BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 30 травня 2000 року |

Шістдесяті роки

Віхи століття, що минає

Ілько ЛЕМКО

Цікаво, чи багато сучасних молодих людей знає про ту епоху, коли вже відмерли грамофони, але ще не з’явилися компакт-програвачі, коли вже існували генетика і кібернетика, але ще не було клонування і комп’ютерів, про епоху гербіцидів, інсектицидів, синхрофазотронів, кукурудзи-королеви полів, “міні-голодомору” шістдесят третього року, перших польотів людини у космос, “чорнила” за рубль дві, коротких спідниць і довгого волосся.

Це була епоха, коли у гастрономах соки наливали у шклянки з височенних конусоподібних посудин з краниками внизу, коли на вулицях з’явилися чарівні автомати, які за дві копійки, кинуті у дзюрочку, бризкали тобі на голову, але частіше просто в обличчя добрячу порцію міцно смердючого “Трійного одеколону”. А у трамваях, замість кондуктора, стояли автомати з проїзними квиточками, яких ти міг відмотати собі з величезного рулону скільки завгодно, хоч сто метрів. Адже тоді впроваджувався у суспільну свідомість “Моральний кодекс будівника комунізму”, ухвалений двадцять другим з’їздом КПРС, який, крім усіх інших можливих чеснот, виховував ще й чесність. Бувало вхопишся рукою за паперову стрічку, вистрибнеш на повному ходу з підніжки на вулицю, тягнучи стрічку за собою; трамвай далі мчить собі, а за ним на весь квартал розвівається добова норма продажу квитків.( До речі, “однорукі бандити”, автомати, які вже дозували продаж квитків, з’явилися на початку сімдесятих.)
Це були часи, коли по Львову їздили цілі тлуми мотоциклістів на “Явах”, “Ижах”та “К-750” і незграбні автомобілі “Москвич-401” (“Жидівський броньовик”) та “Запорожець” (“Горбатий”) з реєстраційними номерами ЩГ (“щасливий громадянин”.)

Це були часи, коли нікого не дивували хулігани, які чіплялися на спеціальні драбинки позаду тролейбусів, їздили на “ковбасі” і навіть на дахах трамваїв, особливо, коли поспішали на футбол. Коли фіри з кіньми були звичним явищем навіть на центральних вулицях Львова, а фірмани шмагали батогом малих пацанів, які чіплялися ззаду, щоби прокататись.

Це були часи, коли кінотеатри були забиті ущерть, коли ще не було телевізійних серіалів і ввечері годі було пропхатися на “бродвеї” через щільний натовп радісно дефілюючих громадян. Це була епоха, коли львівський автобус відвозив Гагаріна на космодром, коли до Львова спеціально приїздили з інших міст пити пиво, а цукерки “Світоч” возили до Москви як найвишуканіший подарунок для найвищих імперських чиновників. Це були роки, коли тролейбуси їздили біля Оперного, пам’ятника Міцкевичу і Академічною ( тепер Проспект Шевченка), а трамваї на Високий Замок. Це були часи, коли старі польські написи на стінах волали на повний голос з-під недолугої совдепівської фарби, коли чарівний вуйко за допомогою довгої жердини запалював щовечора біля Ратуші газові ліхтарі, коли вуличні скрипалі ходили львівськими дворами і грали “Розамунду”, а вдячні слухачі з балконів другого і третього поверхів кидали додолу дрібні монетки, загорнуті у папірець, намагаючись точно потрапити у скрипковий футляр, коли на подвір’ях за десять копійок мандрівні точильники гострили ножі за допомогою величезного кам’яного колеса, і було дуже весело спостерігати, як великі іскри розлітаються на всі боки.

Це були роки, коли ще не було зруйновано мури Бернардинського собору і коли вперше після війни львів’яни побачили площу Ринок у більш-менш людському вигляді – нарешті нормально поштукатурили середньовічні будинки. Це був час, коли у Львові доживали свій вік елементарні залишки побутової культури – на вулицях було відносно чисто. Жінки совєтських офіцерів-”асвабадітілєй”, котрі ще двадцять років тому ходили до Оперного у нічних сорочках, пообтиралися у культурному середовищі екс-європейського міста, а демографічна навала з навколишніх сіл ще не залила Львова і на вулицях траплялися пани в капелюхах і макінтошах, у кишенях яких лежали абонементи до філармонії на весь концертний сезон.

Це був час, коли спраглі духовної поживи громадяни з фанатизмом, який не снився і пізнішим “металістам”, штурмували концертні зали, де виступав Святослав Ріхтер; а шкільні вчителі старого польського гарту били ледачих учнів лінійкою по долонях, а не кулаком по морді, як тепер. Це був час, коли школярі мачали пера в чорнильниці і змушені були писати з каліграфічним натиском, а чорні нарукавники захищали їх від фіолетових чорнильних плям, що розтікалися по парті; коли взимку учні ходили до школи у валянках і гумових калошах, чорних блискучих ззовні і рожевих з середини. Це був час, коли говорили не “на Ринку”, а “в Ринку”і на вулиці ще часто можна було почути, як норму, звертання “прошу пані” і “ прошу пана”, на відміну від пізніших сімдесятих і вісімдесятих років, коли така форма звертання вважалася вже ( і, на жаль, не лише москалями) архаїчним впливом села і перекочувала виключно на базари.

Це була епоха так званої “хрущовської відлиги”, або, точніше, “псевдовідлиги”, коли з’явилися перші дисиденти – люди, які, протестуючи проти тоталітарної системи, не сиділи (поки що) в тюрмі чи психушці, коли за слухання “Голосу Америки”, не говорячи вже про “Радіо Свобода”, сусіди могли настукати на тебе в міліцію, а за довжину волосся чи ширину штанів, що не відповідали стандартам совєтської ідеології, виганяли з роботи. Відповідь на питання, чому в тоталітарному суспільстві людина, яка сумлінно працює і дотримується усіх моральних норм, все ж не може бути повноцінним членом цього суспільства через довжину свого волосся, ширину своїх штанів і стиль музики, яку вона слухає, я знайшов пізніше в історії середньовічного Китаю. Там була найсуворіша регламентація для суспільних станів не лише довжини і крою одягу, а навіть матеріалу, з якого він шився. А ще давніше Конфуцій у своїх філософських творах визначав, який музичний інструмент і яка манера виконання є патріотичними, а які – шкідливими і антипатріотичними. Отже, епоха “хрущовської відлиги” за своєю дебільністю не поступалася епохам рабовласницького і феодального Китаю.

На початку шістдесятих дружинники з довгими ножицями в руках хапали на вулиці “стиляг” і тут же розрізали їхні вузькі (16 сантиметрів) штани, а в середині шістдесятих , хапаючи на вулиці “патлатих”, обрізали їхнє волосся. У ті часи на танцях дружинники чітко фіксували кожного, хто танцював “неправильно”, тобто робив заборонені у їхньому розумінні рухи (а забороненими вважалися танцювальні рухи, які хоч трохи відрізнялись від танго чи фокстроту.) і виводили порушників за межі танцмайданчика. Тому музиканти свої найбільш коронні, найбільш ударні номери тримали на закінчення танців і коли вони оголошували :”А зараз – шейк !” – всі у залі дружно шаленіли, а розгублені дружинники не знали, кого хапати. У шістдесяті з’явився новий символ духовної боротьби з тоталітарною системою. Якщо у п’ятдесяті цим символом був саксофон, то в наступному десятилітті ним стала гітара, звичайнісінька собі шестиструнна (іспанська) гітара. Але наші меблеві фабрики випускали лише семиструнні (русскіє) гітари. Незважаючи на це, до кінця шістдесятих на усіх гітарах Радянського Союзу останній сьомий кілок пустував, хоча ці прогресивні перетворення ішли поступово і давалися важко. Як відомо, будь-які революційні зміни потребують насильства. Двоє міцних хлопаків міцно тримали за руки мого однокласника, у той час, коли я видирав з його гітари сьому струну і ламав сьомий кілок. Для консервативно налаштованого старшого покоління гітара була втіленням усього поганого, коренем усілякого зла. Мама одного з моїх колєгів усе найгірше, що могло відбитися на вихованні її синочка, пов’язувала з гітарою. Найстрашнішою лайкою в її устах було :”Ті гітаристи !”
Також і нові тенденції світової моди вважалися у совку “аморальними”.
Справжньою бомбою шістдесятих стали міні-спідниці ( на 15-20 сантиметрів вище колін), які з’явилися у нас майже одночасно із Заходом, тобто 1964 року. Чоловіки вперше в історії людства одержали змогу спостерігати при денному світлі у громадських місцях ті частини жіночих ніг, які віками були сховані під довгими сукнями і які чоловіки домальовували у своїй уяві. У ансамблі з міні дуже ефектно дивилися “капрони” тілесного кольору (мода на чорні з’явилась дещо пізніше) зі швом ззаду посередині, який виконував функцію візуального видовження ніг. Разом з міні в середині шістдесятих прийшла мода на “плоскодонок” – високих, худих, струнких дівчат з довгими ногами і малими грудьми, яку започаткувала славнозвісна англійська манекенниця (тодішня топ-модель) Твіггі.

Ламався одвічний стереотип жіночої краси. Також 1964 дівчата почали носити штани, що шокувало консервативне старе покоління не менше, ніж міні. А для чоловіків це була епоха штанів, які звужувались донизу до 16-18 сантиметрів (“кльош” з’явився 1970 року), вузьконосих мештів-лякєрок, нейлонових білих сорочок і чорних костюмів з вузькими лацканами, причому чорний колір цінувався набагато вище, ніж усі інші. Це була епоха парадоксального тріумфу синтетичних тканин над бавовняними. Криком сезону 1965-1966 років стали болонові плащі, названі так на честь синтетичної тканини, уперше виготовленої в італійському місті Болоньї. Імпортні італійські “болоньї” коштували 60-70 рублів, але потім у нас навчилися виробляти свої совдепівські за 25-30 рублів.
Далі буде

POSTUP - ПОСТУП
№ 93 (537), вівторок
30 травня 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Правий уряд розпався
·Діагноз українських невдач
·"Мертві душі" обрали Фухімору
·Вибач нам, Ігоре...

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·КІЛЬКА СЛІВ
·Рідний округ - в добрі руки
·Міжнародне телеспілкування школярів
·Всі діти такі самі

НАША СТОЛИЦЯ
·До Польщі без віз
·Рятуймо Україну!...
·Корів пустили з молотка
·АРХІВАРІУС

ПОСТУП З КРАЮ
·КРАЄВИД
·Чекаючи на Біла Клінтона
·Діагноз українських невдач
·Чергова зона... вільної торгівлі
·Заарештовані радикали досі не мали побачень
·Страйків поменшало

ПОСТУП У СВІТ
·Вейцман іде до демісії
·Візит ЄС на тлі боїв
·Правий уряд розпався
·"Мертві душі" обрали Фухімору
·Самоврядування Північної Ірландії
·СВІТООГЛЯД

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·КРАЙ
·Бензин без пільг
·Нафта дуже подешевшає
·СВІТ

СПОРТ-ПОСТУП
·ФК "Львів": просування вгору триває
·"Динамо" - п"ятиразовий володар Кубка України
·Олександр Береш - чемпіон Європи
·СПОРТ-БЛІЦ

АРТ-ПОСТУП
·Тиждень пам"яті Івана Франка
·Ораторія "Ілля"
·Дерев"яні церкви Західної України
·Жовте, синє, червоне...

ТРАГЕДІЯ В ПОСТУПІ
·Білозір помер за свою пісню
·Пам"яті Ігоря Білозіра

ОГЛЯД У ПОСТУПІ
·Події тижня: факти, тенденції, коментарі
·РЕЙТИНГ ЗГАДУВАНОСТІ

МОВА У ПОСТУПІ
·Територіальні аспекти українського та російського мовлення в Україні
·QUO VADIS, Україно?

ІНТЕРВ"Ю У ПОСТУПІ
·Міністр економіки Республіки Польща Януш ШТЕЙНХОФФ: Україна буде членом Європейського Союзу
·Іво ПОЛУЛЯХ: "Основа добробуту - малий та середній бізнес"

ДИСКУРС ПОСТУПУ
·Австрійські українці між національною ідеєю та імперською лояльністю
·Австрійські українці між національною ідеєю та імперською лояльністю

ПОСТУП З ПРОДОВЖЕННЯМ
·Шістдесяті роки
·За чистоту позицій українського лапківництва

POST-ФАКТУМ
·КАЛЕНДАР
·Чайник, що закипів
·ГОРОСКОП