Дивний чар справжнього танго
ТА-ТА-ТА-ТАНЦІ
Jurko BANZAJ
Минулої неділі у “Романтику” тихо й непомітно для пересічного обивателя відбувся фестиваль бального танцю “Ритми літа – Едельвейс”, організований за сприянням Львівського обласного комітету у справах сім’ї та молоді. Цілком випадково там опинився і ваш вірний слуга. Прямуючи туди, я мимохідь думав про ще одну імпрезу, нудну і неймовірно довгу, – мені повідомили, що виступатимуть молоді люди віком від 4 до 17 років. Чекалося чогось із розряду старого совіцького “утрєнніка”.
Як завжди у такого виду заходах, почалося все з невеликого запізнення, та ще й з промови, щоправда, короткої. Першими виступали правдиві мацьопства, і, споглядаючи, деколи з посмішкою, я собі думав, що ж то буде, коли на паркет вийдуть старші. Слід додати, що у тому цілому конкурсі танцювали пари із Ужгорода, Тернополя, Одеси, Стрия і, звичайно ж, зі Львова. Так от, коли врешті показалися оті старші, я просто зі стільця не міг зішкробатися. Я дивився і поволі червонів (за себе, звичайно ж), згадуючи, як тішився тим, що добре танцював на всіляких забавах. Але то був йно початок: так званий “стандарт”, себто вальс, танго, фокстрот. Коли діло дійшло до латино-американської частини, я собі подумав, що точно звар’юю! Бо то був коктейль, замішаний на неймовірній грації рухів, бажанні, енергійному ритмі, і все це ховало в собі довгі роки тренувань. Пізніше була перерва. Дві з лишком години. Щоб оговтатись. Після перерви – фінал.
Той фінал став сумішшю зачарованості та розчарувань. Зачарованості – тому що на паркет виходило по шість найкращих пар у кожній категорії, і кожна з них танцювала так, що дух захоплювало. Але пізніше було розчарування, перемішане мало не зі слізьми. А все через суддівство. Якби то був футбольний матч, я був би у рядах тих, хто зірвав собі голос криками “Суддю на мило!”.
Та й призи не були чимось аж-аж. Простенькі-благенькі грамоти та ще – медальки призерам. Як мені пояснили пізніше, практично вся організація тримається на батьках, та ще на “ентузазізмі” дітей. Шкода, бо той цілий “ентузазізм” не може тривати вічно. Шкода, якщо це мистецтво загине.
Наприкінці хотілося б звернутися до небайдужих. У вересні почнеться новий танцювальний сезон. Якщо у когось є можливість допомогти будь-чим, будь-як, приходьте, подивіться – і ви зрозумієте, що ми можемо втратити, якщо цей вид спорту помре. Або пишіть на електронну пошту: jurko_banzai@yahoo.com.
|
|
