BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 26 травня 2000 року |

Чи будемо й далі терпіти зневагу та приниження?

Схвалено на ХІ науковій сесії Наукового Товариства імені Шевченка

Наше звернення зумовлене великою стурбованістю політичними процесами й наростанням антиукраїнських, реваншистських настроїв в Україні й поза її межами. Події останнього часу засвідчують посилення напруги як між Україною та Росією, так і всередині держави. Відверто недружні дії окремих російських політиків, скеровані проти національних інтересів України, знаходять підтримку на організаційному рівні серед частини російськомовного населення.
Широка антиукраїнська кампанія щодо мовних питань, започаткована у засобах масової інформації Росії, переноситься на український ґрунт. Недавно створено нову громадсько-політичну організацію “Русское движение Украины”, що висуває гасла: “рускіє всєй України, соєдіняйтесь”, “об’єдіненія рускіх в єдіную монолітную сілу”, яка має “нємало общіх задач с Компартієй” у підготовці “актівістов руского сопротівлєнія на Западной Украінє”. (Усі цитати з газети “День за днем”). Уже у першому числі газети ідеологи “двіженія” друкують опус, у якому витягається на світ Божий заяложена провокативна фальшивка про те, що українська мова –”русско-польский диалект”. По суті, створення цієї організації, зареєстрованої у Мінюсті України, збігається у часі з прийняттям рішень на захист т. зв. рускоязичного населення на спеціальному засіданні з безпеки Росії у Москві, проведеному на хвилі зростання російських мілітаристичних настроїв.

Майже дев’ять років незалежності породжують думку, що, борсаючись у чорториях економічного і соціального безглуздя, суспільство втратило розум, або ж маємо зовсім не українську незалежність. Немає сумніву, що навколо нас не та свобода, яку виборювали покоління українців, починаючи від Богдана Хмельницького.

Українців не лише безкарно принижують на рідній землі ті, хто укріпився тут терором і беззаконням за допомогою антиукраїнських ЧК, НКВД, ГПУ, КДБ, нас зловтішно звинувачують у прагненні реалізувати невід’ємне право людини користуватися рідною мовою, відродити і зміцнити почуття національної ідентичності, яке викорінювалося десятиліттями упродовж примусової русифікації. Нас фактично принижують і збиткуються над людською гідністю – у цьому суть справи, а нетерпимість до мови – тільки привід вивищуватися над її носіями.

Ми повинні нарешті поставити в даному питанні крапку. Через порушення статей 28, 55, 56 Конституції України ми, українці, вважаємо себе применшуваними і не хочемо терпіти знущання над честю і гідністю своєю і своїх дітей. Українці у своїй державі мають свободу протестувати проти національного приниження хіба що на власних кухнях. Хто, де і коли надав їм слово, щоб розповісти про своє принизливе становище, наприклад, на телевізійних каналах місцевих компаній на Сході і Півдні України?

Так, шановні українські громадяни, ми зробили значний крок – здобули “кухонну свободу”, бо не так давно навіть її не мали. Проте ми боролися за повну свободу бути українцями у своїй державі.

Становище, в якому перебуває україномовне населення в Україні, може характеризуватися лише як наслідок окупаційної політики. Проблема тільки в тому, з якого часу вести відлік окупаційного наступу російської влади в Україні. Очевидно відтоді, коли гнобителів України перетворили у “просвітителів”. Це перетворення має особливе значення для розуміння стану справ у тому сенсі, що “доля історії бодай трішки залежить від боротьби просвітителів з катами”. Проте траплялося і так, що офіційно кати самі себе оголошували просвітителями.

Ми знаємо, що в “незалежній Україні” нас ненавидять саме за наше існування як українців, адже тоді і ми претендуватимемо на посади і самоуправління. Нам кажуть, що це націоналізм, гідний осуду. Тут, в Україні, і справді легко судилося. Утворилася ціла верства “суддів обраного народу”, який налаштувався жити “без націоналізму”. З “народу суддів” ніхто не відсидів у тюрмі за щось подібне до “націоналізму”, за який розорено, пущено з торбами по Сибіру мільйони наших батьків та прадідів. Цей “народ суддів” покликаний вказувати іншим на їхній націоналізм. Він ніколи не зронив слова сумніву щодо власної ролі, відповідальності за державу і режими, які насаджувалися російською державною волею, і т. зв. культурою, особливо міжнаціональних стосунків. Нас не збираються хоча б перепросити. І нам зрозуміло чому: “народ суддів” надалі почуває себе як господар, як вершитель нашої долі. Він не сумнівається щодо “блага” російської асиміляції, на яку приречено українську мову, він готовий захищати свої претензії русифікаторства будь-якими засобами, аби, природно, зберегти привілеї окупаційного становища. Вони здавна добре засвоїли: “чия мова, того й влада, і того суд”.

Для збереження панівного становища номенклатурні зверхники намагаються встановити новий ідеологічний терор. Вони відкрито і з погрозами відкидають статус національної меншини в Україні, оголошують політику “об’єдінєнія рускіх в єдіную монолітную сілу” (“День за днем”), відверто заохочують “актівістов руского сопротівленія” у Західній Україні. Водночас самопризначені судді жонглюють словом “русофобія”, апелюючи, очевидно, до тієї “правової” свідомості, специфічно “російської”, в якій ніколи не існувало рівності з українофобією, як і раніше не було й поняття російського націоналізму.

Визнання росіянами відповідальності за минулі й сучасні справи в Україні, за жорстоку асиміляцію і переслідування, за біологічне занепащення українського етносу поставило б нарешті ту крапку у стосунках, після якої можна вийти на реальну, відкриту і прозору політику в Україні, що слугуватиме спільним інтересам усього українського народу. Доки цього не станеться, українці вимушені захищатися, боронячи свою честь, гідність і право на рідній землі, рясно зрошеній кров’ю попередників у боротьбі за волю. Ми повинні захистити свій рід від виродження, асиміляції, наруги, збиткування й упослідження нас на вторинних ролях. Святе право людини – відстояти свою мову, культуру й майбутність. Керуючись цим правом, діяли Б.Хмельницький, І.Мазепа і П.Орлик, Т.Шевченко і М.Драгоманов, І.Франко і М.Міхновський, М.Грушевський і С.Петлюра, С.Єфремов і М.Хвильовий, Є.Коновалець і С.Бандера, Л.Лук’яненко і В.Стус, сотні, тисячі, мільйони звитяжців українського просвітництва і національної ідеї.

Загибель 300 юнаків під Крутами 1918 р. – це дорога пам’ять, але, як видно із газет, не для всіх. Тут виразно пролягає лінія розмежування між просвітителями і катами. Тому нарешті пора навчитися називати речі своїми іменами, хоч би для цього й довелося застосовувати процедуру “виправлення імен”. Війна 1917 - 1920 р. в Україні може інтерпретуватися як громадянська лише в контексті дискурсу громадянських війн у Російській імперії. Проте ні студенти під Крутами, ні загони УГА не воювали під прапорами ворогуючих російських армій. Вони воювали за волю України і воювали проти російських військ – чи то Муравйова, чи то Денікіна. Тобто, війна велася між двома народами і, по суті, була російсько-українською, а не громадянською. Інша річ, що російські більшовики організували українську п’яту колону, через яку Ленін прагнув повернути розвиток подій у контекст російської “революційної” справи. Але це йому так і не вдалося, бо головні, “нєрускоязичниє” сили воювали до скону за вільну і демократичну Україну.

Дискурс задурювання голів “малоросам”, щоб переінакшите їх у рускоязичних, став чи не головним політичним знаряддям щодо України. Він пронизав усі пори суспільних комунікацій і особливо підступно діяв на все більш безграмотного українця (та й росіянина) через мережу православної церкви. У всіх церквах України православних мирян привчали шанувати ім’я суздальського князя Андрія Боголюбського, проголосивши його святим (в рамках церкви Московської конгрегації – інші православні церкви такого святого не визнають). Віруючі приходять на молитву і ревно б’ють поклони перед образом цього князя – убивці, руйнівника християнських храмів та церков у Києві. Такою є правда Московської церкви. Водночас у тих же церквах віруючі досі чують анафему Іванові Мазепі, накладену після його поразки 1709 р. І. Мазепа не вчинив жодного мордерства, навпаки, побудував на власні кошти десятки визначних храмів в Україні, а його звитяжний виступ за волю оспіваний у творчості Д. Байрона, В. Гюго, К. Рилєєва і багатьох інших. Одначе дискурс гноблення діяв чітко і надійно – століттями, аж до 1991 р., українське населення було позбавлене будь-якої позитивної згадки про національного героя.

У правовій державі, де шанують національну гідність, почуття корінного народу, абсолютно не нормально видавати, наприклад, газету “Факты”.
Збиткування над пам’яттю Т. Шевченка у “Кієвскіх Вєдомостях” та інших виданнях є приниженням людської гідності кожного, хто принаймні розмовляє українською мовою. Адже поета висміюють саме за свою україномовну антиімперську позицію.

Потураючи подібним дійствам на сторінках рускоязичної преси в Україні державні та правоохоронні органи порушують приписи ст.11 Конституції, де сказано, що “держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури...”. Панове прокурори, судді України, ми не вважаємо, що подібне обпльовування, як і заснування згаданих газет, сприяє “консолідації і розвиткові української нації”. А ви?
Немає сумніву і в тому, що утворені за останні рік-два “Наше радио” та десятки антиукраїнських газет реально і практично нехтують тим, що проголошує стаття 10 Конституції: “Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України”. Поки що “держава” зробила все, аби штучно забезпечити всебічний розвиток і функціонування російської мови, передусім у Західній Україні. Тобто дискурс поневолення й асиміляції функціонує зі значно більшим розмахом, аніж за комуністичного режиму. Функціонує, нарощуючи масову українофобію і виводячи українську людину за межі конституційного поля щодо рівності її з росіянином в Україні.

Окупанти діють, як і діяли. Вони мають намір і далі монолітити зневагу до українців. Завжди у вічі говорили нам лицемірні слова, залишаючи за собою нашу руїну і знищення. Ми не маємо підстав вірити. Окупаційна номенклатура та її обслуга, “культурні” рускоязичні товариства навіть у думці не мають, що той, у кого з антиукраїнською компартією є “общіє задачі”, повинен також нести спільну з нею відповідальність за антилюдські злочини, скоєні проти українства. Така “монолітна” філософія спрямована лише в одному напрямі – усувати з лиця землі все, що ще не стало “общерускім”.

Маємо всі підстави висувати звинувачення, а не лише претензії, щодо порушення прав людини українського походження. Звинувачення адресуємо владі, з потурання якої в українському ринковому й інформаційному просторі ведеться обдумана політика і практика замовчування явищ українського культурного, суспільного і громадського життя.

Передусім, це стосується музичної культури. Потрібно просто зневажати десятки і сотні виконавців саме української пісні, аби замовчувати їхню творчість і повністю усунути з ефіру. Якщо 1990 р. фестиваль “Червона рута” транслювало (скромно) навіть тодішнє радянське телебачення, то 1999 р. фестиваль цілковито замовчували. Ефір повністю віддано російськомовним виконавцям. Така ж продумана не випадкова антиукраїнська політика провадиться як щодо індивідуальних українських виконавців, так і до груп, ансамблів, колективів.
З телепростору усунуто сотні визначних виконавців і груп. Деякі з них роками чекають ласки керівників програм, аби з’явитися перед народом. Створено телепростір, у якому, скажімо, зовсім не існує кобзи і кобзарського співу – гідно продовжується політика сталіністів. Ми елементарно порушуємо права людини на творчу самореалізацію саме в українській мові. На телебаченні безліч ранкових, денних і вечірніх розважальних програм, у яких звучить тільки російська музика. І водночас немає жодної програми з українською музикою, яка б не розчинювалася російською. Нас вперто знайомлять з новинами культури, музики з Москви, не гребуючи оповідями про абсолютно вторинні й навіть девіантні явища.

Деякі програми т. зв. українського телебачення ніби поставили перед собою мету сіяти масове самозгубне роздратування, яке стає джерелом посилення і російського расизму і місцевого націоналізму. Адже зловживання українською терпимістю, до якого вдаються “Кролики”, “Сердючка”, “Джентльмени”, “Марабісти”, “Странніки”, десятки відверто зневажливих “музшоу” тощо, не може минати безслідно, воно шкодить демократизації взаємин у суспільстві. Навпаки, безальтернативність є формою насильства – морального і культурного. Той, хто не бажає “приглашать” українців як собі рівних, має на це повне приватне право. Але воно не може навіть виправдовувати збиткування над українською мовою і людиною на телеканалі, який транслюють на всю державу, навіть якщо такої честі удостоївся сам Президент. Адже в такому разі приниження збільшується десятикратно.

Люди, які обстоюють свободу і демократію, ще ніколи не погоджувалися і не могли “боронити свободу пліч-о-пліч з її душителями”. Політика, яка усувається від розуміння цієї проблеми, не може бути реалістичною. Як показують минулі роки, вона породжує безнадію. Настав час подбати про національне примирення, яке можливе тільки за реалістичної і правдивої політики щодо місця української етнічної нації у державному будівництві та значення української мови і культури. Така політика передбачає з’ясування на рівні державних органів влади, в чиїх інтересах розпалювати і підтримувати шовіністичні настрої серед тієї частини росіян, що живуть в Україні.

Усьому настає край. Українці зобов’язані закріпити здобуту незалежність політично, соціально й економічно. Це означає твердо і послідовно домагатися законності й справедливості, ні на йоту не поступаючись національною свободою. Лише на основі її повного здійснення і дотримання Конституції України можливо усунути асиметрію гідності й самоповаги серед громадян, позбутися соціальної диспропорції у забезпеченні прав людини: українець має таке ж право бути керівником-посадовцем на сході України, як і росіянин має право підмітати там вулиці. Досі було навпаки. Усе без винятку населення України має право на правдиву інформацію щодо своєї історії і знати не тільки про світові злочини гітлеризму, а й про “локальні” злочини місцевих гітлерів, які верховодили в Україні до 1991 р.

Ні з морального, ні з інтелектуального, ні з людського погляду взагалі не може бути виправдане замовчування в інформативно-політичному просторі суті й наслідків сталінсько-комуністичного знущання над Україною, внаслідок якого значною мірою склалася нинішня ситуація. Дуже добре, що Верховна Рада нарешті прийняла закон “Про жертви нацистських переслідувань”. Але не менших переслідувань зазнавали українці від окупаційного комуністично-російського режиму в Україні. Мають бути відшкодовані не лише моральні втрати, а й матеріальні, людські. Оскільки Росія визнала за собою правонаступництво СРСР, то цілком логічно вона мала б визнати неправедність комунізації неросійських земель, а також примусової русифікації народів. Демократизація – це передусім правда у стосунках. Правда має визначити політику, яку російськомовні засоби інформації називають прагматичною. Російський уряд, ставлячи Україну за командою “струнко”, з “прагматичних” міркувань правди повинен би одержати рахунок з Києва за безоплатну працю мільйонів українських в’язнів, які за звинуваченням у “буржуазному націоналізмі” десятки років працювали на російських будовах, копальнях, вирубці лісу, шляхопроводах, закладали важку промисловість Сибіру, Заполяр’я, Далекого Сходу, Уралу. “Мають бути подані рахунки за розорені й знищені родини, села, землі, корисні копалини в Україні. Збереження мавзолею Леніна є більш ніж очевидним свідченням відповідальності Москви за комуністичні порядки і переслідування в Україні.
Правовий і гуманітарний нонсенс полягає в тому, що колишні комуністичні злочинці досі одержують в Україні персональні пенсії (наприклад, за розстріли польських офіцерів, за переслідування і знищення українців), але влада в Україні не порушує перед правонаступницею Москвою питання про сплату відшкодувань українським в’язням та їхнім дітям, народженим на засланні.

Хотілось би запитати політиків України: ви гадаєте, що це питання не має своєї політичної прагматики? За яким міжнародним і просто людським правом правонаступники сталінських розправ з кримськотатарським народом нехтують фінансовими і соціальними витратами, які Україна добровільно несе за повернення репресованого народу? У Криму, заселеному російськими переселенцями, досі ревно зберігається ім’я Леніна у назвах вулиць і районів міст. А в Німеччині немає ні мавзолею Гітлера, ні вулиць Геббельса, її теперішній народ виплачує контрибуцію за скоєні нацистами злочини. Кому тут бракує прагматики, як не номенклатурним наступникам русифікаторсько-комуністичного режиму, що тепер видають себе за українських чиновників.

Настав час свідомо взятися за наповнення справді українським змістом державно-політичної, освітньо-інформаційної та економічної сфер суспільного життя. Такий зміст рівнозначний демократії й людяності.

Ми звертаємося до всіх державних і урядових чиновників, до всіх національно-патріотичних, державницьких сил із закликом об’єднати зусилля у цей критичний для України час в ім’я демократії, гідності людини, соціального добробуту і миру. Ми зобов’язані єдиною великою українською громадою стати на захист своїх національних інтересів і громадянських прав проти експансії російської нетерпимості й шовіністичної енергії. Сьогодні життєво необхідно зупинити російську агресію у засобах масової інформації, захистити інформаційне середовище України, обмежити мережу російськомовних теле- і радіокомпаній та друкованих антиукраїнських видань.

Ми повинні зупинити агресивну політику промосковських груп в Україні і не допустити перетворення її у московську провінцію, а український народ – у другосортне населення.

Інтелектуальна і моральна відповідальність перед людиною зобов’язує нас пам’ятати, що сенс буття української культури, як і сенс справедливості, не вичерпуються створенням політико-правової і державної системи влади. Влада буде людяною і потрібною людям, коли пройметься сенсом відповідальності за права української людини, а не тільки сенсом власного збагачення.

25 березня 2000 року у Львові
(cкорочений варіант)
Наукове товариство імені Шевченка та Львівське товариство “Просвіта” проводять 30 травня, у вівторок, у сесійній залі Львівської обласної ради (вул. Винниченка, 16) надзвичайну конференцію “Мовна ситуація в Україні та забезпечення мовно-культурних прав українців”. Початок о 10 годині.

POSTUP - ПОСТУП
№ 91 (535), п'ятниця
26 травня 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Одеський НПЗ продали "Лукойлу
·Чехія повертає майно євреям
·До випускних - як до облоги
·Чи поїде папа в Росію?
·Кілька слів

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Депутати хочуть змін
·Студентські правибори
·Україна - потенційна супердержава

НАША СТОЛИЦЯ
·Сльози міліцейські
·Питання життя і смерті
·Щоб не карати двічі
·Архіваріус

ПОСТУП З КРАЮ
·Краєвид
·Сусіди обзивають нас буфером
·Уряд відправлено у відставку
·Україна без стратегічної авіації
·Бідна наша медицина
·Горобець не потрапив у кабінет

ПОСТУП У СВІТ
·Чехія повертає майно євреям
·Російська мова - державна
·Архітектура світової безпеки
·Осінь чилійського патріарха
·Світоогляд

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·Край
·Кредитна лихоманка
·МВФ своїх не обділить
·США відкривають ринки
·Світ

АРТ-ПОСТУП
·Малюють діти
·Концерт для альта і "мобілок"
·"Знаки часів": архаїка плюс модерн
·Останній концерт віртуозів
·Повторне "створення світу"
·Мар'яна і Маріанна

СПОРТ-ПОСТУП
·БК "Київ" чемпіон
·Українці на чемпіонатах Європи
·Спорт-бліц

ЗУСТРІЧІ У ПОСТУПІ
·Віра Вовк: Я розширюю кордони України
·Лицар-пройдисвіт, чи просто Винничук

ТВОЄ ПРАВО У ПОСТУПІ
·Спокусливий аромат бензину

ІНТЕРВ'Ю ПОСТУПУ
·Допоможіть новому поколінню ввійти у світ

АВТО-ПОСТУП
·News
·Нове покоління Audi A8
·Чого вартий дизельний двигун

ДИСКУРС ПОСТУПУ
·Суржик для інтелігенції

МОВА У ПОСТУПІ
·Чи будемо й далі терпіти зневагу та приниження?

ПОСТУП ГУЛЯЄ
·Міське касино та коло мистецько-літературне

POST-ФАКТУМ
·Календар
·Будинок під управлінням Windows...
·Гороскоп