Звуковий ефект Хамелеона
Київський квартет саксофоністів у Львові
Андрій КАРП"ЯК
Саксофон – один з наймолодших духових інструментів. Він був створений у 40-х роках XIX ст. і названий іменем свого винахідника Адольфа Сакса – видатного бельгійського майстра та виконавця-кларнетиста. Можливості саксофона були визнані відразу. Захоплено про нього відгукувався французький композитор Гектор Берліоз, який вважав саксофон найкращим серед духових інструментів, посилаючись на красу та різноманіття тембру і величезні технічні можливості.
Доволі швидко саксофон увійшов до складу духових оркестрів, а відтак знайшов дорогу до танцювальної музики і джазу, причому його різновиди отримували явну індивідуалізацію. Не зважаючи на велику кількість заявок про блискуче майбутнє саксофона, ні в оперному , ні в симфонічному оркестрах постійного місця він не знаходив, і використовували його лише епізодично. Але в XX ст. усі щораз більше переконуються у словах
Г. Берліоза (класи саксофона у НМАУ ім. П. Чайковського у Києві та ВДМІ ім. М. Лисенка були відкриті у 90-х роках XX ст.). Яскравим прикладом того, що саксофон впевнено посідає своє місце у серйозному мистецтві стали чудові виступи Київського квартету саксофоністів.
Від самого початку створення у 1985 р. цей квартет відразу став одним із провідних інструментальних колективів України. За короткий час талановитий саксофоніст Юрій Василевич зумів зробити з нього високопрофесійний ансамбль солістів. Відтоді квартет представляв Україну в багатьох концертних залах США, Канади, Франції, Німеччини, Іспанії, Бельгії, Греції, Польщі, Угорщини.
Одна з останніх важливих подій в житті колективу – концерт на фестивалі слов’янської музики в Парижі 1998 року. Та й на музичному фестивалі “Віртуози” квартет саксофоністів гостює не вперше. Львівські слухачі, які мали змогу вже вітати цих саксофоністів в нашому місті, створили у вівторок справжній ажіотаж і повністю заповнили філармонійний зал.
Чим же так приваблює Київський квартет саксофоністів? Створення духового ансамблю – дуже складний процес. І проблема тут не лише в техніці чи інтонаційній бездоганності учасників колективу. Дуже часто талановиті, навіть яскраві музиканти не можуть стати добрими ансамблістами. Для цього необхідне специфічне ансамблеве чуття, вміння підпорядковуватися і водночас вести за собою. Тобто йдеться про надзвичайну гнучкість і , навіть більше, – спорідненість та взаємодоповнюваність характерів учасників колективу. Саме всі перелічені риси притаманні чудовим музикантам: Юрієві Василевичу (сопрано), Ігорю Храпку (тенор), Олександрові Яременку (альт), Олексієві Мановичу (баритон). У репертуарі колективу програми з найрізноманітніших творів – від прелюдії та фуги Д. Скарлатті до “Блакитної мрії всього життя” Є. Драгунова, від Концерту для хору Д. Бортнянського до “Трьох імпровізацій” американського саксофоніста Ф. Вудза.
У звуковому сенсі цей ансамбль – справжній хамелеон. Перед слухачами постає універсальний інструмент з величезним діапазоном (часто неможливо вловити різницю тембрових переходів музичного матеріалу від одного інструменту до іншого). Кожної миті все може блискавично змінитися, і кожен з інструментів за велінням мистецьких принук раптово індивідуалізується і проявляє лише йому притаманні звукові можливості. Враження від оригінальних тембрів справді неповторне! Яскравий, специфічний звук сопранового саксофону. Ясне, дещо монотонне звучання альта. Виразний, трошки хриплуватий тенор, що немов “розмовляє”. Легкий і в той же час об’ємний звук баритона. І знову раптово все змінюється, і звучить, здається як унікум, один інструмент...
Урізноманітнили та доповнили концерт виступи солістів, молодих вихованців Юрія Василевича – Вероніки Кузьміної, Дмитра Любченка, Михайла Мимрила, Олега Заремського, Олександра Мазанюка та Миколи Фесюка.
|
|
