Історія з кокаїном
КЛУБ КОМІСАРА БОНЦЯ
Комісару Бонцеві вже доводилося розслідувати справи, пов’язані з наркотиками.
Після війни у Львові не бракло морфіністів і кокаїністів. Цікаво, що небезпечна пристрасть охопила не тільки кримінальників, а й мистецькі кола. Бонцьо пам’ятав недавню голосну розправу над артистками театрика “Багателя”, які не тільки ласували зіллям, а й розповсюджували його в цілому краї.
Траплялося комісарові забирати повій, які нанюхалися кокаїну до нестями, траплялося віддавати під суд негідників-аптекарів, які нелегально торгували зіллям. Та щоби кокаїн був знаряддям убивства – таке трапилося вперше.
Труп художника Варцаби було знайдено у білий день на лаві в Єзуїтському садку. В закоцюблих пальцях він іще стискав папіросу, яка догоріла до тутки і обпекла йому шкіру, та Варцаба, вочевидь, уже цього не відчув. Експерт Пфіфер виявив у тому недопалку вміст кокаїну, який міг би вбити слона. А на землі біля лави було знайдено ще один недопалок такої ж папіроси, тільки без кокаїну і, що цікаво, зі слідами губної помади. Шерше ля фам? Та от тільки де її шукати?
Спочатку Бонцьо зустрівся зі вдовою Варцаби – спрацьованою кобітою, котра виглядала значно старшою за свій вік. Варцабова, здається, була вбита горем. Адже вона жила тільки задля свого художника, хухала і дмухала на нього, сама вела господарку і ощадила кожен гріш, аби її Стасюньо мав змогу провадити гідне його артистичне життя.
– Стах слабував на серце, і лікар заборонили йому пити і палити, – розповідала невтішна вдова. – Я суворо пильнувала, аби він, боронь Боже, не виявив слабості. І от маєте: запалив, дістав напад – і тепер лежить у домовині. То все та Ландовська! Тільки вона могла пригостити його папіросою, а він, певно, повстидався відмовитися.
– Мушу сказати, що ваш чоловік помер не від серцевого нападу. У тамтій папіросі була смертельна доза кокаїни.
– Йой, та шо ви таке кажете! То його вбили! У цвіті літ, такого обдарованого! І це зробила Ландовська?
– Я й сам хтів би знати, хто це зробив. А що він мав із тою Ландовською?
– Ця ляфиринда взяла до голови, що Стах у неї залюбився. Проте, крім мистецтва, він нічим не цікавився. Щоправда, йому залежало на тій прикрій дамульці: її батько – відомий меценат і властитель однієї з найліпших краківських галерей.
– І ви ніколи не ревнували його?
– Та що ви! Він і здоровля не мав на романси. До того ж, добре знав, що жодна жінка не дбатиме про нього так, як я.
– Гаразд, пані Варцабова, ми ще повернемося до цієї розмови. Перед тим, як відвідати віллу панни Ландовської, Бонцьо зателефонував до криміналістичного бюра:
– Гальо, пане Пфіфере? Бонцьо на дроті! Що там у вас із тим недопалком?
– То є помада “Герлен”, колір “зів’яла ружа”. Це дуже модна помада, нею пацькаються мало не всі львів’янки, так що навряд чи цей слід кудись веде.
І ось Бонцьо у просяклому екзотичними парфумами будуарі панни Маріанни. Хазяйка у китайському шляфроці і тюрбані на голові напівлежить на низькій східній канапі і пускає у стелю кільця ароматного диму.
“От маєш – вона палить зовсім інші папіроси, до того ж, через мундштук”, – зітхнув про себе комісар.
– Скажіть, що вас пов’язувало з паном Варцабою?
Панна Маріанна манірно звела очі до стелі:
– О, нас пов’язувало високе мистецтво! Бідолашний Стах мав дуже тонку натуру. Та йому так не пощастило з дружиною! Ви бачили тоту лахудру? Хіба вона могла зробити його щасливим? Вона тільки лічила його гонорари. О, якби він не вмер так нагло, він би пізнав справжнє щастя! До речі, – Ландовська підвелася на канапі. – А може, це дружина отруїла його, коли дізналася про наше кохання? Вона ж стежила за нами!
– Ви казали про це панові Варцабі?
– Ні, не хтіла його засмучувати. Він і так соромився своєї жінки.
– Чи ви вчера мали з ним рантку в Єзуїтському садку?
– Так, ми мали там зустрітися. Та я затрималася у фризієрки і не змогла прийти. Гадала зателефонувати йому ввечері й перепроситися, а слухавку підняла Варцабова і сказала, що він вмер. Який жах! – Ландовська знову відкинулася на канапу і пустила у стелю цілу зграйку тонких колечок...
...
– Що ж, пані Варцабова, мушу знову вас потурбувати. Це правда, що ви стежили за своїм чоловіком?
Варцабова спалахнула і схопилася за голову:
– Невже про це хтось знає?
– Просив би’м більше мене не дурити. То ви стежили за ним і вчера?
– Йой, пане комісаре, мені так прикро! Повірте, я це робила не через дурні ревнощі. Мене остатнім часом усе гризли погані передчуття. А вчера я просто не знаходила собі місця. Я знала, що Стах має здибанку з Ландовською в Єзуїтах, то не втрималася і за півгодини пішла за ним. Я побачила, що він сам сидить на лаві, заспокоїлася і повернулася додому. А якби трохи зачекала, може, б нічого не сталося. – Варцабова тихенько зарюмсала.
– А ви не припускаєте, що пан Варцаба міг покінчити самогубством?
– Та що ви! Він мав такі плани, він так любив життя!
По коротких роздумах Бонцьо зітхнув і підвівся:
– Що ж, я вже знаю, хто забив пана Варцабу.
І хто ж це, як ви гадаєте?
Відповіді – наступного четверга. Відповідь на кримінальну загадку “Дивне самогубство”, вміщену у “Поступі” від 13 травня:
Пан Галушка прокрався до помешкання і застрелив свою жінку якраз тоді, коли дозорчиня виходила з камениці. Потім він вийшов, а за якийсь час повернувся, взяв Лиликову у свідки і набрехав їй, буцім-то не може вставити ключ до замка. Після виваження дверей він непомітно встромив ключа зсередини. Сусіди не чули пострілу, бо Галушка застрелив дружину, скориставшись подушкою замість глушника.
Л. А.
|
|
