У місті гімназіальної юності
Минулої п’ятниці конференцзал Палацу мистецтв гостинно прийняв охочих послухати виступ нашої славетної землячки, що мешкає у Бразилії, – Віри (Селянської) Вовк. Здавалося, що лишень яких кілька років тому приїздила ця поетка до Львова. Але дедикації на її чудово скомпонованих і не менш ошатно виданих у Ріо-де-Жанейро концептуальних книжках уточнюють дату - 1993 . Отже сім років тому!
Що ж змінилося за цей історичний відтинок? Є зміни радісні і печальні. До радісних можна зарахувати насамперед те, що ім’я Віри Вовк, не зважаючи на відстані й невблаганний час, усе більше поширюється як серед тих, хто спеціально й поглиблено вивчає історію української літератури, студіюючи в університетах і академіях, так і серед ширшого загалу земляків,– адже відомості про Нью-йоркську групу, до якої належала Віра Вовк, входять тепер навіть до курсу за програмою загальної середньої школи, яка не цурається літератури української діаспори. Причому Віра Вовк – аж ніяк не історичний раритет в очах молодших сучасників. Її творчий вечір у Львові засвідчив, що вона активно працює на ниві перекладацтва ( з-під її пера зазвучали португальською твори Ліни Костенко, Миколи Вінграновського, Василя Стуса, Ігоря Калинця тощо) і не перестає творити оригінальну поезію, зразки якої вона задекламувала присутнім із притаманною їй інтонацією занурення до потаємних смислів, що постає за просто сконструйованими, але сповненими багатим змістом, рядками. Радісною зміною можна вважати і той незмірно зрослий інтерес до творчості Віри Вовк, яким не надто відзначалися її попередні візити до міста своєї гімназіальної юності. На вечір у Спілці письменників минулого разу зібралося аж два (дослівно)! – слухачі на презентацію збірки “Мандала”, а запису на телебаченні, куди Віра Вовк привела латиноамериканських музикантів, яким протегувала у гастролях Україною, довелося чекати кілька годин, аж поки терпець урвався... Цього разу у залі працювало кілька відеокамер, і варто сподіватися, що режисер мистецьких програм Львівського ТБ Віктор Робочек, не примусить довго чекати з екранів відео сюжету про вечір поезії для тих шанувальників Віри Вовк, які через свій поважний вік не змогли бути присутніми на цій імпрезі. До змін печальних належить подальша деградація нашої Спілки письменників, що було належно задемонстровано одним із її представників перед усією публікою. До бійки із ведучим вечора Ігорем Калинцем, Богу дяка, не дійшло, і прикрий інцидент присутні заглушили оплесками, однак якийсь неприємний осад від цього непорозуміння залишився, і навряд чи він додаватиме авторитету аграріям і письменникам на майбутнє. Сумною переміною можна також вважати і долю, що спіткала твори скульптора Михайла Дзиндри, за мотивами яких Віра Вовк створила новели збірки “Святий гай”, використавши світлини скульптур за ілюстрації до текстів. Відколи Михайло Дзиндра перебрався із закордону до підльвівських Брюхович, його абстрактні скульптури, створені за оригінальною технологією з тонованого цементу виявилися мало кому потрібними, та й справа з музеєм вирішується не так швидко , як би того хотілося... До речі, одну з новел із збірки “Святий гай” – а саме “Українка”– виконала на вечорі акторка Надія Шепетюк, а її старший колега з театру ім. М. Заньковецької народний артист України Богдан Козак перфектно озвучив “Карнавал” і “Весільне плаття”.
Мимохіть виникло навіть таке відчуття, що актор майстерно рецитував не прозу, а модерну поезію. Загалом же у вечорі взяли участь як відомі професійні митці (заслужені артисти України Юрій Брилинський та Григорій Шумейко), так і творча молодь, яка ще тільки-но шукає своїх шляхів у мистецтві ( молодий композитор Остап Мануляк). Після усіх виступів поетка щиро ділилася спогадами, відповідала на питання зацікавлених і зичливо підписувала свої збірки. А своєрідним ключем до цього, загалом сюрпризного для самої соленізантки, вечора найбільш пасував її вірш “Захід сонця”, із його щемкими нутами прозріння земного прочанина і осягнення найголовнішого сенсу життя:
допливаємо до незнаного берега
допиваємо чашу
час заплатити трясеною мірою
за добро що нам подаровано
дати хліб за камінь рибу за гадину
залишмо помсту в руках Премудрості
наша ненависть наш бунт
непомітні перед вічним світлом
не міняють ритму природи
але любов засягає
до зоряного Покрова
єдина може годити
пустелю з пралісом повінь з посухою
змити з нас сквернь самолюбства
освятити людину і землю
допливаємо до незнаного берега
допиваємо чашу
тільки любов зможемо взяти з собою.
|
|
