Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 23 травня 2000 року |

Слово в обороні портретного живопису

ПАРСУНА

Андрій ДОРОШ

До портретного жанру митці почали придивлятися віддавна – кілька десятків тисяч літ тому, ще з часів пізнього палеоліту, коли стали слабшати заборони, пов’язані з магією. Близько десяти тисяч літ тому творці змогли нарешті реалізувати те, що давно визріло в ремеслі, – можливість влучно передати риси конкретної особи. Першими відомими нам зразками таких портретних скульптур є жіночі голівки, вирізьблені з мамонтових бивнів з Брасемпуї (Франція) та Дольніх Вестоніц (Чехія). Відтоді європейсько-передньоазіатська культура не розлучається із портретним жанром.

Через скульптури владик Єгипту й Межиріччя, які повинні були утверджувати їхнє божественне походження, через неозорі галереї мармурових бюстів античних Греції та Риму, починаючи від переможців Олімпіад і закінчуючи коханками імператорів, іноді зменшуючи свою чисельність і знижуючи рівень (як у часи середньовіччя), а часом незмірно підвищуючи одне і друге (від епохи Відродження й донині), – портретний жанр невтомно фіксував королів і блазнів, полководців і красунь, жебраків і банкірів, учених і осіб духовного сану. Фіксував докладно, що від нього і вимагалося насамперед, намагаючись особливо не забріхуватися.

Звісно, траплялися й екстраваганції. Наприклад, французький маршал Рене де Шалон вказував у заповіті, аби його на надгробку зобразили точнісінько таким, яким він буде через три роки по смерті, що й було виконано. Понурі жарти полюбляли й німецькі майстри, але в цілому впродовж віків документальні функції портрета ніхто не підважував.

Важкого удару портретному жанру в малярстві завдав живописець, винахідник діорами Жак Луї Манде Дагер, який до спілки ще з одним французом, Нісефором Ньєпсом, у 1839 році довів до практичного застосування процес, який ми тепер називаємо фотографією. Документальна функція портретного живопису була поставлена на конвеєр. Від середини 1840-х років найширші кола суспільства: крамарі, солдати, злодії, консьєржки, модистки, проститутки – усі, хто був спроможний заплатити кілька франків, корон, марок, песо тощо – отримували можливість бути увічненими за допомогою нової техніки.

Художники занепокоїлися – кількість замовників портретів різко пішла на спад,. посполиті “мордописи” хутенько перекинулися у лави “дагеротипістів” (фотографів). Однак академічну “гвардію”, яка володіла престижними ательє, злякати було не так просто. Дехто з неї і далі розраховував на консервативні смаки імущих верств, молоді ж автори шукали нових стежок, недоступних дагеротипістам. У концентрованому вигляді ці пошуки узагальнив й оприлюднив французький художник-каліка порубіжжя XIX – XX ст. Анрі де Тулуз-Лотрек, який зосередив увагу на зацікавленості внутрішнім світом портретованих. Щоправда, йому це було й не важко, бо обертався він у середовищі паризької богеми, де аж роїлося від всіляких екстравагантних типажів. Це вивело жанр портрета з сліпого завулка, але зробило його незмірно складнішим до здійснення, бо ж далеко не кожен добрий рисувальник може водночас похвалитися й здібностями тонкого психолога. Такий стан речей існував віддавна, але тільки в останньому десятилітті набув виражених особливостей.

В Україні портретний жанр по-справжньому, а не епізодично, встановився допіру в XVI ст. Спочатку це були ктиторські та натрунні портрети для храмів (усіх зацікавлених відсилаю до монографій П. О. Білецького), а від середини XVII століття – і прижиттєві зображення, призначені для оздоби житла. Портретний жанр в Україні нерозривно пов’язаний з державобудівними процесами часів Хмельницького, Мазепи й Розумовського. Військова старшина, яка самоутверджувалася на полях боїв (характерно, що не тільки родинні, але й міські герби України насичені військовою атрибутикою – шаблями, луками, стрілами тощо), прагнула залишитися у пам’яті нащадків сповненою власної значимості.

І тут зустрічаємося з явищем, досить рідкісним у світовій культурі – психологізмом портретів, що йде “зсередини”. Сталося це через специфіку виучки малярів у монастирських майстернях, де їх готували на богомазів й оте “внутрішнє” було однією із складових частин підготовки. Тому богомаз від самого початку покладав рівновеликі акценти як на передачу подібності (в міру таланту), так і на духовність-психологізм портретованого. У XVIII ст. Україна дала Російській імперії цілу низку талантів, у тому числі й двох найвидатніших портретистів – Д. Левицького й В. Боровиковського. Правда, пізнє приєднання держави, яку почав будувати Петро I, до світової (європейської) культури давалося взнаки, свідченням чого може стати просте порівняння творчих манер сучасників – іспанця Гойї (1746 – 1828) і того ж В. Боровиковського (1757 – 1825). Без сумніву, що Гойя духовно далеко випереджував сучасну йому епоху, однак, будучи не набагато менш обдарованим, Боровиковський у Петербурзі приблизно настільки ж відставав від середньостатистичного мистецького рівня...

Упродовж всього XIX ст. портретний живопис в Україні не вибивався поза пересічні рамки провінційних запитів, і допіру з початком XX століття, з наближенням нової хвилі національного піднесення, як у Наддніпрянщині й Чорноморії, так і в Галичині, висунувся цілий ряд талановитих портретистів – О. Мурашко, П. Волокидін, М. Жук, О. Кульчицька, О. Новаківський та інші, які створили той фундамент, на якому зріс український психологічний портрет міжвоєнного двадцятиліття.

Друга половина століття в Україні не особливо сприяла портретному живопису. Живописці й скульптори виконували за вказівками “згори” портрети людей “потрібних”, але вбогих духом і часто примітивних аж до фантастичності. Ті ж нечисленні композиції, які створювалися за покликом душі, переважно дарували зображеним на них або ховали за шафу до ліпших часів. Тому й до нині ці полотна недоступні ні глядачам, ні спеціалістам, та й кількість таких творів порівняно невелика.

З іншого боку, слід відзначити дивовижну безтурботність навіть вельми культурних людей щодо живописних портретів. Чомусь панує думка, що фотографія вирішує всі проблеми фіксації зовнішності, що, звісно, є глибокою помилкою. Фото певної особи, навіть у величні моменти її існування, лишається не більше, як закріпленням лише одного моменту. Живописець, спілкуючись із натурою тривалий час, має можливість сказати про неї більше й вагоміше. Тому ініціатива виставки “Львівського портрету – 2000” є потрібною і своєчасною. Наскільки вона вдасться – незабаром побачимо.

ДО РЕЧІ

Найвідомішим російським портретистом вважається Валентин Серов. Серов - прославлений російський художник і один з найбільших майстрів європейського живопису 19 століття. Хоча, і окрім портрета, йому, здавалося, було підвладне все. Увічнивши своє ім'я як неперевершений майстер, що малював передовсім портретну живопись, Валентин Серов залишив не менш значущі роботи в жанрах російського пейзажу, графіки, книжкової ілюстрації, анімалістіки, історичного і античного живопису.

Тихий і скромний за вдачею, Серов володів незаперечним авторитетом серед майстрів свого часу. І складно навіть назвати іншого художника його епохи (за виключенням, хіба, Левітана), чия спадщина і творчі досягнення мали б таке велике значення і вплив на все подальше російське мистецтво.

POSTUP - ПОСТУП
№ 89 (533), вівторок
23 травня 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Кава для багатих
·Лє Пен: "Комуністам не можна пробачати!"
·МВФ знову в Україні
·Глобальна ліквідація ядерної зброї?

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·КІЛЬКА СЛІВ
·Пролетарії проти червоних
·Розваги по-кандидатському
·За Білозіра і проти пісні...російської
·Потребують допомоги

НАША СТОЛИЦЯ
·Сила є. Буде й розум
·Освіта - справа не державна
·Чи поїдуть школярі в літні табори?
·АРХІВАРІУС

ПОСТУП З КРАЮ
·КРАЄВИД
·Тернистий шлях референдуму
·Демократичний соціалізм вже в Україні
·Як забезпечити свою старість?
·Знову слухатимуть Лазаренка
·Ющенко в НАТО
·У Трудовій партії - розкол

ПОСТУП У СВІТ
·Мудрі держави прагнуть до НАТО
·Формування уряду завершено
·Хрест на мирному процесі
·Німці теж вимагають компенсації
·СВІТООГЛЯД

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·КРАЙ
·МВФ знову в Україні
·Кава тільки для багатих
·Біржі знову лихоманить
·СВІТ

ПІДСУМКИ В ПОСТУПІ
·Коли фаворитам набридає вигравати
·Бундесліга - це чемпіонат, де грають вісімнадцять команд, а перемагає завжди "Баварія"

СПОРТ-ПОСТУП
·Старший Шумахер нарешті переміг удома
·Блискуча перемога Іванчука
·"Карпати": яка гра, такий і результат
·СПОРТ-БЛІЦ

ОГЛЯД У ПОСТУПІ
·Події тижня
·Рейтинг згадуваності

АРТ-ПОСТУП
·У місті гімназіальної юності
·Свято української музики
·Слово в обороні портретного живопису

ХТО Є WHO
·Львівське обласне керівництво

ІНТЕРВ"Ю У ПОСТУПІ
·Сьогодні Львів дуже потребує нашої любові...

ДИСКУРС ПОСТУПУ
·Парадокси постіндустріальної економіки
·Парадокси постіндустріальної економіки

ПОСТУП ГУЛЯЄ
·Балі та забави у Львові

POST-ФАКТУМ
·КАЛЕНДАР
·Прилетіло з вітром
·ГОРОСКОП