Чайник, що закипів
Сповідь одного юзера
Взагалі-то, я не гальмо, просто думаю довго..., особливо, коли є над чим або про що. Одним словом, є у мене кулєґа їден, програміст з якихось там Сям (іноді він себе обзиває сисадміном – це ж треба вигадати!). І намовив він якось мене купити комп’ютер під назвою комп та під ще одною назвою – пентіум третій, або просто пень потрійний (ну, це його слова, я ж таких і не знаю навіть). Ну, значить, купив я його. Все як треба мені дядько зробив, віконця поставив 2000, сказав, що проблема 2000 вирішена і “перевірено – вірусів немає”. А я спитав, чи вирішена проблема 10000? Він сказав, що не доживу. Але я все одно турбуюся троха. Ну, гаразд, підключився я до павутини якоїсь, малюночки там цікаві – сайти називаються. Все кльово було приблизно місяць... Словом, прокинувся я якось зранку – сонце світе, хлопи на обід пішли, добре так стало – і включив свій пень. А він, потвора, зразу включився, але якось не так. Верещить щось – не зрозумієш. Я в тійво мові не рубаю. На екрані малюночків навіть немає – повна чорнота. Оєйку, думаю, висить ніби! Ну, жму на чурвену кнопку, а звідти вилазить щось манюнє, нагле, як міськовий кнур, і шась назад. А най його трафе! – подумав я.
Тут зі шпари в компі виліз ще один тойво міськів кнур. Він був грубий і подібний великого таргана. Фе, гидота! Ту я зрозумів, що міськів кнур є троха завеликий, а лазять там віруси комп’ютерні. Треба антивірус взяти який, вирішив я. Хтось мені сказав, жи антивіруси водилися в сітці. Я думав, а комп щось верещав і троха пищав – матюкався, напевно. Де ж взяти сітку? І тут я згадав! Вона була у мене на кухні – звичайно, то проста такаво господарська сітка, але треба спробувати. Запхав туди руку, запустив її на пошук і став чекати конекту. Конект не примусив себе чекати і вивалив декілька об’єктів. Це були чомусь тарганяча трутка, гнилий вогірок і порожній літровий слоїк. Що то означало, напевно, не здогадався би й найпередовіший юзер, а це звір такий трохи розумний. Я вирішив діяти в режимі RND – режим видав мені гнилий огірок. Антивірус – радісно подумав я. – Касперовського, напевно. Я побіг до компу, що втомлено пищав і запхав антивірус в дискодав (або дисковод?). Комп зи злості так заревів, що й на екран виповз напис: Boot sector on floppy failure... Виходе, не той антивірус, – подумав я, – несумісний. Залишилася трутка і банка. Банка в дискодав не влізе, хіба що віртуальна, а де ж її взяти? Залишилася отрута “Марічка”. Я її добре розтер на дрібний порох і всипав у шпари дискодава. Комп пищєв, але не ревів. Процес пішов, – подумав я задоволено. Через декілька хвилин (троха задовго для третього пентіума!) віруси посипалися з компа цілим кулгоспом. І всі як один схожі на тарганів! Тут і слоїк придався – назбирав я їх повний літр з верхом і моцно так закрив кришкою, хоч ті і впиралися. Ніфіґа собі вони розмножилися! Давно антивіруси не апґрейдив. Я з почуттям виконаного обов’язку втиснув чурвений ґудзик і тут помітив, що клава (борда, та, що не шифер) не підключена до вертикально стоячого білого ящика. Я це виправив. Загалом, вилікував я свій комп’ютер (сам, причому) від, певно, дуже небезпечних вірусів. Завтра кулєзі банку покажу, нехай їх декомпільне – от він зрадіє! А ще чайником називав...
|
|
