Набе - камікадзе письменництва
СКАНДАЛ
Катерина СЛІПЧЕНКО
Провокатор і задирака Марк-Едуард Набе продовжує публікацію своїх щоденників, і то у неймовірних кількостях: у видавництві Rocher друком вийшов четвертий том епопеї під назвою “Камікадзе”.
У цій сазі, розпочатій у 1983 році, автор продає уроздріб своє приватне і суспільне життя, а також запускає кігті у літературне паризьке середовище, дряпаючи його своїм гострим та жорстоким пером, повторюючи й докладніше опрацьовуючи свої статті, котрі регулярно з’являлися у періодиці.
“Камікадзе” вийшов услід за Nabe Dream, Tohu Bohu та Inch Allah. Для опрацювання 1 300 сторінок кільком коректорам знадобилося два роки – від травня 1988 до вересня 1990.
41-річний Набе говорить про свої редакційні проблеми, про дружбу, ненависть, а головним чином – про зустрічі (Філіпп Соллер, Жан-Едер Алльє, Арлетті, вдова Луї-Фернанда Селіна тощо), про народження свого сина, про фільми та виставки, які він бачив. Десятки урочистостей, презентацій прем’єр об’єднуються у сотні хвилин читання.
“Мене перечитують, а я сам лякаюсь усіх цих примх, ідіотизму та жахливих почуттів. Проте даремно казати, ніби я не маю з усім цим нічого спільного, хоч, може, я й не мав би нічого проти, щоб якось поліпшити враження емоційної жорстокості”, – сказав Набе.
“Камікадзе” було видано накладом у 4 000 примірників, і книжка обійшлася видавцеві у понад 800 000 франків. Проте голова Rocher Жан-Поль Бертран вважає, що книга не принесе прибутку; він навіть не поверне своїх витрат. Проте для нього “це не важливо, адже йдеться про революційний твір.”
Набе є автором близько двадцяти творів: романів, есе (серед яких біографія, відзначена Біллі Холідеєм), збірники статей та виступів у засобах масової інформації та приватні журналістські рукописи. Набе співпрацював із такими виданнями, як Hara Kiri, Charlie Hebdo чи Idiot international.
Син музикантів і сам джазовий гітарист, Марк-Едуард Набе завжди викликав полеміку своїми виступами, як-от, наприклад, у 1985 році, коли під час чудової програми Apostrophes він оголосив, що соціалістів підвело те, що вони – “погані письменники”. Licra тоді подав судовий позов.
|
|
