BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 20-21 травня 2000 року |

Перспектива цезаропапізму в Україні

Або кого славитиме така Церква?

Тарас АНТОШЕВСЬКИЙ

Багато хто очікував, що в Ювілейному році 2000-ліття християнства дійде до єднання українських Церков, що він стане роком встановлення міжконфесійного миру – кроком до нового підходу у налагодженні міжконфесійного протистояння, щоб хоча б православні Церкви дійшли до згоди і були одним цілим. Але, на жаль, мусимо констатувати, що почався цей рік із ще одного конфлікту – боротьби за Свято-Михайлівську парафію в Дарницькому районі Києва. Слідом конфлікт виникає в м. Червонограді на Львівщині. Початок, як говориться, не найкращий.

Останнім часом український обиватель може спостерігати ще один цікавий процес, що безпосередньо стосується українського православ’я: намагання влади ініціювати нове об’єднання Церков і створення української Помісної Церкви. Як проголошення такого курсу можна вважати заяву Президента України Л.Кучми від 21 січня 2000 р. в Палаці “Україна”, на відкритті урочистих святкувань, що держава, не втручаючись у внутрішньоцерковні справи, сприятиме активізації міжправославного “діалогу, об’єднавчим процесам, які могли б (і повинні!) привести до утворення єдиної помісної православної церкви”.

Таку заяву Президента України можна вважати переломним етапом у його церковно-конфесійній політиці. Ще влітку минулого року він зробив крок назустріч традиційним релігійним організаціям, згадавши про нанесені державою їм шкоди. Але тоді він не скоригував своїх конфесійних симпатій, які від його обрання у 1994 р. схилялись насамперед до Української Православної Церкви (Московського Патріархату). Відомо, що власне єрархія та духовенство УПЦ(МП) тоді максимально сприяли його обранню, на противагу Леоніду Кравчуку – прихильнику філаретівської УПЦ –Київського патріархату. На виборах 1999 р. ситуація змінилася. В оточенні нині діючого Президента були люди, які відверто і посильно завжди його підтримували, і передовсім – фінансово, УПЦ(МП). Та й, зрештою, недавно перед тим і сам Леонід Данилович подарував цій конфесії храм в його рідних місцях. Проте консервативній, найбільш проросійській, але й найбільш політично активній частині духовенства і прихожан УПЦ(МП) не була до вподоби президентська політика загравань із Заходом, НАТО, тощо. Та ще й Президент заборонив, хоч і не надто рішуче, хресний хід РПЦ територією України. Вони ж очікували від нього чіткого курсу на зближення з Росією, аж до створення т.зв. слов’янського союзу Росії, України та Білорусі. Тож не дивно, що перед другим туром виборів у храмах УПЦ(МП) поширювали листівки, в яких Л.Кучму називали зрадником, а восхваляли комуніста Петра Симоненка, який бачить себе тільки у відновленому СРСР. Листівки були підписані т.зв. Союзом православних братств. Звичайно, якщо б це було б не до вподоби вищій єрархії УПЦ(МП) – цих листівок і з таким підписом ніхто б не побачив. Але факт є факт. Воно й не дивно, бо П.Симоненко ще влітку чітко заявляв, що визнає тільки “канонічну” Церкву і її єдину збирався підтримувати як президент.

Натомість Л.Кучму рішуче підтримали УПЦ-КП з Патріархом Філаретом на чолі та інші єрархи. Одразу після виборів Патріарх Московський і всієї Русі Алексій ІІ привітав новообраного Президента, висловив сподівання, що ставлення до УПЦ(МП) не зміниться і нагадав, що його переобрання було неможливе без участі вірних УПЦ(МП). Митрополит Володимир Сабодан перший з глав Церков благословив Л.Кучму на президенство. А в грудні він відправив молебень на Свято-Володимирській гірці в Києві, на якому були присутні ноовообрані президент і прем’єр-міністр. Отже, ніщо не передчувало вітру перемін. Проте вже сам Московський Патріарх відчував, що ґрунт захитався. На всеправославній зустрічі в Єрусалимі він наголошував на ніби-то повній автономії УПЦ від РПЦ, мовляв, між ними тільки духовний зв’язок. Але, до речі, як це зауважила Клара Ґудзик (релігійний оглядач газети “День”), УПЦ(МП) не була згадана у Вифлеємі серед автономних православних Церков, бо її такою ніхто не вважає. Патріарх Алексій ІІ, маючи великий досвід співпраці зі світською владою, відчув, що задля зміцнення своєї влади Л.Кучмі буде потрібне “своя” Церква, повністю йому віддана. Ще напередодні урочистостей в Палаці “Україна” в пропрезидентських колах час від часу звучали фрази, що необхідно об’єднати Православні Церкви в одну структуру. Перед Новим роком в газеті “День” з’явилось інтерв’ю з Леонідом Кравчуком щодо питання урегулювання міжконфесійної ситуації, в якому екс-президент наголосив, що прийшов час УПЦ(МП) стати дійсно українською. “УПЦ дуже далека від того, щоб бути оплотом української державності в часи її складного становлення”, – зазначив перший Президент України.

І не дивлячись на те, що Л.Кучма отримав орден за заслуги перед православ’ям, він зробив крок, який дуже не сподобався керівництву РПЦ. Патріарх Алексій ІІ розцінив „как достойные сожаления” слова Президента України на святкуванні 2000-ліття Різдва Христового, якими Леонід Кучма закликав українські Православні Церкви покінчити з розколом та ворожнечею – фактором нестабільності в суспільстві – й утворити єдину помісну православну Церкву.
Звичайно, за словами Патріарха, таким діям необхідно протистояти. Миттєво в парафіях УПЦ(МП) поширювались листівки цього ж таки Союзу православних братств, в яких закликають чинити опір спробам влади вчинити розправу з “канонічним” православ’ям. “Недогодив” їм і Вселенський Патріарх Варфоломій, який “посмів” зустрітись з представництвом УАПЦ. В особливо ортодоксальних газетах УПЦ(МП) з’явились заяви-обурення віруючих, заклики покінчити з “єрессю екуменізму”. Отже, стало цілком зрозуміло, що УПЦ(МП) не збирається говорити про об’єднання, а тільки про навернення “раскольников”, якщо вони “покаяться”.

Натомість, на-ура заяву Президента сприйняли в УПЦ-КП. Ще перед Новим роком у виданнях, які симпатизують Патріархові Філарету, потужно розкручується ідея, що підтримкою П.Симоненка УПЦ(МП) показала своє істинне обличчя, свою антидержавність, а тому влада має покінчити загравати з “московською” Церквою в Україні, та підтримати українські Церкви, тобто, передусім УПЦ-КП. І вже з січня ця ідея пропагується у ЗМІ на всіх рівнях. Часто одні й ті ж статті з’являються в різних виданнях. Неодноразово натякалось, що Президент мав би “віддячити” УПЦ-КП за підтримку на виборах. Ображеним тоном вказується, що навіть в соборі Св. Софії Л.Кучму першим вітав не той, хто його підтримував, а той, хто закликав проти нього. Підлили вогню події в Свято-Михайлівській парафії в Дарниці, які Київський Патріархат зумів використати для себе з користю. Залучившись підтримкою націонал-демократичних сил, вони організували пікет Київської міськдержадміністрації і передали депутатам міськради протест та відкритого листа з проханням ініціювати розслідування фінансових зловживань в Україні представниками Московського патріархату. Їх підтримали депутати Верховної Ради, які висловили занепокоєння подіями навколо Свято-Михайлівського храмового комплексу і звернулися до Київської міськради з проханням провести розслідування за фактами нецільового використання бюджетних коштів представниками УПЦ (МП). Серед тих, хто підписав заяву, – народні депутати Михайло Ратушний, Олександр Ємець, Геннадій Удовенко, Юрій Костенко, Роман Бесмертний. З’явились заклики на парламентському рівні змінити назву Української Православної Церкви, щоб чіткіше виділити її приналежність до Московського патріархату. Авторові ж статті “Богу – Боже, а кесарю – кесареве” в газеті “Україна молода” (23 лютого) хотілося б, щоб неофіційно представники влади „посилали хоч якісь сигнали симпатії до провідної православної конфесії, котра стоїть на засадах державності, піднімає громадську самосвідомість своїх віруючих. Конфесії, котра підтримала владу у вирішальний для неї час на виборах. Хоча могла б цього й не робити, пославшись на згадану відокремленість від держави”. Як говориться, без коментаря.

На боці процесу стоїть Українська Автокефальна Православна Церква. Уже довший час про неї просто забувають. Для УПЦ-КП вона є перешкодою до повноцінного представлення себе як єдиної національної Православної Церкви. Один з ідеологів УПЦ-КП, як зазначає Д.Попович в статті “Об’єднання за законами Христа” (Київські відомості, 4 лютого), називає УАПЦ “збіговиськом авантюристів, неуків, деструктивною силою, яка працює на користь Москви”. Один з чільних діячів УАПЦ, архієпископ Ігор Ісіченко, доволі скептично ставиться до можливості поєднання. На його думку, ні УПЦ(МП), ні УПЦ-КП не збираються з кимсь об’єднуватись – вони готові лише до поглинення інших своєю структурою. Також владика висловив застереження з приводу того, що об’єднання може відбуватись насильницькими владними методами, під тиском чиновницького апарату і за його повного контролю, що, на його думку, приведе до фактичного знищення християнської Церкви. На Помісний Собор УАПЦ, який відбудеться в червні 2000 р., не виносять чітких питань про єднання. Зрештою, перед самою УАПЦ стоїть доволі поважне випробування, викликане смертю Патріарха Димитрія. Аналітики прогнозують, що вона може стати „яблуком розбрату” між УПЦ(МП), УПЦ-КП і Вселенським патріархатом. Не маючи великих амбіцій, єрархія Автокефальної Церкви передовсім прагне до порозуміння з іншими конфесіями.
Отже, в українському православ’ї складається вже доволі відома композиція. Боротьба двох завжди закінчується перемогою третього. Хто буде третім в боротьбі за владу між УПЦ(МП) і УПЦ-КП? Безсумнівно – сама влада. Як чітко зауважив Л.Кравчук – у міжконфесійних конфліктах приховані суто політичні мотиви. За останні роки ми могли спостерігати доволі багато фактів, коли світська влада мовчки спостерігала за боротьбою конфесій, подекуди їх підбурювала, подекуди не усувала причин конфліктів, хоча й могла. Але для влади теплі стосунки з Церквою потрібні, хоча б тому, що Церква є однією з інституцій, якій, за висновками соціологів, громадяни, тобто, виборці, найбільше довіряють. Л.Кучма перший період свого правління робив чіткі ставки на співпрацю з УПЦ(МП), оглядаючись на її найбільшу чисельність. Інші політики, державні мужі розігрували карту “національності”, а тому схилялись до т.зв. національних Церков. Чи їм залежалось на істинній вірі? – сумнівно, бо тоді вони самі діяли б як люди з Богом у серці. Йшлося, насамперед, про певну кількість голосів, які ця чи інша релігійна організація могла їм гарантувати, звичайно, за відповідну винагороду. Але для нинішньої владної верхівки, яка недавно заявляла, що в Україні національна ідея не спрацювала, власне ця національна ідея стає корисною. Бо, прикриваючись нею, показуючи себе таким-собі національним харизматичним вождем, можна зміцнити свою владу.
З іншої сторони, з’єднавши конфесії, без огляду на методу, можна заробити собі імідж миротворця, героя. Але в нашому випадку йдеться не про якісь прості організації, а про Церкву, в основі якої є Боже начало. Проте цей елемент для влади є якраз найменш важливий. Йдеться про матеріальні речі – про владу. Настав момент, коли правлячій верхівці починає не подобатись, що на її території діє організація, в даному випадку, УПЦ(МП), яка контрольована іншою державою. Чуття влади розвиває бажання ні з ким її не ділити. Воно ж розвиває бажання збільшувати цю владу. Тож необхідно контролювати всі ланки життя держави, у тому числі й релігійну. За наших обставин є досить привабливі умови для цього. Свого часу, візантійський імператор Юстиніан вирішив запровадити в своїй імперії, яку розбивала боротьба між православними та монофізитами, церковний мир. Для цього він насильно примирював ворогів, а найбільш непримиренних усував. Він зміцнив владу Патріарха Константинопольського, але останній став вірним слугою імператора. Власне Юстиніан заклав основи для цезаропапізму. Згодом цар Петро І ліквідував Московський патріархат, щоб раптом якийсь строптивий Патріарх не перешкоджав йому в абсолютистському правлінні. Так російське православ’я стало складовою російської великодержавної ідеї і зійшло до рівня обер-прокурорства. Отже, є матеріал для роздумів.

Виникає питання, чи об’єднуючи українських православних в одну церковну структуру, держава не створить таке-собі міністерство, обер-прокурорство, в якому працюватимуть державні службовці, котрі, зрозуміло, служитимуть державі? Тож наступне питання – кого ж славитиме ця церковна структура? Чи Бога?

Аналітична стаття з Моніторингу релігійно-суспільних процесів в Україні та світі за українськими ЗМІ, здійснюваного Лабораторією соціальних досліджень Центру Підтримки Приватної Ініціативи.

POSTUP - ПОСТУП
№ 88 (532), субота-неділя
20-21 травня 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Ющенку оголосили енерговійну
·Томенко прогнозує кризу
·Окупанти повинні заплатити

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·КІЛЬКА СЛІВ
·НАТОвський адмірал стріляв в Яворові
·Небезпека збільшується
·Томенко прогнозує кризу
·Жертвуючи часом і вигодами
·Сторіччя Юрія Липи

НАША СТОЛИЦЯ
·Норвезький посол відвідав Львів
·Кадрові зміни не за горами
·Ігор Білозір пережив клінічну смерть
·Житловим будівництвом зацікавився Сенчук
·Відповідь окозамилювачам
·АРХІВАРІУС

ПОСТУП З КРАЮ
·КРАЄІИД
·Злети і падіння Юлії Тимошенко
·Ющенко вже готовий
·НА ОДНУ ТЕМУ

ПОСТУП У СВІТ
·Фіджійці повстають проти індійців
·Дивний бунт в Асунсьоні
·Новий поділ і нові керівники
·Екс-прем"єра засудили на три роки
·СВІТООГЛЯД

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·КРАЙ
·Ющенку оголосили енерговійну
·ЄБРР про пострадянську економіку
·Нові банкрутства в Інтернеті
·СВІТ

ІНТЕРВ"Ю У ПОСТУПІ
·Прихильність до авангарду
·Для джазу нема кордонів
·Вишукане соло першої флейти Ізраїлю
·У стилі "Класики"

ТЕНДЕНЦІЇ ПОСТУПУ
·Нудота. Майже за Сартром

ІНТЕРВ"Ю У ПОСТУПІ
·По той бік "Версій"

ПОЛІЦІЙНИЙ ПОСТУП
·ТРАФУНКИ
·Хто серед правоохоронців найкращий?
·Довірливі втрачали гроші
·Задушив свого "другана"

ПОСТУП В ІСТОРІЮ
·Коли мовчать годинникові дзвони...
·Вернигора - український Нострадамус

КНИЖКОВИЙ ПОСТУП
·Спадщина отців Церкви
·Чи є в Україні український націоналізм?
·Друга Світова війна в Україні
·Фінанси українською

РЕЛІГІЙНИЙ ПОСТУП
·Перспектива цезаропапізму в Україні
·Лист до редакції

КНИЖКОВИЙ ПОСТУП
·Свята Родина в художньо-поетичній візії Т.Шевченка

СПОРТ-ПОСТУП
·Шевченко вимагає грубших грошей
·У "Галичанки" є шанс
·"Гран-Прі Європи": боротьба між "Маклареном" і "Феррарі" триває
·Диво під назвою "Галатасарай"
·СПОРТ-БЛІЦ

ПОСТ-SCRIPTUM
·КАЛЕНДАР
·Голлівуд став у позу... лотоса
·ГОРОСКОП