BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 27-28 травня 2000 року |

Заньківчани нарешті згадали про Чехова

ПРЕМ"ЄРА

Світлана РУДЄВА

Вчора на камерній сцені театру ім. М. Заньковецької відбулася прем’єра-вистава за однойменною п’єсою Антона Чехова “Дядя Ваня”.
Режисер-постановник – н. а. України Алла Бабенко. Ролі виконують: з.а. України Ярослав Мука (професор Серебряков), Альбіна Сотникова/Олександра Люта (його молода дружина Олена Андріївна), Надія Шепетюк (Софія), Галина Давидова (Войницька), Вадим Яковенко (дядя Ваня), Тарас Жирко (лікар Астров), з.а. України Катерина Хом’як (няня Марина), Максим Максименко/Володимир Гончаренко (Телєгін – “Вафля”).

Майже тридцять років минуло з того часу, як заньківчани востаннє грали Чехова. Напевно, тільки театрали зі стажем пам’ятають “Чайку” із Богданом Ступкою та Ларисою Кадировою у головних ролях. У пам’яті ж молодого покоління львівських глядачів немає жодного заньківчанського прочитання Чехова. І ціле покоління акторів театру виросло без цього “найтеатральнішого” класика. Хоча – про який ріст тут можна говорити ?!.

І от, нарешті, в ювілейний для Чехова рік, коли з дня його народження минає 140 років, з’являються його “сцени з сільського життя” у виставі без антракту “Дядя Ваня”.

Ця вистава, направду, приголомшуюча, але потребує від глядача великої концентрації уваги і навіть душевної роботи, як, зрештою, усі найкращі роботи режисера Алли Бабенко – представниці театру психологічного, а не розважального.

В “Дяді Вані” майже нема зовнішньої дії. Але тим не менше увагу глядача тримає інша дія, невидима, сплетена з “живих” переживань, яка немов “ущільнює” повітря в залі і допомагає акторам і глядачам творити щось спільне.

У постановці “Дяді Вані” відчувається повага до автора п’єси, його зауважень у ремарках. Такий підхід до чехівського твору сьогодні, на жаль, стає дуже рідкісним. Адже нинішні режисери невтомно намагаються “осучаснити” класика (читай – зробити легкодоступним, видовищним, а подекуди й скандально-шокуючим), як це, наприклад, зробив Андрій Жолдак у своїй виставі “Три сестри”, перенісши чехівських героїв до сталінського концтабору. Але іноді ці новатори забувають, що Чехов не потребує особливих новітніх деформацій, він завжди був і буде актуальним тільки тому, що у своїх творах зображав не тимчасове – події, а вічне – людей та їх внутрішній світ.

Отже, Алла Бабенко будувала свого “Дядю Ваню” за Чеховим, максимально дотримуючись його ремарок і розраховуючи тільки на “акторський матеріал”.
Сценічне ж оформлення (художник – з.д.м. України Л.Боярська) не несе якогось спеціального навантаження. Воно лише створює відповідний, дещо ліричний, настрій. Найбільше ж у цій виставі вражають саме акторські роботи. Особливо – дядя Ваня Вадима Яковенка та Астров Тараса Жирка.

Іван Войницький – центральний персонаж вистави. У ньому, як у дзеркалі, відбиваються переживання всіх інших героїв: і його матері Марії Войницької, помішаної на наукових брошурах свого колишнього зятя; і красуні Олени Андріївни, яка найкращі роки свого життя марнує поруч зі старезним, хворим і вередливим чоловіком; і небоги Софії, безтямно закоханої в лікаря, який її просто навіть не помічає; і самого Астрова з його майже “ґрінпісівською” ідеєю охорони лісів; і навіть нещасного у своїй старості “герр професора” Серебрякова, який своїм існуванням нібито “отруює” життя всім.

Проте Іван Войницький у виконанні Вадима Яковенка не є супергероєм-філософом, який знає відповіді на всі запитання і всі життєві помилки та може виправити одним пострілом. Він всього-навсього – “дядя Ваня” – дивак, який тільки на сорок сьомому році життя зрозумів, що його життя – суцільна марнота. Відтак, найгармонійнішими у виставі є його стосунки саме з тією людиною, для якої він і є дядьком – з небогою Софією. “Дядя Ваня” і Софія – споріднені душі. Вони по-справжньому люблять і розуміють один одного, як ніхто у садибі Серебрякова.

Трохи іншим є лікар Астров. Візуально він нагадує самого Чехова: хрестоматійне пенсне на носі, лікарська валізка у руці, сухотний кашель та відоме чехівське “у людині все повинно бути прекрасне...”. Він відданий своїй справі лікування людей та ідеї насаджування (напротивагу нищенню) лісів, але Астров Тараса Жирка здатний кинути все це заради миттєвого захоплення. Перед Красою він просто-таки падає на коліна. Астров, на відміну від старшого від нього на десять років “дяді Вані”, вже давно зрозумів, що його життя нікчемне, і тому готовий просто віддаватися кожній спокусливій миті задоволення. Саме це нове, майже демонічне, акторське амплуа Тараса Жирка вражає і приваблює.

Антон Чехов у своїх творах майстерно створював образи дивакуватих невдах, тих непередбачуваних слов’янських душ, які ніколи не зрозуміє прагматичний західний світ. Майже всім його героям притаманна надмірна чутливість разом із слабкою волею та “середнім” інтелектом. Такими є й персонажі “Дяді Вані”. Усі вони усвідомлюють, що промарнували життя, але нічого не можуть (і, мабуть, не хочуть) міняти, хоч в один голос і закликають: треба щось робити. Здається, вони просто бояться змін. Та й заклики з вуст таких персонажів, як, скажімо, Серебряков (колоритний образ якого створив у виставі Ярослав Мука), звучать непереконливо.

Як наслідок – втрачені життя, втрачені покоління... Минуло сто років, а ми продовжуємо це марнування. Продовжуємо слухати сучасних Серебрякових, які водночас, коли закликають усіх “справу робити”, самі нічого не роблять.
Лише у фінальній сцені вистави з’являється промінь надії на краще. Ця єдина сцена спроектована у майбутнє. У всіх же інших чехівські ремарки, за режисерським задумом, звучать у минулому часі.

Подружжя Серебрякових поїхало. Все, що було під час їх перебування, залишилось у минулому. В теперішньому є тільки осінь, втома, спустошення та маленький промінь надії на те, що неминучий прихід холодної зими невідворотно змінить весняна відлига.

“Ми почуємо ангелів, ми побачимо все небо в алмазах, ми побачимо, як все зло земне, всі наші страждання потонуть у милосерді, яке наповнить собою весь світ...”, – каже у фіналі, заспокоюючи свого дядечка, Софія. І саме їй чомусь хочеться вірити...

POSTUP - ПОСТУП
№ 92 (536), субота-неділя
27-28 травня 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Енергетична катастрофа
·"Карпати": чотири матчі без поразок
·Затримано вбивцю Щербаня
·Вітатимемо Папу у Львові

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·КІЛЬКА СЛІВ
·Від Львова до Баку
·Перший етап пройдено
·Дані про реєстрацію кандидатів у народні депутати України на виборах 25 червня 2000 року по в/о "115

НАША СТОЛИЦЯ
·"Любов Господню прославляю..."
·Пів-Європи на велосипедах
·Законами по олігархах
·Що ж сталося з Білозіром
·АРХІВАРІУС

ПОСТУП З КРАЮ
·КРАЄВИД
·Затримано вбивцю Щербаня
·Довибори на фінішній прямій
·НА ОДНУ ТЕМУ

ПОСТУП У СВІТ
·Ліві партії - фаворити
·Російські шантажисти
·Авіаграбіжник був не надто спритний
·Успіхи та перешкоди другої хвилі розширення
·Ультиматум тамільських тигрів
·Компенсації - до кінця року
·СВІТООГЛЯД

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·КРАЙ
·Енергетична катастрофа
·До побачення, євро?
·СВІТ

АРТ-ПОСТУП
·"Театр у кошику"
·У "Ляльці" полякам раді
·Різні виміри вартості мистецтва
·Заньківчани нарешті згадали про Чехова
·Тиждень пам"яті І.Франка
·На завершення - увертюра

СПОРТ-ПОСТУП
·Віктор Сидоренко: "Найближчим часом зміню прописку"
·Визначено кандидатів до складу збірної України
·"Карпати": чотири матчі без поразок
·Війна з комп"ютером по-голландськи
·СПОРТ-БЛІЦ

ПОСТУП В ІСТОРІЮ
·Реальний крок до свободи і демократії

ХТО БУВ WHO
·Список депутатів обласної ради 1990-1994 рр.

ОСОБИСТІСТЬ У ПОСТУПІ
·В"ячеслав Чорновіл: "Дух, що тіло рве до бою"

ДИСКУРС У ПОСТУПІ
·Погляд з перспективи десятиліття

СПОДІВАННЯ В ПОСТУП
·Як багато ми могли б зробити
·Перша демократична сесія Лепільської сільради

ПОСТ-SCRIPTUM
·КАЛЕНДАР
·Путівник Гішпанією
·ГОРОСКОП