BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 13-14 травня 2000 року |

РЕЛІГІЙНА СФЕРА ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ: СУЧАСНІ ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ

Олександр КУЧАБСЬКИЙ

Трансформація релігійної сфери – це період її адаптації до нових суспільно-політичних умов, викликаних зміною принципів взаємодії між владою та релігією в суспільстві. Причиною глибинності сучасних трансформаційних процесів у релігійній сфері Львівської області була неодноразова зміна (чергування) принципових типів взаємодії влади та релігії протягом останніх шістдесяти років. Зокрема, лише за 1985-1995 роки характер взаємовідносин між владою та релігією змінювався надзвичайно динамічно: якщо до 1988 року офіційна влада СРСР здійснювала політику примусової секуляризації населення, то протягом 1988-1991 років ознакою релігійної політики СРСР була релігійна фаворизація РПЦ; 1991 рік позначився зміною орієнтації державної політики на релігійну плюралізацію суспільства, поряд із цим окремі ознаки релігійної фаворизації (УПЦ КП, УПЦ) мали місце в Україні й надалі.

Особливості Львівщини

Певною специфікою відзначалася реґіональна політика в релігійній сфері Львівської області: період релігійної фаворизації РПЦ закінчився в 1989 році, і його продовженням була короткотривала фаворизація УАПЦ (1989-1990 рр.). Політична поразка прокомуністичних сил на виборах до місцевих рад у квітні 1990 року стала початком періоду релігійної плюралізації у Львівській області. Різкий відхід обласних органів державної влади, сформованих політичними силами демократичної орієнтації, від традиційної на той час в СРСР політики релігійної фаворизації був викликаний не стільки демократизмом її програмних засад, скільки реальною загрозою значних соціальних заворушень на релігійному грунті.

Особливості релігійної життєдіяльності населення Львівської області перед початком трансформаційних процесів кінця 80-х – 90-х років сформувалися в умовах антирелігійної політики СРСР. Одразу ж після включення Західної України до складу СРСР релігійні організації та віруючі реґіону зазнали цілеспрямованого тиску та репресій з боку органів державної влади. Здійснювалися вони з метою позбавлення впливу релігійних інституцій на суспільне життя реґіону та створення сприятливого грунту для утвердження тут комуністичної ідеології.

У тогочасній конфесійній структурі Львівської області переважали релігійні організації РПЦ. Крім зареєстрованих офіційно релігійних організацій, у радянський період у Львівській області продовжувала діяти велика кількість нелегальних об’єднань греко-католиків, котрі намагалися активно відстоювати свої конституційні права. До 1988 року в Україні загалом і у Львівській області зокрема відбувається постійне зменшення офіційних релігійних організацій. Лише за дванадцять років – з 1976 до 1988 – у Львівській області їхня кількість зменшилася з 784 до 645, або на 17,7%. Загалом в Україні за цей же період кількість релігійних організацій зменшилася на 19,1% (з 7027 до 5689) [Див. Таблицю 1].

“Перестройка”

Перші спроби критичної оцінки державної політики в релігійній сфері почали здійснюватися на сторінках ліберальної московської преси, починаючи з 1987 року. Це підштовхнуло борців за відродження ГКЦ в Україні до рішучих кроків. Уже 4 серпня 1987 року група греко-католицького духовенства та віруючих відкрито заявила про вихід із підпілля, а у грудні того ж року було реорганізовано Комітет захисту УКЦ. Активізацію руху за відродження ГКЦ надзвичайно вороже зустріли ієрархи РПЦ. Адже на традиційно греко-католицьких Галичині та Закарпатті в 1986 році було сконцентровано 1852 з 6745 (27%) релігійних громад РПЦ. Повернення їх до ГКЦ могло завдати серйозного удару престижу та матеріальному становищу російського православ’я.

Щоб уникнути загострення ситуації, керівники ГКЦ в Римі здійснили спроби нав’язати контакт і порозумітися з керівництвом РПЦ в СРСР. 6 листопада 1987 року кардинал Любачівський звернувся до ієрархів православної церкви з пропозицією про примирення. Невдовзі після цього з аналогічним закликом виступив синод єпископів УКЦ, який проходив у Ватикані з 24 вересня до 8 жовтня 1988 року. Ці звернення не дали жодного результату. РПЦ не бажала йти на поступки, оскільки відчула дієву підтримку владних структур. У травні 1988 року відбулася зустріч між М.Горбачовим і Московським патріархом Піменом, яка започаткувала кардинальну зміну в релігійній політиці СРСР. Саме в цей час формується також нова позиція українського партійного керівництва щодо релігійного питання. З одного боку, робиться ставка на тісний альянс із місцевим екзархатом РПЦ для залучення його до боротьби з політичними опонентами, з другого – рішуче поборюються спроби відродження ГКЦ та поширення автокефального руху у православ’ї. Однак старі методи вирішення проблем релігійного характеру не спрацювали в умовах загальної демократизації суспільства в СРСР.

Каталізатором відродження ГКЦ в Україні стали перешкоди владних структур у відзначенні віруючими тисячолітнього ювілею хрещення України в 1988 році. Греко-католикам вдалося провести несанкціоновані владою масові богослужіння у Грушеві (Дрогобицький район) і Зарваниці (Тернопільська область). Це привернуло увагу громадськості до проблеми дотримання прав віруючих на свободу віросповідання в СРСР. Хвиля нових богослужінь прокотилася багатьма поселеннями Львівської області. Всі вони мали релігійно-політичний характер. На них вимоги реабілітації та легалізації ГКЦ поєднувалися з вимогами національно-політичних свобод. Однак найбільш дієву підтримку борці за легалізацію ГКЦ знайшли у Львові. 17 вересня 1989 року мешканці міста двохсоттисячною маніфестацією продемонстрували свою підтримку незаконно репресованій церкві та недовіру до компартійного керівництва області й республіки.

Наступ православія

Антиуніатська кампанія на державному рівні, до якої активно долучилась ієрархія РПЦ, тривала аж до кінця 1989 року. За цей час держава встигла передати РПЦ на Галичині близько 800 недіючих храмів, аби уникнути в майбутньому на них претензій з боку греко-католиків. Якщо на початку 1988 року віруючі РПЦ у Львівській області мали у своєму розпорядженні лише 579 храмів, то у вересні того ж року – вже понад 1200. Однак під тиском громадськості та світової думки керівництво СРСР було змушене припинити переслідування греко-католиків. Напередодні зустрічі у Ватикані між Горбачовим і Папою Іваном Павлом ІІ Рада у справах релігій при Раді Міністрів УРСР 20 листопада 1989 року надала релігійним громадам ГКЦ право легальної діяльності. Оприлюдення цього рішення відбулося значно пізніше, – у Львівській області про нього довідалися лише з повідомлення в газеті “Вільна Україна” від 1 грудня 1989 року.

Наприкінці 1980-х років Галичина стала центром не лише боротьби за відродження ГКЦ. Тут виник осередок руху за вихід Православної церкви в Україні з-під юрисдикції Московського Патріархату. Його ідейним натхненником став парох церкви св. апостолів Петра і Павла у Львові о. В.Ярема. Він був переконаний, що всі свідомі українці бажають мати свій релігійний центр у Києві, а не в Москві чи Римі. Планувалося відродити УАПЦ, знищену ще в 1930-х роках. 15 лютого 1989 року прихильники цього руху оприлюднили “Звернення ініціативного комітету з відновлення Української Православної Церкви”, а вже 19 серпня Автокефалію проголосили офіційно. Установчий Собор нової церкви відбувся 5 червня 1990 року. Незадовго до цього, у травні 1990 року, Рада у справах релігій прийняла рішення, за яким громади УАПЦ отримували право на державну реєстрацію.

Легалізація ГКЦ та певні успіхи автокефального руху призвели до відчутного зменшення впливу РПЦ на релігійну життєдіяльність в Україні й особливо в її західному реґіоні. За період з 1986 до 1990 року частка громад РПЦ у Львівській області зменшилася з 87,5% до 76,0%. Нові політичні умови вимагали нових форм впливу на віруючих. Серйозне занепокоєння ситуацією в релігійній сфері західного реґіону України почали проявляти компартійні функціонери. У червні-липні 1989 року у Львові відбулася нарада з участю секретаря центрального комітету КПУ Ю.Єльченка, голови КДБ УРСР М.Голушка, першого секретаря Львівського обкому КПУ Я.Погребняка та начальника обласного управління КДБ С.Малика. На нараді була розроблена стратегія дій органів влади щодо відновлення контролю над процесами в релігійній сфері. Зокрема було обговорено рекомендацію відділу релігії та атеїзму Інституту суспільних наук про створення на противагу УГКЦ й УАПЦ автономної православної церкви в Україні. Згідно з цією рекомендацією, на початку 1990 року відбулася реорганізація РПЦ. Вона передбачала створення в межах України автономної структури – УПЦ. Однак це не дало можливості нейтралізувати автокефальний рух в українському православ’ї. Значна частина духовенства України, що не приєдналася до автокефального руху, скерувала свою діяльність на відокремлення від РПЦ легальним шляхом. Відчутну роль у цьому відіграв екзарх РПЦ в Україні митрополит Філарет (Денисенко). У липні 1990 року Єпископат УПЦ звертається до новообраного Московського патріарха Алексія ІІ з програмою подальшої суверенізації православ’я в Україні. У жовтні 1990 року УПЦ отримує право суверенності й самостійності в управлінні.

Легалізація УГКЦ

Протягом 1990 року швидкими темпами зростає кількість релігійних громад УГКЦ. Станом на 1 січня 1991 року в СРСР їх уже офіційно діяло 1912. За цей період їхня частка в загальній кількості офіційно зареєстрованих релігійних громад у Львівській області зросла від 11,0% до 54,1%. В адміністративно-територіальному вимірі ГКЦ в Україні було поділено на одну архієпархію (Львівську) та дві єпархії (Івано-Франківську та Мукачівську).
Легалізація УГКЦ спричинила значні внутрішньоорганізаційні складнощі. Малочисельне духовенство та ієрархія, що тривалий час свої духовні функції були змушені виконувати в підпіллі, не були достатньо готові до праці в нових умовах. 30 березня 1991 року Блаженніший Мирослав Іван Кардинал Любачівський прибув до Львова з Рима на постійно. На цей час процес легалізації ГКЦ в Україні був, фактично, завершений.

Влада та релігія

Зміни в конфесійній структурі Львівської області, які відбулися протягом 1985-1990 років, стосувалися не лише суттєвого збільшення частки релігійних громад УГКЦ й УАПЦ, а відтак зменшення громад УПЦ. Лібералізація державної політики в релігійній сфері дала можливість суттєво активізувати діяльність тих конфесій, які в минулому хоч і мали право на легальну діяльність, усе ж зазнавали утисків з боку державних структур. Зокрема, за досліджуваний період у Львівській області більш ніж у сім разів зросла кількість релігійних організацій РКЦ та більш ніж у чотири рази – організацій п’ятдесятників.
Поряд із цим різке збільшення кількості релігійних організацій було значною мірою наслідком легалізації релігійної сфери, а не лише процесів релігійного відродження. Більшість новозареєстрованих за цей час релігійних організацій діяла і раніше.

Незважаючи на це, уряд СРСР так і не зміг розробити чіткої програми процесів трансформації в релігійній сфері ні навіть спрогнозувати її основні тенденції. Вихід з-під контролю деяких процесів у релігійній сфері в 1990-1991 роках був наслідком політичної слабкості республіканської влади, викликаної, з одного боку, політичною боротьбою між Л.Кравчуком і С.Гуренком, а з другого боку – посиленням влади на місцях реґіональних еліт і новообраних місцевих Рад. Релігійні почуття віруючих стали
об’єктом маніпуляцій політичних сил різних спрямувань.

Загалом, причиною трансформаційних процесів, що охопили релігійну сферу Львівської області в 1988-1991 роках, була зміна типів взаємодії влади та релігії, що відбулась у той час в СРСР. Замість тривалого періоду примусової секуляризації (тривав з 1954 року) державна політика СРСР усе більше почала грунтуватися на принципах релігійної фаворизації РПЦ. Прихід у Львівській області до органів місцевої влади опозиційних сил призвів до формування реґіональних особливостей у релігійній політиці. З огляду на надзвичайно складну міжконфесійну ситуацію органи обласної влади тут уже в 1990 році були змушені проводити свою політику в релігійній сфері на принципах релігійного плюралізму.

Правова база

Зі здобуттям Україною державної незалежності в 1990-1991 роках суттєво змінився характер трансформаційних процесів у релігійній сфері. Зокрема, вони стають більш передбачуваними та контрольованими. Суттєво посприяло цьому активне створення правової бази врегулювання проблем релігійного характеру, яка відповідає демократичним засадам суспільного життя. 23 квітня 1991 року в Україні набув чинності Закон “Про свободу совісті та релігійні організації” (далі – Закон). Принципово нові для вітчизняної політико-правової системи положення, викладені в цьому законодавчому акті, вимагали ряду уточнень і поправок відразу ж після його прийняття. Таким чином, релігійне законодавство в Україні продовжує доповнюватися й удосконалюватися дотепер.

Серйозні сумніви щодо спроможності Закону розв’язувати складні конфліктні ситуації в релігійній сфері висловив у 1995 році тогочасний начальник управління у справах релігійних організацій М.Новиченко. Він, зокрема, зазначив, що згаданий закон “в дечому є декларативним актом, а не правовим документом, розрахованим на реальне застосування”. У необхідності вдосконалення чинного законодавства висловив переконання також заступник начальника управління правової та експертної роботи Державного комітету у справах релігій Г.Зугравий. Свою позицію він аргументував, зокрема, необхідністю впровадження в законодавство України норм і стандартів Ради Європи. У зв’язку з цим Держком релігій у 1997 році підготував і надіслав на розгляд Верховної Ради проект Закону України “Про внесення змін до Статті 14 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”. У проекті передбачалося створити нову схему реєстрації статутів (положень) релігійних організацій, яка би ще більше унеможливила дискримінацію останніх.

Перешкоди та конфлікти

Поряд із труднощами правового характеру важливою перешкодою у формуванні законодавчої бази в релігійній сфері України є суттєві реґіональні особливості. У зв’язку з цим у ряді областей виникла необхідність вироблення власної стратегії подолання проблем трансформації територіальної організації релігійної сфери.

На основі розгляду документів, поданих релігійними громадами, висновків і пропозицій виконкомів районних і міських Рад народних депутатів виконавчий комітет Львівської обласної Ради народних депутатів, починаючи з 31 липня 1991 року, розпочав реєстрацію статутів релігійних громад. Адже, згідно з новими законодавчими нормами, в Україні було передбачено реєстрацію не самих релігійних організацій, як це практикувалося в СРСР, а лише їхніх цивільно-правових статутів. Окрім цього, було суттєво спрощено саму процедуру реєстрації. Заява зацікавленої в державній реєстрації релігійної організації підлягала розгляду повноважним державним органом у місячний термін. Остаточне рішення щодо реєстрації передбачено надсилати заявнику в десятиденний термін. Поряд із цим відповідні за державну реєстрацію органи державної влади можуть в окремих випадках звернутися по додаткові висновки до місцевої державної адміністрації, спеціалістів тощо. Всього протягом 1991-1997 років у Львівській області було зареєстровано 2523 релігійні громади, з яких 2206, або 87,4% – лише за 1991-1992 роки.

У ряді випадків мала місце фальсифікація релігійними громадами Львівської області реєстраційних документів. Якщо такі факти з’ясовували завчасу або виникала підозра в цьому, то облвиконком (з 1995 року – облдержадміністрація) відмовляв цій громаді в реєстрації. Зокрема, протягом 1991-1997 років було 19 випадків відмов у державній реєстрації статутів релігійних громад (у семи випадках це стосувалося РКЦ, у п’яти – УАПЦ, тричі відмовляли громадам УПЦ й УПЦ КП і по одному разу – Прихильникам учення Будди та громаді Прогресивного юдаїзму “Гінейні”. Якщо фальсифікацію вдавалося виявити вже після реєстрації, то облвиконком скасовував своє попереднє рішення. У 1991-1997 роках таких випадків було сім (шість із них стосувалися громад УПЦ й один – УАПЦ).
Згідно з чинним законодавством, релігійні громади не зобов’язані проходити державну реєстрацію. Однак у такому разі вони позбавляються правоздатності юридичної особи, а відтак не можуть бути власником будь-якого майна, в т. ч. культової будівлі. На час прийняття закону, фактично, всі культові будівлі Львівської області юридично перебували у власності держави. Стаття 17 надала релігійним організаціям переважне право на користування культовими будівлями та прилеглими земельними ділянками. Реалізація цього положення в період економічної кризи 90-х років була доволі проблематичною. Ряд культових будівель за попередні роки було передано на баланс державних підприємств, організацій та установ. Для їх звільнення необхідно було вирішити питання про надання останнім нових приміщень. Значна кількість культових будівель продовжує перебувати в державній власності ще сьогодні.

Керуючись положеннями Закону 1991 року, подавши клопотання в органи місцевої влади, релігійна громада в місячний термін може отримати право власності (або право на користування) будь-якої культової будівлі, що була на балансі державних організацій. Саме цим був викликаний значний ажіотаж при реєстрації релігійних громад у 1991 – першій половині 1992 року. Тоді з метою чимшвидшого отримання правових підстав для привласнення спірних культових споруд реєстрували здебільшого не новостворювані, а вже діючі релігійні громади УГКЦ, УАПЦ й УПЦ.

Спричинене це було характером легалізації діяльності УГКЦ, яка з 1946 до 1987 року перебувала в підпіллі. У цей період більшість її віруючих задовольняли свої релігійні потреби в РПЦ. Частина віруючих, використовуючи сприятливі умови лібералізації радянської релігійної політики наприкінці 80-х років, активно включилась у процес відродження УГКЦ. Вони виходили зі складу РПЦ і створювали громади УГКЦ. Інша ж, де значну частку становили вихідці з традиційно православних реґіонів України та її сусідів, виявила бажання залишитися православною. Найбільш гостро ці процеси проходили в сільській місцевості, де релігійна громада обмежується територією одного поселення. Таким чином, колишні громади РПЦ розколювалися на окремі угруповання, що загалом сприяло швидкому збільшенню кількості релігійних громад у Львівській області.

Процеси демократизації в релігійній життєдіяльності країни спричинили також значне загострення внутрішньоправославних суперечностей, унаслідок яких у 1993 році вже діяли три окремі конфесії, які досі продовжують претендувати на ексклюзивну репрезентацію українського православ’я: УПЦ КП, УАПЦ, УПЦ.
Продовження – стор. 10

POSTUP - ПОСТУП
№ 84 (528), субота-неділя
13-14 травня 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Американський Чорнобиль?
·подробиці кримської афери
·Вбили господаря "Карпат"

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·кілька слів
·Вбили господаря "Карпат"
·Паломництво військових
·УСЕ ПРО ДЕНЬ МАТЕРІ
·Нерви треба лікувати
·ДО УВАГИ ВОДІЇВ!
·Ще раз про вічне...

НАША СТОЛИЦЯ
·А вулиці все ремонтують...
·У червні голосуватимуть інакше
·Чи стане Львів висотним?
·архіваріус

ПОСТУП З КРАЮ
·Краєвид
·Фіалковський контратакує
·Депутати б'ються над референдумами
·Деталі кримської афери
·Довибори будуть складними
·Суспільна мораль під крилом закону

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·Край
·Гривня вгамувалася... надовго
·Німці закопають гроші
·Британське вторгнення у США
·СВІТ

ПОСТУП У СВІТ
·СВІТООГЛЯД
·Від журналістів-шпигунів немає порятунку
·Американський Чорнобиль?
·Справа сім'ї Мечіяра
·Хакер став національним героєм

ПОСТУП
·ВІЧНА РЕВОЛЮЦІОНЕРКА

АРТ-ПОСТУП
·Паралельний фотосвіт
·Художниця перед ідеальним портретом нації
·Пленерні гобелени

ПОСТУП В РЕЛІГІЮ
·РЕЛІГІЙНА СФЕРА ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ: СУЧАСНІ ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ
·РЕЛІГІЙНА СФЕРА ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ: СУЧАСНІ ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ

СПОРТ-ПОСТУП
·Львів - шахова столиця
·"Динамо" вже цієї неділі може стати восьмиразовим чемпіоном України
·ЧЕХО-СЛОВАКИ ЧЕМПІОНИ!
·СПОРТ-БЛІЦ

ПОСТ-SCRIPTUM
·КАЛЕНДАР
·Що би їЙ подарувати
·ГОРОСКОП