BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX червня 2000 року |

Провокаційне інтерв'ю з Зіновієм Куликом

Ефір Радіо Ініціатива "Нова хвиля" 102,5 FM і ТК "Міст" від 31.05.2000 (газетна версія)

– Пане Зиновію, на посаді заступника Секретаря РНБО ви були відповідальним за інформаційну безпеку України...

– РНБО не є управлінським або репресивним органом, і навіть не є міністерством. Рада національної безпеки є інституцією, яка відслідковує чинники, що впливають на безпеку держави, інформує Президента, уряд, а висновки РНБО реалізуються через укази Президента. Одним із моїх обов’язків було відстежування, наголошую, саме відстежування інформаційних потоків з України і в Україну. Видачею ліцензій на мовлення в нашому ефірі, натомість, займається Національна рада з питань телебачення і радіомовлення. Але от парадокс: Національна рада може видати ліцензію, а забрати – ні.

– Чому?

– Закон, панове, відкрийте закон, відкрийте Конституцію! Боячись влади чиновників, тодішні депутати створили таку ситуацію, коли наші закони працюють проти нашої держави, нашого суспільства, нашої духовності і традицій. Отже, чинити на благо державі означає порушувати існуюче нині законодавство.

– Це називається подвійні стандарти?

– Є стандарти громадянина, і є стандарти чиновника. Я ці речі намагаюся не розділяти – і кожен раз при такому об’єднанні нариваюсь на черговий скандал. Це один із тих спонукальних моментів, які змушують мене боротися за мандат народного депутата, бо без зміни законів усе інше (як от зміна одного чиновника іншим) іде на рівні гасел і побажань. Я стверджую, що закони працюють зараз проти нас.

– В інтерв’ю газеті “День” за 25 липня 1997 року ви говорите: “... НТБ, на відміну від ГРТ, готове в Україні працювати українською мовою...”. Нині маємо 2000 рік, НТБ існує. І ви десь це підтримували...

– Я підтримував переговорний процес із ними, бо вони хотіли просто прийти в наш ефір і без жодних втручань з нашого боку провадити своє мовлення. Я заперечував і говорив, що це є відносно незалежна телекомпанія в Росії, більше того, вона опозиційна до існуючої, єльцинської, на той час влади, і тому могла би робити певні речі, виходячи з наших державних інтересів. У даному випадку вона хотіла, що називається, просто купити загальнонаціональний канал. Я був категорично проти. Якраз у процесі переговорів вони погодилися, що треба поважати Україну, треба зважати на її потреби. Це був той момент, коли інші представники телепростору України просто вели переговори з іншими російськими фінансовими групами, власниками телеканалів.

– Ця ситуація, безперечно, пов’язана з прізвищами таких знакових фігур, як Ігор Малашенко та Володимир Гусинський. Чи можна сказати, що в переговорному процесі ви виступили як лобіст інтересів Гусинського на території України?

– Нічого подібного! Я лобіював інтереси виключно України. Якби я тоді лобіював інтереси Гусинського, то сьогодні вони б мали загальнонаціональний звичайний метровий канал з російськомовним НТБ, і на цьому все б закінчилося.

– Один із ваших проектів – канал “1+1” – впроваджувався опонентом пана Гусинського, нині персоною нон грата в Україні – паном Рабіновичем.

– Давайте з’ясуємо все принципово. По-перше, не я робив цей канал, він робився за мого сприяння. Більше того, пан Рабінович ніколи не був опонентом Гусинського. Тому що Гусинський очолює Всеросійський єврейський конгрес, Рабінович – Всеукраїнський, і такі конгресисти не бувають опонентами. Крім того, Рабінович мав фінансовий вплив на західнонімецького співзасновника “1+1”, а моя роль полягала в тому, щоби переконати їх працювати на Україну. І мені вдалося це зробити.

– Чому ви вважаєте, що вам потрібно переходити з виконавчої влади до законодавчої, адже ви самі кажете, що зараз на своєму місці можете багато що зробити?

– У Верховну Раду я йду тому, що в черговий раз переконуватися, що виконавча влада не може діяти в рамках закону, я більше не можу і не бачу в цьому сенсу. Чи зможу я там щось зробити? Очевидно зможу. Один депутат, звісно, нічого не змінить, а я йду в більшість (поки що ситуативну), йду для її зміцнення, тому що маю причетність до її формування.

– Наскільки інформаційна сфера є важливою в даний момент для України? Можливо, варто зосередитися на таких речах, як корумпованість і т. ін.?

– Інформація якраз і є важливою на тлі корумпованості й економічних проблем. Більше того, я вважаю інформацію складовою частиною політики як такої. І ступінь відкритості інформації обернено пропорційний ступеню корумпованості, чиновників у тому числі. Чим більше інформації, тим менше корумпованості. Тому обов’язковим елементом формування української політичної нації (а без неї неможливі ні зміни, ні будівництво нормальної державної системи) є відкрите інформування. Я вважаю це одним із принципових моментів, адже будь-яка держава починалася з народження і поширення ідеї.

– Чи не ставите ви собі в провину те, що нині робиться в інформаційному просторі України?

– Так, частково це моя провина. І бачу я її в тому, що в 1993-94 роках, коли формувалося законодавство, що врегульовувало стосунки в інформаційній сфері, коли після тоталітарного режиму ми були зобов’язані відчинити кватирку, ми не зробили цього – ми вивалили вікно й зробили діру, яку не маємо чим залатати.
Інформаційного чи ідеологічного вакууму не існує – завжди, коли відсутнє своє, приходить чуже. Своє нам заборонене Конституцією, ідеологія в нашій державі заборонена. Що ж стосується всього іншого, то я вам можу назвати декілька цифр: за всі роки радянської влади створено 27 україномовних мультфільмів, приблизно 150 фільмів художніх; за роки незалежності ми створювали спочатку 7-8 фільмів на рік, а в 2000 році буде один – знаний режисер бере з бюджету 12 мільйонів гривень (це якщо йому ще дадуть) і буде створювати епічне полотно “Мазепа”. Це потрібно робити, а жодного іншого фільму знято не буде. Кожен канал кожен день крутить 2-3 фільми – того україномовного, що було створено за всі часи, вистачить на один канал на півроку. Отже, є речі, які можна зробити, а є речі, які зробити неможливо. Я відчував за собою страшну вину, коли намагався наших національно-демократичних депутатів переконати, що такий закон приймати не можна. Вони просто потрапили на гачок до лівих. Кому потрібна так звана свобода слова? Очевидно, що не тільки патріотам і державникам, а й тим силам, які не можуть стерпіти нашої незалежності.

– Ще 27 жовтня 1998 року в розмові з кореспондентом “Урядового кур’єра” ви повідомили, цитую: “... Виявлено видання, які мають виходити двома мовами, а подаються в каталозі лише російською мовою: “Сегодня”, “ТВ-парк”, “Команда”, “Футбол”, “Бульвар”, “Ліза”, Капітал”, “Наталі”...”. Чому вони й досі виходять?

– Тому, що той орган, який реєструє, не може забрати ліцензію. В країнах розвинутої демократії та інстанція, що видає дозволи, уповноважена їх і забирати, й рішення її можна опротестувати в суді. Наша ж процедура дуже складна й переповнена колізіями. До суду може подати тільки Національна рада з питань телебачення і радіомовлення. Вона видає ліцензію, відслідковує, попереджає про порушення умов, чекає місяць, знову попереджає, знову чекає місяць, а лише потім подає в суд. І... потрапляє в юридичні тенета. За моєї пам’яті жодного судового позову не було, а отже, й жодного судового процесу не було виграно. Законодавство в нас поставлено з ніг на голову – суд не може розглядати якісь конкретні дії конкретного ЗМІ, бо для цього мають бути відповідні інституції виконавчої влади

– Пане Зиновію, ви як колишній працівник міністерства і нинішній кандидат у народні депутати можете сказати, чи не існує зараз геноциду проти власного народу, проти пенсіонерів, інвалідів, проти молоді. Та про це слід кричати на кожному кроці! Хто врешті зверне увагу на цих людей? Хто буде відповідати за зруйновані заводи й підприємства?

– Перед тим, як дати конкретну відповідь, хочу нагадати одну філософську сентенцію: від того, що ми будемо кричати, хліба і молока не з’явиться, кричать, як правило, ті, хто не має аргументів. Висвітлювати цю ситуацію потрібно, але не просто констатувати, що ось погано й погано, а треба робити інший крок – треба щось пропонувати. Так от, я хочу запропонувати. Давайте, поговоримо про Львів: стоять заводи, які належали до ВПК, на сьогоднішній день вони не можуть випускати ту продукцію, що й раніше, бо зараз вона нікому не потрібна. Ми страшно боялися, що коли заводи будуть стояти, швидко набіжать кровососи-капіталісти, розкуплять нас і так далі. Жодної пропозиції щодо покупки будь-якого з львівських заводів, наскільки мені відомо (а я мав відношення до цих речей у РНБУ), не надходить. Не надходить з простої причини – бо обладнання, яке там було ще з радянських часів, годиться хіба для металобрухту, а вкладати гроші в реконструкцію приміщення, створення інфраструктури не вигідно – вода подається від випадку до випадку, електроенергія так само... Що ж робити? Потрібно робити конкретні речі: по-перше, зрівняти підприємця вітчизняного з підприємцем зарубіжним, бо долар, який всім подобається, в руках американця має одну ціну, а в руках українського підприємця – іншу. Американець має тут пільги на 5 років, а українець підлягає податковому тиску у повному обсязі. Треба створити конкурентоздатне, абсолютно прозоре законодавство.

Друге: пенсіонери й інваліди. Сьогодні в державі пільгами користується 17 мільйонів громадян, а тих, хто цих пільг реально потребує, – третина від цієї цифри. Можна, звісно, зробити нормальний перерозподіл, але це потрібно проводити жорстко в межах чинного законодавства. Ліві цього не хочуть, вони прагнуть розширити базу, вони хочуть, щоби пільговиками були всі 100%, і тоді скажуть, що держава українська не може всіх забезпечити відповідно до тих ласкавих законів, і тоді держава є безперспективна. Це є відверта політична провокація, і це треба зрозуміти. Без впровадження жорстких і зрозумілих законів інвалід свого не отримає. Сьогодні він обкрадений.

– Пане Зиновію, ви є членом партії “Демократичний союз” – структури, створеної і підпорядкованої олігархові Олександру Волкову. За такими людьми тягнуться не зовсім законні речі, де гарантія, що й ви, в разі обрання до Верховної Ради, не відкриватимете рахунків у Бельгії тощо?

– Я не хочу бути адвокатом Волкова. Можу сказати лише те, що рахунки в Бельгії є абсолютно недоведена справа, адже Волкову навіть звинувачень таких не було пред’явлено. Разом з тим, партія “Демократичний союз” – це об’єднання національного інтелекту з національним капіталом. У партії “Демократичний союз”, крім братів Кличків, Волкова, Бакая і Гавриша, є понад 25 тисяч членів. Серед них – викладачі університетів та інших учбових закладів і звичайні патріоти України, яким набридли гасла, й тому вони об’єдналися, щоби конкретними справами будувати українську державу.

– Останнім часом ви постійно декларуєте себе галичанином – це може бути передвиборчим “ходом”, а насправді ж ви забули свою “львівськість”?

– Я не можу забути, що я галичанин. Тут у нас велика родина – в батька було 11 братів і дванадцята сестра, у мами – троє братів і троє сестер. Їхні діти – мої двоюрідні брати і сестри. Усі вони сьогодні живуть тут, а в Києві – лише ми з дружиною і двома дітьми. Я не можу уявити собі обставин, за яких міг би забути, що я галичанин.

– Що у своїй діяльності ви самі оцінюєте як вклад у розбудову України?

– Те, що я зробив для розбудови України, може бути темою окремої розмови. Я можу сказати, що, не будучи олігархом, я зробив єдиний в Україні україномовний канал, єдиний в Україні серйозний і впливовий журнал, я тривалий час відстоював інтереси України на дуже багатьох міжнародних форумах – і є маса іншого, про що можна говорити довго і ґрунтовно.
Ефір вели Михайло Барбара та Роман Чайка

POSTUP - ПОСТУП
№ 97 (541), 6
червня 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Несподіванка у Ватікані
·Мадяри вимагають реваншу
·Львів як політична столиця
·Клінтон закликає до боротьби

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·КІЛЬКА СЛІВ
·Від Львова до Гданська
·Дев'ятини від дня смерті Білозіра
·Християнство очима дітей
·Львівські депутати знайдуть правду й у Києві

НАША СТОЛИЦЯ
·Вчимося, поки тепло
·Сумна хроніка вихідних
·Потрібен депутат Чорновіл
·АРХІВАРІУС

ПОСТУП З КРАЮ
·КРАЄВИД
·Політичні ігри з газовим краном
·США претендує на майно Лазаренка
·Мером Запоріжжя став Поляк
·Оголошено війну піратам

ПОСТУП У СВІТ
·Від ракет Росію захистять США
·Журналістика - свята місія
·Процесу проти НАТО не буде
·Коль "нажебрав" 8 мільйонів
·СВІТООГЛЯД

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·КРАЙ
·Тотального відключення не буде
·Реабілітація a la France
·Безробіття як наслідок депресії
·СВІТ

СПОРТ-ПОСТУП
·Вітриченко відмовилася продовжувати змагання
·"Динамо" - чемпіон, а "Шахтар" за крок від срібла
·Медведєв "пролетів", як фанера
·СПОРТ-БЛІЦ

АРТ-ПОСТУП
·Школа вищої камерної майстерності
·Школа вищої камерної майстерності

ОГЛЯД У ПОСТУПІ
·Події тижня: факти, тенденції, коментарі
·Рейтинг згадуваності

ОСОБИСТІСТЬ У ПОСТУПІ
·Олександра Деркач - епоха української камерної музики

ВЕРСІЇ ПОСТУПУ
·Не було невідомих нападників-втікачів Білозора,
·Відгуки закордонної преси на смерть Білозіра

ІНТЕРВ'Ю У ПОСТУПІ
·Провокаційне інтерв'ю з Зіновієм Куликом

ДИСКУРС ПОСТУПУ
·Соціальна нерівність як проблема СТАНОВЛЕННЯ ПОСТЕКОНОМІЧНОГО СУСПІЛЬСТВА
·Соціальна нерівність як проблема СТАНОВЛЕННЯ ПОСТЕКОНОМІЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

ПОСТУП З ПРОДОВЖЕННЯМ
·Шістдесяті роки

ПОСТ-SCRIPTUM
·КАЛЕНДАР
·Кримінальні байки
·ГОРОСКОП