Українці на чемпіонатах Європи
Монета падає італійським "орлом" догори
Збільшення кількості учасників єврофоруму (цього разу – 31) створило умови для змін у проведенні турніру. Було вирішено проводити відбіркові групові турніри, переможці яких потрапляли до 1/4 фіналу. Трансформувалась і сама назва європейської першості. На відміну від двох попередніх, які називалися Кубками Європи, турнір 1966-68 рр. здобув назву першого Чемпіонату Європи.
Суперниками збірної Радянського Союзу у відбірковій групі жереб визначив збірні Австрії, Греції та Фінляндії. Після вдалого виступу на англійському Чемпіонаті світу 1966 року в команді знову змінилося керівництво: Миколу Морозова вирішили замінити більш досвідченим Михайлом Якушиним. Проте кістяк збірної (Яшин, Шестерньов, Хурцилава, Сабо, Численко, Банішевський та ін.) практично залишився незмінним. Його лише посилили двадцятирічний яскравий форвард Анатолій Бишовець (“Динамо” Київ) і досвідчений московський торпедівець Едуард Стрельцов, який повернувся у великий футбол після шестирічного ув’язнення. Впевнено перегравши греків (4:0 і 1:0), фіннів (2:0 і 5:2) і лише раз спіткнувшись на австрійцях (4:3 і 0:1), збірна СРСР із п’ятьма перемогами й однією поразкою посіла перше місце у групі й вийшла до чвертьфіналу, де на неї чекала збірна Угорщини. Нове покоління “магічних мадярів” уславилося тим, що з Чемпіонату світу в Англії “відіслало” додому самих бразильців на чолі з Пеле. У першому чвертьфінальному поєдинку в Будапешті угорці повністю переграли радянську команду – 2:0. Матч-відповідь у Москві вважають одним із кращих поєдинків в історії збірної СРСР. На 73-й хвилині киянин Бишовець поставив останню крапку у двобої – 3:0, і радянська команда втретє поспіль потрапила до фінальної четвірки найкращих команд Європи. Крім Бишовця, одним із лідерів був київський півзахисник Йожеф Сабо, який, до того ж, із трьома голами став одним із чотирьох найкращих голеадорів збірної СРСР у відбірковому турнірі. До квартету півфіналістів Чемпіонату Європи також увійшли чемпіони світу англійці, господарі-італійці та збірна Югославії.
У внутрішньому чемпіонаті кероване Віктором Масловим київське “Динамо” в 1966-68 рр. тричі стає чемпіоном країни. Андрій Біба (1966) і Володимир Мунтян (1969) визнаються найкращими футболістами Союзу, проте ні їм, ані Медвідеві, Банникову, Соснихіну, Серебрянникову, Пузачеві, Хмельницькому постійного місця в головній команді країни не знаходиться. Перед поїздкою в Італію не у кращий бік трансформувався склад команди: з різних причин були відсутні “герої англійських баталій” Яшин, Сабо, Численко, Хурцилава. Стрельцова та Вороніна відрахували (останній через кілька днів потрапив у страшу автокатастрофу).
Драматично для тієї команди склався півфінальний поєдинок із господарями турніру – збірною Італії. У дощову погоду деяку перевагу в дебюті мала радянська збірна. Особливу увагу італійці – палкі прихильники захисного “катеначо” приділили, за висловом їхнього тренера Валькареджі, “вирішальній карті росіян” – Анатолієві Бишовцю. І основний, і додатковий час завершилися нульовою нічиєю. Згідно з регламентом, переможця повинен був назвати жереб, а не серія пенальті. Після довгих приготувань і розмов із капітанами команд Факкетті й Шестерньовим західнонімецький арбітр Курт Ченцер підкинув монетку, і вона впала на землю “орлом” догори, що вивело у фінал збірну Італії. Цей момент укотре засвідчив несправедливість такої процедури визначення переможця, й у майбутньому від неї вирішили відмовитись. У другому півфіналі лідер югославської команди Дражен Джаїч на 85-й хвилині приніс перемогу своїй збірній над чемпіонами світу англійцями.
У поєдинку за третє місце радянська команда нічого не змогла протиставити збірній Англії – 0:2. Захист, у складі якого виступав вихованець львівського футболу Володимир Капличний, нічого не зміг вдіяти проти потужної гри Чарльтона та Герста. Збірна СРСР, у складі якої в офіційних зустрічах виступали Й.Сабо (6 ігор, 3 голи), А.Бишовець (8 ігор, 2 голи), В.Капличний (4 гри), посіла почесне четверте місце. Втім, традиційно команду піддали обструкції.
Чемпіона ж довелося визначати з допомогою двох зустрічей. Урятувавши перший поєдинок, італійці змінили ледь не половину “основи”: швидкий гол – і традиційний замок “катеначо” дозволили їм досягнути бажаного. Технічних югославів підвели втома після напруженого двобою в півфіналі з чемпіонами світу і коротка лава запасних. На повторний фінальний поєдинок їм просто не вистачило сил.
Цитата
Артеміо Франкі, на той час президент Італійської федерації Футболу: “Ми заслужили цю перемогу, та радянські футболісти не заслужили поразки в півфіналі” (“Тутоспорт”).
Підготував Михайло РОМАНЯК
Далі буде
|
|
