Що буде з садочками, якщо "шестирічки" підуть до школи?
РЕФОРМА
Маріанна РОМАНЕНКО
Років десять тому, коли всі мами повинні були ходити на роботу, дітей “здавали” в дошкільні дитячі заклади. Кому не знайома картина: дитина плаче, чіпляється за маму, а вихователька тягне малюка в інший бік. І ось його життя підпорядковане режиму. Всім разом їсти, гуляти, на горщики – і спати. Ніякої ініціативи. Щоби полегшити дорослим працю на благо Батьківщини, створювали навіть так звані “шестиденки”: в понеділок завів, у суботу забрав. І виховували в тих садочках баранів. Бо ж звідкіля, якщо не з радянських садочків, узялися мовчазні покірні дорослі. Їм роками зарплату не платять, а вони терпляче ходять на роботу. Їм кидають, наче обгрижену кістку, платню, на яку хіба животіти можна, а вони мовчать. Можемо без кінця повторювати, що наше життя ніхто не зробить кращим без нашої участі. А вони, дорослі дядьки й тітки, все ще бояться покарання і будуть терпіти, бо їм сказали: “Так треба”.
Та це все – передмова. А мова піде з інспектором Львівського міського управління освіти, головним спеціалістом Катериною ГОРОХОВСЬКОЮ про сучасні дитячі садочки та про виховання людини з почуттям самоповаги.
– Скільки у Львові садочків, і хто їх відвідує?
– Ми маємо 114 садочків. І всі вони заповнені, їх відвідують 13596 дітей. Решта дітей перебуває під наглядом батьків удома. Та якщо зміниться економічна ситуація, ми зможемо і їх прийняти.
– Чи потрібні зараз садочки, коли діти вже йдуть до школи в шестирічному віці?
– Дитячі дошкільні заклади є в усьому світі. Безперечно, дитині вдома краще. Та вона мусить спілкуватися з ровесниками. Психологи рекомендують батькам, котрі мають змогу тримати вдома дітей, хоча би два-три рази на тиждень відводити їх у дитяче середовище. Щоб училися стосунків, щось говорити, сперечатися, відстоювати свою думку, слухати іншу дитину. Сучасні психологи стверджують, що розвиток дитини в колишніх радянських країнах дуже запущений, бо ми почали вчити її з семи років, а це дуже пізно. Найоптимальніший розвиток дитини, коли вона все всотує в себе без труднощів, – це з 4-5 років.
Багато батьків каже, що дитина в чотири рочки знає всі букви. Та у нас немає розробленої методики, щоби таку дитину розвивати. Я не кажу: вчити. Тільки забезпечити такий розвиток, аби вона потім не боялася навчання. Бо то її наступний крок до успіху. А у світі такі методики є. Є програма сприяння ранньому розвитку дитини. Коли чотирирічний малюк нормально вивчає фізику, історію, він не вчить закони, а природно сприймає їх. Чому падає щось, чому ми сидимо, чому ходимо по землі? У такому віці дитина і питає: “Чому? Чому? Чому?”.
– І як це виглядає в нашому місті?
– Сучасні садочки працюють за кількома програмами. Одна з них – “Як сприяти індивідуальному розвитку дитини” (або “Лицем до дитини”). Технологію навчання нам привезла Оксана Винницька з Канади. А програма наша, українського дошкілля. Вона єдина в реґіоні. Й у нас її тепер позичають різні області. Ми приємно здивовані, що ця методика бере початки у Григорія Ващенка. Це був дуже відомий український педагог. Його праці до 1997 року були закриті в архівах НКВС. Тільки завдяки Педагогічному товариству імені Ващенка їх відкрили, роздрукували. І ми зараз маємо чудовий матеріал. Зміст його – якщо дитина хоче малювати, то малює. Та вихователь у те малювання може внести трішки математики. Керує процесом учитель, але виходить те, що хоче бачити дитина. За цією програмою працюють садок-школа “Любисток”, садочки №№147, 105.
А ще разом із Греко-Католицькою Єпархією ми започаткували етику християнської моралі. Маємо 9 груп християнського виховання. Виховательки, котрі там працюють, обов’язково пройшли курси при Науково-методичному інституті освіти і при Катехітичному центрі церкви Святого Юра, зараз заочно вчаться в Любліні. Та все це тільки експериментальні групи. І ми зараз, у 2000 рік від народження Христа, хочемо ту програму затвердити на потрібних рівнях. Нею вже зацікавилися навіть у Києві, в садку-школі “Перша ластівка”. За цією програмою працюють садок №25 (біля церкви Юра), №44 на Сихові, №53 на Симоненка, №94 на Єгорова.
Є ще програма “Крок за кроком”. За нею працюють садок-школа “Малюк” і ще кілька садочків. Вона експериментальна, вийшла з фонду “Відродження”. Гроші на неї давав фонд. Було придбано багато гарних матеріалів, меблів для дітей, посібників. Тепер вона вже на державному бюджеті.
Програма “Вчимося думати” діє в дитсадку на Науковій. Батькам дітей із садочка №123 так сподобалася ця програма, що вони просили залишити дітей при садку в першому класі. Тепер ця школа називається “1, 2, 3”.
– Мабуть, зараз дороге задоволення – відвідувати садок?
– Найдешевші групи – прогулянкові. Діти перебувають там чотири з половиною години без харчування. І навчаються грамоти, розвитку мови, художнього читання, музики, фізкультури; є цілий цикл образотворчих предметів. Мама за таку групу платить 6 гривень, тобто 30 копійок на день. На ці гроші садочок може собі посуд оновити абощо. Ця група поставлена на нормативну базу вперше тут, у Львові. Ми маємо рішення виконкому, положення про таку групу, калькуляцію, розрахунки зарплати, порядок прийому дітей. Усе це розробив наш відділ міськвиконкому. Зараз цими документами цікавляться в Запоріжжі, Житомирі, Черкасах. За кордоном у такі групи приводять дітей, котрі мають із ким залишитись удома, та батьки хочуть, аби вони навчилися ще чогось. Окрім того, у нас є і звичні групи. Якщо дитина цілий день перебуває в садочку, то мама платить півтори гривні на день – це 30 гривень на місяць. Батьки двох дітей або таких, що мають особливі потреби, вади в розвитку, – 1 грн. на день – це 20 грн. на місяць. Є діти з багатодітних родин, за них платять 75 копійок – 15 гривень на місяць. І багато відвідує садок безкоштовно: сироти, напівсироти, діти без батьківського піклування, чорнобильці, діти-інваліди. Коли ми готували пропозицію до нового бюджету, то порахували, що ті діти, котрі звільнені від плати, відвідують садочок 200 днів у році. Ті ж, хто платить 1,5 грн. – тільки 95 днів.
– Маючи такий вибір навчальних програм у садочках, може, все-таки не варто віддавати дитину рано до школи?
– Навчання з шестирічного віку я вважаю дуже прогресивним кроком в Україні. В усьому світі діти вчаться з 4-5 рочків. Але це не означає, що дитина з такого віку йде до школи, мусить читати, писати, сидіти рівненько. Просто вона обов’язково має бути піддана педагогічному впливу. Навіть не хочу казати: навчанню. Бо маленька дитина вчиться інакше. І те, що ми з 6 рочків хочемо забрати дітей до школи, дає змогу нам вплинути якомога раніше на підготовку дитини. Вчити її самостійності, уважності, дорадною бути. І коли вона в сім рочків сяде за парту, то буде готова до більш систематичного навчання. Тому наше управління освіти прийняло таке рішення. Поки що воно рекомендоване. Та, де є умови в дитячому садочку, діти шестирічного віку будуть учитися. Вони матимуть окрему групу, туалет, ванну кімнату, ігровий майданчик. І будуть вважатися класом від школи на території дитячого садка, який є поруч.
– А якщо немає? То підуть у звичайну школу поміж старшокласників?
– У нас такого майже немає. А якщо і є, то дуже-дуже рідко. Це будуть тільки такі школи, де нема садка і де є вільне приміщення. Ми не хочемо створювати прецедент, коли ці будуть у першому класі, а семикласники підуть у другу зміну. Кожна школа має окреме крило для маленьких дітей. Будемо думати, щоби їм було комфортно, щоби там не було зв’язку зі старшими дітьми, котрі можуть їх у туалет не пустити абощо. Та більшість (ми вже проаналізували) батьків цього року не піде до школи з “шестирічками”. І ми не наполягаємо.
Обов’язково це буде з наступного року. А цьогоріч ми посадимо за парти 40% шестирічних. Тоді наступного вже буде тільки 60% “семирічок”. Це набагато легше, ніж коли наступного року посадити два набори в перший клас, і 6, і 7 років. Вони навчатимуться в різних класах. Хіба що за деяким винятком. Якщо “шестирічок” готовий фізично та психологічно вчитися зі старшими, то він піде до них. Може бути, що семирічна дитина сяде з “шестирічками”, бо вона слабенька, хвороблива і не підготовлена до школи. Та переважно будуть чітко класи: “шести-” і “семирічок”. Одні вчитимуться чотири роки, інші – три.
|
|
