Ми все ж є створеними за Оьразом і Подобою Божою
нагадує нам відновлена постановка балету "Сотворення світу"
ХОРЕОГРАФІЯ
Наталка КОСМОЛІНСЬКА
“Совковий” глядач знав творчість одного з найвідоміших у світі карикатуристів, Жана Еффеля, головним чином за його серіями “Сотворення світу”. Хоча ще до війни художник неодноразово використовував для своїх малюнків біблійні сюжети як найбільш вдячний матеріал говорити про серйозне жартома, щаслива думка зробити своєрідні комікси на теми Старого Заповіту виникла у Еффеля лише на початку 50-х. “Я хотів створити веселу, здорову й оптимістичну книгу на захист матеріалізму, – писав він у передмові “Сотворення людини”. – Мій Господь Бог, це, ясна річ, не величний Бог Катехізису. Він надзвичайно товариський і неагресивний, він – двоюрідний брат Діда Мороза. Але насамперед ця книга мала стати поемою на честь людини, твором, наповненим любов’ю до неї і вірою у неї”.
Життєрадісні образи Еффелівських персонажів спокусили петербурзького композитора Андрія Петрова на написання музики до “Сотворення світу”, а відомих хореографів Наталію Касаткіну і Володимира Васильєва – на написання балетного лібрето. 1971 року Ленінградський академічний театр опери та балету ім. Кірова поставив балет “Сотворення світу”, а вже 1972 року почався його львівський період.
М’якому гумору та дитяче наївному сприйняттю Еффелівського світу сценограф Євген Лисик протиставив свою естетику: драматичну, інтелектуальну, яка закликає до загально людських цінностей, але на іншому, значно більш філософському рівні. Його розумінню мистецтва як спроби реконструкції буття імпонувала ідея Сотворення: світу, людини, цивілізації, суспільства, але задіював Євген Лисик у ній значно глибші пласти свідомості, ніж його дотепний французький колега. Трагічно сприймаючи сучасність як неминучу приреченість пройти крізь випробування вогнем і попелом в ім’я нового воскресіння (в першій постановці “Сотворення світу” художник проектував на сцену слайди з “Герніки”, “Загибелі Помпеї”, зруйнованого Сталінграду...), Лисик переписав частину декорацій і затемнив ті, що залишились, у другій редакції балету 1986 року, що зробило їх більш адекватними часові: більш жорсткими, більш емоційно-агресивними, більш передчуттєво-апокаліптичними. Художньому вирішенню декорацій відповідала і хореографія: заслужений артист України Герман Ісупов, легенда львівської балетної сцени, неперевершений виконавець Адама (на архівних світлинах), Спартака, Квазімодо, Ромео, Тіля, Антоніо... на той час вже в якості балетмейстера-постановника повністю “співпав” з художником у баченні концепції естетики балету.
“Сотворення світу”, зрештою, як і інші балети, поставлені дуетом Лисик – Ісупов: “Лебедине озеро”, “Ромео і Джульєтта”, “Лускунчик”, “Слуга двох панів”, став однією з культових постановок, не бачити якої в пристойному львівському середовищі було просто непристойним. Тому не дивно, що рік сотого ювілею театру і сімдесятої річниці з дня народження Євгена Лисика було вирішено відзначити поновленням одного з його найкращих балетів на львівській сцені.
Завдяки відданості мистецтву балету Германа Ісупова і його вірного асистента і дружини Галини Сахновської, які багато років співпрацювали з Євгеном Лисаком, це стало можливим не тільки в якості банального римейку, але й як третє на разі на львівській сцені, адаптоване вже на сприйняття людини 2000-го року, творче прочитання правічної історії про Бога-Отця і про першу в світі людину, яку сотворив Він за образом і подобою Своєю. Ті з глядачів прем’єрного (26 травня) показу “Сотворення світу”, які бачили два перші варіанти або принаймні другий, мали нагоду переконатися, що хоча і не можна двічі ввійти до однієї і тієї ж річки, вічні цінності залишаються вічними, не банальними і потрібними за будь-яких часів. Просто у часи більш благословенні матеріально жити за біблійними заповідями, безсумнівно, легше, це потребує від пересічної людини набагато менше зусиль. Ті ж з глядачів, які вперше долучилися до споглядання монументального драматизму спадку Євгена Лисика, мали щасливий шанс зрозуміти, що часи не бувають вдячними чи невдячними. Що будь-яке людське життя за всіх часів є наповненим як болем, так і задоволенням, воно є і радістю і трагедією, але кожне з них вміщає цінні уроки, з яких ми маємо нагоду чогось навчитись, бути людиною – як максимум. Якщо для Лисика точкою відліку його гуманізму став фашизм, то ми маємо Чорнобиль, Сербію, Чечню. Але ми можемо цим злегковажити, списавши свої аморальні вчинки на важкі матеріальні умови. А можемо не списувати, згадавши, що совість – це варіант Божого ока, але всередині тебе. Це вже проблема особистого вибору кожного, проблема проблем, що пішла від того ж таки Сотворення: створити людину – чи ні, вкусити від яблука – чи ні, бути жорстоким до ближнього свого – чи ні... І питання можливості Воскресіння або Буття напряму залежить від вектора нашого вибору. Про що, власне, і балет.
P. S. Постановка “Сотворення світу” черговий раз, хіба що виразніше “на публіку” висвітлила кілька проблем львівського балету, які останнім часом уже набирають тієї критичної маси, що загрожує поховати його минулу славу.
Проблема кадрів: після розвалу Союзу Львівській балетній сцені доводиться розраховувати лише на сили львівської хореографічної школи, бо жоден із випускників відповідних закладів Росії (не говорячи навіть про Москву та Петербург) і навіть “єдиноутробного” Києва до провінційного міста, яке до того ж не забезпечує кадри ані відповідною платнею, ані житлом, – не поїде. Місцева ж школа, хоч які би професіонали там не викладали, по-перше, жевріє в жахливих умовах, по-друге, зведена до статусу гуртка за інтересами, куди діти приходять на годину-дві після загальноосвітньої школи. Цього категорично недостатньо, щоби виховати професійних балерин. Відповідно, театру все важче не просто залучити до складу трупи “зірку”, але хоча б забезпечити два-три склади виконавців.
Друга проблема: в балеті практично немає чоловіків. Невідповідність професійної підготовки та оплати спонукає цю не найбільш працелюбну половину людства шукати легших життєвих шляхів.
Проблема львівської сцени, якій з огляду на вельми поважний вік важко відповідати сучасним вимогам, а після прорахунків останньої реставрації просто неможливо задіяти хоч якісь спецефекти. Побудоване сто років тому з розрахунком на невеличку заїжджу трупу приміщення, де всього один (!) репетиційний балетний зал, просто не в стані вмістити всіх задіяних у поточному репертуарі, у постановочній роботі, учнів училища мистецтв (колишнє культосвітнє), в якому з’явилася відповідна спеціалізація, плюс учнів випускних класів хореографічної школи, які тренуються на базі театру. І хоча репетиції в залі, в якому відсутня вентиляція, починаються офіційно о десятій ранку (а неофіційно о восьмій), а закінчуються о 21-22 год. (колись і о першій ночі закінчувалися, але тоді ходити нічними львівськими вулицями було безпечніше), це не вирішує проблеми. Для балетмейстера-постановника “Сотворення світу” Германа Ісупова ця передпрем’єрна репетиційна лихоманка (“буде вільним зал чи ні”, “буде вільною потрібна кількість акторів чи ні”) закінчилася нервовим зривом.
Проблема постановок. У першу чергу, фінансова, коли про нові костюми і декорації можна тільки мріяти, і то за рахунок спонсорів. Відповідно, значно більш вдячною фінансово є ідея відновлення постановок минулого, в першу чергу в декорація Євгена Лисика, які потребують лише незначних доробок та поновлень. Але тут у дію вступає людський фактор: проблеми реалізації персональних творчих амбіцій, проблема відваги впритул, тут і зараз, а не через часову відстань, співставити свою творчість і попередників.
Знову та ж таки проблема вибору: взяти те кляте яблуко – чи нехай собі висить...
|
|
