Друга Світова війна в Україні
Вийшов у світ уже третій том збірника німецьких архівних матеріалів “Україна в Другій світовій війні у документах”, які зібрав і впорядкував Володимир Косик . Це видання, як і перші два томи (у 1997 та 1998 р.р.) здійснено Інститутом українознавства ім. І.Крип’якевича НАНУ та Львівським національним університетом ім. Івана Франка.
Володимир Косик народився 24 листопада 1924 року на Дрогобиччині. Воєнні обставини закинули його до Німеччини, а потім до Франції, де захистив докторську дисертацію у Сорбонні та став ініціатором створення Осередку студій про Україну при цьому університеті. З його найвідоміших праць українські читачі мали вже змогу познайомитись з книжками “Україна та Німеччина у Другій світовій війні” (1993) та “Розкол ОУН 1939-1940” (1997).
До третього тому збірника “Україна в Другій світовій війні у документах” увійшли архівні матеріали, що належать в основному до 1943 року. Підсумок тогорічної партизанської боротьби є у звіті “Точний огляд збройного опору в Україні у 1943 році”. У ньому, зокрема, йдеться про діяльність УПА: “Банда Бандери. Це найсильніший на сьогодні бандитський рух в Україні, позиції якого й далі зміцнюються. Керують ним виключно члени ОУН. Їхня головна політична мета – самостійна Україна. Їхні лозунги безкомпромісні, а антинімецькі настрої прибічників цього угруповання все більше й більше зростають. За останніми повідомленнями ця банда намагається охопити всі українські етнічні території (наприклад, Румунію, Трансністрію, Буковину, Карпатську Україну тощо...”.
За німецькими оцінками лише на Волині чисельність цієї “банди” становить “приблизно від 120 до 130 тис. чоловік” і “цілковита охорона цієї території при даній ситуації з відносно слабими німецькими силами неможлива”.
У багатьох документах подаються чисельні факти гітлерівської політики в Україні, унаслідок якої було створено “винятково важкі умови існування для українців”. А райхсміністр окупованих східних територій Розенберґ вважав (Док.№5), що “Німеччина більш ніж має право виконувати це управління, проливаючи дорогоцінну німецьку кров, без якої українці були б знищені” (sic!) При цьому він демагогічно додавав, що “українській мові буде надаватись всіляка підтримка і сприяння”, бо “необхідно розпалювати ненависть до Москви – і не лише до більшовизму, який є винуватцем нинішнього жахливо злиденного становища країни, – а й ненависть до всього великоросійського взагалі...”
На жаль, деякі переклади документів в українському виданні не цілком відповідають німецьким оригіналам, ксерокопії яких вміщені у книзі, і недостатньо відредаговані (Док. №№5, 46). Однак книжка є цінним джерелом матеріалів про період німецької окупації України і дозволяє по-новому оцінити деякі реалії того часу.
І. М.
|
|
