BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 20-21 травня 2000 року |

По той бік "Версій"

Розмова з Ольгою Герасим"юк

Викроїти годину часу для інтерв’ю Ользі Герасим’юк дуже складно. Щойно в офісі “Версій” була людина, яка благально просила допомогти, потім загрозливо “зависав” редакційний комп’ютер, очевидно, злякавшись вірусу під банальною назвою “Я тебе кохаю”. Далі – довгий перелік справ. Але спершу розмова при велетенському вікні, з якого як на долоні відкривається Київ. Цей звичайний напружений день поволі розчинявся у променях призахідного сонця, що загортало місто у м’яке сяйво.

– Ольго, скажіть, будь ласка, як відбувся перехід від містики у програмі “Проти ночі” до такого проблемного жанру, як у “Версіях”? Фактично, на сьогодні це єдина в Україні передача такого гострого соціального звучання.

– Може, вона й не єдина. Взагалі, “Версії” не є якимось супервинаходом. Соціальні проблеми завжди існували. Але коли ми вирішили створити свою програму, то керувалися тим, що програми, які вже існують на ТБ, якісь аж надто декоративні. У реальному житті все набагато глибше, набагато страшніше, ніж це подається на телебаченні. У нас існує якийсь такий фільтр, який відсіває те, що є насправді, залишаючи те, що можна. А хто вирішив, що можна і чого не можна, – як мені здається, самі журналісти. Хоч і не завжди. Ми можемо на своєму каналі говорити те, що хочемо. Я маю на увазі свою програму. Але я знаю, що на інших каналах у цьому сенсі існує трохи інша ситуація. До нас підходять люди з державного телебачення і пропонують теми. І коли я кажу: це ж ваша тема, а вам не шкода? – відповідають: ми не можемо. У мене було багато таких випадків.

Ще працюючи над програмою “Проти ночі”, ми їздили Україною і бачили, яким життя є насправді. На це ніхто не звертає увагу. А коли кажуть, що людям погано, то якось так: трохи погано, не дуже добре. Все згладжується, шліфується. Так, ніби люди, які про це говорять, не живуть у цій країні, ніби не їхні батьки залишилися у провінції. Це погляд через вуаль. І нам хотілося це зруйнувати. В принципі, наше звернення до соціальної проблематики збіглося з ініціативою каналу. Наш генеральний продюсер Олександр Роднянський не раз зі мною про це розмовляв. Коли ми збиралися завершувати роботу над програмою “Проти ночі” (до речі, нас ніхто не закривав, ми самі так вирішили), він постійно мене питав, чи не хотіла би я зайнятися журналістикою. Бо ж раніше я займалася суто журналістськими речами, а “Проти ночі” була досить несподіваною для нашої групи. Тож наше бажання збіглося з бажанням керівництва. І назву “Версії” придумала не я, а Роднянський. А тепер я несу відповідальність за свої “версії”. Назва персоніфікована, вона накладає на мене відповідальність. Раз я висуваю якусь версію, то це моя точка зору.

– Після виходу “Версій” в ефір ви, напевно, отримали моментальну реакцію глядачів?

– Звісно, коли з’явилася програма, то почалося щось страшне. Я думаю, що люди звертаються і в інші програми, й на інші канали зі своїми проблемами. Я не знаю, яка в них ситуація. Можливо, вони так само мають стільки ходоків і стільки листів, як у нас. За цими листами можна по пунктах розбити абсолютно типові проблеми нашого суспільства. Звичайно, ми не ведемо листування. Тому що це просто неможливо. І телефон я не беру (дівчата цим займаються), бо це просто щось страшне. Ми навіть автовідповідач собі купили, щоб можна було просто передзвонювати потім – тому що нерви не витримують. Світлана, наш асистент, – вона як мембрана, вона все приймає близько до серця, а тут треба бути насправді автовідповідачем, щоб усе це пережити. Але, знаєте, ми все ж таки не під’єднали його. Щось нам не дає. Ну, подзвонить людина – а там цей механічний голос... Якось ми не можемо поставити цей бар’єр. А люди... Приходиш – а вони стоять, і міліція їх знає, і пропускає без перепустки. Ну що тут скажеш. Ти не суд, не прокуратура, не президент країни...

– Люди не можуть знайти виходу. Попросту б’ються головою до стіни: там відмовили, там відмовили...

– Так. А коло замкнуте. Але ми завжди всіх попереджаємо, що не можемо вирішити всіх питань, тому що існують тут, в Україні, інституції, які повинні це робити. Єдине, що ми можемо, так це дати інформацію. Всі говорять: нам тільки цього і треба. Виходить, що люди зацікавлені в озвученні цих проблем.

– Може, таким чином їм простіше вирішити проблему?

– Простіше, звичайно. Бо коли це слово сказано на каналі, який має загальнонаціональну аудиторію, воно набирає ваги. Тим паче, що ми на цьому шляху вже маємо якісь здобутки, вироблений авторитет. Хоча про це завжди боляче говорити, бо виходить, що це на біді людській здобутий авторитет. Однак уже на нас зважають. Тому люди прагнуть саме в нашій програмі розповісти про свою проблему. Колись, коли газета зачіпала болючу тему, то можна було сподіватися на це відповіді. Я сама довший час працювала в “Комсомольском знамени” у відділі листів. Мішки листів приносили щодня. Я їх усі перечитувала, кудись відсилала, ставила на контроль. І отримувала відповіді. Нехай не завжди спрацьовувало, але принаймні кожен чиновник мусив реагувати і відповідати. А зараз – запустив публікацію у білий світ як копієчку... Але, знаєте, не завжди така безнадія, все ж таки реагують на наші програми, надсилають офіційні відповіді, принаймні щось відбувається. Хай не все ми можемо змінити. Але потрошки, потрошки – практично по кожній програмі є зміни. Ми контролюємо, наскільки це можливо, дзвонимо після кожної програми, довбаємо, довбаємо...

– Добре, що ви “ведете” своїх підопічних.

– Та воно то добре, але скільки сили на це йде. Виходить, що це така собі громадська діяльність, вона нібито не входить до наших прямих обов’язків. Ми не можемо покинути людей просто так: тоді, значить, ми заради рейтингу робимо сенсацію.

– Як ви витримуєте негативну реакцію з боку різних владних структур, які опиняються перед камерою, часом навіть брутально ображаючи журналістів?

– Це годі витримати. Але не йти ж кожного разу після програми до психіатра. А воно на нерви впливає. Пишуть на нас скрізь: і в Адміністрацію президента, і до нашого шефа. Добре, що в шефа все гаразд із почуттям гумору. Тож він спускає мені всі ці кляузи з резолюцією “з повагою”. Наприклад, була у нас передача про закриття технологічного технікуму, то ця пані директор, чи то пак ректор, як вона себе називає (абсолютно безграмотна пані), пише на мене скрізь, зокрема й до президента, що я зробила “заказуху”, очорнила її добре ім’я, взяла гроші від тих, кого захищала. Вона скликала збори тих, хто лишився, сказала, що мені “дали хабар”, що я “зробила замовну програму”. Вона користується термінологією, яка, очевидно, є ближчою для її способу життя. Читаєш – знаєте, якби була підлітком, то, мабуть, побігла би й набила писок. А так – з одного боку, не хочеться зв’язуватися, а з іншого – не так моя персона зачеплена, як ті люди, які звільнилися з роботи, пішли на біржу. І це дуже типова ситуація. Після того ми мали не одне таке звернення. Тому що це дуже добре розроблений механізм: як поживитися за рахунок того, що ми втратимо і кадри, і школу, і цілу галузь, щоб потім знову почати все спочатку. До нас зараз надсилають спеціалістів з-за кордону, із якихось маловідомих країн. Вони приїжджають і навчають за страшні гроші людей з вулиці тому, чому ми самі могли би навчити.

– Загалом, усі ваші передачі про одну й ту ж проблему, чи, краще сказати, гріх: люди звикли жити нечесно і не по совісті.

– На тому все базується. Якось мене переконував представник державного друкованого органу, що люди самі так хочуть жити. Бачите, вже й такий діагноз можна поставити суспільству. Але я знаю, що вони не хочуть такого життя. І неправда те, що вони всі добровільно обирають собі це ярмо. За великим рахунком ніби всі голосують і самі винуваті. А з іншого боку – поїдьте й подивіться, як це все відбувається. І це просто сказати: візьміть не погодьтеся і не виберіть того, кого вам пропонують. Там, у провінції, життя людини можна не просто спаскудити, його можна перекреслити. Знищать людину – і ніхто її не захистить. Ну, ми не наїздимося скрізь, а це на кожному кроці робиться. Люди поставлені в такі умови, що не можуть обирати те, що їм би хотілося: чи ті старі, чи ті молоді люди, які сидять без роботи, на голці. Поля в бур’янах, роботи ніякої, закінчуєш школу – треба мати страшні гроші, щоби вступити кудись. А зараз, до речі, молодь у селах не має можливості отримувати освіту, в той час, як тут, у Києві, і при владі зокрема, – самі провінціали. Навіть якщо дитина вступить, то вона не зможе вчитися, їй треба буде на щось жити, а на стипендію в 17 грн. ніхто не проживе. Фактично, доступ до вузів мають київські діти, які так само мусять заплатити, але часто вони не цінують того, що мають. Цю загату треба якось прорвати. Ось я часом їжджу читати лекції по регіонах, і наприкінці мене просять: порадьте нам, як зробити якісну програму. Ну що я можу їм сказати: кажіть правду, ні на що не зважайте і т.д.? Але ж я знаю, в яких умовах їм доводиться працювати, найкращі намагаються виїхати до Києва.

– У вас, напевно, і життя іншого не залишається, крім роботи. Це ж треба мати скільки душі і серця, щоб усе це витримати...

– Важко, звичайно, але що ж? Уже взялися за це. Знаєте, казав один гуморист, Фоменко: чи ви читали коли-небудь інтерв’ю токаря чи слюсаря про те, що йому гайки тяжко точити? А йому ж тяжко.

– Але йому не так складно пережити це психологічно. А коли до вас іде людина з останньою надією...

– Ну, це справді неможливо пережити. Треба і якісь бар’єри ставити, і психологічну допомогу отримувати. Але так не виходить, тому що немає на це часу. А йти з людиною на розмову і виставляти бар’єр – то це вже зовсім інша програма буде.

– Мені здається, що ваша робота має один незаперечний результат: коли людина бачить, що ви їй допомогли, то піднімається її моральний рівень. Вона вже не опуститься до того, щоб її надалі упосліджували.

– Багато таких прикладів я бачу. Люди гуртуються, вони починають уже самі штовхатися. Є в мене один приклад того, наскільки справді людину можна завести. Дзвонить мені якось із Закарпаття чоловік і каже: я редактор газети “Чорна гора” (я бачила її, це незалежна газета, але не було часу якось ближче до неї приглянутися), я видаю її сам, сам шукаю рекламу і так далі, я вам дзвоню сказати, що на мене в суд подали, так само, як на вас, – за закарпатську програму. Ну, відповідаю, що, мабуть, я повинна якось допомогти, раз така справа. Ні, каже, я просто вам дзвоню, бо на вас теж хочуть подати до суду, і щоб ви знали: це ви винуваті в тому, що я видаю цю газету. Виявляється, він дивився програму про голод (ми знімали її, до речі, у Львові), страшна була програма, ми навіть її не повторювали. І от він вирішив, що мусить також ставати в ряди борців, і створив свою газету, хоч працював до того у школі вчителем історії. З одного боку, приємно, що люди піднімаються щось робити, бо ж ми в кожній програмі наголошуємо на тому, аби люди боролися за свої права самі. А з іншого – якось страшно. Добре, що він такий свідомий і самостійний, а є ж різні люди. Це до суперечки про те, чи телебачення – це тільки інформація і розвага, чи воно ще й має вплив на людей.

– Я гадаю, телебачення зараз має найбільший вплив з-поміж усіх мас-медіа.

– Але дехто намагається це заперечити. Насправді це навіть зброя. Якщо телебачення обирає президентів, то не можна робити вигляд, що воно певним чином не міняє суспільство, не перевертає мозок людей. Тому ми стараємося, щоб було менше брехні.

– Дуже цікава у ваших програмах операторська і режисерська робота...

– А в нас оператор одночасно є і режисером, ми його “режопером” називаємо – “хед енд шолдерс”, два в одному. Так він же ж ваш, львів’янин, – Андрій Нестеренко, ми його з телекомпанії “Міст” забрали. Він, до речі, якраз пошкодив ногу, і тому процес зупинився, а ми його не можемо ні на кого проміняти, бо це вже буде цілком інша програма. Один-єдиний раз випросився в нас на футбол, неправильно підскочив – і... Він дуже талановитий хлопець, з нього будуть великі люди. Ми його ледве примусили вступити в інститут цього року на кінорежисуру.

– Надзвичайно цікаво була зроблена ваша програма про міжконфесійний конфлікт: цей автентичний спів просто вражав, надаючи програмі якогось стефаниківського звучання.

– Це все Ігор Лєбьодкін. Він у нас не лише музичний редактор, але й композитор. Він спеціально для нас пише музику. А в цій передачі він наклав автентичну поліську музику на сучасний рок. Вони з Андрієм разом придумують. Андрій так само музику пише. Взагалі, його ж тато – музикант, Валентин Нестеренко, вони з Віктором Морозовим колись разом грали.

– Я бачу, що у вас гарна команда.

– Гарна, – маленька, але гарна. Ми все робимо разом, кожен повністю викладається. Дуже багато працюють з людьми Зоя і Світлана. Ось саме дзвонила Світлана: вона прихворіла, але проситься на роботу. Знаєте, всі, хто у нас працює, трохи ненормальні.

Ще довго опісля розмови в мені відлунювали інтонації голосу Ольги Герасим’юк: схвильовані, просто щирі, з гіркотою, з надією...
Розмовляла Мар’яна САВКА

POSTUP - ПОСТУП
№ 88 (532), субота-неділя
20-21 травня 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Ющенку оголосили енерговійну
·Томенко прогнозує кризу
·Окупанти повинні заплатити

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·КІЛЬКА СЛІВ
·НАТОвський адмірал стріляв в Яворові
·Небезпека збільшується
·Томенко прогнозує кризу
·Жертвуючи часом і вигодами
·Сторіччя Юрія Липи

НАША СТОЛИЦЯ
·Норвезький посол відвідав Львів
·Кадрові зміни не за горами
·Ігор Білозір пережив клінічну смерть
·Житловим будівництвом зацікавився Сенчук
·Відповідь окозамилювачам
·АРХІВАРІУС

ПОСТУП З КРАЮ
·КРАЄІИД
·Злети і падіння Юлії Тимошенко
·Ющенко вже готовий
·НА ОДНУ ТЕМУ

ПОСТУП У СВІТ
·Фіджійці повстають проти індійців
·Дивний бунт в Асунсьоні
·Новий поділ і нові керівники
·Екс-прем"єра засудили на три роки
·СВІТООГЛЯД

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·КРАЙ
·Ющенку оголосили енерговійну
·ЄБРР про пострадянську економіку
·Нові банкрутства в Інтернеті
·СВІТ

ІНТЕРВ"Ю У ПОСТУПІ
·Прихильність до авангарду
·Для джазу нема кордонів
·Вишукане соло першої флейти Ізраїлю
·У стилі "Класики"

ТЕНДЕНЦІЇ ПОСТУПУ
·Нудота. Майже за Сартром

ІНТЕРВ"Ю У ПОСТУПІ
·По той бік "Версій"

ПОЛІЦІЙНИЙ ПОСТУП
·ТРАФУНКИ
·Хто серед правоохоронців найкращий?
·Довірливі втрачали гроші
·Задушив свого "другана"

ПОСТУП В ІСТОРІЮ
·Коли мовчать годинникові дзвони...
·Вернигора - український Нострадамус

КНИЖКОВИЙ ПОСТУП
·Спадщина отців Церкви
·Чи є в Україні український націоналізм?
·Друга Світова війна в Україні
·Фінанси українською

РЕЛІГІЙНИЙ ПОСТУП
·Перспектива цезаропапізму в Україні
·Лист до редакції

КНИЖКОВИЙ ПОСТУП
·Свята Родина в художньо-поетичній візії Т.Шевченка

СПОРТ-ПОСТУП
·Шевченко вимагає грубших грошей
·У "Галичанки" є шанс
·"Гран-Прі Європи": боротьба між "Маклареном" і "Феррарі" триває
·Диво під назвою "Галатасарай"
·СПОРТ-БЛІЦ

ПОСТ-SCRIPTUM
·КАЛЕНДАР
·Голлівуд став у позу... лотоса
·ГОРОСКОП