Кримінальні байки
Є в мене один знайомий – студент як студент, але має одну звичку: любить усякі приколи збирати, ну і розповідати, звичайно ж. Ото хочеш до кольків у животі насміятися – став Юрцьови пиво і вважай, щоби з тими кольками у реанімацію не потрапити. Давненько я його не бачив, аж дзвоне:
– Слухай, Банзаю, не маєш бажання старі часи згадати? Ну то вйо в Баварію на пиво!
Ну, а мені цікаво стало, що той Юрко нового надибав, що так на пиво нагло розкручує, та й погода на дворі така, що гріх вдома сидіти. Залишився я без трьошки, але не шкодую. Сподіваюся, що і ти не пошкодуєш. Ну то слухай.
Байка перша
До одного райвідділу якоїсь – не пам’ятаю, якої – області взяв та й нагрянув генерал-майор з інспекцією. Приїхав ґонорово на власній “Волзі”, яку залишив за рогом, щоби передчасно не “засвітитися”. Напевне, з тією ж метою був у цивільному.
У райвідділі знайшов відразу велику кількість порушень – відсутність чергового на робочому місці, пиятика працівників посеред білого дня, порушення форми одягу та інше – що зазвичай вважалося несуттєвими дрібницями.
Але інспектор за це “конкретно” всіх “взув”. Райвідділ вишикували перед черговою частиною – ну і, як кажуть росіяни, “по самиє помідори...”, що, на думку більшості, було незаслуженим і образливим.
Раптом генерал згадав, що йому терміново потрібно десь задзвонити (хтось у міністерстві чекав на його дзвінок, а може, просто в хаті праску забув вимкнути). Йому не хотілося, щоб усі чули його розмову, тому кинувся він до своєї машини, аби передзвонити звідти. Генерал вискочив з під’їзду і побіг до авто. У той час хтось із сержантів висунувся у вікно і крикнув нарядові, який щойно вигулькнув із-за рогу, повертаючись з патрулювання: “Гей, тримай його!”.
Поліцаї на вулиці побачили чоловіка, що біг вулицею (нагадаємо – він був у цивільному), і відреагували абсолютно природно (зрозумівши, що перед ними злочинець, котрий “робить ноги”): спочатку дали йому гумовим кийком в голову, та так, що він і на ногах не встояв, потім притисли до землі, заламали руки і – в чергову частину, зачепивши генералом по дорозі двері, оскільки той намагався висловлювати якісь претензії.
Але, замість похвали, наряд, що відзначився, дістав суворого прочухана.
Перепало на горіхи і начальникові РВВС (його змістили з посади), і заступникам, і черговому. Але того, що крикнув, на превеликий жаль, так і не знайшли.
Байка друга
У Московщині, в місті Пенза, року Божого 1988 патрулям вперше вирішили видати вогнепальну зброю. Місто те було найчистіше – ну, в плані кримінальному. Хуліганства і пиятики, як і всюди, було більше ніж досить, але ніц сурйозного.
Так от, прийшов час – і неспокійно стало в провінції. Але наступного дня в усі райвідділи надійшов наказ зброю не видавати. У перший же день збройного патрулювання сталося відразу кілька інцидентів. Наприклад, один “коп”, йно дорвався до рури, пришкваркнув свою тещу.
Отак! То вам не Галичина!
І наостанок – ще одне коротеньке “чудо”. То буде байка третя, і на сьогодні остання.
Знаєте, сучасна криміналістика досягла значних успіхів. Усе в ній чітко і ясно. Якось потрапив мені на очі опис злочинця, що перебуває в розшуку. “За ... розшукується громадянин: на вигляд 40 років, середнього зросту, міцної статури, волосся чорне, в’ється, чоло низьке, губи грубі, вусів та бороди немає; особлива прикмета – нєгр”.
Zapysav Banzaj
|
|
