Вибач нам, Ігоре...
ВТРАТА
Ігор МЕЛЬНИК
Нас тішили, що ми здобули перемогу в новітніх визвольних змаганнях без жодної краплі крові. На будемо згадувати про мільйони жертв голодоморів, воєн і боротьби, відкритої чи підпільної, тих, котрі полягли за нашу Незалежність лише у ХХ столітті.
Але, на жаль, і на дев’ятому році цієї незалежності продовжують відходити від нас політики, митці і просто чесні та порядні громадяни Української Держави! В’ячеслав Чорновіл, Вадим Гетьман, Ігор Білозір продовжують трагічний реєстр жертв, котрі віддали життя за нашу Незалежність.
І це у нашій Державі! Правоохоронні ж органи її не здатні не те що забезпечити безпеку найвидатніших політиків, артистів чи господарників своєї країни, але навіть назвати виконавців злочинів проти нації.
Що з того, що у фатальну ніч після дня “побєди” затримали безпосередніх винуватців мордування народного артиста України Ігоря Білозіра? За кілька годин їх відпустили додому. Смішно звучать пояснення правоохоронців, що під час свят не було кому дати санкцію на арешт тощо... Просто дали можливість утекти тому, кого треба бути врятувати.
А якби, не дай Боже, потурбували у Львові якусь “звєзду” російської чи жидівської естради?.. Можемо бути певні, що наша міліція вкупі з прокуратурою та СБУ виявила би дива оперативності і “професіоналізму”. І винуватців би тримали і “нє пущалі”.
Але хто такий для обласної влади “мєсний пєвєц” і музикант? Двадцять років тому знищили Володимира Івасюка – і нічого, навіть хтось дістав за це відзнаку від начальства. То, може, і зараз така ж хвиля покотилася – душити тих “рагулів”-українців, аби не висувалися, коли народ співає “афґанскіє пєсні”. І б’ють, мордують на очах у міліцейського патруля під вікнами обласної прокуратури.
Нині тисячі львів’ян підуть до філармонії та Церкви святого Андрія, щоби попрощатися з нашим Співцем, нашою Піснею. Тисячі львів’ян підуть у жалобному поході до Личаківського цвинтаря, щоби поховати Ігоря Білозіра неподалік від Володимира Івасюка...
Двадцять років тому смерть Івасюка стала потужним детонатором, що спричинив вибух національної свідомості й розбудив приспане сумління тисяч українців.
Чи стане таким Чином похорон Ігоря Білозіра?..
Адже ми всі винні в його смерті. Не лише тому, що мирно спали в ту фатальну ніч, коли мордували нашу Пісню, нашу Душу, наше Сумління. Але й тому, що ми всі дозволяємо щодня нищити українську мову, книгу, культуру, пресу, пісню, слухаючи російську попсу, читаючи всілякі “факти” чи купуючи друкований непотріб на ятках на центральних проспектах Королівського столичного міста Львова, який міська та обласна влада перетворила на базар.
Вибач нам, Ігоре... Може, Твоя смерть змусить нас нарешті прокинутися з ганебного “сну розуму, що породжує чудовиськ!”.
Продовження теми – стор. 9
|
|
