|
Юзьо ОБСЕРВАТОР
Похорон української пісні
Ми так сліпо прагли незалежності, що й не помітили, як окупанти хутенько захопили усі найважливіші посади і почали в нашій хаті проповідувати свою волю і свою правду.
Україна зайд, більшовиків і каґебістів. Україна куплених міліціонерів і злодіїв у Законі – Верховній Раді. Україна продажна, позбавлена моралі і честі, Україна брехунів і негідників, шахраїв і невігласів. Чи такої України ми прагли?
Галичина тягне на собі, як віл, оцю безформну масу, намагаючись прищепити бодай гілочку українства, а вона не хоче, вона пручається і все глибше занурюється в багно зросійщення.
Навіщо нам така Україна? Вона гине сама і, мов брила на шиї, тягне й нас за собою. Яничари Москви почуваються так, наче в себе вдома. Ми вже навіть позбавлені змоги втішатися рідною мовою і рідними піснями, за це навіть можуть убити.
Одна львівська газета набралася нахабства назвати Білозіра “популярним у минулому композитором”. У вівторок його ховали і на вулиці вийшли півтора сотні тисяч львів’ян. Такого похорону Львів не бачив від 1944 року, коли ховали митрополита Шептицького. Навіть на похороні Івасюка зібралося незрівнянно менше людей.
І вивела їх на вулиці міста не стільки любов до Ігоря Білозіра, як лють і образа. Убивство Білозіра двома знавіснілими кацапами з такими промовистими прізвищами – В-нов і К-нін – було сприйняте як цинічний ляпас по нашому гонору. Обидва – синочки місцевої кацапської еліти. Це вона виплекала вбивць, виховала в них ненависть до всього українського, адже вони чудово знали, кого вбивають. Потоптана національна честь волає про помсту.
А тим часом розігрується воістину сатанинський сценарій. К-нін начебто “в бігах”, але ніхто його не розшукує, ба навіть кажуть, що насправді він переховується у Львові і міліція добре знає де. Але не бере, бо ж тоді іншому гаплик.
У понеділок господиня “Цісарської кави” – “простая русская баба” – зірвала зі своєї будки оголошення про похорон композитора. Того ж таки дня їй зробив зауваження Павло Романюк про те, що тут і далі продовжує лунати кацапська музика. Але їй на це було начхати. І ось у вівторок громада, нарешті, вибухнула праведним гнівом та вибила шиби в кнайпі. На подив, швидко з’явилася міліція і тісно обступила будку. Ще би! Адже господиня – фаворитка самого пана бурґомістра і пише та співає пісні на його безсмертні слова.
Слова українські – музика кацапська. Свою дружбу з магістратськими чиновниками ця дама демонструє на кожному кроці: “Мне Вася абєщал! Вася разрєшил! Вася в курсє!”
Ех, Вася! Даремно ти думаєш, що гроші не пахнуть. Принюхайся – там запах крові!
Міліція стереже тепер ту дерев’яну буду як зіницю бургомістрового ока. Але ця буда, від якої почалася хресна путь Ігоря Білозіра, де звучали постійно “русскіє пєсні і пляскі”, де зроблено перший крок до вбивства, мусить бути знищена. І на то нема ради. Ніякий Вася не допоможе. А на її місці слід поставити капличку святої Анни, опікунки усіх невинно убієнних.
Маразм
Весь Львів сумував, весь Львів був у жалобі, але була одна організація, яка щиро тішилася,– Львівське похоронне бюро. Можливо, воно не приховувало своєї радості саме тому, що завітали до них по вінок актори “Не журись!” Зокрема, бухгалтерка цього шанованого всіма небіжчиками закладу п. Марія П. не втрималася і поділилася своєю втіхою: адже на похоронах Білозіра їм нарешті вдасться “зробити план”! Ба й справді, чому не тішитися! Скільки вінків було продано!
Сила!
Преса по-різному висвітлювала скорботну подію. Оригінально підійшла до неї київська газета.
Во Львове опасно
слушать русские песни
В специальном заявлении праворадикальные партии и организации Львова потребовали запретить трансляцию в общественных местах города песен на русском языке. Поводом к антирусским выступлениям послужила драка 8 мая в одном из кафе Львова, которой националисты придали политическую окраску.
Главными участниками побоища стали композитор, народный артист Украины Игорь Билозир, пишущий русскоязычные песни, и завсегдатаи заведения – предприниматель и военный. Получивший тяжелые травмы композитор уже две недели находится в реанимации.
Борьба с “русификацией” накалила обстановку в городе. Радикалы призывают убрать лотки с книгами и газетами на русском языке, выбросить русские книги из библиотек, прекратить финансирование русских школ и приостановить русскоязычное телерадиовещание. Но Высший арбитражный суд Украины недавно признал недействительным решение Львовской обладминистрации, которая “приостановила” трансляцию в регионе “Нашего радио”, вещавшего на русском”.
Чули дзвін, та не знають, де він. Виходить, що Білозіра побили українські націоналісти?
Я не буду наводити всі інші бздури, які шкробають в російських газетах на українські теми. Я хочу тільки сказати, що свій інформаційний простір ми повинні берегти і ті видання, в яких присутні антиукраїнські погляди заборонити, бодай на терені Львівщини. Адже жодна інша держава в світі не є такою толерантною до антидержавних випадів.
Ось візьмімо
“Недавно один из журналов провел исследование, которое выяснило весьма странную вещь – по статистике больше всего серийных убийц среди украинцев (имеется в виду на просторах СНГ). Одни фамилии говорят сами за себя – Оноприенко, Сливко, Чикатило, Чайка. Даже знаменитый прародитель всех маньяков Джек-Потрошитель, еще в 1888 -м году убивший с дясяток проституток, на поверку оказался тоже этничным украинцем. Под красноречивым псевдонимом скрывался некий Александр Педашенко, прибывший в Лондон из Украины... Простое ли это совпадение или склонность к насилию действительно как-то связана с происхождением?”
Яких лише дурниць не доводиться читати терплячим українцям!
Борітеся – поборете!
Наш татусько губернатор мужньо бореться з тою лютою гідрою “ЗВУ”, але шось му зле йде. Взяв та й заявив, ніби це теперішня редакція довела газету до ручки і тираж безнадійно упав, але тоті хлопці з газети теж не ликом шиті і тиць нашому татуськові дулю під ніс – а дзуськи! Не при нас впало! А впало ще при вашому заступничкові.
І тут губернатор потрапив у халепу, бо й справді тираж упав ще до того, як засвітилася Справа Бичків і головний редактор змушений був з ганьбою покинути газету.
Інша напасть, яка не дає спокійно кімарити губернаторові – це той нещасний “мерсик”. Раз по раз газети впоминаються за нього і шпіґають, як лише їм заманеться
Але слухайте, шо вам Юзьо вповіст. Маю їдного знайомого бандита. Нашого, щиро українського. Навіть його улюблена газета – “Український шлях”. Бо де ще він так детально дізнається новини з Південного ринку? Отже, він так само “мерса” купив. І їздит, холєра, на ньому, а все не перестає стогнати, жи грошей му брак. Я му кажу: то продай “мерса” і перекупи “Таврію” в котрогось ветерана. А він: “Та ти звар’ював! А на чому ж я на “стрілку” поїду? На “Таврії”? Та мене засміють! Хто зі мною рахуватися буде? Там же всі на дорогих іномарках! І всі при цепурах!” Тут він шарпнув на грудях сорочку, як Микола Джеря, і показав мені грубого золотого ланцюга.
І тоді я збагнув навіщо нашому татуськові така дорога машина. Та ж він так само на “стрілки” їздить. А коли там усі з’їжджаються на джипах – тойотах, то ж не попреться він на дешевій тарадайці!
Але хіба тото наш нарід розуміє? Він тільки радісно підтакує, коли газети пропонують губернаторові продати “мерсика”, а тоті гроші дати на сиротинці. Але ж то так, якби сказали англійській королеві переселитися до комуналки.
О-ой, нє… Не збудуєм України з такими газетами.
Загадки губернаторського палацу
Так і зосталося загадкою, де ся поділи дві “Таврії” з тих 60, що їх губернатор подарував ветеранам УПА. Навіть мій коханий “Український шлях” про то ані мур-мур. Нема також нічого про те, чи герой моїх обсервацій врешті рушиться зі Львова. Кажут, жи у Ватикані йому ніц не вийшло, бо ніби Папі Римському попала на очі газета “Комуніст”, а там нашого Василька так спаплюжили, що Папа сказав: “Ну нє! Він ше ту святі реліквії спродасть, а святий Петро спитає з мене!” І викинув клопотання разом зі всіма рекомендаціями від аграріїв, бойків і простих трудящих до кошика.
Але тепер чуємо, жи пан Василько пуцує мешти до Канади. Там, вповідают, бізонів розвелося тьма тьменна. Нема кому продавати. Ну, то вже буде.
Юльця, як тото зачула страшно сі втішила.
– А ти чого тішишся?
– Як то чого? Може він і нас із собою забере! І вже перед дзеркалом крутиться, вже сукенки приміряє.
– А нас йому нащо?
– А хто ж його там буде оспівувати? Та ж він без тебе, як пташка без крил, човен без вітрил.
Я задумався. Бігме правда. Про всяк випадок почав і собі готуватися. Трафунки Кажут, жи то є свята правда. Отже приходит до нашого татуська НУК (Начальник Управління Культури) та й просит:
– Ми проводимо конкурс Соломії Крушельницької. Чи не можна б якось фінансово посприяти? Бо вона ж співала з Карузо, для неї писав Пуччіні.
– Яке капучіно? Нашо нам той Кукуруза? Яка Крушельницька? Ми її півроку тому зняви! Вже в консерваторії маєм нового ректора!
Листи
До пана Юзя
Вельми дякуємо панові Юзьові за безкоштівну рекламу “Тимофія” у газеті “Поступ” – статтю, де сі обсервувало, же “Тимофій”, котрий зафундували гамериканські сектанти, виходит кацапською мовою. Отож, пане Юзю, аби-сьте не думали, же то гамериканці, а то щирі патрійота Львова її видают, жеби до ружьних тлумакуватих си дійшло, шо Бог робит по цілім сьвіті, бо наша демократична преса ці факти тіку обсервує. А що “кацапська” – то міжнародна, же то не “Поступ”, котрий ве Львові навіт не читают. Отож, ту публікацію, пане Юзю, друкуємо Вашою зрозумілою мовою.
Як пан Юзю буде-сьте пендзлював си Підзамчом, ней зайде до нас на каву. Бо як і у Вас, то і в нас з кави завше всьо сі зачинає.
Наше шанування, пане Юзю! Юльчі привіт!
Чекаймесьмо!!!”
Що я вам, любі мої москалики, вповім. Тота ніби моя мова, котрою ви цього покруча нашкробали, свідчить про одне: львівська говірка вам чужа і ви її не дігнали. Це тільки так вам здається, ніби досить перекрутити наше слово на польське. Тому про патріотизм говорити не варто. А що кацапська мова міжнародна – то таки правда, особливо поміж чукчів і бурятів. До чого тут українці – Бог святий знає. Але не той, якому ви молитесь, а наш. Ніколи з жодними сектантами не пив кави і пити не буду, хіба на тамтім світі, як поведуть мене з Раю до Пекла на екскурсію, то смоли гарячої скуштую з того казана, де ваші душі будуть булькотіти.
|
|
