BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 26 травня 2000 року |

Суржик для інтелігенції

(документована історія найновішого поступу)

Роман МАЦЮК

Коли з тобою говорять, як з твариною, ти нею становишся.
(з телефільму від Національного ТБ)

Хоча завжди бракуватиме уваги, яка приділяється в нашому суспільстві ділу очищення та правильного розвитку щоденної побутової мови, я не розважатиму на тему „утюгів“, „стірок“, „сєльодок“, „пици“ (піцци), „різини“ (гуми). Такий суржик, хоч і небезпечно поширений, є, зате, очевидним. За прихильної уваги читача, подумаємо над явищем більш підступним: проникненням чужомовних психолінґвістичних, гносеологічних, світосприйнятних, етимологічних, структурно-лінґвістичних засад до лексики та до стилю мовлення української інтеліґенції – ЗАКОНОДАВЦЯ нашої мови. В часі, коли укладався світогляд автора, людиною вченою називали кожного, хто закінчив щось більше від підставової школи чи реального училища. За рівнем освіченості, зокрема, культури усного та писаного слова, такі люди стояли вище ва’лових випускників підсовєцьких університетів. Їх можна-би назвати „інтелектуалами“. Нині ж, особливо в Галичині, склалася кумедна ситуація, коли кожен, хто за повищим „австріяцьким“ поділом мав-би право не належати до народу простого, сиріч „невченого“, поспішає, з гучною пихою порожньої дині, зарахувати себе до „інтеліґенції“. Ми побачимо, що серед цієї „інтеліґенції“ людей: справді освічених; свідомо, незалежно, ВIЛЬНО, критично і, особливо, САМОКРИТИЧНО мислячих; охайних думкою і словом; вимогливих ДО СEБE,– таких людей, інтелектуалів, є мізер. Вища школа за Других Совєтів постачала переважно інтелектуальних простюхів, і ця спрощена „інтеліґенція“ вже тепер, за влади’
Перших Демократичних, з успіхом продовжує у достатньо свійських умовах плодити собі подібну. Зараза бундючности, безгрішности, недоторка’ности–спільна хвороба неотесаних вискочок в усіх краях і на різноманітних посадах. Лишень що в Україні воно зветься „еліта“ і, силою руйнівної простоти власного невігластва, нищить рештки пи’томо-української мови, які іще збереглися завдяки сталінсько-хрущовським „українізаційним“ залицянням (і всупереч сусловсько-брежнєвським).

Тому звертаюся до читача, який готов вслухатися не лиш у чужу, але і у свою ВЛАСНУ мову та відкрити у ній бруд, чи навіть просту неохайність ЗВИЧНИХ спотворень, відчути пекучу внутрішню потребу їх усунути. А також застановитися над тими непомітними, і тому особливо небезпечними, запозиченнями чужих для рідної мови: стилю ви’словлення, семантики, лексики, словотворення,–які по краплі віднімають від нашої мови те цінне, що робить її українською, а заступають його тим запозиченим, що перетворює її в різновид мови чужої. Кожному видко, що „сєльодка“ є вульґаризацією нашого оселедця. Та чи підраховував читач, як часто сам він уживає, наприклад, пасивного виразу „в мене є“ (рос. „у меня есть“), а як часто – емоційно-розпорядчого „я маю“ (англ. “I have”, фр. «J’ai», нім. „Ich habe“, пол. „Ja mam“)? Чи вловить читач присмак ницости в корені ро’сийського слова снискать (пор. никати, шастати в пошуках; рос. заискивать, искать), в противагу до його українських перекладів – здобувати, заробляти, набувати, стягати до себе, придбати, надбати, набути, зажити (слави)...? Чим різняться асоціяції, викликані словами обильный, изобилие, обилие, від чуттів, породжених такими словами, як рясно, рясний, достаток, достатній, гойний, броснатий, сім’янистий, рясота, ряснота, буйність, розкіш, ла’сівка. Свою надію покладаю на тих співвітчизників, кому не жаль часу застановлятися на довше над певними прихованими тонкощами психології мови, як от: чому для Українця слово „воля“ означає ще і „свободу“ – чи не тому, що Українцю потрібна не ро’сийська „вольница“, не свобода задля „произвола“, а потрібна власним розумом керована ця сама свобода з метою втілення його приватної організованої волі?

Сподіваюся, що мій шановний читач та критик (на критику особливо розраховую) – з тих, хто вміє відчути огиду від „логіки“ такого синтаксичного монстра, яким є вираз „ззаду тебе“ (укр. „за тобою“); хто може здати собі справу, що ро’сийському „послать за тобой“ відповідає укр. „вислати по тебе“...
Хотілося-б, щоб читач помітив різницю між зросійщеним „що тебе коштує...“ (зробити те-то і те-то) і укр. „що тобі шкодить...“, рос. „давай наливай“ і укр. „бери та наливай“, порівняти вульгаризм „пішли на пиво“ з правильним „ходімо на пиво“, відчути логічну відмінність між виразами „настоювати“ (траву) і „наполягати“ (на рішенні), „приймати клятву“ (від когось, або на себе – наче прокляття) і „складати присягу, присягати“ (перед кимсь), між відруховим „від нього всього можна чекати“ (ожидать) і більш вишуканим „усякого сподіватися“; щоб зміг читач позбутися характерного для бездумних мавпувальників з ро’сийської, а повністю безглуздого в українській мові виразу „на куті“ (укр. на розі) будинку (чи вулиці) – і ще десятків подібних недобрих виразів.

Не буде цей монолог безсуперечним. Не певен, чи не забракне автору кваліфікації, а вже напевне матиме нагоду уважний читач закинути й автору ті ж самі огріхи, у яких автор зарозуміло намагаєтьса звинуватити иньших.
Розмовляю та пишу далеко не досконало, і то дуже. Тішуся, що маю досить глузду це визнати, і що моєї амбітности на таке визнання іще стає. Чого зичу всім. Але болить мене і є прикро, що оточення не допомагає мені робитися ліпшим. Суспільство, яке, всупереч прагненню індивідуума до самовдосконалення, з тупою завзятістю намагається перетворити його в моральному та інтелектуальному плані у лайно,–таке суспільство виконує лише одну місію: підготувати добре угноєну ріллю під засів сім’ям иньшої раси.
Якими засобами воно це робить, побачимо за хвилю на прикладі телевізії. Як же протистоїть цій смертоносній „місії“ нинішнього „українського“ суспільства жертовна національно-свідома лінґвістична інтеліґенція? По-різному. Але завше в такий спосіб, щоб менше було помітно. Не мріяв і не готувався я до ношення напоготові олівця та придумування, як перекласти людською мовою гидоту, котра щоденно лізе в очі та в’ялить людині вуха в „нашому“ україно-інтерівському оточенні. Маю иньшу професію і брак мені лінґвістичних знань. На щось подібного вчилися: мовники, письменники, журналісти, редактори – одним словом, студенти тих факультетів, де, коли не вмів (або не хотів) брехати, – про’ста дорога у Мордву. Здавалося-б, саме час відімстити за розтоптану гідність, час оправдати вимушений колабораціонізм. Час витягнути користь зі знань, здобутих під окупантом, віддати Матері задавнений борг, коштом якого куплено кар’єру; час роздмухати давно призабутий ідеалізм та повернути собі рішучість – бо чого варті десятки романів і сотні наукових ступенів, коли в Иньшому Світі, почувши волання нащадків, – „у їхній варварській вражій мові не впізнаєте голосу внуків Ваших“ (А. Міцкевич)?

За дотримання норм, за впровадження мови та її захист дбає Iнститут української мови в дусі славних большевицьких традицій. На конґресі НТШ у Львові (жовтень 1998 р.) дехто з київських гостей бідкався, що прекрасні, вже розроблені пропозиції, які стосувалися покращення мовної ситуації, кудись-там були подані – і чи то згубили їх, чи якась-там Рада поклала їх під сукно. Саме напрошується питання: а як панове мовники бачать свою борбу нині? Може-б заризикувати – перевернути догори дном дітище яничара Білодіда, вислати Дирекцію разом з усілякими „радами“ свині пасти – хай би поросятам робили обрізання, а не мові українській. Бо якщо ні – то пощо було створювати Конґрес української інтеліґенції – для того, щоб здобути орґанізовану силу та захистити відмираючу мову, чи для того, щоб орґанізовано виманювати милостиві крихти від Президента? Чи готуємо, може, малоукраїнського воза, аби гідно в’їхати до збудованого зусиллями і за гроші Iнтера евроамериканського варіянту ро’сийсько-мовного „общего дома“ під етноґрафічно-рудиментарною кликухою „Украина“? (автор вживає узагальненого власного імені „Iнтер“ в якомусь прецизійніше не окресленому, зате, коли згадати прибалтійські „Iнтерфронти“, інтуїтивно зрозумілому сенсі - ред).

Прикра оця полеміка сама собою не варта виїденого яйця. Щоби щось маленьке зробити для нашої мови, я понавибирав прикладів, які мали-б допомогти:

1) документально довести злочинність кадрової політики Надзірної ради (нині вона зветься „Національна“) з телебачення та радіомовлення – як вона дбає, аби Iнтер у новий, до цього часу не практикований, спосіб паскудив українську мову;

2) не просто перерахувати гидотні слова та вирази, а шляхом клясифікації показати, з яких соціально- та (ще важніше) психо-лінґвістичних причин вони з’являються;

3) викликати незгоду або навіть обурення у спеціялістів – може, вони відкладуть на пізніше свої вірші, ґеніальну прозу, вишукано-софістичні, глибоко наукові екскурси, та вмочать бодай кінчик мізинця лівої ноги у гній буденної говірки всепоглинаючого плебсу, яким є МИ. Наголошую: жоден приклад не є видуманим; кожен, навіть найбезглуздіший чи найпотворніший вираз прилинув з телевізійного говорила або вичитаний з того чи иньшого західньо-українського, по-більшости, „патріотичного“ часопису.

Найкумедніша, та водночас злочинна ситуація панує на телевізії. Щоб не склалося враження, що я навмисне закриваю очі на самовіддану, але – при потужній тенденції до Iнтер-зросійщення – сизифову працю окремих совісних Українців, – спочатку про те, що поправилося, і чи поправилося назавжди. Бо, при поступі на однин крок до покращення, часто маємо три кроки назадгузь.
Великими зусиллями в окремих рекламах вдалося запровадити „оливи“, „мастила“ (технічні) замість ідіотичного „масла’“. В ґеоґрафічних подорожах зустрічаємо „мушлі“, але тут же поруч–„ракушки“ (для общепонятности недогадливим Кацапам). Одначе про синонім „черепашки“ нема й мови. Так само у лазничці („ванная комната“) на тому місці, де чоловік сподівався зобачити мушлю, чіпляють нині раковину. Нарешті зробилося можливим почути: рушій (двигун), пласки’й живіт (замість пл_о’ский), кошик (в баскетболі, але, як досі, іще не у кошиківці); Дизней (замість рос. Дісней), навиплат (рос. в розстрочку), декоративно-ужиткове (прикладне), нічні жахи (кошмари), Джек-патрач (рос. потрошитель), вичавлена цитрина (але курка все ще з лімоном), ляда (кришка від дорожньої люки), помаранчевий (частіше, однак, апельсиновий) смак – і тут же, в цьому ж тексті, від цього ж самого диктора, – спасательні (рятівничі) команди. Українець ТАК не вимовить. Про що це свідчить? Про те, що правильний український текст НАКИДАЄТЬСЯ ро’сийськомовному Iнтерови, котрий при першій нагоді готов спаскудити лексику найнесподіванішим способом, доступним лише такій людині, яка НIКОЛИ не розмовляє українською мовою поза телевізийним говорилом. Ось чому згадувалося вище про „три кроки назад“ при одному доброму до переду... Титанічними зусиллями ОДИН раз вдалося комусь пропхати український еквівалент виразу „неправо (неправдиво, несправедливо) звинувачений“ – „брехливо звинувачений“ – у фільмі „Ренеґат“ (цей вікопомний інцидент стався 23го вересня 1998 року) – після чого все тут же повернулося на „круги своя“. Долаючи розпачливий опір слабописьменних чиновників („других не держим“), вдалося окремих з них, найбільш здібних, відівчити від добавленої вартости та доходу на користь доданої і прибутку (студія „Після слова“); деяких – але не керуючу силу галицьких аґраріїв в цілому. Нижче ми ще повернемось до жалюгідного феномену крутійства „вчених“ спеціялістів, які люблять вперто нас переконувати, що такого чи иньшого терміну з ро’сийським звучанням, мовляв, ніяк не вдається заступити точнісінько рівнозначним українським замінником – всього лиш з тієї простої причини, що самі ж шановні, але напрочуд „звужені“, спеціялісти позвикали до ро’сийських слів, а рідномовний термін ніяк їм не „зазвучить“.

Добре, що не крутять останнім часом англомовних фільмів з побіжним українським перекладом, в яких чітко проступає не витертий (з причини безвідповідальности чи навмисне?) попередньо записаний такий же синхронний ро’сийський переклад. Зате характерним є недбальство щодо української пунктуації в заставках телеекрану, навіть у висиланнях Львівської студії, так само, як і в поліґрафічних продуктах, часом навіть націоналістично-культурологічного змісту. Особливо дошкуляє настирливе вживання закриваючих (“) лапок замість відкриваючих (”). Що сумно свідчить про відсутність особистого смаку, охайности в писаному слові, про зародковий стан власного індивідуального логічного мислення, брак пошанівку, зрештою, до авторитету тієї самої мови, відданість якій так завзято деклярується. Якщо машиністка (переважно протеже того чи иньшого українського „патріота“) не годиться відірвати хвилинку від часу, що тратиться на запарювання кави, плітки, та на фарбування вій, аби знайти відповідного ґудзика на клявіятурі заморського чудо-мізківника (компутера), спровадженого коштом марнотратно-всепрощаюче вирозумілої діяспори, або – щоб заглянути до відповідного підручника; якщо вічно поспішаючий до домашнього дрібно-галичанського вогнища „інтеліґент“-роботодавець має в носі престиж своєї продукції, або не має ні сили, ні кваліфікації, ані бажання протистояти виробничій розпусті підлеглого персоналу – тоді вся хвалена дуже свідома і дуже патріотична жертовність варта стільки, що мильна бульбашка, а „націоналізм“ такої „інтеліґенції“ підозріло нагадує зрозумілий егоїзм звичайної худоби. Здогадуємося, що на відповідну обробку спроваджених чи то з Ро’сії, чи з Заходу фільмів, устаткування, иньшого подібного, часом потрібні кошти. Залишаючись, стараннями Уряду, державою меншевартісною, Україна отримує західне устаткування – чи то через Москву, чи безпосередньо – таким, яке попередньо пристосоване до потреб ро’сийськомовного користувача. Коштів, навіть найменших, справа престижу і майбутня доля укр. мови у ЦIЙ державі, очевидно, не заслуговують. Як і самовідданости. Вчених людей, спеціялістів, які коштом власного часу, без грошової винагороди, по ночах попрацювали-б там, де „общеє добро в упадку“,–не знаходимо. При царизмі, за бабці Австрії, під Польщею, при большевиках–знаходились, при Демократії – чортма.
Недбальство межує з підсвідомим нагадуванням про тимчасовість усієї нашої „незалежности“: студія „Укртелефильм“ залишає напис „электробезопасность“ в рос. мультфільмі, перекладеному укр. мовою; на автобусі ТБ, з якого провадили репортаж про парад 24го серпня 1999 р., можна було прочитати „телевидение“; повідомлення про точну годину через львівську(!) радіо-мережу в ніч з 6го на 7ме грудня 1999 року і до нинішнього дня: „одна година рівно“ (замість перша година); через телефон: „одна година 42 хвилини“ замість: за 18ть хвилин друга, 42і хвилини на другу, 18ть хвилин до другої. Замість „три (чверті) на п’яту“ і „чверть на третю“ чомусь вважають приємнішими для сприйняття канцеляризми „шістнадцята сорок п’ять“ та „дві години п’ятнадцять хвилин“ – наче не людині на вухо шепчуть, а до дурної машини залізної звертаються.
Назву лікарства „алгофин“ пишемо лише рос. мовою, як в старі добрі часи, та так і вимовляємо в українській реклямі – не второпаєш, як же воно має писатися і читатися насправді: це український (!) препарат, так що в документах державного стандарту державною мовою „алґофін“ юридично не те саме, що „алгофин“ – чи у нас уже й стандарти подвійні – для покупця-хохла одне лікарство, для білого Iнтера – иньше? У фармацевтичній промисловості, маю враження, „працює“ навіть не стихійний Iнтер, а якась безкарна цілеспрямована сила, бо хто-б іще зміг так по-свинськи іґнорувати закон про мову: „Фармацевтическая фирма Дарница“ – ще й чужинців учать вимовляти на рос. лад “Darnitsa” замість укр. “Darnytsia”; рекламні листки та інструкції (в усякому разі, ті, що поширюються на Заході України) навіть не двомовні, а повністю ро’сийські – на дев’ятому році незалежности виявилося, що укр. мова не здатна описати ні дію препарата, ні клініку недуги і взагалі непридатна до ужитку в фармації. Вже не кажу про те, що сам факт написання і вимови на рос. лад топоніму „Дарніца“ є образою предків.

Серед прикладів недбальства подибуємо досить симптоматичні: В числі 10му „Eкспресу“ за 11те–19те березня 2000го року Юрій Грицик описує інтерв’ю з Ґеннадієм Удовенком. Чи то пан Грицик не дуже вважає, що пише, чи редактор, а, може, самого пана Удовенка поправляти не насмілюються,–лиш „Партнерство Заради Миру“ далі подається, як „ПРМ“. Як я маю це розуміти? Оминімо коментарі на тему, що більше личить вишуканій дипломатичній лексиці: „заради“ чи „задля“? Обидва слова зачинаються на букву „З“, якої допитливий читач марно шукатиме у скороченні „ПРМ“. Звідки випливають два можливих висновки: або пан Удовенко користується на щодень ро сийською професійною лексикою, яка мимоволі дається взнаки у розмові з паном Грициком, або обіжники МЗС, до яких вони обоє заглядають, продукуються на „общепонятном“.
Слідкуйте за продовженням.

POSTUP - ПОСТУП
№ 91 (535), п'ятниця
26 травня 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Одеський НПЗ продали "Лукойлу
·Чехія повертає майно євреям
·До випускних - як до облоги
·Чи поїде папа в Росію?
·Кілька слів

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Депутати хочуть змін
·Студентські правибори
·Україна - потенційна супердержава

НАША СТОЛИЦЯ
·Сльози міліцейські
·Питання життя і смерті
·Щоб не карати двічі
·Архіваріус

ПОСТУП З КРАЮ
·Краєвид
·Сусіди обзивають нас буфером
·Уряд відправлено у відставку
·Україна без стратегічної авіації
·Бідна наша медицина
·Горобець не потрапив у кабінет

ПОСТУП У СВІТ
·Чехія повертає майно євреям
·Російська мова - державна
·Архітектура світової безпеки
·Осінь чилійського патріарха
·Світоогляд

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·Край
·Кредитна лихоманка
·МВФ своїх не обділить
·США відкривають ринки
·Світ

АРТ-ПОСТУП
·Малюють діти
·Концерт для альта і "мобілок"
·"Знаки часів": архаїка плюс модерн
·Останній концерт віртуозів
·Повторне "створення світу"
·Мар'яна і Маріанна

СПОРТ-ПОСТУП
·БК "Київ" чемпіон
·Українці на чемпіонатах Європи
·Спорт-бліц

ЗУСТРІЧІ У ПОСТУПІ
·Віра Вовк: Я розширюю кордони України
·Лицар-пройдисвіт, чи просто Винничук

ТВОЄ ПРАВО У ПОСТУПІ
·Спокусливий аромат бензину

ІНТЕРВ'Ю ПОСТУПУ
·Допоможіть новому поколінню ввійти у світ

АВТО-ПОСТУП
·News
·Нове покоління Audi A8
·Чого вартий дизельний двигун

ДИСКУРС ПОСТУПУ
·Суржик для інтелігенції

МОВА У ПОСТУПІ
·Чи будемо й далі терпіти зневагу та приниження?

ПОСТУП ГУЛЯЄ
·Міське касино та коло мистецько-літературне

POST-ФАКТУМ
·Календар
·Будинок під управлінням Windows...
·Гороскоп

 


а я смотрю женский струйный оргазм, видео в хорошем качестве