Жовте, синє, червоне...
МАЛЯРСТВО
Андрій ДОРОШ
Широкому колу глядачів, зокрема молодшого покоління, ім’я Алли Гончарук скаже не надто багато. Тому, щойно відкрита в салоні “Артес” її персональна виставка малярства є не тільки своєчасною, а й просто необхідною для того, щоб відсвіжити в пам’яті багатьох шанувальників образотворчого мистецтва середнього і старшого поколінь та продемонструвати молоді це зовсім не по-жіночому цілеспрямоване і в чомусь навіть суворе обдарування.
Стриманість Алли Гончарук виявляється, насамперед, у ставленні до власних робіт, які дуже рідко вислизають поза двері майстерні художниці на загальні виставки.
Кольористична концепція, яку вибрала Алла Гончарук, має ясну й зрозумілу структуру: є три основні кольори – синій, жовтий і червоний, решта – похідні від них. Художниця ставить довготривалий експеримент над власним обдаруванням – чи зможе живописець, користуючись лише трьома основними барвами (та, ще додавши чорний і білий), створити повноцінну й доступну, зрозумілу для багатьох живописну інтерпретацію світу?
Стиль живопису А. Гончарук синтезує в собі здобутки багатьох течій новітнього малярства – експресіонізму, кубізму, сюрреалізму. Втім, не менш уважно художниця приглядається й до класичної спадщини світової культури, наприклад, до фресок 12-го століття у храмах Каталонії – в Таулі, Дурро, Мосолле. Усі ці знахідки у свідомості автора проходять відповідну зміну, неначе розмаїті сорти риби у великому казані, що передають один одному частину свого смаку, запаху, кольору, поки не постає знаменитий у своїй неповторності “буйабес”.
Маючи чітко скристалізовану концепцію кольору та художню манеру, Алла Гончарук не боїться братися за вирішення в малярстві багатьох тем. Це і традиційний натюрморт, і психологічний портрет (не надто шанований сучасними мордохватами від малярства, для яких основне “щоб зверху блищало”), і побутовий жанр з нахилом до сільської тематики (хоч Алла Гончарук народилася в Дрогобичі і все життя прожила в місті), і алегоричні та релігійні композиції.
Про останні варто сказати трохи докладніше, оскільки на сьогодні питання модерного сакрального малярства залишається в нашій культурі далеко нерозв’язаним, а, якраз тут Аллі Гончарук вдалося додати до нього штрих, суттєвий не лише для живопису Львова, а, можливо, і для усієї України. Відомо віддавна, що дзеркалом душі є очі. Ця думка була підхоплена й розвинута художницею в кількох варіантах живописного циклу “Життя Марії”. На перший погляд картини видаються просто грамотно збудованими абстракціями. Однак, при уважнішому їх вивченні виявляється, що це дуже збільшені (разів у 30-40) фрагменти людського обличчя, точніше, ока, яким при допомозі вельми небагатьох прийомів – прикриття його повікою, розширенням зіниці, затуманенням сльозою і т. п. автору вдається сказати надзвичайно багато.
Важливим здобутком художниці є і низка фіґуративних композицій за іконописними сюжетами (називати їх іконами було б нерозважно, бо ікона це все-таки певний канон – композиційний, кольористичний і ін.). Цікавим і характерним для Алли Гончарук прикладом пошуку нових стежок у цьому напрямі може послужити “Змієборець”, в якому традиційний образ св. Юрія набув не лише нового композиційного вирішення та емоційного наповнення (більшість із тих художників, які малювали святих воїнів, чомусь були переконані, що вони займалися зовсім неважкою, некривавою, а приємною – судячи з виразу облич – справою), але, що важливо, не розгубив національного колориту, застосованого автором відважно і з фантазією (на світлині праворуч).
У салоні “Артес” показана лише невелика частина доробку художниці, оскільки багато програмних робіт, як це звичайно буває з талановитими нетривіальними у своєму баченні світу авторами, помандрували до приватних збірок в різні країни. Тим не менше, навіть ті три десятки полотен, які Алла Гончарук винесла на загальний огляд, свідчать про її обдарування, як про помітне явище у львівському малярстві останньої чверті двадцятого віку, без якого мозаїка талантів нашого міста була б суттєво біднішою.
|
|
