|
ЮЗЬО ОБСЕРВАТОР
Трагедії
Коли я читаю, як тлумачить міліція побиття Ігоря Білозіра, то шось мені в макітрі ніц не вкладається. Бо ту, прошу я вас, маємо два варіянти: або Юзьо вар’ят, а в міліції самі мудрагелі – або Юзьо замудрий, а міліція кукунамуню. Оден такий великий начальник вповів, жи Білозіра іно раз по голові вдарили, а “решта травм, на його думку, з’явилася внаслідок падіння” (“Високий Замок”).
Я не сперечаюся, може, то я вар’ят, але мене це муляє не на жарт. Оте ПАДІННЯ… Внаслідок чого сталося? Послизнувся на банановій шкуринці?
“Лобна кістка у композитора, – тлумачив далі мудрагель, – тріснула внаслідок удару в лоб, а тім’яна – через удар тім’ям об землю” (“Експрес”). Питається, з яким же це прискоренням треба було ПАДАТИ, аби так розгаратати череп? І яким же це Шварценеггером треба бути, аби одним ударом кулака проламати лоба? А може, в кулаці щось було?
Пан Шкарада обіцяв, що коли підтвердиться, що один із бандитів є сином його заступника, то батько піде у відставку. І тут я знову не можу нічого вшолопати. Що саме має підтвердитися? Те, про що гуде ціле місто? Та ж були свідки, які бачили гаспадіна ВОР..ОВА-юніора за столиком “Цісарської кави”.
Інцидент починався на очах багатьох людей. Свідків більш ніж достатньо. Та й побили не одного Білозіра, а ще й журналіста Богдана Гнатовського. Та от комедія в решеті: на опізнанні показали журналістові зовсім інших людей.
Тим часом шокуючу інформацію отримав я від знайомого лікаря. Стан Білозіра він вважає близьким до безнадійного. Але його ще якийсь час будуть штучно підтримувати при житті, приводити час від часу до тями з однією шляхетною метою – аби бандити не загриміли під найгіршу статтю за ненавмисне вбивство.
Адже якщо після інциденту мине достатньо тривалий час і буде зафіксовано моменти повертання до тями, стаття може бути не така вже й грізна. А там – спасенна амністія і знову всьо харашо.
Трафунки
У Старому Самборі з посади голови райради нарешті зняли того нестерпного Горбового. І добре зробили, бо вже всіх задовбав, а особливо пана Ореста Фурдичка. Уявіть собі, що той Горбовий всюди галасує, ніби в “Старосамбірському державному лісовому мисливському господарстві, яким керує не хто інший, як рідний брат Ореста Фурдичка – Василь, безбожно вирубують ліс” (“Експрес”). Але на сесію прийшли також лісники, і всі себе били в груди, жи то неправда. І хто би їм не повірив?
На мєстниє разборкі прибув сам Степан Сенчук і пильним воком стежив за виступами. “Формуючи лічильну комісію, – пише газета, – “райрадівська більшість” відмовилася включити у її склад прихильників Горбового. Після цього навіть найбільші оптимісти з табору голови перестали вірити в можливість збереження посади для єдиного публічного опонента Фурдичка у карпатських горах”.
Я так думаю, що пан Сенчук власне для цього й завітав у Старий Самбір, аби перейняти досвід голосування. А в “Експресі” помислили, жи то він приїхав боронити інтереси Фурдичка. Але чого би він мав його так боронити? Правда, є такі чутки, що пан губернатор небавом лишиться без роботи. І тоді власне пан Орцьо якусь му теплу посаду підкине – може, лісника, може, лісоруба, а може, естрадового співака з програмою “Губернатор повернувся”.
Дефіляди
А в неділю був народний здвиг. Почався він з самого ранку з Білогорщі, де загинув Роман Шухевич. І всі там сподівалися зувидіти пана губернатора, як він покладає квіти, але, видно, в “Мерседесі” кулко пукло і не доїхав.
Замість нього квіти поклав його заступник. А коли те саме повторилося там, де має стояти пам’ятник Степанові Бандері, нарід незадоволено загудів. Особливо нарікали комбатанти. Ну, це й зрозуміло, бо ж вони в “мерсах” не їздять, то звідки їм знати, як то буває.
Але о 15 годині пан губернатор врешті з’явився перед народом біля пам’ятника Шевченкові, аби вручити 60 ветеранам ключі від автомобілів “Таврія”. Як-єм то зачув, то мене відразу в піт кинуло! Не дай Боже продав наш татусько свого “мерса” на базарі, а за ті гроші тоті “Таврії” купив. Того, певно, й на дефіляду сі спізнив.
“Даремно дивувалися і нарікали ветерани, адже керівнику області значно зручніше, з точки зору публічної думки, вручити ключі від автомобілів перед телекамерами і кількатисячним натовпом, аніж від самого ранку їздити з квітами по усьому місту, – цілком слушно пишеться у “Високому Замку”. – Хоча зовсім не виключено, що до обіду обласний голова вирішував невідкладні питання державної ваги або ходив до церкви”.
Ну, тепер вже знаємо, що то була справа таки державної ваги. І уявіть собі скромність нашого пана губернатора, який нікому про те, звідки походять кошти на авта, ані мур-мур. Бо скільки журналісти не випитували працівників прес-служби обласної адміністрації, ті іно руками розводили.
З одного боку, я сі, звичайно, тішив, але, з другого, журився. Буде наш губернатор, як той Горинь, пішки по центру спацерувати. Встид і ганьба.
А коли дійшло до вручання тих ключів, то пан губернатор особисто вручив тільки кільком найвідомішим ветеранам визвольного руху, а решту ключів вручали вже його підлеглі. Це теж багатьом не сподобалося. Але мали би совість! Та ви собі лише уявіть, як то є, коли 60 разів потиснеш ґраби чи 60 разів прокажеш одну і ту саму фразу! І рука заболить, і в писку пересохне.
Але ті стервозні журналісти вчепилися в пана губернатора як кліщі. І коли з’явилася кавалькада дарованих “Таврій”, а весь нарід в єдиному пориві лупив у долоні і кричав ружні файні слова, тоті так звані майстри пера замість того, аби бути з народом, зачали авта рахувати і зауважили, жи двох авт бракне. Таким чином, ключі дістали тілько 58 ветеранів, і ніхто не пояснив, чому. Але я си думаю, жи ви, пане губернатор, не мусите слухати тих нарікань. Що то є – два авта з шістдесяти! Крапля в морі. Ондиво мені вчора на Галицькому базарі так спритно зважили ковбасу, жи я двісті грам недорахувався на кілограмі! Ото страта!
Я так думаю, жи тих два авта могли й в адміністрації лишитися. Тамка теж є свої ветерани, ну нє?
Сенсація
Наш татусько пан губернатор Степан Сенчук зробив рішучий крок до зближення Галичини з рештою України: українізував своє прізвище. Цей героїчний вчинок важко переоцінити. Це ж помислити тільки: скільки літ чоловік жив із наголосом, як то прийнято в бойків, на передостанньому складі, а теперичка – вже на останньому. То так, якби наново охрестився. Але бойко є бойко. Замість того, аби влаштувати з тої нагоди яку дефіляду з фаєрверками і народними гуляннями, зробив то ціхо-німо.
Вповідають, жи нашого татуська на то спокусив не хто інший, як редактор “За Вільну Україну” Богдан Вовк. Але добре Вовкові, коли в нього одна голосна, а з двома і сам не дав би ради.
Експрес
В інтерв’ю музиканта Василя Попадюка, який недавно приїхав з Канади, мене зацікавило те, як вирішують проблему вуличних музикантів там. “Перш за все тамтешні вуличні музики мають пройти спеціальну комісію, яка вирішує: фахівець ви чи ні і чи здатні добре грати. Потім вас приписують до певної вулиці. Ви ще сплачуєте 200 доларів. Тому там у метро можна почути чудове виконання творів Баха, Моцарта, Бетховена…”.
Ну, чи не мудро? Чому б і нам не перейняти цей досвід? Бо ж не тільки в Канаді, але й у багатьох країнах Європи не можна отак де попало стати і бздикати на гармошках, як це у нас практикують. Доки, приміром, буде стояти на площі Ринок сліпець із гітарою і ремигати блатними піснями, окремі з яких явно сповзли з тюремної причі? Це ж центр міста, повно туристів. І що вони чують?
Яка багата наша мова! Трапляються у ній навіть такі слова, на які б ніколи не сподівався. Заміточка про песиків називається: “Коли залає, а коли й задрімає…”. І даремно я думав, що слово “лаяти” у значенні “гавкати” у нашій мові ніхто не вживає. Помилився. “ВЗ” вживає.
Але ще дивовижнішим для мене було прочитати в газеті статтю про чергового цілителя, який начебто лікує якимсь оригінальним способом. При цьому пишеться, що той цілитель перебрав свою лікувальну методику з вчення Рона Хаббарда (українською б мало бути Габбард) “Діанетика”.
Яким страшним злом є діяльність тоталітарної секти, створеної Габбардом, можна пересвідчитися з книжки польського вченого П. Й. Слівінського “Релігійний вінегрет”, що була недавно видана в “Свічаді”.
Опублікувавши в 1951 р. книгу “Діанетика”, Габбард заснував і секту, яка згодом сформувалася в Церкву Саєнтології. Успіх книжки (а вона стала бестселером) надихнув Габбарда до розвитку своєї доктрини. З’являються наступні книжки. У 1954 році секта реєструється у Сполучених Штатах у Каліфорнії. З того часу досить динамічно розвивається. Її філії провадять діяльність у більшості європейських держав. За приблизними даними, близько шести мільйонів людей у цілому світі брало участь принаймні в одному семінарі, організованому сектою. Однак кількість членів, заангажованих повністю, є набагато менша і не перевищує кількох тисяч осіб. Однак вернімося до доктрини Габбарда, оскільки вона цікавить нас перш за все. Вона складається з двох основних частин: діанетики і саєнтології.
Діанетика – це певного роду універсальна терапія, завдяки якій будь-яка людина може вирішити кожну свою проблему. В основі цієї теорії лежить досить своєрідна аналогія між людиною і комп’ютером. Людський розум подібний до досконалого комп’ютера. Важливими для нього є два типи подразників: приємність і біль. Приємність викликає позитивні емоції, біль, натомість, блокує окремі ділянки розуму, подібно до того, як блокується, чи “зависає” внаслідок невправного користування комп’ютер. Метою діанетики є звільнення, розблокування людини, яке здійснюється в ході терапевтичного процесу під назвою авдитинг. З допомогою авдитора – досвідченого члена секти – людина просіює всі стадії свого життя, шукаючи моменти, в які вона зазнала блокування. Проаналізувавши своє життя, включно з моментом народження, таким же способом вона аналізує попередні втілення. Людина, звільнена від усіх блоків, називається clear (просвічена, світла). Наприклад, у 1987 році в Італії за годину авдитингу вимагалося 100 тис. лір (близько 130 гривень).
Враховуючи інфляцію, ця ціна, без сумніву, росте. Отже, це терапія для дуже багатих. Рон Габбард, спираючись на концепцію психобіологічної цілісності людини, твердить, що clear, а отже, повністю оздоровлена людина, не тільки не матиме проблем психічного характеру, але також не хворітиме, не матиме навіть нежиті. Взявши до уваги, що в царині медицини і психології Габбард є самоуком, такого типу твердження можуть ошелешувати. Тому не варто дивуватися, що такі твердження, як і те, що особи, які проводять авдитинг, зазвичай не мають професійної підготовки в галузі психотерапії, викликали і викликають гостру критику психіатрів і психотерапевтів на адресу Церкви Саєнтології.
Другою частиною доктрини Габбарда є саєнтологія. Ця частина системи має більш “релігійний” характер – на відміну від діанетики, яка, як бачимо, є радше якоюсь спробою суперпсихотерапії. Саєнтологія мас бути, згідно із задумом її творця, синтезою людської думки від її початків до сьогоднішнього дня. Вона має поєднувати в собі елементи, що походять з різних релігійних систем, а також здобутки сучасної фізики і математики. Габбард пише про саєнтологію з пихою: “Сонце ніколи не зайде над саєнтологією... Сьогодні це найбільш життєздатний рух на землі”. Центральним закликом цієї частини габбардівської доктрини є заклик до творчості. Під творчістю тут розуміється не тільки творчість у психологічному сенсі – як здатність творити – або в естетичному, а радше в сенсі створювання всього. Ця творча енергія людини походить від тетана, який живе в людині. Отже, міфічні тетани – це безтілесні постаті, які мільйони років тому населяли всесвіт. За бунт проти свого міфічного царя були зв’язані з матерією. Завдяки авдитингові людина може звільнити тетана, який живе в ній. Існують різні ступені звільнення, які визначають ієрархію в Церкві Саєнтології. В саєнтології також говориться про бога. Але саєнтологічний бог – це тільки безконечна енергія, поєднана з безконечним простором. Ця візія божества так принципово відходить від релігійного мислення, що деякі дослідники висловлюють сумнів, чи доктрина Габбарда взагалі є релігією, чи тільки певною еклектичною філософією. Адже в його поглядах видно впливи Фройда, Геґеля, індуїстського містицизму, перемішані з вигадками, взятими живцем із науково-фантастичної літератури.
Депресія, безвихідь життєва кидають в обійми секти багатьох людей, але, відбувши безліч семінарів і вправ, вони не знаходять, всупереч обіцянкам, розв’язання своїх проблем, а до того ж, зазнають значних матеріальних втрат.
Для захисту цих людей створюються спеціальні організації на зразок тої, яку створила в Німеччині Рената Гартвіґ. Її книжка “Саєнтологія. Звинувачую” описує зловживання, яких допустилася ця секта в Німеччині.
Тому, публікуючи чергову рекламову статтю про якогось суперцілителя, варто замислитися, кому це на користь – Богові чи Сатані.
|
|
