

купить карповое удилище Salmo
p1759