BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 26 травня 2000 року |

Допоможіть новому поколінню ввійти у світ

Я “виріс” у бібліотеці. І коли чую, що ті чи інші посадові особи не завжди правильно (а головне – неефективно) розуміють побажання (а фактично – крик душі) бібліотекарів, – думаю над словами Збіґнєва Бжезинського: у двобої СССР і США Радянський Союз програв, оскільки “американська сторона виявилася технологічно та економічно набагато динамічнішою”. Про що ж йдеться? Громадськість США завжди дбала про освіту і науку. Це – попри імпорт умів з усіх усюд. Чи дбаємо й ми? Тобто – ті, кому в Україні належить це робити. Кому не байдуже, чи і коли Україна стане сильною державою у світовому співтоваристві.

Про це та про “дещо більше” – наша розмова з директором Львівської обласної державної бібліотеки для дітей Валентиною Косоноговою. Бібліотеки, якій у травні минає 60 літ. Бібліотеки, якій депутати обласної ради вирішили допомогти збільшити приміщення, а воно – з “благословення” відповідальних – чомусь не змінює розмірів.

– Валентино Володимирівно, які аргументи, насамперед, Ви навели б щодо необхідності всіляко підтримувати бібліотеки, зокрема дитячі?

– Я абсолютно переконана, що бібліотеки в галузі культури займають провідне місце. Усе може зникнути. А в пам’яті залишиться прочитане дитиною чи юнаком. Дивно, що хтось цього може не розуміти.

– Хто саме?

– Ті, що відповідають за обласні бюджетні організації, однією з яких і є наша Львівська державна обласна бібліотека для дітей, що на вул. Володимира Винниченка, 1 у Львові.

– Ви ходили, стукали у двері певних органів?

– Так. І не раз. Ось є вже навіть рішення сесії обласної ради від 8 грудня 1999 року про розширення приміщення Львівської державної обласної бібліотеки для дітей. Тим паче, що на третьому поверсі, просто над нами, звільнилося приміщення підприємства “Облпаливо”, а це – 160 метрів квадратних. Якраз було б місце для нормального читального залу. Фонди з підвалів, що у трьох різних місцях Львова, могли б перенести. Адже зважте: українську класику нині майже не випускають – і через матеріальну скруту, і через елементарну недбалість, і через невміння по-державному мислити. А в нас української класики – понад 30 тисяч назв. Не сказала б, що книжки перебувають в належному температурному режимі.

Отже, сесія облради навіть термін встановила – до 1 травня 2000 року зробити бібліотеці, а найперше – нашим дітям – читачам такий реальний дарунок, який у перспективі повернеться інтелектуальним капіталом, але...

– Але віз і нині там?

– На жаль. До речі, цей рік облдержадміністрація оголосила Роком української культури, а ще – нам виповнюється у травні 60 років.

– Чи поповнюють бібліотеку періодикою?

– Немає фондів. Знаєте, мені аж незручно говорити про такі елементарні речі: як досліджуватимуть в майбутньому наш період часу, оці роки, в які ми з вами живемо? Виникне логічне запитання: невже молода держава не могла впоратись мабуть із найголовнішою державною справою? Ми ж – головний інформаційний простір, так би мовити, для школярів.

– До речі, я тут бачив і дорослих, зокрема студентів журналістики Львівського національного університету.

– Звичайно. Вони ходили до нас ще дітьми, а тепер і самі приходять і дітей приводять. А студенти – то наша опора і радість. Ми тепло їх зустрічаємо. Але, зауважте, що то за читальний зал – кілька столів на більше ніж 10 тисяч дітей, які обслуговуємо постійно?

Не маємо грошей на довідники, енциклопедії. Незабаром, на мою думку, діти просто не знатимуть, як виглядають твори письменників.

І ось гадаю собі: невже люди з владних структур, що мають вищу освіту, не пам’ятають своїх шкільних, студентських років? Чому вони нині забули, яке значення для освіти має бібліотека?

Я вважаю, якби голова облдержадміністрації, а тим паче – голова облради допоміг бібліотеці, принаймні, з приміщенням, – за це був би йому довічний пам’ятник.

Ми б хотіли (і є така можливість) створити в себе віртуальну бібліотеку. Поставити, скажімо, десять комп’ютерів – і весь книжковий світ був би у дитячих руках. Маємо змогу іти в ногу з сучасністю. Адже наша головна функція – інформувати дітей.

– А взагалі, якось техніка поповнює Ваше життя?

– Від 1993 року маємо комп’ютеризовані електронні каталоги, але самі розумієте, цього надто мало.

– Скільки працівників у бібліотеці?

– У нас дуже стабільний і професійний колектив. 35 осіб: більшість (70 %) – з вищою освітою, зі стажем понад 20 років. А про відданість своїй роботі годі й казати. Вони,передовсім, надзвичайно начитані.

– Вірите, я в цьому переконався. За неповні чотири години, які я працював з дозволу Надії Богданівни в читальному залі, я зауважив, що пані Надія – наче умілий диригент, мало не як комп’ютер. На будь-яке запитання школяра – кваліфікована, точна і, водночас, лагідна відповідь. Без металу в голосі, без зверхності, добрим тоном. У мене було таке враження, що кожного читача вона знає особисто. Як потім з’ясувалося, Надія Богданівна і справді пам’ятає кожного на ім’я і намагається давати вичерпну консультацію.

– Більше скажу: наші працівники вирізують, наклеюють довідковий матеріал, який конче потрібен дітям. Грошей для купівлі ж немає. Фонди не поповнюються. Тож треба ходити, просити, вибивати. Хіба це робота? Скажімо, за останні десять років бібліотека отримала лише 10 % від того, що дітям потрібно за програмою. А програми ж нині – таки насичені. Ми ж не можемо допустити, щоб діти від нас пішли з нічим.

– Чи проводите літературно-мистецькі заходи?

– Звичайно. Створили відділ з організованого дозвілля дітей. Організовуємо заходи щодо пропаганди книги з участю письменників, акції ці супроводжуються музикою, слайдами. Адже вчителі в школі не мають змоги використати фонотеку. А в нас є спеціальний відділ мистецтв.

Ми дуже любимо своїх читачів. Кожну дитину ми зустрічаємо як особистість, приділяємо їй належну увагу.

До речі, ми раді, що маємо вже своє свято – Всеукраїнський день бібліотек –30 вересня, згідно з указом Президента. Цього дня ми відчули до себе увагу багатьох громадських організацій.

– Хто з письменників у Вас найчастіші гості?

– Ігор Калинець, Микола Петренко, редактори дитячого журналу “Світ дитини”..., Роман Харкавий.

– Ви забули Марію Людкевич.

– Ну, пані Марія – не гість. Марія Йосипівна вже понад 10 років керує літературною студією “Джерельце” при нашій бібліотеці.

– Як Ви дійшли до такої думки?

– Була вимога міністерства освіти: створити при бібліотеці “Клуб за інтересами”. У нас працював клуб любителів фантастики. Ця людина, що ним керувала, розрахувалася. Я стала напружено, як кажуть, думати: що створити? Діти здебільшого пишуть вірші. Гадаю: створімо ж клуб тих, хто пише вірші. Отут і почалася наша співпраця з поетесою Марією Людкевич. П’ятеро наших дітей стало переможцями поетичного конкурсу імені Василя Симоненка. Є переможці Всеукраїнського конкурсу “Гранослов” (зокрема Настя Угрин). Щороку діти з “Джерельця” стають лауреатами премії імені мерії міста Львова. Час від часу молоді поети беруть участь у Всеукраїнському поетичному конкурсі імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”. Також і тут отримували призові місця. Словом, бібліотека має своє обличчя.

Забула, можливо, найголовніше. Ще перед початком навчального року приходять до нас вчителі-методисти і дають чернетки програм зі своїх предметів.

– Це – для чого?

– Щоб ми мали час якось зорієнтуватися і забезпечити дітей тими книжками чи окремими матеріалами, які вони рекомендують згідно з програмою.

– Щось у Вас, бачу, стіни почорніли.

– Чого б їм не почорніти? Десять років не було ремонту. Писали ми листи Роману Лубківському, голові управління культури Львівської облдержадміністрації, до речі, – поету. Але відгуку не чутно.

– Як і з розширенням площі, яка вкрай Вам необхідна...

– Отож-то.

– Скільки Ви, пані Валентино, працюєте в цій бібліотеці?

– Від 1961 року. Отже, 39 років. А директором з 1984-го. Ми, ще згадала, відновили “Свято галицької книжки”, яке колись до війни проводили в Галичині. Це – рекомендовано бібліотекам області. Адже бракує книжок українською мовою зі світової літератури. Уявіть собі: батьки іноді не мають змоги купити дитині книжку за 2 гривні. Отже ми свідомо залучамо і батьків до читання на цих святах. Як правило, мама школяра стає другом бібліотеки. У нас тут у неділю багато батьків.

– Я це вже зауважив.

– Батьки люблять спілкуватися з бібліотекарями. Хоча нове покоління має й нові смаки. Урешті, дорослі бібліотеки – усі платні. А ми принципово не вводимо платні послуги. Нині, як знаєте, все за гроші – балет, спортивні гуртки тощо. Але діти мусять вчитися. Так я собі гадаю.

Ще маємо великий фонд платівок. Щоправда, не працює програвач. Полагодимо якось. За ним інтернати до нас бігають, щоб послухати гарну потрібну музику.
Наші читачі – школярі можуть навіть з дому до нас зателефонувати, і бібліотекарі, аби діти потім не чекали, шукають для них відповідну літературу і відкладають.

Святкуємо ми і “День видавництва” в бібліотеці. Тож зустрілися з працівниками видавництва “Каменяр”. “День матері” відсвяткували.

Маємо куточок “Малий виставковий зал”, де діти можуть побачити вироби з кераміки, вишивки, роботи наших працівників з пластиліну.

Проводимо Всеукраїнський тиждень дитячої та юнацької книжки (березень, останній тиждень), Свято української книжки (у жовтні), презентації книжок окремих письменників – я вже називала Ігоря Калинця, Миколу Петренка, Романа Харкавого.

Організовуємо різноманітні конкурси. Зважаючи, що діти теж господарі в бібліотеці, вивішуємо чисті стенди (під назвами “Книга, що стала другом”, “Книга для душі”, “Книга на одному диханні”, “Книга – натхнення”, “Книга відкриття”), які школярі заповнюють поступово, вказуючи, які ж книжки їм найбільше до вподоби.

– На чому б Ви хотіли наголосити наприкінці розмови?

– Бібліотека – це останній безкоштовний заклад для дітей. Це – майстерня, де формується майбутнє нації. Вельмишановні батьки! Зорема, “батьки міста і області” – допоможіть нам, а отже – молодому нині поколінню ввійти у світ повноправно, підтвердити реальну європейськість нашого народу. Чим повнокровніше функціонуватиме бібліотека для дітей, тим Ви, пане Сенчук, відчуватимете більшу гордість за свою націю.

– Підтримую Ваше звернення. Дякую за розмову.
Розмовляв Богдан ЗАЛІЗНЯК

POSTUP - ПОСТУП
№ 91 (535), п'ятниця
26 травня 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Одеський НПЗ продали "Лукойлу
·Чехія повертає майно євреям
·До випускних - як до облоги
·Чи поїде папа в Росію?
·Кілька слів

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Депутати хочуть змін
·Студентські правибори
·Україна - потенційна супердержава

НАША СТОЛИЦЯ
·Сльози міліцейські
·Питання життя і смерті
·Щоб не карати двічі
·Архіваріус

ПОСТУП З КРАЮ
·Краєвид
·Сусіди обзивають нас буфером
·Уряд відправлено у відставку
·Україна без стратегічної авіації
·Бідна наша медицина
·Горобець не потрапив у кабінет

ПОСТУП У СВІТ
·Чехія повертає майно євреям
·Російська мова - державна
·Архітектура світової безпеки
·Осінь чилійського патріарха
·Світоогляд

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·Край
·Кредитна лихоманка
·МВФ своїх не обділить
·США відкривають ринки
·Світ

АРТ-ПОСТУП
·Малюють діти
·Концерт для альта і "мобілок"
·"Знаки часів": архаїка плюс модерн
·Останній концерт віртуозів
·Повторне "створення світу"
·Мар'яна і Маріанна

СПОРТ-ПОСТУП
·БК "Київ" чемпіон
·Українці на чемпіонатах Європи
·Спорт-бліц

ЗУСТРІЧІ У ПОСТУПІ
·Віра Вовк: Я розширюю кордони України
·Лицар-пройдисвіт, чи просто Винничук

ТВОЄ ПРАВО У ПОСТУПІ
·Спокусливий аромат бензину

ІНТЕРВ'Ю ПОСТУПУ
·Допоможіть новому поколінню ввійти у світ

АВТО-ПОСТУП
·News
·Нове покоління Audi A8
·Чого вартий дизельний двигун

ДИСКУРС ПОСТУПУ
·Суржик для інтелігенції

МОВА У ПОСТУПІ
·Чи будемо й далі терпіти зневагу та приниження?

ПОСТУП ГУЛЯЄ
·Міське касино та коло мистецько-літературне

POST-ФАКТУМ
·Календар
·Будинок під управлінням Windows...
·Гороскоп