BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 16 травня 2000 року |

Долі окупованого Львова у приватних оголошеннях

Лариса АНДРІЄВСЬКА

Для Львова 22 червня 1941 року почалося з бомбардування Скнилівського летовища та залізничного вузла. Наступного ранку, почувши по радіо, що “побєда будєт за намі”, загартований нарід второпав, чим то пахне, і кинувся на закупівлю харчів. Не обійшлося, звісно, без драматичних сцен.

25 червня розпочалась евакуація росіян і працівників совітської адміністрації. За ними рушили частини Червоної Армії. Хлопці з ОУН відпроваджували їх прощальними пострілами.

Так завершився історичний період, який увійшов до обивательских хронік як період “за перших совітів”.

Два наступні дні – 28-30 червня – Львів був “нічиїм”. За цей час українці встигли сформувати уряд і оголосити незалежну державу.

Альфред Ян у книзі “З Клепарова у світ широкий” згадує: “Місто чекало на німців у напруженні, у дивній атмосфері тривоги і надії, бо львів’яни, котрі пережили пекло совітської окупації, арешти, депортації, на мить повірили, що гіршого вже не буде”.

Дзуськи, ще й як буде! На Львів чекали страшні часи. Страх і голод, вивезення на примусові роботи до Німеччини, “екстермінація” та подальше винищення жидівського населення...

Та повернімось у 1941 рік. Уже від перших днів нові “визволителі” розвіяли будь-які сумніви щодо своїх правдивих замірів. “Новий порядок” розпочався з репресій польської та жидівської інтеліґенції. 11 липня німці рішуче вкоротили амбіції українських самостійників, скасувавши свіжоспечений уряд і заарештувавши чимало українських діячів. Останні надії на незалежність померли 1 серпня 1941, після створення п’ятого дистрикту Ґенеральної Ґубернії, який очолив ґубернатор Карл Лаш. Бургомістром (посадником) Львова ще якийсь час лишався українець Юрій Полянський, але небавом його місце посів “істинний арієць” штадтгауптман Куят.

Першочерговим завданням нових господарів було донести свою волю до підвладного населення зрозумілою для нього мовою. Тож від 9 серпня у Львові повстали два офіційні видання дистрикту “Галичина”: Gazeta Lwоwska – для польськомовних львів’ян, і “Львівські Вісті” – для українців. Обидва часописи слухняно видруковували комунікати й офіційні накази штадтгауптмана та поліційних влад, зведення про переможний похід гітлерівських військ, а також байки про спопконвічно німецький “штадт Лемберґ”.

Тим часом пересічні львів’яни опановували мистецтво читати між рядками. Адже єдиним джерелом правдивої інформації раптом стали... приватні оголошення.
Зразки, здавалося би, незначного газетного жанру подекуди містили факти, яких годі шукати в “передовицях”. За оголошеннями з 1941-44 років можна досліджувати історію окупованого Львова. Кожна рубрика розкриває окремий драматичний аспект долі міста, яке опинилось у пеклі чужої війни.

З рубрики
“ЗНИКЛІ БЕЗВІСТИ”
На цю рубрику в 1941-42 роках припадає майже половина всіх приватних оголошень. Багато львів’ян іще з 1939 року не мало жодної звістки про долю чоловіків, батьків, братів, синів, загублених під час воєнних дій і в роки радянської окупації.

“Мусимо друкувати ті оголошення звиклою чорною фарбою, – писав фейлетоніст Gazety Lwоwskiej, – єдине тому, що не можемо друкувати їх кров’ю та слізьми. Є то документи історичні, красномовніші у своїй трагічності, ніж усі заклики та пропагандистські матеріали. Як несамовитий рефрен повторюються щокілька рядків ті самі слова: “Заарештований, вивезений, зниклий безвісти”.

Повторна злива таких оголошень розпочалася весною 1944 року, з наближенням лінії фронту. Поки німецькі пропагандисти захлинались у дифірамбах “незламному бойовому духові солдатів райху”, львів’яни дізнавалися про пересування радянських військ із рубрики “Зниклі безвісти”. Спершу з’явилися запити про льос евакуйованих із Тернополя, за тиждень – про біженців із Дубна, потім – із Бродів, потім – із Бучача, Перемишлян, Рогатина, Чорткова...

З рубрики “ЗГУБИ”
Турбота про долю кревних була не єдиним клопотом. Передовсім мешканець окупованого міста не міг і кроку ступити без посвідчення особистості. Рубрика “Згуби” за 1941-44 роки пістрявіє оголошеннями про втрату, а частіше про викрадення різного роду документів: “Авсвайсу”, “Мельд-карти”, совітського паспорту, метрики тощо. Часом оголошення зраджує надію, що “ласкавий пан, котрий знайшов мій пулярес”, “шановний пан злодій” або навіть “коханий злодіюсик” поверне документи, задовольнившись грішми та продовольчими картками, хоча втрата останніх була не менш болюча.

У кількох рядках рубрики “Згуби” від 9 вересня 1942 року вкарбована ще одна маленька трагедія окупованого міста: “Малі папуги, жовта і блакитна, вилетіли з клітки під час налету у п’ятницю. Можливо, збожеволіли. Ласкаво прошу того, хто знайшов пташок, повернути на адресу...”.

Зазначу, що урядова преса “забула” повідомити про цей наліт.

З рубрики
“ВІЛЬНІ ПОСАДИ”
У перші місяці окупації попит кількаразово перевищував пропозицію. У Львові бракло роботи. Промисловість стала, бо совітська адміністрація, втікаючи, вивезла і понищила обладнання. Їм було байдуже до тих, хто залишався в місті. Сподіватися на порядну працю могла хіба “першорядна служниця, котра би знала – хоч трохи – німецьку мову”.

Серед безробітних було чимало жінок – удів чи дружин зниклих безвісти, котрі залишилися без засобів для існування та... без фаху. Це вже не оголошення, а відчайдушні волання про допомогу:
“Чоловіка забрали більшовики до війська, залишилася сама з малою дитиною, благаю хоч про яку працю”.

У часи тотального дефіциту дехто охоче погоджувався на натуроплату. Приміром, доглядальниця пропонувала “опікування над хорим за демісезонний плащ”.

Знайдемо в тій рубриці й вельми двозначні пропозиції. Ну, хоч таку: “Вродлива молодичка (темний бльондин) заопікується господаркою в маєтку у самотнього мужчини”. Що ж, кожен виживає, як уміє.

Навеcні 1944 року у Львові масово шукали роботу біженці зі сходу. Львів’яни ж, настрашені наближенням радянського війська, благали про працю на виїзді, у глибині Ґенерального Ґубернаторства. У цей же період газети пропонували багато вакансій для робітників “на будови протиповітряних схронів, інших робіт земляних і надземних”.

З рубрики “ЛЬОКАЛІ”
Окупований Львів мав чималі житлові проблеми. До чого тільки не вдавалися люди в пошуках даху над головою! Якийсь спритний пан за “умебльований покій з уживанням кухні” пропонував “виїзд і мельдунок у Сполучених Штатах”. З цього оголошення добряче покпили фейлетоністи обох львівських газет.

Найжвавіший житловий обмін припадає на осінь 1941 – першу половину 1942 року. Запровадивши в ІV дільниці (Замарстинів) жидівське ґето, окупанти повернули Львів у страхіття темного середньовіччя. В означений період рубрика рясніє пропозиціями вельми неадекватного обміну:
“Поміняю 3 покої з кухнею в середмісті на покій із кухнею в ІV дільниці”.

“ФІРМИ,
ГІДНІ ПОВАГИ”
Така рубрика виникла з пожвавленням господарського життя. У довільно вибраному газетному числі – від 9 листопада 1941 року – гідними поваги оголошувалися:
“Фірма забавкарська М.Кукурудза”; “Заклад інсталяційний газово-водотяговий “Газохемія”, який виводить плюскв і швабів газом”; “Фірма “Контра”, “яка виконає затемнення вікон на випадок бомбардування”; “Фризієрня для пань працюючих, відкрита в годинах вечірніх”; “Арійська фірма дзиґармайстерська Яна Сельтенреха”; “Хемпункт, який ще видає свічки та мило на жовтневі карти”; “Заклад, який виконує лапання очок і направу панчіх” і багато інших.

Про чесноти перерахованих закладів судити важко, адже “гідною поваги” автоматично ставала кожна фірма, спроможна оплатити рекламну площу.

“ДАМ ДИТИНУ
ЯК СВОЮ...”.
Влітку голодного 1942 року, коли п’ятий дистрикт спіткали повені та неврожай, рубрика “Розмаїте” приголомшила новим гатунком оголошень:
“П’ятимісячну дитину дам як свою – хлопчик”.
“Подарую гарну здорову дівчинку тримісячну заможному паньству”.
“Апелюємо до сердець ласкавих бездітних родин! Бідне подружжя, а мати тяжко хора, віддасть дволітню дівчинку за свою або на виховання”.

Деякі діти пропонувалися просто з пологової клініки при вулиці Піярів (нині – вул. Некрасова). Ці оголошення не збурювали громадської думки. Віддати дитину в чужі руки було гуманніше, ніж залишити її в парку чи у брамі камениці, а таке траплялося мало не щодня.

Очевидно, що макабричні пропозиції користалися попитом. 9 липня 1943 року обидві газети видрукували таке оголошення: “Двох 3-місячних хлопчиків, гарних, здорових, з приводу браку засобів для життя віддам у добрі руки”.
Двома тижнями пізніше під тією ж адресою (Кохановського, 126 – нині вул. Левицького) пропонувався вже тільки один хлопчик.

Загалом, у Львові ніколи не бракло людей із вразливим серцем, готових заопікуватися чужою дитиною. Коли взимку 1942-43 років містом поширилася чутка, що на Клепарівському двірці стоїть ешелон із дітьми, вивезеними з Любельщини, львів’яни чимдуж кинулися туди, щоби викупити дітей із транспорту.

З рубрики “ШЛЮБИ”
Війна чи не війна – а життя триває. Від браку товариського життя, мабуть, найбільше потерпала молодь, бо не мала де знайомитись і романсувати. Нічого не лишалося, як відвідати Бюро оголошень при Сокола, 4. Взагалі-то, шлюб за оголошенням був нормою і в мирні часи, та під час війни львів’яни стали менш меркантильні й більш романтичні. З матримоніальних рубрик геть зникли дані про віно та річний дохід. У лихоліття на перший план вийшли інші цінності:
“Поляк, середній на зріст, шатен, не гарний, але й не бридкий, серйозний, лагідний у стосунках, без боргів, на добрій посаді, шукає милої жіночки. Вимоги: інтеліґенція, невинність, цнотливість, лагідність, жіночість”.

“Поміняю дамське побальзаківське серце на мужеське – більше й ліпше”.

Не бракло, однак, діловитих і лаконічних пропозицій, як-от:
“Знахар пізнає панну новочасних поглядів. Ціль матр.”.
Або ще: “22-літня вчителька-українка на посаді вийде заміж”.

Деколи до справи бралась енергійна родина, шукаючи чоловіка для сестри, кузинки, доньки:
“Родичі шістнадцятилітньої, ладної, небідної, музикальної, добре вихованої одиначки зазнайомляться охоче зі старшим поважним паном у цілях матримоніальних”.

Делікатні особи могли вдатися до послуг фахової свахи:
“Фахово залагоджую всілякі справи матримоніальні за новочасним системом – особисто чи листовно”, – пропонував хтось за адресою: “вул. Костюшка, 20, льокаль 3, ґанок направо”.

З рубрики “НЕКРОЛЬОҐИ”
Війна скоригувала навіть таку консервативну рубрику, як “Некрологи”. “Вмер наглою смертю” – львів’яни добре знали, що за цим формулюванням стоїть іще одна офіра окупаційної ночі. Це міг бути порушник “нового порядку” чи поліцай, котрого знайшла куля месників.

З рубрики “РОЗМАЇТЕ”
Чільне місце тут посідають оголошення всіляких ворожбитів, хіромантів і “астрольоґів”. От кому велося незле в добу, коли люди не мали впевненості не те що в майбутньому, а і в сьогоденні, і прагли почути хоч слово про льос кревних.

Якийсь “хіроманта” шукав “живого кажана або можна і напханого”.

Бажаючим долучитися до “вищої раси” “геральдик з Кракова” пропонував “докази арійського походження”.

З рубрики
“КУПІВЛЯ-ПРОДАЖ”
Купували і продавали практично все. Коли окупаційні остмарки остаточно знецінились, основною одиницею обігу стали хутра та хутряні вироби. Для одних це був товар, за який можна здобути кошти на паливо та харчі, для інших – вигідне вкладення капіталу.

У той важкий час до ранґу шляхетного вчинку виростало повернення загубленого плаща, за що "Львівські Вісти" за 1943 рік умістили спеціальну подяку.

Навесні 1944 чимало львів'ян почали пакувати валізи: "Куплю наплечник у доброму стані". "Куфер дорожний, легкий, моцний, невеликий куплю...".

Спекулянти поспішали скористатися з моменту і за безцінь скуповували майно тих, хто від'їжджав на захід. Навіть в останніх числах окупаційних газет читаємо: "Куплю: "перський диван", "бронзове мале піаніно, чистий звук" або навіть "стильовий сальон або кабінет".

А лінія фронту дедалі наближалася. Газети вперто мовчали про посилене бомбардирування Львова, та про це не мовчали місцеві склярі та бляхарі: "Направляємо солідно і швидко дахи всілякого ґатунку, ушкоджені бомбами. Концесійна фірма при Асника (нині – вул. Богомольця), 4, партер".

Щодня зростав попит на саморобні примуси – через вимкнення струму та газу.

Щодня з'являлось усе більше "транспортних" оголошень: про пасажирські та багажні перевезення в західному керунку.

І врешті – ось такий відчайдушний крик від 19 травня 1944 року: "Тому, хто завезе автом до Ясла 2 особи з багажем, віддам на повну власність умеблювання з 3 покоїв і кухні, а також евентуальне гіпотечне забезпечення на реальність ві Львові"...

27 липня 1944 року Львів укотре було “визволено”.

POSTUP - ПОСТУП
№ 85 (529), вівторок
16 травня 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·В Україні горіло, але не на ЧАЕС
·Іномарки подорожчають
·В Ізраїлі знову урядова криза
·Парламентсько-президентська битва
·Третя таємниця Фатіми

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Кілька слів
·Менше бюджету - більше пенсій
·Вбито начальника вокзалу
·До понеділка визначиться доля міста
·Львівяни обирають лобіста, який знає місто

НАША СТОЛИЦЯ
·Здоровя села - здоровя держави
·Чотири дні молоді з Кракова
·На круги своя...
·Кардинал Пупар про Католицький Університет
·У трагедії Краківського ринку винна гроза
·АРХІВАРІУС

ПОСТУП З КРАЮ
·КРАЄВИД
·Парламентсько-президентська битва
·В Україні горіло, але не на ЧАЕС
·У Криму воюють влади
·Міністр хоче бути депутатом
·З радами несподіванок не буде
·АН-124 завойовує Англію

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·КРАЙ
·Іномарки подорожчають
·Deutsche Telecom - невидимий монополіст
·СВІТ

ПОСТУП У СВІТ
·СВІТООГЛЯД
·Прокляття Хіросіми і Нагасакі
·Вуличні бої та урядова криза
·Вибори у Північній столиці
·Президентські вибори за новими правилами
·Третя таємниця Фатіми
·Чергове вбивство VIPa

ПІДСУМКИ В ПОСТУПІ
·Найсправедливіший чемпіонат у світі?
·Крокодилячі сльози радості "Олімпіка"
·Четвертий зайвий - "Ліверпуль"

СПОРТ-ПОСТУП
·Чехи знову на вершині
·В обох турнірах - двовладдя
·"Карпати": перша виїзна перемога у другому колі
·СПОРТ-БЛІЦ

ОГЛЯД У ПОСТУПІ
·Події тижня: факти, характеристики, тенденції

АРТ-ПОСТУП
·Шанси нашої гути
·Дух давнини
·Виставка "Історія - образ" у Будайському замку
·Вітражні імпровізації у "Дзизі"

МЕМУАРИ В ПОСТУПІ
·Неакадемічні розмови на Академічній

ХТО Є WHO ПОСТУПУ
·Львівське обласне керівництво

ОСОБИСТІСТЬ У ПОСТУПІ
·Вічний сучасник

ДИСКУС ПОСТУПУ
·Постколоніальні алюзії

СТАРІ ШПАРГАЛИ
·Долі окупованого Львова у приватних оголошеннях

POST-ФАКТУМ
·КАЛЕНДАР
·Щаслива нещасна зірка
·ГОРОСКОП