Хто переживе "групу смерті"
Наша газета починає знайомити читачів із учасниками “ЄВРО-2000”. Сьогодні до вашої уваги склади та шанси команд групи А. Перша в цій групі – збірна Німеччини, нинішній чемпіон континенту. Нагадаємо, що на минулій першості Європи в Англії німецька “машина” перемогла у фіналі команду Чехії 2:1 у додатковий час. Саме тоді розкрився талант нинішнього нападника італійського “Мілана” Олівера Біргофа, який став автором обох м’ячів у зустрічі з чехами. Отож,
НІМЕЧЧИНА
Цього року, щоб утриматися на вершині, команді Ерика Рибека треба буде стрибнути вище від голови. Саме так. Адже вперше в історії чемпіонатів континенту команда Німеччини їде на змагання не як фаворит, а як простий учасник “ЄВРО-2000”. А бажаючих відібрати титул у німців буде багато. Тим часом після провалу на Чемпіонаті світу з командою Німеччини коїться щось зовсім незрозуміле. Головному тренерові Ерику Рибекові дістаються лише критичні зауваження щодо нинішньої блідої гри команди. На його місці вже багато хто б узяв і просто подав у відставку. Та Рибек тримається на своїй посаді. Зрозуміло, що в разі провалу на першості континенту його відразу звільнять. Що більше, здавалося, що перед самим початком першості континенту Рибека таки замінять, але він встояв – місцева федерація вирішила змінити лише його помічників.
Звинувачувати Рибека є в чому. По-перше, провал команди в товариських матчах. Причому німецька “машина” програвала навіть із рахунком 0:3. Але тренер німців завжди каже, що це лише товариські матчі, й саме в них випробовується та визначається кістяк команди.
Та і сьогодні в команді не найкращий мікроклімат. І це не може не тривожити. Тим паче, що німці завжди відзначалися психологічною врівноваженістю, моральним настроєм, що давало можливість вигравати ще до виходу на футбольне поле. А що ми маємо сьогодні? Найгірше, що самі гравці не вірять у вдалий виступ команди. Про це німецькій пресі говорили Єреміс і Вернс. До слабких сторін німецької команди можна віднести передусім високий віковий рівень. Основу команди складають Біргоф, Шоль, Кірстен, Лінке, Гаман, Геслер і “завжди молодий” Матеус.
Але не поспішаймо “ховати” команду Німеччини. Адже вона не раз доводила, що недооцінювати її не можна. На прекрасні результати німці здатні навіть тоді, коли у них не виходить комбінаційна та цікава гра. “Команда-машина” здатна і не в найкращому стані на великі подвиги та перемоги. Згадаймо лише Чемпіонат світу 1986 року, коли також далеко не фаворит збірна Німеччини ледь не стала переможицею, лише у фіналі програвши команді Аргентини на чолі з великим тоді Марадоною – 2:3. А в півфіналі німці, незважаючи на нездарну гру, та завдяки сильній дисципліні, змогли здолати без п’яти хвилин чемпіонів світу зіркову команду Франції, капітаном якої тоді був Платині. Тож час покаже, на що здатна команда Рибека на Чемпіонаті Європи 2000 року.
Починаючи з 10 липня 1998 року, збірна Німеччини провела 26 матчів, із яких перемогла у 12, програла 7, іще 7 звела внічию, різниця м’ячів – 40:29. Досягнення на першостях континенту: 7 разів команда Німеччини брала участь у першостях Європи (1972, 1976, 1980, 1984, 1988, 1992, 1996 рр.) і ставала чемпіоном тричі (1972, 1980, 1996 рр.), фіналістом – ще двічі (1976, 1992 рр.). Матчів у фіналах – 26, перемог – 15, нічиїх – 7, поразок – 4, м’ячі – 42:24.
Гравці національної збірної Німеччини
Воротарі: Ганс-Йорг Бут (“Гамбург”, 0 матчів за збірну), Олівер Кан (“Баварія”, 22 матчі), Ян Леман (“Боруссія”, Дортмунд, 11 матчів). Захисники: Маркус Бабель (“Баварія”, 47 матчів, 1 гол), Йорг Гайнрих (“Фіорентина”, Італія, 30 матчів, 2 голи), Франк Бауман (“Вердер”, 2 матчі), Томас Лінке (“Баварія”, 12 матчів), Лотар Матеус (“Нью-Йорк/Нью-Джерсі Метростарз”, США, 146 матчів, 22 голи), Ян Новотний (“Баєр”, 16 матчів), Марко Ремер (“Герта”, 8 матчів), Кристіан Вернс (“Боруссія”, 33 матчі), Кристіан Циге (“Мідлсбро”, Англія, 47 матчів, 8 голів).
Півзахисники: Міхаель Балак (“Баєр”, 4 матчі), Стефан Байнліх (“Баєр”, 3 матчі), Себастьян Дайслер (“Герта”, 1 матч), Дитмар Гаман (“Ліверпуль”, Англія, 20 матчів, 2 голи), Єнс Єреміс (“Баварія”, 22 матчі, 1 гол), Мехмет Шоль (“Баварія”, 23 матчі, 3 голи), Даріуш Вош (“Герта”, 11 матчів, 1 гол).
Нападники: Олівер Біргоф (“Мілан”, Італія, 46 матчів, 27 голів), Марко Боде (“Вердер”, 18 матчів, 4 голи), Ульф Кірстен (“Баєр”, 47 матчів, 18 голів), Олівер Нойвіл (“Баєр”, 17 матчів, 1 гол), Міхаель Преєц (“Герта”, 7 матчів, 3 голи), Олександр Циклер (“Баварія”, 3 матчі).
АНГЛІЯ
Головний тренер англійців Глен Годл “не дотягнув” до початку відбіркового циклу. Коней на переправі не міняють, а от про вершника народна мудрість мовчить. І рятувати Англію від ганьби був покликаний Кевін Кіган. Урешті-решт англійська збірна вдало завершила свої “ходіння по муках”.
Збірна Англії розпочала відбіркову боротьбу в ролі фаворита. Інакше і бути не могло. Суперники у групі, шведи та поляки, переживали кризу, “пролетівши” за всіми статтями у “відборі” до Чемпіонату світу у Франції. Болгари добралися до світового футбольного форуму, але стали там справжнім посміховиськом.
Залишався ще Люксембург, але говорити про його шанси на вихід із групи могли тільки великі дотепники.
Початок був багатообіцяючим. Уже на першій хвилині матчу у Стокгольмі Алан Ширер вразив ворота Магнуса Хедмана. І все. Скандинави відповіли двома голами. Воротар збірної Швеції і “за сумісництвом” “Ковентрі” Магнус Хедман замкнув свої ворота і надалі в цьому циклі не пропускав. Англійці ж видали безплідну та бліду нічию на “Вемблі” не з найвидатнішою збірною Болгарії.
Годл уже дратував майже всіх. Збірна валиться, а тут іще й розлучення Годла з дружиною, його роман із мадам-ясновидицею та кілька невдалих висловлювань.
Відставка відбулась. І от із творчого небуття повернувся Кевін Кіган, відразу здивувавши громадськість словами, що посада тренера збірної Англії дається лише раз у житті, і пробути на ній треба так, аби потім не було соромно за нездарно проведені матчі. І ще щось про відвертий футбол, про який років 15 тому говорили ще в Мінську... А втім, родоначальники футболу посіли друге місце у п’ятій групі й добралися до стикових матчів, де на команду Кігана чигали дві зустрічі з не меншими родоначальниками футболу – шотландцями.
Чи варто говорити, який інтерес викликали ці матчі? У Глазго та Лондон з’їхалися майже всі відомі прихильники обох збірних: співаки, актори, політики. Британський прем’єр-міністр, шотландець Тоні Блеєр намагався виявляти свій нейтралітет, хоч усі розуміли, що “його серце в горах”. Усю британську поліція підняли на ноги. Два голи рудоволосого Пола Скоулза на “Гемпден Парку” забезпечили успіх англійців. Однак точний удар Дона Гатчисона у матчі-відповіді додав до бочки англійського меду величезну ложку шотландського дьогтю.
Кевін Кіган у процесі підготовки до Чемпіонату Європи вирішив різко омолодити команду. Багатьох “літніх” гравців делікатно “попросили” зі збірної, – серед них Тим Шервуд, Пол Мерсон, Дарен Андертон, Теді Шерингем. Інші ветерани – Тоні Адамс, Алан Ширер, Девід Симен – пообіцяли залишити головну команду країни після Чемпіонату Європи. Натомість Кіган залучив у команду молодих Кірона Даєра, Лі Боєра, Стивена Джерарда, Гарета Бері, а Еміл “Бруно” Гескі та Френк Лампард серйозно “прописались” у збірній.
Незважаючи на різні труднощі, не надто яскраву гру в товариських матчах, надмірну язикатість Кігана, англійці сподіваються, що їхня команда нарешті зможе добре зіграти на незручному для неї Чемпіонаті Європи і повернутися додому з гордо піднятою головою.
Підсумки виступів збірної Англії на чемпіонатах Європи: 78 матчів (з урахуванням відбіркових турнірів), 42 виграші, 23 нічиї, 13 поразок, м’ячі – 151:54. У фінальних турнірах англійська збірна брала участь 7 разів (1964, 1968, 1972, 1980, 1988, 1992, 1996 рр.), найбільші досягнення – 3-є місце в 1968 році й участь у півфіналі 1996 року.
Претенденти на місце у складі збірної Англії на “ЄВРО-2000”.
Воротарі: Найджел Мартин (“Лідс”), Девід Симен (“Арсенал”), Ричард Райт (“Іпсвіч”).
Захисники: Тоні Адамс (“Арсенал”), Сол Кемпбел (“Тоттенхем”), Ріо Фердинанд (“Вест Хем”), Мартин Кіовн (“Арсенал”), Філ Невіл (“Манчестер Юнайтед”), Гарет Саутгейт (“Астон Вілла”).
Півзахисники: Девід Бекхем (“Манчестер Юнайтед”), Кірон Даєр (“Ньюкасл”), Стивен Джерард (“Ліверпуль”), Стив Макманаман (“Реал”, Іспанія), Рей Парлор (“Арсенал”), Джеймі Реднап (“Ліверпуль”), Пол Скоулз (“Манчестер Юнайтед”), Джейсон Вілкокс (“Лідс”), Денніс Вайз (“Челсі”).
Нападники: Енді Ковл (“Манчестер Юнайтед”), Роббі Фавлер (“Ліверпуль”), Еміл Гескі (“Ліверпуль”), Майкл Овен (“Ліверпуль”), Кевін Філіпс (“Сандерленд”), Алан Ширер (“Ньюкасл”).
ПОРТУГАЛІЯ
Після того як португальська збірна не потрапила на Чемпіонат світу 1998 року, її очолив мало відомий тренер Умберту Коелью. Призначенням Коелью зобов’язаний своїм друзям – відомим тренерам Антоніу Олівейрі та Фернанду Сантушу, які агітували за нього у Федерації футболу. Людина вельми обережна та обачлива, Умберту Коелью насамперед узявся наводити мости. Йому вдалося встановити добрі стосунки з керівництвом провідних клубів і заручитися їх підтримкою. Потому він відвідав усіх легіонерів португальської збірної. Коелью вдалося повернути під знамена збірної тих, про кого вже стали забувати: Са Пінту, Фернанду Коуту, Паулету. “Я хочу, щоби збірна була загальнонаціональна, незалежно від того, хто її тренер і які гравці за неї виступають”, – головне гасло Умберту Коелью. Попри завсідників португальської збірної, в команді знайшлося місце і для талановитої молоді: Нуну Гомеша, Угу Леала, Симана Сабрози. Обережність і такт Умберту Коелью проявилися й у визначенні заявки на Чемпіонат Європи. Спочатку він назвав 15 гравців, потому, після тривалого аналізу, Коелью заповнил решту сім вакансій.
Збірну Португалії можна назвати однією з головних окрас майбутньої першості. Легка, технічна команда, яка грає у жвавий, видовищний футбол. За артистизмом (як при роботі з м’ячем, так і в картинній симуляції порушень) португальцям немає рівних. Одначе португальці завжди були командою настрою. Чого-чого, а стабільності їм ніколи не бракувало. Навіть в останньому відбірковому циклі “червоно-зелені” примудрилися зіграти внічию з Азербайджаном, який розгромили в першій зустрічі. І ще одна деталь: у португальських гравців технічність, вишуканість, естетство парадоксально поєднуються з надмірною жорсткістю, що часом переходить у грубість.
З 10 липня 1998 року Португалія провела 17 матчів, із них виграла 11, програла 2 і звела внічию 4, різниця м’ячів – 40:7.
Португальці брали участь у 2 чемпіонатах Європи (1984, 1996 рр.). Матчів у фінальних турнірах – 8, перемог – 3, нічиїх – 3, поразок – 2, м’ячі – 9:6.
Можливі претенденти на місце у складі збірної Португалії на “ЄВРО-2000”
Воротарі: Вітор Бая (“Порту”, 69 матчів за збірну), Педро Еспінья (“Віторія”, 4 матчі), Джохім Сильва (“Брага”, 2 матчі), Енрике Хіларіо (“Порту”, 0 матчів), Нуно Сантос (“Бенфіка”, 0 матчів).
Захисники: Абель Хав’єр (“Евертон”, Англія, 12 матчів, 2 голи), Думаш (“Стандарт”, Бельгія, 32 матчі), Жорж Кошта (“Порту”, 25 матчів), Фернандо Коуту (“Лаціо”, Італія, 60 матчів, 6 голів), Бето (“Спортинг”, 5 матчів), Руй Жорж (“Спортинг”, 4 матчі).
Півзахисники: Хосе Відигал (“Спортинг”, 2 матчі), Руй Кошта (“Фіорентина”, Італія, 50 матчів, 18 голів), Луїш Фігу (“Барселона”, Іспанія, 60 матчів, 13 голів), Сержіо Консейсао (“Лаціо”, Італія, 23 матчі, 2 голи), Нуно Капучо (“Порту”, 14 матчів, 1 гол), Франциско да Кошта (“Монако”, Франція, 2 матчі), Паулу Соуза (“Парма”, Італія, 43 матчі), Паулу Бенто (“Ов’єдо”, Іспанія, 20 матчів), Літош Магалаєш (“Боавішта”, 3 матчі).
Нападники: Жоао Пінту (“Бенфіка”, 56 матчів, 18 голів), Нуно Гомеш (“Бенфіка”, 12 матчів), Рикардо Са Пінту (“Реал Сосьєдад”, Іспанія, 35 матчів, 7 голів), Паулета (“Депортиво”, Іспанія, 12 матчів, 3 голи).
РУМУНІЯ
Команда Румунії вже втретє їде на свято європейського футболу. Та цей факт, здається, нікого у Європі не здивував. Тим паче, що на останні два десятки років, без сумніву, припадають часи розквіту румунського футболу. Збірна pегуляpно виступає у фінальних турнірах світових і європейських пеpшостей, а кращі pумунські гравці успішно захищають кольори багатьох титулованих команд Європи.
Хоч у Румунії після того, як збірну залишив Ангел Йорданеску, багато хто боявся, що тепер на румунів чекає криза, така, наприклад, як у їхніх сусідів – команди Болгарії, – та виявилося, що побоювання були передчасні. Після Йорданеску головним тренером був призначений Віктоp Піцуpка, який до того працював із молодіжною збірною Румунії. Це рішення багатьох дуже здивувало, адже досвіду у Піцурки не надто багато, а Румунія завжди славилася великими тренерами. Тож саме досвіду не вистачило Вікторові Піцуpці, й за трохи більше ніж рік він примудрився зіпсувати стосунки спершу з пресою, а потім – і з гравцями. Все закінчилося для Віктора тим, що його таки звільнили. Сталося це відразу після того, як він дозволив собі неввічливі закиди на адресу зірок збірної Румунії: Хаджі, Попеску й інших. Схоже, Піцурка не врахував, що Хаджі для всієї Румунії – це символ найкращого футболіста. Адже практично вся Румунія вмовляла Хаджі повернутись у збірну, щоби пройти кваліфікаційне сито першості Європи. Великий Хаджі повернувся і показав, яка роль великого футболіста в команді. Саме після повернення Хаджі команда знову почала демонструвати той футбол, який усім подобається. А найголовніше – румуни виконали завдання і вирушають на європейське свято.
Тепер наступне завдання – успішної участі у фінальній частині європейської першості – ця команда вирішуватиме з іншим тренером, славнозвісним Емеpихом Єнеєм, тим самим, котрий у 1986 році привів бухаpестський клуб “Стяуа” до перемоги в найпрестижнішому єрвопейському кубку – Кубку чемпіонів. Цей тренер відзначається насамперед тим, що вміє і любить творити колектив однодумців. І робити “з нічого” команду-зірку.
З червня 1998 року збірна Румунії провела 25 матчів, із яких перемогла у 13, програла у 5 і 8 звела внічию, різниця м’ячів – 42:17. Загалом, у першості континенту румуни брали участь лише два рази (у 1984 і 1996 роках). Але підсумок матчів у фінальній частині для команди Румунії просто катастрофічний: 6 матчів, 0 перемог, 1 нічия та 5 поразок.
А ось склад команди Румунії.
Воротарі: Богдан Стеля (“Саламанка”, Іспанія, 65 матчів), Богдан Лобонт (“Аякс”, Голландія, 9 матчів), Флорин Пруня (“Університатя”, 37 матчів).
Захисники: Дан Петреску (“Челсі”, Англія, 87 матчів, 12 голів, Штефан Нану (“Вітес”, Голландія, 7 матчів), Космін Контра (“Алавес”, Іспанія, 11 матчів), Лівіу Чоботару (“Стандарт”, Бельгія, 21 матч, 1 гол), Юліан Філіпеску (“Севілья”, Іспанія, 32 матчі, 1 гол), Георге Попеску (“Галатасарай”, Туреччина, 96 матчів, 15 голів), Тибор Селімеш (“Стандарт”, Бельгія, 46 матчів), Валентин Нестасе (“Динамо”, 3 матчі), Флорин Бетрину (“Університатя”, 8 матчів), Кристіан Ківу (“Аякс”, Голландія, 2 матчі).
Півзахисники: Георгі Хаджі (“Галатасарай”, Туреччина, 121 матч, 35 голів), Алін Стойка (“Андерлехт”, Бельгія, 2 матчі), Константин Гилке (“Еспаньол”, Іспанія, 52 матчі, 4 голи), Кетелін Мунтяну (“Саламанка”, Іспанія, 8 матчів, 1 гол), Доринел Мунтяну (“Вольфсбург”, Німеччина, 91 матч, 10 голів), Іоан Лупеску (“Динамо”, 70 матчів, 5 голів), Флорентин Петре (“Динамо”, 16 матчів, 1 гол), Іоан Овідіу Сабеу (“Рапід”, 52 матчі, 8 голів), Кетелін Хілдан (“Динамо”, 7 матчів, 1 гол), Лаврентіу Рошу (“Стяуа”, 13 матчів, 3 голи), Ерик Лінкар (“Стяуа”, 2 матчі).
Нападники: Георге Крайовяну (“Вільяреал”, Іспанія, 25 матчів, 4 голи), Віорел Молдаван (“Фенербахче”, Туреччина, 46 матчів, 19 голів), Адріан Іліє (“Валенсія”, Іспанія, 33 матчі, 10 голів), Іоан Ганя (“Штутгарт”, Німеччина, 11 матчів, 7 голів), Адріан Муту (“Інтер”, Італія, 2 матчі, 1 гол), Георгі Нікулеску (“Національ”, 15 матчів, 3 голи).
Сторінку підготували:
Остап Андрейчук та Іван Гелемей
|
|
