Чи є в Україні український націоналізм?
Микола ЛИТВИН
Відповідь на це та інші історіософічні питання дає нова книжка провідного наукового співробітника Інституту історії Національної академії наук України (Київ) Григорія Касьянова, яка стала першим в Україні систематичним викладом теорій нації та українського націоналізму. У ній йдеться не лише про аналіз “класичних” і сучасних західних досліджень, але й про найважливіші концепції української суспільної думки, які стосуються націй і націоналізму. Загалом Г. Касьянов (до речі, наш земляк) добре обізнаний із світовою етнодержавницькою думкою – стажувався у Гарварді і Кембріджі, Лондонському і Гельсінському університетах, університеті Монаша (Мельбург, Австралія), є автором монографій “Українська інтелігенція 1920-30-х років: соціальний портрет та історична доля” (Київ, 1992), “Українська інтелігенція на рубежі XIX-XX ст.: “Соціально-політичний портрет” (Київ, 1993), “Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років” (Київ, 1995).
Указану монографію київського історика не можна рекомендувати широкому загалу читачів, бо вона написана для людей з певним рівнем гуманітарної підготовки, ознайомлених із основними тенденціями світової та української історії. Вона передусім для науковців і викладачів, а також політиків, які, на жаль, ще досить поверхово знають термінологію світового суспільствознавства.
Перша частина праці “Теорія нації” складається з нарисів “Етимологія”, “Феноменологія”, “Генеза націй”. У другій частині “Теорії націоналізму” подано типології націоналізмів та генезу націоналізму. Третя частина книжки “Український проект” (назва запозичена в американського історика Романа Шпорлюка) містить нариси “Українська нація” і “Український націоналізм”.
Як відомо, в сучасній Україні наукові конференції чи дискусійні “круглі столи” навіть із суто теоретичних питань, пов’язаних з проблемами націоналізму, здебільшого перетворюються на ідеологічні баталії, а поняття “нація” і “націоналізм” вживаються тільки в політизованому контексті. На щастя, рецензована праця переводить дослідження у цій галузі на “наукові рейки”. Теорія нації і націоналізму подається за такою схемою: спочатку розглядається етимологія і семантична еволюція певного поняття; далі подаються версії інтерпретацій поняття і, насамкінець, аналізується історична генеза націй і націоналізму як суспільних явищ. При цьому додається й емпіричний матеріал.
У третій, мабуть, найцікавішій частині праці, автор аналізує традиційне українське суспільствознавство, яке розглядає становлення української нації в руслі етногенетичних концепцій: етнос-народ-нація. Етнос – це родове поняття для будь-якої стадії цивілізаційного розвитку народу. Народ – це вже етнічна одиниця, нація – політична. Народ (за Іваном Лисяком-Рудницьким) – це основа, на якій будується нація. У процесі становлення української нації І. Лисяк-Рудницький виділяє три фази: княжнофеодальну (від Київської Русі до Люблінської унії), козацьку (XVII-XVIII ст.) та модерну, яка починається з національного відродження XIX ст. Г.Касьянов вважає вказану структуру “привабливою й актуальною і сьогодні” (с. 273).
Автор також аналізує модерністську версію генези української нації (А.Каппелер, Б.Кравченко, Р.Шпорлюк). Роман Шпорлюк, зокрема, процес становлення української нації розглядає у контексті світової історії. Логіка міркувань американського ученого така: Україна була “окраїною” Росії та Польщі, які також були своєрідними “окраїнами” передового Заходу. У модерну епоху, коли націоналізм перетворюється на засіб глобальної модернізації відсталих народів, починається трансформація російського і польського суспільств у національні, відбувається становлення модерних російської і польської націй. У конкретно-історичних умовах XIX ст. українцям довелося вибирати: або перетворитися з “окраїнного” суспільства на частину цих модерних націй, або самим транформуватися в модерну націю. Українці, маючи історико-культурну і державницьку традицію, зробили другий вибір.
Далі І. Касьянов зупиняється на теоретичних конструкціях Ярослава Грицака, який зробив першу спробу “реформувати” новітню (модерну) історію України в руслі західних концепцій націогенези. Львівський науковець вважає, що можна говорити про існування двох різних типів націй – “домодерних” і “модерних”. Коли ж йдеться про формування “модерної української нації”, слід аналізувати процеси ХІХ-ХХ ст.; коли йдеться про “домодерну” чи “ранньомодерну” націю - беремо до уваги XVI-XVII ст.
І, насамкінець, кілька міркувань Г. Касьянова щодо терміну “український націоналізм”. Зазначається, що у сучасній українській науковій літературі та публіцистиці поки що немає усталеного розуміння цього терміна. Оскільки він загалом залишається ідеологічним терміном, сучасні автори вживають “цнотливіші” поняття: “національна свідомість”, “національно-визвольний рух”, “українство” тощо. У західному суспільствознавстві, зазначає автор, “хаос” дефініцій виник на основі методологічного плюралізму, в Україні цю проблему можна пояснити методологічною кризою суспільствознавства у зв’язку з крахом офіційної ідеології радянських часів.
Говорячи про український націоналізм як явище, Г. Касьянов передусім окреслює його як форму колективної свідомості, як політичну доктрину (політичну ідеологію) і, зрештою – як політичний рух. У загальному плані український націоналізм – це світогляд, центральним елементом якого є визнання незаперечності, природності права на існування та легітимності націй загалом і української нації зокрема (с. 307). Далі автор слушно резюмує: український націоналізм, як ідеологія і форма політичного руху, був опосередкованою реакцією на модерністські процеси, а не їхнім наслідком.
На жаль, поза авторським аналізом залишилися такі проблеми чи сюжети, як постколоніалізм, сучасний сепаратизм, націоналізм і фемінізм, націоналізм у багатокультурних плюралістичних суспільствах, діаспорний націоналізм.
Хочеться вірити, що ці проблеми київський науковець досліджуватиме у новій комплексній праці, присвяченій теорії та практиці українського націоналізму.
P.S. Нову книжку Григорія Касьянова за найдешевшими у Львові цінами можна придбати у Товаристві “Просвіта” Франківського району (вул. Васильківська, 12). Там також є український переклад книжки Нормана Девіса “Європа”
|
|
