Шостий день
МАЙКЛ
Неголений, немитий, невиспаний і голодний. П’ять днів Славік Катод харчувався цибулею, хлібом і палив якісь слабонькі сигарети, що пахнули конюшиною. Такі вони палили в дитинстві, не маючи змоги купити справжню “Аврору” чи “Верховину”. На щастя, вода в потічку була чиста. Напевно, за інших обставин його б елементарно знудило. Або гірше – він би здох: отруївся, чи від голоду.
Сценарій тихої смерті не висувався в його розклади. На ньому висіла його сім’я. Він має врятувати і нагодувати їх. Товар, його товар, вкладений у торби, які Владек потягнув на інший бік кордону, тягнув, навіть за демпінговими цінами, на 250 баксів. Його кровних 250 баксів, через які він поперся в цю останню поїздку. Юги вже воювали по-чорному, і мадяри стали їх люто не любити. Туристів з України. Ера мішків, набитих дешевим ширвжитковим мотлохом, минула. В Угорщині, Польщі, Словаччині почали відкриватися барчики і крамнички, що наповнювались виключно якісним товаром західного походження. Епоха дешевих електродрелей минулася. Народ хотів бошівську техніку – дорогу, але надійну. Ця поїздка була остання. Крок, необхідний для порятунку. Для тимчасового порятунку, можливо, відстрочки. Все одно прибутки від неї були мінімальні – порівняно з ризиком і тим, як це все діставалося.
Владек пішов за паркан, через кордон, на маленькому вагончику, сам, щоб не привертати увагу. Сам, щоб зменшити ймовірність проколу. Сам, тому що у нього там сидів Борис Владковіч і мав намір купити оптом увесь товар. Його і Владеків. 15 доларів, які він заникав на чорний день, доведеться розтягнути до неможливості, щоб повернутися назад, до Львова. Борги і ще раз борги. Він віддасть борги, якщо вигорить ця поїздка. Якщо. У нього залишилось небагато часу і тільки півпачки курива. Це найгірше. Біда, але він не знає, скільки в нього часу на руках. Поки не зловлять поліцейські, не увірветься терпець чи не станеться ще чогось – непередбачуваного, незапланованого. Як, наприклад, зникнення Владека. Він, Владек, мав повернутися п’ять днів тому – відвезти і здати товар Владковічу, взяти гроші і повернутися того ж дня. Чудо могло бути єдиним порятунком для Славіка Катода. Повернення Владека було таким чудом і єдиним реальним виходом із патової ситуації. Владека Мащеного, майстра кишенькової торгівлі епохи великих відкриттів замурованих кордонів, могли просто “кинути”, а потім убити. В Югославії. Його могли елементарно затримати югославські митники, а потім депортувати. Можливо, Мащений чекає на свого югослава. Все може бути. Славіка Катода в миру за доброго, ситого, спокійного життя знали як чесного і працьовитого інженера заводу з виробництва мікроелектронних виробів. Ну не мав Катод сталевих нервів і конячої витримки, щоб витерпіти все. Не вимагалось якось цього від нього. Історичною епохою не вимагалось. Ходив собі чоловік на роботу, день в день, не рахуючи суботи і неділі. Відпустку проводив у колі сім’ї, на дачі, в Карпатах. На море навіть устиг з’їздити. Дешево все було. Жорстоким і цинічним, як найманий солдат, його життя зробило. Борги його таким зробили. Мобільним і витривалим, позбавленим страху і каяття. Ковбоєм великих доріг і закритих кордонів.
Взяли його на вулиці. Увечері на шостий день. Славік Катод зламався – без курива. Поліціянти були відносно ввічливі. Не били. У камері йому дали нормального гарячого, навіть запашного, гуляшу на пластиковому підносі і шклянку розчинної кави. Кращого, дарма що з пакета, він не їв ніколи. І курива. Цілу пачку курива. Все йому. Перша затяжка була глибока – до самих кінчиків легень – і довга. Безкінечно довга. Сигарети були, правда, без фільтру, конфісковані у якихось зальотних поляків. Моцні. Від розтягнув їх до повернення додому. Автобус до Чопу їхав досить швидко. Виспатися Катод так і не встиг. У Львові це також було проблематично. Він просто вирубався – після ванни.
Через тиждень, у Львові, він вирахував Владека Мащеного. На Сихові, на квартирі в коханки.
– Старий, мене кинули, і я сидів там, пробуючи відбити бабки. За півроку в мене буде товар і я віддам тобі твою долю. О’кей?
– Чувак, мені потрібні гроші, триста паперів. Товар мене не цікавить, це твої проблеми. Мій паспорт проштампований – депортація. Гроші мені потрібні, гроші. Ти вкурив?
– Вибач, старий, але тоді ти чекатимеш довше.
Славік Катод вибив гроші з Владека Мащеного. Все було коротко і страшно.
Арматурою, замотаною в газету, він зламав Владеку ребро і руку. Мащений хотів блокувати удар. Це було помилкове рішення. Катод вдарив ще раз, по ребрах. У під’їзді ніхто не рипнувся. Крик стояв дикий, але ніхто нічого не бачив і не чув. У темному, запльованому і обписаному непристойностями під’їзді стандартного блочного будинку на Сихові. Всі тихо і мирно спали за своїми глухо замкненими дверима.
– Чувак, я вб’ю тебе і її покалічу. Це було тільки попередження. Мені потрібні гроші.
Чому чемний і сумирний Славік Катод зробив це – хто його знає. Можливо, далася взнаки втома і погане харчування. Останні місяці Катод сидів виключно на хлібі та бульбі. Щоб заглушити голод, багато палив. Вони з жінкою мусили економити, щоб дати нормальне, повноцінне харчування дитині. Йогурти, соки, трошки м’яса. На базарі хороше м’ясо досить дороге. Маленькій дитині його треба зовсім небагато. У малого Катода дуже слабеньке здоров’я, ще з народження. “Його треба витягувати, над ним треба дмухати”, – так радили лікарі. Вони слухали їх. Вони боялися за його здоров’я. Цей страх постійно висів над Катодом. Цей страх постійно гнав його вперед. “Зроби щось”, – ні, не говорив, кричав йому цей страх. А може, все було набагато простіше. Може, він згадав той шостий день без курива і їжі. Неголений, немитий, невиспаний і голодний. П’ять днів харчування цибулею та хлібом. Сигарети, що пахнули конюшиною. Вода з потічка в парку. В маленькому угорському містечку на кордоні з Югославією. Постійна, як марево, думка: “Що робити, якщо не повернеться Мащений?”.
А можливо, праві торговці з базару “Україна”. За їхньою версією, Славік Катод останнього тижня часто ходив на доріжку трохи дивний. Намарно намагався отримати в когось великий валютний кредит – на якусь поїздку за кордон, на заробітки. Одного дня з відчаю Славік Катод зайшов на стадіон, маючи намір здати комусь свій музичний центр. Ніхто сильно не горів, та і гроші у всіх були вкладені в товар. Того дня Катод засік Владека. Мащений, п’яний і ситий, робив розкішні покупки – собі і коханці він придбав цілий комплект “свіжої шкіри”. Дублянка для себе і для коханки. Шуба тільки для неї. Майже весь новий гардероб – зима, все-таки. Покупка цього добра тягнула щонайменше на доларів п’ятсот. Мащений навіть не торгувався.
|
|
