Шістдесяті роки
Віхи століття, що минає
Ілько ЛЕМКО
Продовження, початок
“Поступ” ч. 93 за 30.05.2000
Шістдесяті – це також епоха, коли джинси стали масовим одягом. Джинсова індустрія запрацювала на початку десятиліття, але джинси повально почали носити лише наприкінці шістдесятих. Уперше ми бачимо Джорджа Гаррісона у джинсовому костюмі на обкладинці альбому “Abbey Road” 1969 року. У Львові я вперше побачив джинси 1968 року. Це був натуральний “Levis”, на шкіряній вставці якого коні розтягували ковбойські штани у різні боки, демонструючи таким чином їхню міцність. Джинси з американських посилок “Levis” і “Super Rifle” можна було придбати за 30-40 рублів, при тодішній їхній ціні на Заході у три долари. Молодь у шістдесяті роки, як, між іншим, і в усі інші епохи, любила одягатися струйово і екстравагантно.
Особливістю суспільного життя Львова згадуваної епохи було те, що галичани знайшли ще одну специфічну для нашого регіону, доступну тоді форму протесту проти імперської політики Москви – футбол, а точніше, навколофутбольне життя. З 1965 року, коли “Карпати” почали успішно виступати у першій лізі, виникли післяматчеві багатотисячні походи від стадіону “Дружба” (тепер”Україна”) до центру міста, які перетворювались на справжні демонстрації. Поступово від матчу до матчу ці демонстрації ставали організованішими і мали чіткий маршрут: проспектом Леніна (тепер Свободи) , потім натовп завертав перед Оперним і рухався проспектом у протилежному напрямку. Міліція хоч і хапала найбільш активних демонстрантів, усе ж нічого не могла вдіяти з 10-20 тисячним натовпом і на цей час перекривала автомобільний і трамвайний рух у центрі міста.
Поступово разом з вигуками “Карпати” – вперед!” з натовпу все частіше лунало: “Бий москалів!” Важливим центром навколофутбольного життя була “футбольна біржа”, де постійно з ранку до ночі тусували сотні фанатів. “Біржа” була на місці пізнішої “Клумби “, а з 1992 року тут стоїть пам’ятник Шевченкові. Арсенал тодішніх футбольних уболівальників був досить потужним: від нашивок на рукавах і спинах “Карпати” Львів” і транспарантів “ Карпати вперед – тільки перемога!” до дудок і дерев’яних торохкотілок, від яких закладало вуха навіть на досить великій відстані і які постійно конфісковувала міліція. Потужним ноу-хау з середини шістдесятих стали вибухи, без яких не відбувався жодний матч і жодна демонстрація після нього. Найсміливіші молоді фани “Карпат” кидали на футбольне поле пляшечки з вибуховою сумішшю (алюмінієва пудра, марганцівка і декілька крапель гліцерину). За 5-7 секунд польоту у плашечці відбувалась реакція і при порівняно неголосному звуці досягався ефект яскравого вибуху.
Кульмінацією львівського футбольного руху стало здобуття “Карпатами” 1969 року Кубка СРСР. Я був учасником цієї щасливої події на московському стадіоні імені Леніна в Лужниках, коли наші хлопці подолали ростовський СКА – 2:1. Нашому щастю не було меж. Після закінчення матчу трьохтисячна демонстрація львів’ян, очолювана величезним транспарантом (3 на 4 метри) із зображенням лева, який тримає Кубок, вирушила набережною Москва-ріки у напрямку до Красної площі. Біля Васильєвського спуску найбільш радикально налаштована частина львів’ян (це була молодь) вимагала пройтися демонстрацією по Красній площі (“щоб було що згадувати до кінця життя”). Але здоровий глузд дорослішої частини демонстрантів (“хлопці! москалі нас точно пов’яжуть”) переміг, і з радісними вигуками ми обігнули Кремлівську стіну з лівого боку, ідучи далі вздовж набережної. А що у ці хвилини діялось у Львові! Десятки тисяч фанів “Карпат” після перегляду матчу по телевізору вивалили на вулиці міста. Це була найбільша демонстрація за всю історію футбольного руху у Львові. Розповідають, що ошалілі від щастя фанати “Карпат” підняли на руках міліцейський “лунохід” і занесли його на знамениту клумбу. Отже, досвід вуличних демонстрацій львів’яни набували ще із шістдесятих.
Чомусь із тої епохи мені запам’яталось дуже багато цін (можливо в дитинстві все так добре запам’ятовується). Збираючи порожні півлітрові пляшки і здаючи їх по 12 копійок за кожну, я зразу прикидав, що за це можна купити. А купити можна було чимало. Фруктове морозиво у паперовому стаканчику коштувало 7 копійок, молочне – 9 копійок, вершкове – 13, крем-брюле – 15, шоколадний пломбір – 22 і розкішне шоколадне морозиво з горіхами “Каштан” – 28 копійок. Найдешевші цукерки – цукрові подушечки з повидлом усередині коштували 10 копійок за 100 грамів, найдешевші шоколадні цукерки “Кавказькі” – 16 копійок.
Найкращі шоколадні цукерки, або “бомбони”, як ми їх називали, коштували не дорожче 40-50 копійок. Це були “Столичні” з ромом всередині, “Байкал”, “Тузик”, “Мішка” і цукерки з дуже дивною назвою “А ну-ка отними!”, де на фантику була зображена собачка, яка, стоячи на задніх лапках, намагалась відняти цукерку у дівчинки. Деколи вміст пляшки коштував дешевше від самої пляшки. Мінеральна вода “Олеська” коштувала 8 копійок, напій “Лимонний” – 10 копійок, “Лимонад” – 13 копійок. Гальба пива коштувала 22 копійки, пиво “Львівське” пляшкове – 25 копійок (без пляшки), пиво “Ризьке” і “Московське” – 30 копійок..
У кінці шістдесятих дивував різноманіттям вибір якісних сухих, плодоягідних та виноградних вин. Півлітра сухого столового вина разом з пляшкою коштувала 67 копійок. Смачні плодоягідні вина (ми їх називали “плодовигідні”) – 96 і 98 копійок, а також 1р. 2 коп, 1р. 8 коп, 1р. 12 коп, 1р. 17 коп. Найпопулярніше кріплене вино “Біле Міцне” (“біоміцин”) коштувало 1р. 22 коп, “Вермут” – 1р. 32 коп. і надзвичайно якісне кримське виноградне вино “Портвейн Білий Таврійський” – 1р. 56 коп. Кримські марочні вина коштували 3 рублі з копійками, пляшка шампанського – 2р. 50 коп, коньяк тризірковий – 4р. 20 коп, КВ – 6 рублів і звичайно ж горілка “Московська” – 2р. 87 коп. Буханець чорного хліба коштував 14 коп, так званий “кірпічік” білий і сірий – 16 коп, білий батон – 15 коп, білий круглий хліб – 22 коп.
Найулюбленішими сигаретами у шістдесяті були “Аврора” і “Верховина” по 14 коп. за пачку. Типова картина тих часів: хлоп їде зі Львова на село і в сітці-авосьці несе 5 буханок сірого “кірпічіка” ( найбільш оптимального хліба для села) і 20 пачок “Верховини”. З найдешевших сигарет найбільшим попитом користувались “Гуцульські” – 6 копійок за пачку, “Махорочні” і “Южние” розфасовані по 6 штук, вони коштували 2 копійки. Найдорожчі “панські” сигарети – московські “Ява”, “Дукат” і “Друг” – 25-35 копійок. Перші сигарети з фільтром, які з’явилися у продажу і були спочатку величезним дефіцитом – болгарські БТ за 40 копійок. З 1968 року Львівська тютюнова фабрика почала виробляти перші вітчизняні сигарети з фільтром “Орбіта” за 30 коп. Пам’ятаю перші котрабандні сигарети “Честерфілд”, які “спекулянти” продавали по 3 рублі за пачку, з фантастичним ароматом. У середині шістдесятих літр бензину і горнятко чорної кави коштували однаково – 9 копійок.
Існували і ціни на продукти, які майже ніхто ніколи не куштував і які зрідка привозили ті, хто їздив у відрядження до Москви: кілограм бананів – 1 р. 10 коп, апельсинів – 1 р. 40 коп, ананасів – 2 р. 30 коп, і найдорожче – кілограм лимонів – 2 р. 50 копійок. Кілограм чорної зернистої ікри коштував 22 р. 50 коп, червоної – 6 р. 50 коп. Але ці ласощі пересічні совкові громадяни їли раз на декілька років. Важко порівнювати сучасність з шістдесятими, але і тоді більшості населення (тим, хто не крав) жилося несолодко. Середня зарплата була не більше ста рублів, і ще на початку десятиліття кукурудзяний хліб, акуратно пришита латка на коліні або лікті робітника чи службовця і бабця-”парашутистка” з клумаком за плечима та босими ногами були звичним явищем.
(Далі буде)
|
|
