BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX червня 2000 року |

Майстер і Маргарита

Транспозиція у Львів

Фо-Па Михайла БУЛГАКОВА

Римський і Заїда, ніби перевіряючи дійсність, споглядали один на одного і, відтак адміністратор, помітивши секретарку, виштовхав її з кабінету зі словами “Треба подумати” і зачинив двері на ключ.
– Ти ж з ним розмовляв перед дев‘ятою по телефону! – заговорив спантеличений адміністратор.
– Сміх кому сказати! – нервово викрикував Римський. – Розмовляв – не розмовляв, яка різниця. Не може він бути в цей час в Ялті!
– Він нас перевіряє... – сказав Заїда.
– Перевіряє?! – перепитав Римський, і знову обоє тривожно переглянулися.
Але ж факс таки прийшов з Ялти. І якщо під іменем Лиходія писав якийсь божевільний, якого занесло зі Львова в Крим, то ситуація була ще більш дивною та незрозумілою: звідки той заблуда знає про Воланда, котрий тільки вчора прибув до нас? Як він може знати про зв‘язок Лиходія з Воландом?
– “Гіпнозом...” – бурмотів Заїда про себе. – Звідки він може мати інформацію про Воланда? – Він розтер долонями обличчя і раптом вигукнув рішуче:
– Не-мож-ли-во! Ніяк неможливо!
– Де він зупинився цей Воланд, сукін син?! – запитав Римський.
Заїда негайно з‘єднався з готелем “Дністер” і на його здивування, тут же отримав відповідь: номери для професора Воланда і ще трьох осіб заброньовано на вчора, однак з приймальної Тримайла повідомили, що замовлення знято і шановний професор з супроводом зупиниться у самого Лиходія. Набравши після цього ще раз номер лиходієвого осібняка, Заїда довго слухав, як протяжно гуде в трубці. Серед цих гудків звідкись здалека проривався важкий, похмурий голос, котрий продекламував: “...лупайте сю скалу, нехай ні жар, ні холод не спинить вас...” – і Заїда вирішив, що в телефонну сітку ненароком під‘єдналась якась місцева радіостанція.
– Не відповідає осібняк, – сказав Заїда, – спробувати може ще раз...
Він не договорив. В двері нервово грюкнули і в кабінет втретє вбігла секретарка. В руках її був зловісний факсовий папір.
– Це вже цікаво, – процідив крізь зуби Заїда, а Римський вийшов із-за столу і першим вихопив листок.
На папері великими, акуратними і чіткими літерами було написано: “Доказом є мій почерк, мій підпис і те, що сьогодні на сімнадцять тридцять я призначив нараду. Факсуйте негайно підтвердження моєї особи. Організуйте спостереження за Воландом. Степан Лиходій.”
За роки своєї діяльності в театрах та на сцені Заїда бачив немало, але тут він відчув, що розум його зупиняється від одночасної присутності можливого і неможливого, і він нічого не зумів вимовити, окрім банальної і абсолютно ємкої фрази: – ...! –
Римський же підійшов до справи по-іншому. Він уточнив у секретарки, чи Лиходій призначав сьогодні нараду, і чи саме о сімнадцятій тридцять. Відтак попросив її бути у себе, не займати телефон і відповідати лише на міжміські сполучення. Зачинивши за нею двері, ключ заховав в кишеню, видобув із сейфу папку з наказами і схилився над паперами, намагаючись зіставити почерк і підпис на факсі з оригіналами. Заїда навалився на стіл збоку, сапів у щоку Римського.
– Це його почерк, – швидко і переконливо сказав фінеконом, а Заїда відізвався луною:
– Його.
Пригледівшись до обличчя Римського, адміністратор здивувався від метаморфози, що сталася з цим обличчям. І без того худий фінеконом став ніби ще більш щуплим і навіть підстаркуватим, а його очі за окулярами в роговій оправі втратили свою звичну проникливість, і з‘явився в них не лише неспокій, а й невиразний біль.
Заїда видав з себе все, що належиться людині в хвилини превеликого здивування. Він і по кабінету побігав, і двічі скидав руки до всевишнього, і одним махом випив пляшку мінеральної, і вигукнув: – Неможливо! Неможливо! Не-мож-ли-во!
Римський же дивився у вікно і напружено над чимось роздумував. Перед ним постала вельми складна ділема. Вимагалось негайно, без жодних зволікань, винайти звичайне пояснення для явища надзвичайного. Примруживши очі, фінеконом уявив, як Степан у розхристаній сорочці і без взуття вскакує у свій персональний автомобіль, як Хризьо довозить його прямо під літак, як літак приземляється десь під Ялтою і Степана залишають одного, як він при дорозі тратить свідомість, але його тут же знаходять і відвозять у відділення міліції. Чорт зна що!
Може, не Степан сьогодні розмовляв з ним по телефону зі свого особняка? Та ні, говорив Степан! Кому як не йому знати голос Лиходія. І не міг він говорити ані з Ялти, ані з мобільного телефону, бо дзвінок був явно з довгими сигналами і паузами, а значить місцевий. І не далі ніж вчора ввечері Степан, як сніг на голову, звалився з недоречною угодою і вивів із себе фінеконома своєю незрозумілою легковажністю. Як же він міг полетіти в Ялту, нікого не попередивши? І якби навіть полетів сьогодні вранці, то хіба не в такому вигляді і не так.
– Скільки кілометрів до Ялти? – запитав Римський. Заїда припинив свою метушню і закричав:
– Думав! Уже думав! До Сімферополя понад тисячу двісті, а там до Ялти ще з сімдесят... Повітрям менше, але так чи інакше на переліт, посадку і висадку години три набереться.
Гм... Так... Про жодний звичайний літак мови не може бути. Але що ж тоді? Спецрейс, військовий? Але хто візьме Лиходія в Ялту босим і в розхристаному вигляді? Для чого? Може з нього зняли взуття і роздягнули, напали? Тоді чому він опинився під Ялтою при дорозі? Значить, його там викинули... Абсурд. Та й телефонував він зі Львова, з дому, бо ж, прецінь сказав, що через півгодини прийде!.. Стоп... Тут перед очима Римського виник циферблат його годинника... Він пригадав, де були стрілки. Кошмар! Лиходій дзвонив о восьмій двадцять. То що ж це означає? Якщо припустити, що Степан у наступну мить після розмови вже виїхав в аеропорт і був там через п‘ять хвилин, що, між іншим, важко навіть уявити, то значить, літак, тут же стартуючи, мав би перекрити віддаль у тисячу з лишнім кілометрів за якихось десять хвилин і скинути Степана з парашутом і той би мусів летіти каменем. І ще через дві-три хвилини його мали б знайти і довезти до Ялти! Таких швидкостей не буває, а отже, його в Ялті нема.
Що ж лишалося? Телекінез? Гіпноз? Жодних таких чудес, які б могли зашпурити людину за тисячу кілометрів, на цьому світі не існує!
То що ж? Йому примарилося, що він в Ялті? Йому, може й примарилося, а тим – з ялтинського відділення, теж примарюється?! Е ні, вибачте, будь-ласка!.. Але ж факсують з Ялти! Чи як?!
Римський на силу опанував себе, сягнув по телефонну трубку і набрав номер, що значився на першому повідомленні.
– Спробуємо додзвонитися до них самі! – сказав він рішуче.
“Розумно!” – подумки підтримав його Заїда.
Але розмова з Ялтою не відбулась. Римський поклав трубку і здивовано пробурмотів:
– Тимчасово зв‘язок з ялтинською міліцією перерваний, так говорить оператор на лінії, уявляєш?
Помітно було, що відсутність зв‘язку з самозваним Лиходієм якось особливо розладнала нерви фінеконома і примусила його ще більше замислитися. Подумавши, він набрав номер секретарки, притис плечем трубку до вуха і почав записувати те, що велів відправити в Ялту:
– “У міське відділення внутрішніх справ міста Ялти. Сьогодні приблизно о дев`ятій тридцять Степан Лиходій розмовляв зі мною по телефону зі Львова і підтвердив, що буде у себе в кабінеті через півгодини. Після цього за місцем служби не з`явився. Розшукати його у Львові не можу. Почерк Лиходія Степана Васильовича підтверджую. Матеріали справи артиста Воланда передаю в СБУ. Фінеконом Римський.”
“Дуже розумно!” – подумав Заїда, але не встиг додумати як слід, бо в голові його прокрутилася фраза: “Дуже глупо! Не може Степан бути в Ялті!”
Римський тим часом вчинив так: акуратно склав усі отримані повідомлення і щойно записаний текст, помістив їх у великий конверт, заклеїв його, надписав декілька слів – якесь прізвище і вручив його адміністратору.
– Відвези це, Теофіль, за вказаною адресою і не зволікай, повертайся. Нічого не пояснюй. Там люди будуть знати, що з цим зробити. Я туди ходити не можу, Степан дізнається і подумає... сам знаєш, що він подумає. А розібратись треба.
“О! Це вже дійсно розумно!” – подумав Заїда, склав конверт і заховав його у внутрішню кишеню. Відтак він ще раз про всяк випадок набрав номер особняка і прикипів до телефону, втаємничено приклавши палець до вуст. Римський витягнув шию.
– Маестро Воланда можна попросити до телефону? – солодко запитав Заїда.
Вони зайняті, – відповіла трубка непривітно, нидіючим голосом, – а хто його питає?
– Адміністратор філармонії Заїда.
– А-а, пане Теофіль?! – радісно враз закричала трубка. – Неймовірно, неймовірно, щасливий чути ваш голос! Як почуваєтесь? Здорові?! Працездатні як завжди?!
– Дякувати Богу, все в порядку, – вражено промимрив Заїда, – а з ким я розмовляю?
– Помічник, прошу я вас. Допоміжний, так би мовити, персонал і перекладач, Санчо Панчо, – стрекотіла трубка, – щиро ваш і весь у вашому розпорядженні, дорогий пане Теофіль! Чого бажає ваша душа? Слухаю!
– Пробачте. А що, Степана Васильовича Лиходія немає вдома?
– Нема! На жаль, на превеликий, нема! – кричала трубка. – Поїхав.
– А куди?
– Десь за місто. Викликав Хризя, знаєте, і поїхав.
– Я-а-ак? За мі... місто? А сказав, коли повернеться?
– А він сказав, побігаю, подихаю свіжим повітрям, скупаюся може де, і приїду!
– Та-ак... – розгублено сказав Заїда. – Дякую. Будьте такі ласкаві передати панові Воланду, що його виступ сьогодні розпочинається о дев‘ятнадцятій тридцять.
– Передам! Обов‘язково! Аякже! Негайно! Справа честі і гонору, слово галичанина! – тарахкотіла трубка.
– Усього вам найкращого, до побачення, – дивуючись розмові, сказав Заїда.
– Прийміть мої якнайсердечніші, – не вгамовувалась трубка, – якнайщиріші вітання і побажання! Успіхів! Щастя! Здоров‘я! Слава мистецтву!
– Ну як?! Я ж говорив! – збуджено кричав адміністратор. – Він поїхав за місто! Ялта тут зовсім не при чому!
– Що ж... Якщо так, – синіючи від злості, процідив фінеконом, – то це вже більше ніж розпущеність, це вже... – і він замовк.
Тут адміністратор став як вкопаний і тихо вимовив слова, від яких Римського примусило здригнутися:
– Я ж казав, казав же! Він нас запідозрив і перевіряє! Степан цю історію підстроїв, домовився з кимось в Ялті!
– Ну, це вже!.. Що він інтриган, знають всі. Але щоб так?!.. – відгукнувся Римський і в очах його спалахнула справжня кривава лють, - що ж, нехай, але ця витівочка йому недешево обійдеться!
– Він випробовує нашу лояльність, – перебив експансивний адміністратор і запитав: – А конверт відвозити?
– Обов‘язково відвозити! – твердо відповів Римський.
І тут ще раз відчинилися двері, і в кабінет увійшла знесилена секретарка. “Вона!” – чомусь із невимовним відчуттям туги подумав Римський. І обоє подались назустріч їй.
Цього разу в повідомленні було написано: “Спасибі за підтвердження. Негайно перешліть через “Аваль-Банк” на спецрахунок директора ялтинської філії дві тисячі гривень. Вилітаю сьогодні до Львова. Лиходій”
– Він втратив міру... – прошепотів Заїда. Римський однак холоднокровно набрав номер, велів своєму заступнику без зайвих запитань їхати на Головний поштамт і вислати за названим рахунком суму в дві тисячі гривень.
– Схаменіться, Данилович, – не вірячи своїм вухам, знітився адміністратор, – здається мені, гроші підуть в чужу кишеню.
– Останній факс і ці гроші будуть доказами, – відрізав фінеконом, – а Степанові прийдеться серйозно відповідати за такі жарти. – І додав, вказуючи на листок: – Забирай, Теофіль, цей факс. Їдь, не барися.
Заїда вхопив папір, вклав його в кишеню і вибіг з кабінету. Він вийшов на площу, кинув погляд на годинник і подумав, що встигне ще навідатись у філармонію: йому спало на думку, що непогано б мати і для себе копію останнього повідомлення з Ялти – так, про всяк випадок. Менше ніж десять хвилин витратив він на свій задум і, наближаючись до філармонії, побачив натовп біля входу в каси: давно вже публіка так не збиралась тут. Адміністратор зазирнув до касирки, велів відкласти і не продавати кращі місця в партері та на балконі, вибіг з каси, обминув декількох знайомих і стрімголов злетів сходами у свій кабінет, аби сховати дорогоцінну копію. В цю мить запищав телефон.
– Слухаю! – крикнув Заїда.
– Теофіль? – перепитала трубка огидливим гугнястим голосом.
– Його тут нема! – різко спробував було відповісти Заїда, проте трубка зухвало перебила:
– Теофіль, зав‘язуй гнати і слухай сюди. Бамаги нікому не носи і не показуй. Ясно?!
– Хто говорить? – заревів Заїда. – Погрожуєте?! Шантаж?! Не знаєте, з ким будете мати справу!
– Заїда, – відізвався бридкий голос, – ти що, блін, не понімаєш по-українськи? Не носи бамаги, якщо хочеш культурно закінчити день.
– А-а, ви значить, продовжуєте, – люто закричав Заїда. – Лізете в державні справи?! Ну, дивіться!
Він ще прокричав якусь погрозу, додавши для остраху декілька фраз ненормативною лексикою, але зупинився, бо відчув, що в трубці його вже ніхто не слухає.
Тут за вікном швидко почало темніти. Адміністратор вибіг, забувши зачинити двері на ключ, і від нервового перенапруження кинувся довгим коридором у туалет. Він був сповнений благородного обурення і злісної енергії. Після нечувано хамського дзвінка він вже не сумнівався в тому, що якась дуже серйозна “бригада” включилась у гру і що гра ця беззаперечно пов`язана зі зникненням Лиходія. Бажання першим заявити про свою здогадку і уславитись героєм боротьби з організованою злочинністю кидало його то в жар, то в холод. Серце адміністратора вибивалось з-під одежі, ним трусило і тіпало, в горлі застрягла праведна злість і стискала вона шию, однак, разом з цим, як на диво, десь глибоко зароджувалось відчуття чогось лоскотливо-гострого та приємного. Так буває, коли людина усвідомлює силу і владу за плечима і може дозволити собі, не наражаючись на небезпеку, опинитись в центрі уваги. Заїда був справжнім драматургом.
У коридор увірвався різкий вітер, війнув зловісно адміністраторові в обличчя, ніби перепиняючи, ніби застерігаючи його. Десь у кімнаті поруч грюкнули двері і віконна рама, почувся брязкіт розбитої шиби, надворі тривожно зашуміло. Адміністратор хоч як стремів добігти до туалету, але заглянув в кімнату, відчув як надворі посвіжало і побачив, що на центр міста десь з-поза Замку і Лисої Гори наповзає жовто-бура грозова хмара. Звідти гулко перекочувалось важке воркотіння.
Минаючи двері інших кімнат і репетиційних класів, Заїда відчував як ноги проймає вологою, та вже ні на що не звертаючи уваги, добіг до туалету. Тут нестерпно вігоніло каналізацією і як на зло, заїло клямку.
“Ну що за!...” – почав вже вкрай розходитись адміністратор і, раптом почув ззаду прихрюкуючий голос:
– Хренові справи, Теофіль!
Заїда здригнувся, оглянувся і побачив перед собою якогось невисокого бочковидного суб‘єкта, як йому здалося, з фізіономією, схожою на поросяче рило.
– Ви хто? – неприхильно запитав Заїда.
– Приємно познайомитись буде, – аденоїдним голосом відізвався свиноподібний суб‘єкт і враз, широко замахнувшись короткою щетинистою рукою, завалив Заїді в сонячне сплетіння. Від удару коридор закрутився, адміністраторові забракло дихання, він зігнувся і знадвору бухнув грім. Заїда впав, і перед ним виник другий – довгий, худий, у високих чоботях зі шпорами і з шомпуром у руці. Цей другий, будучи очевидно патологічним садистом, з усієї сили копнув Заїду в промежину, а гострим кінцем шомпура почав пороти плащ адміністратора. Знову гримнуло і з неба ринула злива.
– За що, не вбивайте... – прошепотів очманілий від болю і страху адміністратор, тут же подумав, що цих бездушних звірів просити даремно, прохрипів: – Скільки?.. – впіймав себе на тому, що відкупитись не зможе і отримав третій страшний удар невідомо від кого з двох, так що кров з носа хлюпнула фонтаном.
– У тебе що в кишені, Заїда? – з присвистом прокричав подібний на кабана. Конверт з факсами? Тебе попереджували нікуди їх не носити? Попереджували, я тебе питаю, чи не попереджували?!
– Попереджува.. дили... вали... – задихаючись, відповів адміністратор.
– А ти пішов, поніс? Давай папери, сука! – тим самим огидним голосом, що чувся в телефоні, крикнув другий і витягнув з прорізу в плащі конверт.
І обидва підхопили адміністратора під пахи, виволокли його з коридору, сходами з будинку і понеслись з ним вуличками, тими, що йдуть збоку від Академічної, мимо старого університету. Гроза розверзлася в повну силу, вода з гуркотом, ошаліло вирувала навколо каналізаційних решіток, здувалася пухирями, перекочувалась хвилями на бруківці, виплескувалась з дахів, минаючи водосточні труби, збивалась піною у виїмках. Усе живе поховалось, і заступитися за адміністратора, якби хто й хотів, не було кому.
Перескакуючи мутно-зелені потоки під ненастанними зблисками, злочинці вмить виволокли напівпритомного адміністратора на пригорок до дому №11, влетіли через фіртку огорожі, біля якої стовбичило двоє мокрих як хлющі муніціпалів, і зникли в боковому вході того крила вілли, що належав Степанові Лиходію. Заїду затягли в довгий коридор і в стані, близькому до повної втрати смислу, кинули на підлогу під великим, у важкій мідній оправі, дзеркалом.
Відтак обидва бандити наче розчинились в повітрі, а замість них з‘явилась звідкись із дзеркала абсолютно гола діваха - з розпатланим волоссям і навіженими фосфоричними очима.
Заїда встиг лише подумати, що це і буде найстрашнішим із усього, що він переживав сьогодні, і, застогнавши, відсахнувся до протилежної стіни. А діваха підійшла впритул до адміністратора і поклала долоні рук йому на плечі. Тіло Заїди пройняли дрощі, руки і ноги перестали його слухатись, бо навіть через мокру і холодну тканину порізаного дощовика він відчув, що долоні ці ще холодніші, і що холодні вони крижаним холодом.
Дай я тебе, золотко, поцілую, – ніжно сказала діваха, і перед очима адміністратора постали сяючі червоні зіниці. Тоді Заїда знепритомнів і поцілунку не відчув.
Далі буде

POSTUP - ПОСТУП
№ 95 (539), 2
червня 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·У Львові знову подорожчав хліб
·Американці вражені українськими ревормами
·Податкова хоче знати все
·Подвійний програш України
·Європі не подобається ракетна парасолька

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·КІЛЬКА СЛІВ
·Кому належить комунальне майно?
·Нагодувати голодних
·У Львові знову подорожчав хліб
·Змагання пожежників

НАША СТОЛИЦЯ
·Усі діти сміються
·Галицьке юнацтво
·Галичина випередила світ на 100 років
·Пияки святкують тверезо
·Засудили капітана міліції
·Прийшли, попрасували і пішли
·АРХІВАРІУС

ПОСТУП З КРАЮ
·КРАЄВИД
·Американці вражені українськими ревормами
·Юлія Тимошенко про енергетику, Ющенка і Президента
·Податкова хоче знати все
·УПЦ як п"ята колона
·Комісії розслідувати не будуть

ПОСТУП У СВІТ
·З Азії в Європу через тортури
·Смерть президентського радника
·Триває партизанська війна
·Побили молдовського міністра
·СВІТООГЛЯД

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·КРАЙ
·"Укртелеком" технічно зарубали
·Ліцензії коштують мільярди
·Кавою торгуватимуть за схемою
·СВІТ

АРТ-ПОСТУП
·Володимир Кучинський про розумного Арлекіна
·Ми все ж є створеними за Оьразом і Подобою Божою

СПОРТ-ПОСТУП
·Кубок світу у Трускавці
·Єдина Корея під олімпійським прапором
·Перший і останній свій матч на "Вемблі" ми програли
·Українці на чемпіонатах Європи
·СПОРТ-БЛІЦ

ТВОЕ ПРАВО У ПОСТУПІ
·Цемент чи цукор замість пенсії

АВТО-ПОСТУП
·Падіння продажів Volkswagen
·Новий Opel Corsa
·BMW - ROLLS-ROYCE

ХРОНІКА У ПОСТУПІ
·Львівські клюби

АРТ-ПОСТУП У СВІТ
·АРТ-СВІТ
·Сент-Екзюпері в Пантеоні
·Джузеппе Арчимбольдо. Літо
·Паризькі театри - задурно
·Розпочався фестиваль Мольєра 2000
·Завершення рожевих мрій

ЕКО-ПОСТУП
·Екологія і держава

ПОСТУП З ПРОДОВЖЕННЯМ
·Майстер і Маргарита
·Шістдесяті роки
·Суржик для інтелігенції

POST-ФАКТУМ
·КАЛЕНДАР
·Як розважитися, купуючи контрацептивні засоби
·ГОРОСКОП