BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 27-28 травня 2000 року |

Реальний крок до свободи і демократії

До 10 річниці початку діяльності Львівської обласної ради першого демократичного скликання (ПДС)

Ігор МЕЛЬНИК

Десять років уже минуло від тих днів, коли мрія здобути Незалежність набирала для нас реальних обрисів. У 1988-1989 роках ми здобували перші успіхи у масовій політичній діяльності. І хоча ще не називали уголос кінцевої мети, усе робили для її реалізації. Товариства Лева та рідної мови ім. Тараса Шевченка (потім ТУМ), Українська Гельсінська спілка, а потім Народний Рух України та інші організації ставали школою легальної та напівлегальної політичної боротьби для тисяч людей різного віку та політичних переконань.

Не всі відважувались одразу ставати під синьо-жовті прапори та відверто проголошувати свої погляди на вічах та зібраннях. Однак перші львівські мітинги гарячого літа 1988 року, виборча кампанія до З’їзду народних депутатів СРСР весни 89-го, перші страйки, грандіозна маніфестація за легалізацію Греко-Католицької Церкви 17 вересня 1989 року, “Українська хвиля” від Києва до Львова та Івано-Франківська, масове творення осередків ТУМу та НРУ поступово укріплювали віру тисяч людей у власні сили та можливості, робили невідворотним поступ політичної еволюції у Галичині та у всій Україні. Еволюції, яка могла б перейти у революцію. А недолугі спроби комуністичної влади зупинити цей поступ не давали бажаного результату. Швидше навпаки – “Процес пішов!”

Вибори 4 та 18 березня засвідчили волю населення всієї Галичини та частини людності інших регіонів України до зміни існуючого ладу. Під прапорами НРУ, ТУМу та інших національних організацій до представницьких органів усіх рівнів було обрано тисячі депутатів, які не бажали залишатись “машиною для голосування рішень компартіного апарату”. Хоча незалежні від КПРС депутати у Верховній Раді становили не більше третини всіх мандатів, тому могли грати роль чисельної, але все ще не визначальної опозиційної сили, у багатьох містах і селах, а також у трьох галицьких обласних радах з’явилась реальна можливість перейняти владу.

Треба чесно визнати, що національні сили самі ще не були готові до такого перебігу подій. У кращому випадку сподівалися на утворення в обласних та міських радах сильних опозиційних фракцій з метою пропаганди своїх ідей та критики тодішньої влади. Пригадую, як моє питання: “Хто очолить область у разі нашої перемоги?”, не сприймалось всерйоз під час засідання крайової ради Руху напередодні виборів 1989 року.

Це питання залишалось відкритим ще кілька тижнів після виборів. Якщо керівник Львівського міськвиконкому Богдан Котик йшов на вибори під прапорами НРУ-ТУМ, то в місті йшлось лише про керівника представницької гілки влади. А на обласному рівні та у багатьох районах області зберігався стан невизначеності.
Обком КПУ намагався перехопити ініціативу, обігруючи змогу висунути до обласної чолівки тодішнього свого керівника Якова Погребняка. Комуністи здійснювали спроби, не завжди безуспішні, вплинути на позицію деяких новообраних депутатів та перетягнути їх на свій бік. Тим паче, що серед двохсот депутатів обласної ради понад сімдесят були обрані, як члени КПРС, і більшість з них ще не мали наміру покидати її лави.

Однак реалізації компартійного сценарію перешкодили новообрані депутати, які відразу після виборів утворили свій організаційний комітет, що збирався у приміщенні Товариства української мови ім. Тараса Шевченка на вулиці Друкарській. Пригадую, що до його складу входили, окрім мене, Володимир Парубій, Всеволод Іськів, Дарій Футорський, Богдан Андрусів, Михайло Бойчишин, Тарас Кліш, Марія Бабій, Володимир Комар, Євген Гринів, Борис Білинський, В’ячеслав Чорновіл, Орест Чабан, Йосип Лось, Нестор Гнатів, Роман Лопушанський, Степан Давимука, Олег Петрик, Іван Гель.

Оргкомітет готував проект регламенту роботи ради та інших документів, пропозиції щодо складу та сфери діяльності постійних комісій, сценарій перших засідань, а головне шукав кандидатури людей, які могли б стати на чолі представницької та виконавчої влади в області. Ключовою була посада голови Львівської обласної ради народних депутатів. Розглядали різні пропозиції і врешті-решт зупинились на кандидатурі В’ячеслава Чорновола. Хоч і не відразу дійшли до згоди із самим претендентом, бо В.Чорновіл спочатку мав намір присвятити себе повністю роботі у Верховній Раді. Під час поїздки до Хуста на святкування 51-ї річниці Карпатської України відбулись перші розмови. Однак потім пан Чорновіл виїхав на деякий час зі Львова і оргкомітет не мав з ним жодних контактів. Лише за кілька днів ми отримали від В’ячеслава Чорновола остаточну згоду очолити обласну раду. Паралельно оргкомітет проводив рейтингове опитування депутатів: кого хотіли б вони бачити головою ради.
Найбільше голосів ,значно випереджаючи усі інші кандидатури, набрав пан Чорновіл.

Виникало багато нюансів при складанні сценарію перших засідань ради. Де їх проводити? Хто їх має відкривати і вести? Як бути з символікою? Після тривалих дебатів вирішили провести перше сесійне засідання новообраної обласної ради 9 квітня 1990 року у Львівському театрі опери і балету ім.І.Франка. Відкрити його мав найстарший за віком депутат, знаний лікар, професор медінституту, активний діяч ТУМ та НРУ, Павло Скочій. “Кілька поколінь нескорених борців наближали нинішній вікопомний день, який назавжди увійде в історію нашого народу як пролог до реальної демократії і свободи”, - сказав він. Над будинком театру було піднято синьо-жовтий прапор (кілька днів перед тим він вперше замайорів у Стрию, а 3 квітня на вежі львівської Ратуші), і під час відкриття з оркестрової ями вперше прозвучала мелодія Гімну “Ще не вмерла Україна”.

Перебіг засідання транслювали по радіомережі на площу перед театром, і тисячі людей, що там зібрались, не могли стримати сльози радості та зворушення. Перші тижні роботи сесії люди мали змогу дивитися по радіо і телебаченню. І коли тодішня київська влада вирішила припинити ці передачі, посилаючись на відсутність коштів, тисячі карбованців стали приносити мешканці Львівщини до сесійної зали, аби транслювати засідання Львівської обласної ради першого демократичного скликання.

Мільйони галичан стежили за перебігом подій сесії. Найактивніших депутатів впізнавали за голосом, знали в обличчя і вітали на вулицях, як національних героїв. Щодня до сесійної зали приходили делегації у національних строях, з хлібом-сіллю та подарунками від міст і сіл області, трудових колективів та церковних парафій. Згодом інтерес до Верховної Ради України та до роботи львівського парламенту у громадськості дещо ослабнув. Та й рутинна робота над ухвалами все більше відходила від мітингової ейфорії перших тижнів, коли навіть святкування 1 травня було перетворено у грандіозну маніфестацію “нашої солідарності” у боротьбі за Україну, за її волю.

Першим головою Львівської обласної ради було обрано В’ячеслава Чорновола (141 голосів “за”, 41 - “проти”). Його заступниками Івана Геля та Миколу Гориня. Головою облвиконкому обрали Степана Давимуку. До керівництва обласними виконавчими органами прийшло багато нових людей – зокрема Михайло Косів, Ірина Калинець, Віра Лясковська, Євген Гринів, Мирослав Герцик, Олег Гринів... Проте на багатьох ключових посадах (заступників голови облвиконкому, керівників обласних управлінь та відділів) було призначено “спеціалістів” попередньої компартійної влади. Не кажучи вже про правоохоронні органи, яких безпосередньо перед виборам було вилучено з-під обласного підпорядкування.

Невирішеними залишались і кадрові питання у більшості підприємств та установ області. Хоч і багато хто з керівників, щоб сподобатись новій обласній владі, декларували про свій вихід з КПРС, однак далі продовжували керувати по-старому, використовуючи у своїх інтересах загострення товарного дефіциту, обезцінення грошей та тогочасну правову невизначеність. А нові люди, переважно недосвідчені в “апаратних іграх”, не змогли опанувати ситуацію і більшість з них змушена була відійти від урядування, повертаючись до депутатської, наукової чи літературної діяльності.

Складна економічна ситуація, інспіровані московськими спецслужбами міжконфесійні конфлікти, протистояння між місцевою та київською владами вже за кілька місяців спричинили деяке розчарування щодо діяльності місцевих рад першого демократичного скликання серед галицької громади. Негативну роль зіграв і перший розкол у Народному русі України, започаткований під час засідання Головної ради у Хусті. Початок творення відразу кількох партій у національно-демократичному середовищі спричинив його політичне розмежування, наслідки якого даються взнаки донині.

Однак проголошення Декларації про державний суверенітет та Акту Незалежності України, переворот ГКЧП та заборона КПРС, Галицькі асамблеї, референдум і президентські вибори 1 грудня 1991 року, “розбудова держави” стимулювали ще кілька років, майже на весь період каденції рад першого демократичного скликання, політичну активність населення Галичини.

Згадуючи весну 1990 року, замислюємось над тим, що нам тоді вдалось зробити?
Незважаючи на те, що нинішні результати не можуть нас зараз задовільнити, Українська Держава наприкінці ХХ століття стала реальністю. І велика заслуга у тому місцевих рад Галичини першого демократичного скликання, які, не оглядаючись на столицю, потрафили творити перші елементи української Державності. І за нами повільно рухалась тоді уся Україна. Навіть Київ перейшов з московського на львівський час, пересунувши на годину назад стрілки годинників. Галичина поряд з Балтійським державами була найактивнішим чинником розвалу радянської імперії.

Але були і прикрі поразки – насамперед в економічній площині, якій тоді приділялось недостатньо уваги. Не вдалось поставити на більшість керівних посад людей з новим мисленням, не зіпсованим ВПШ, та опанувати процеси приватизації і реформування села. І дуже вже легко піддавались ми на московські провокації та давали себе втягувати у міжконфесійні і міжпартійні конфлікти.

Однак ми свою справу зробили і використали історичний шанс. Якби ми залишались тоді пасивними – то Українська Держава й надалі залишалась би лише нездійсненою мрією. А щоб ця держава стала такою, як ми хочемо багато залежить теж від нас самих, від нашої праці, від нашої єдності, від нашої Віри і Розуму!

POSTUP - ПОСТУП
№ 92 (536), субота-неділя
27-28 травня 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Енергетична катастрофа
·"Карпати": чотири матчі без поразок
·Затримано вбивцю Щербаня
·Вітатимемо Папу у Львові

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·КІЛЬКА СЛІВ
·Від Львова до Баку
·Перший етап пройдено
·Дані про реєстрацію кандидатів у народні депутати України на виборах 25 червня 2000 року по в/о "115

НАША СТОЛИЦЯ
·"Любов Господню прославляю..."
·Пів-Європи на велосипедах
·Законами по олігархах
·Що ж сталося з Білозіром
·АРХІВАРІУС

ПОСТУП З КРАЮ
·КРАЄВИД
·Затримано вбивцю Щербаня
·Довибори на фінішній прямій
·НА ОДНУ ТЕМУ

ПОСТУП У СВІТ
·Ліві партії - фаворити
·Російські шантажисти
·Авіаграбіжник був не надто спритний
·Успіхи та перешкоди другої хвилі розширення
·Ультиматум тамільських тигрів
·Компенсації - до кінця року
·СВІТООГЛЯД

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·КРАЙ
·Енергетична катастрофа
·До побачення, євро?
·СВІТ

АРТ-ПОСТУП
·"Театр у кошику"
·У "Ляльці" полякам раді
·Різні виміри вартості мистецтва
·Заньківчани нарешті згадали про Чехова
·Тиждень пам"яті І.Франка
·На завершення - увертюра

СПОРТ-ПОСТУП
·Віктор Сидоренко: "Найближчим часом зміню прописку"
·Визначено кандидатів до складу збірної України
·"Карпати": чотири матчі без поразок
·Війна з комп"ютером по-голландськи
·СПОРТ-БЛІЦ

ПОСТУП В ІСТОРІЮ
·Реальний крок до свободи і демократії

ХТО БУВ WHO
·Список депутатів обласної ради 1990-1994 рр.

ОСОБИСТІСТЬ У ПОСТУПІ
·В"ячеслав Чорновіл: "Дух, що тіло рве до бою"

ДИСКУРС У ПОСТУПІ
·Погляд з перспективи десятиліття

СПОДІВАННЯ В ПОСТУП
·Як багато ми могли б зробити
·Перша демократична сесія Лепільської сільради

ПОСТ-SCRIPTUM
·КАЛЕНДАР
·Путівник Гішпанією
·ГОРОСКОП