BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 11 травня 2000 року |

Найперші цукерні

Юрій ВИННИЧУК

Львів любив не тільки їсти і пити, але й ласувати.

Вважають, що перша у Львові цукерня постала на Ринку, 29, у 1803 році. Заснував її швейцарець Домінік Андреолі, від імені якого прибрав свою назву і перший львівський пасаж – прохід між брамами.

Нема нічого дивного, що першим львівським цукерником став швейцарець, бо Швейцарія давно славилася вишуканими цукернями. До їхнього розвою найбільше спричинилася чоколяда, з якої цінувалися не тільки вироби, а й напої. Для досконалих чоколядових виробів у Швейцарії склалися природні умови – гірська худоба, що давала ідеальне молоко. Таку саму ролю виконували і корови з нашого підгір’я – їхньому молоку завдячувала своєю високою якістю львівська чоколяда.

Цукерня Андреолі хутко стала модною, а вікна її виходили на Ринок. Проіснувала вона до вісімдесятих років минулого віку, і жодна інша цукерня не могла похвалитися таким довгим життям. Мінялися тільки власники. Після Андреолі власниками цукерні та кам’яниці стали брати Ербари.

На головній артерії міста, вулиці Кароля Людвіка, 3, містилась у минулому віці цукерня Матея Костецького, куди сходився цвіт інтеліґенції. Конкуренцію складав пан Ротлендер, який відкрив дуже популярну цукерню під №11, і цілі чотири десятиліття псував нерви Костецькому. В обох цих закладах збиралася львівська еліта – артисти, журналісти й літератори. Власне тут репортери виловлювали матеріали для найпопулярнішої на ту пору рубрики “Місцева хроніка”, полюючи на відомості з товариського життя. А що в той час воно не було таке бурхливе, як згодом, то його було легше відстежувати. Саме тут засідав за келишком коньяку славний сатирик Ян Лям.

У 70-х роках на протилежному боці, на Гетьманській, відкрив свою цукерню Фердинанд Ґросс, і стала вона прикладом вірності клієнтів, бо ж було в ній гамірно так довго, як довго вона перебувала на тому самому місці й доки не переселилася. Це цікаво, адже відвідувачі на Гетьманській воліли спинатися сходами до цього скромного льокалю, перебудованого зі звичайного помешкання, ніж пізніше потрапляти просто з хідника до парадного на Академічній, 14. Цукерня спорожніла.

Ґросс був міський радник, і якщо ми вже про нього згадали, то варто переповісти одну пригоду. Отже, вибралися якось радник Ґросс із радником книгарем Вільдом у важливих справах до Відня. Виїхали з поважними мінами на писках, а повернулися – зі скислими, бо місія не вдалася. Цей випадок став темою для кпинів і для такого ось куплетика:
Поїхали Ґросс (великий. – Ю.В.) і Вільд (дикий, грізний. – Ю.В.)
На берег Дунаю.
А вернулись klein und mild (маленькі й принишклі. – Ю.В.)
До нашого краю.

В останню чверть минулого віку перше місце на цукерняному полі зайняли Александер Бенецький і Юліян Вербицький. Цукерня Бенецького містилася спочатку на Кароля Людвіка, 11, там саме, де була колись цукерня Ротлендера. Цукерня працювала з 7.30 до 23.30, і вечорами тут грала музика. Важко було знайти більш вигідну місцину.

Історик Мар’ян Тирович згадував: “Недалеко готелю “Вікторія” і пам’ятника Янові III Собєському містилася цукерня Бенецького, котра ніколи не була переповнена. За мармуровим столиком ми їли вершкове та фруктове морозиво, дуже смачне і пишне в кольорі, його завше подавали з тоненькими рурками, котрі хрупали в устах. Сьогодні в найвишуканішій цукерні такого не знайдеш”.
Але пан Бенецький був іно на третину цукерником, бо, крім того, він іще був радником і мисливцем, членом ловецького товариства імені святого Губерта. Засідання в Ратуші забирали чимало часу, вільні хвилі минали на ловах. А ловець із нього був теж неабиякий, бо в 1893 році вполював у Сморжі ведмедя. То ж хіба він міг після такого тріумфу стояти спокійно за лядою? І якщо персонал легко без нього обходився, то клієнтам це якось не припало до ґусту.
Після 1918 року цукерня зникла. Допіру по роках спадкоємець фірми відновив її на Ягайлонській, 18, де вже не мала давнього вистрою.

Неподалік від цукерні Бенецького під №5 розмістилася цукерня Юліяна Вербицького, яка славилася власним морозивом, тістечками, а продукцію на замовлення посилала навіть до провінції. Вербицький, на відміну від Бенецького, був цукерником, і тільки цукерником. Здавалося, не їв, не спав і не мав жодних потреб поза своєю улюбленою цукернею. Влітку перед входом з’являвся ґаночок, з-під якого вився зелений виноград по зелених штахетах, а за дашок правила полотняна маркіза. У дверях завше стояв господар і чуйним оком пильнував порядку. Для кожного, крім усміху, мав іще щось: чи питання про здоров’я, чи якусь новину, чи жартик. Відвідувачі чулися тут як удома. Сюди так само сходилися літератори, урядовці, адвокати, лікарі – переважно чоловіки (панії з’являлися рідко).

Вироби Вербицького були першорядні. Розповідають, стався там трафунок. Два студенти – медик і правник – влаштували поєдинок на тістечка: хто з’їсть більше. Заклад ставив 25 тістечок при умові, що всі вони будуть однакові. Двоє суддів зголосилися бути свідками. Отже, медик з’їв свої 25 штук першим, правникові йшло важче, але й він подолав свою порцію. Хто ж переміг? Тоді медик запропонував іще 25 тістечок із тою лише різницею, що можна було вибирати розмаїті. Почали. Та правник зробив помилку, бо коли йому вже тістечко поперек горла ставало, він починав запивати водою. Після дев’ятого тістечка мусив здатися, та медик на тім не спинився і спожив тістечка до решти. Вартість 84 тістечок заплатив, за умовою, той, хто програв. А пан Вербицький довгі роки розповідав своїм гостям про той заклад, тішачись, що жодному зі змагунів така велика кількість тістечок не зашкодила на здоров’ї.

Вербицький виховав двох досконалих фахівців – Чуджака та Подгалича, який мав цукерню на Рутовського, 4. Коли Вербицький заслаб і проводив решту життя в терпінні та нестатках, Чуджак не забув про свого вчителя і влаштував йому медичну поміч.

У 1907 році будинок, де містилася цукерня Вербицького, зруйнували, а на його місці постала кам’яниця, яка вважалася першим львівським “хмародером”. Достоту в тому самому місці відкрив свою цукерню Вельч. Однак вона вже не тішилася такою популярністю, давні відвідувачі продовжували шукати в уяві постать пана Юліяна на зеленій веранді.

У 1894 році прибув до Львова з Перемишля Дезидерій Шольц і відкрив на Крайовій Виставці каварню. Не відомо, хто в тій каварні був важливіший, власник чи касирка. Називалася Елля Денстль, і стала вона першорядною атракцією не тільки тієї каварні, але й виставки загалом. За її прихильність – хоч і намарне – боролося чимало залицяльників, а серед них двоє відомих і могутніх сановників. Один із довгою сивою бородою, як святий Миколай, а другий – із могутнім, як у тура, карком. А однак ці декоративні аксесуари не придалися на ніц. Зі всього користав тільки Шольц, бо в каварні аж роїлося від гостей. А що Шольц був за фахом цукерник, і то добрий, не обійшлося без замовлянь тістечок і морозива додому та на бенкети, яких у період Виставки було дуже багато. Нічого дивуватися, що після закриття Виставки Шольц, маючи вже сталих клієнтів, переселився до середмістя і влаштував тут цукерню на найкращій і найелєґантнішій у ті часи вулиці 3-о Мая, 5. Ця дільниця вважалася багатообіцяючою, бо мешкали тут люди заможні.

Та хоч сам Шольц і перебував там цілими добами, щоби задовольнити геть усі примхи своїх клієнтів, цукерня вже не була така задбана, як під час Виставки. А головне – не було вже в ній Еллі. Панночка заснувала власну ресторацію “Під соловейком” на площі Бернардинській. А за шольцівським буфетом господарювала дещо знуджена і завше з чогось незадоволена дружина або прів грубий сонний керівник. Та і, зрештою, місце, яке вибрав Шольц, підвело його, бо не було людне – на ту пору вулиця не мала жодної крамниці. Відтак і сама цукерня почала засинати, доки не заснула навіки. Однією з особливостей цієї цукерні були чудові папіроси в жовтих тутках (гільзах) із мундштуком навдивовижу довгим, принаймні вдвічі довшим від звичайних.

На Рутовського, 8, у 80-90-х роках розмістилася цукерня Михайла Монне, чия небога Ванда Монне так успішно закрутила голову художникові Артуру Ґроттґерові. Коли в січні 1866 року він приїхав до Львова, то оселився у свого товариша Володислава Федоровича, українського письменника, в кам’яниці на розі Академічної та Хорунщини. Одного разу митець вибрався на баль, що його організували на Стрільниці, а господар зостався вдома готуватися до іспитів. Артур повернувся над ранком розмріяний, розбудив товариша і почав сповідатися зі свого захоплення. На балю він запізнав панну Монне, він увесь палав почуттями і з нетерпінням чекав того дня, коли побачить її знову. Артур вивідав, що родина панни має будинок на площі святого Духа й у тому ж будинку цукерню. Туди він і вирушив на відвідини. Цукерня справді містилася на площі святого Духа, а точніше, на Довгій (згодом – Театральна, Рутовського і знову Театральна) під №8. Так сталося, що цукерня перетворилася на стале місце їхніх зустрічей.

Мечислав Опалек згадував: “Пам’ятаю старшого пана, який стояв за лядою серед тістечок, помадок, карамельків і штучних квітів у фляконах, а називався він Монне. Згодом власник цукерні змінився, змодернізував її дещо і стіни залі оздобив двома досить великими пейзажами Мечислава Корвін-Петровського, який вибрав цю цукерню за кінцевий пункт своїх вечірніх мандрівок по кнайпах”.
Знаною та любленою, зокрема дітьми, була також цукерня Венжовича на Ягайлонській, 16, бо там можна було о будь-якій порі дня дістати “окрушки”. То були окрушини з тістечок, тортів, котрі збиралися з форм та з таць і потім продавалися в паперових кульочках за один-два центи.

Спіннетер на Ринку (на початку Краківської) тримав цукерню, в якій випікали найбільші пампухи по 4 центи. Такий пампух не вміщався в долоні, і було чим насититися. Тому сюди найчастіше забігали студенти.

Певною пікантною таємничістю була оточена цукеренька пані Анелі Курнахової. Спочатку вона містилася на розі площ Бернардинської та Галицької, де потім поставлено нові будинки з аптекою “Під угорською короною”, пізніше її цукерня з’явилася на Ринку, 33, й урешті на Домініканській, 9. Вчащали туди не тільки на тлусті пампухи, а і на тлусті дотепи. Власниця сама скидалася на пампух, була кругленька, з рубенсівськими формами та фіґлярним усміхом. Їй подобалося, коли на її форми звертали увагу, любила кокетувати, а деколи і з головою пірнати в якусь любовну історію.

Цукерня Казимира Пйотровського на Городоцькій, 60, була сполучена з покоєм сніданковим і славилася тістечками, пірниками на липовому меді, десертними цукрами, печивом. Подавали там також каву, чай, чоколяду та морозиво. А ще гарячі закуски, лікери, коньяки, вина, пиво. “Мушу повідомити, – вістив у реклямі власник, – що спровадив’єм музику, якої в цілій Галичині не чутно було й не бачено”.

Видатний письменник Ян Парандовський, згадуючи своє львівське дитинство, писав: “Навіть найскромніша крамниця з цукерками вабила здалеку червоним або голубим світлом, з якого виходив святий Миколай в оточенні янголів, несучи лантухи з чоколядками, а рогатий чортик крався ззаду, загрожуючи позолоченими ріжками. Але допіру з вулиці Кароля Людвіка починалася країна див. Великі цукерні перетворювали свої вітрини на зачаровані ліси, чародійські замки, закляті печери. Дерева з чоколяди родили цукрові фрукти, в акваріях, що грали веселковим лікером, плавали, виблискуючи, золоті рибки, зі сталактитової ґроти висував червону пащеку дракон з мигдалевими зубами. А святий Миколай то сходив гірською крутою стежкою, а то ступав Чумацьким Шляхом чи зазирав до малої хатки, де крізь освітлене віконце було видно сплячу дитинку”.

У газеті “Назустріч” я натрапив на веселу історію, пов’язану з відомим цукерником. “Анекдоту цю оповідаємо з нагоди небуденної події. Найславніша українська цукорня у Львові – продана. Дотеперішній її власник, Данило Стецьків, один із найпильніших читачів нашої преси, запрохав на тризну кількох журналістів. Ділився своїми смутками і болями: як то так, що наші земляки є найсильнішими стовпами чужих шинків, а не вміють підтримати такої шляхетної та здорової установи, як цукорня. Адже цукор – важний елємент для здоровля.

Пан Д.Стецьків відомий своїм широким жестом і добрим серцем. Знають про це дівчата; навіть такі, що він їх не знає. Якось два роки тому одна з них подала його в суд. За аліменти. Обвинувачений запевнив свого адвоката, що на очі її не бачив і далі бачити не хотів. Навіть на розправу не з’явився. Заступав його др. Евин. Суддя повірив адвокатові, що його клієнт не винний і звертається до позивниці:

– Но і ви пізнаєте цього пана? – показуючи на др. Евина.

– Певно, що пізнаю... о, навіть так само сміється, як тоді... – Як я розумно зробив, що не пішов на цю розправу, – втішився п. Стецьків.

– Певно, що розумно... бо ви б не витримали і були б на суді з гордістю признались до батьківства, якби побачили, яка це гарна дівчина, – сказали ми йому, коли він уже заплатив у ресторані рахунок”.

Цукерня Данила Стецьківа містилася на Миколая, 9. 19 грудня 1937 року власника було замордовано мармуровою плитою.

В окремих цукерників справи пішли так удатно, що вони повідкривали і власні кондитерські фабрики, а точніше, невеликі цехи, що містились у самій цукерні.
В один час із тими карликовими фабриками стали з’являтись і потужні фабрики з великим обсягом виробництва. Найстаршою була парова фабрика цукрів і медівників Брандштадтера на Шептицьких, 26, яка пишалася найсучаснішою технікою, а з 1921 року змінила свою назву на “фабрику цукрів, чоколяди і какао “Бранка”.

Тим часом українці визнавали тільки свою фабрику – “Фортуна Нова” на Кордецького, 23. Її створила Климентина Авдиковичева.

Після смерті письменника, професора Перемиської гімназії Ореста Авдиковича в 1918 році молода вдова Климентина залишилась у Відні без засобів до життя з двома малими дітьми. Ще під час хвороби чоловіка навчилась у віденського цукерника робити помадки. Переїхавши до Перемишля, вона продає меблі, бібліотеку та машинку до шиття Зинґер, закуповує цукор і починає з 1922 року виготовляти помадки. Восени того ж року переїздить до Львова, де вже продукує по 10 кг помадки денно й відразу ж розпродує в українських крамницях. Вироби були такої високої якості, що відразу завоювали покупців.

Тоді Климентина купує невелику машину з вальцями для витискання помадки і наймає чотирьох робітників, із котрими постійно працює на вул. Павлінів. У 1924 році при фінансовій допомозі митрополита Андрея Шептицького, переорганізовує ту свою робітню помадок на справжню парову фабрику. Спочатку засновниками фірми були Климентина та брат митрополита ігумен Климентій Шептицький, але в 1934 році Авдиковичева стає єдиним власником. Справи її такі добрі, що вона асиґнує Жіночий Конгрес у Станіславові.

Фабрика поширилась уже на виріб чоколяди, мармоляди, солодкого печива та морозива. Вже в перший рік існування фабрики за один лише день у цукерні “Русалка” на Руській, 1, продавали 200-250 кг цукерок і помадок. А незабаром по сусідству, на Руській, 18, відкрилася фірмова крамниця, яка могла похвалитися кількома десятками видів цукерок.

У 1938 році постали чотири крамниці під назвою “Фортуна Нова” у Львові та по одній – у Стрию та Дрогобичі. На фабриці працювали вже 125 працівників і шість аґентів, котрі збирали замовлення по містах. Річний обіг був 2 млн. золотих (1 долар США коштував тоді 5 зол.). Крамниці “Фортуни Нової” були влаштовані на європейському рівні. Смак цукорків “Сянка”, “Тарас”, “Одарка”, “Степан”, “Маруся” старі львів’яни згадують і нині.

На фабриці виробляли також цілу серію чоколядок під назвою “Солодка історія України”, де кожна чоколядка мала на обгортці портрет котрогось із наших володарів, починаючи від Володимира Великого й аж до останнього гетьмана. Треба визнати, що це був дуже дотепний спосіб навчити дітей історії.
До праці на фабрику цукерків Авдиковичева приймала дівчат по матурі або з вищою освітою, котрі за Польщі не могли дістати відповідної роботи. Ціла фабрика “Фортуна Нова” світилася чистотою, дисципліна там панувала зразкова, а сама пані Авдиковичева була зразком елеґантності і працьовитості.
Малюнки для цукерняних виробів “Фортуни Нової” проектували такі відомі митці, як Гординський, Бутович, Левицький, а Михайло Бумба зі Сколе виробляв для помадок дерев’яні касетки. На свято Миколая фірма робила дарунки українським школам.

З приходом більшовиків фабрику націоналізовано без жодної винагороди, німці захопили її як воєнну здобич.

У 1943 році Авдиковичева виїжджає знову до Відня, де помирає 1965 року на 81-у році життя. Син став маґістром права, а дочка Стефанія, одружена з іспанським маляром Ґерассі, – професором університету у Філядельфії. Про неї згадує у своїх спогадах Симона де Бовуар, з якою вони приятелювали.

POSTUP - ПОСТУП
№ 82 (526), четвер
11 травня 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Ющенко повернувся з Америки оптимістом

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Кілька слів
·Львів буде темним
·Ветеранів 9 травня не били
·Школа - за цвинтар
·Християнство - духовний феномен Європи
·Працівники прокуратури вимагали гроші

НАША СТОЛИЦЯ
·Українським дітям - українську музику
·Перші переможці "Загадок міста Лева"
·На Личакові - без компромісів
·Архіваріус

ПОСТУП З КРАЮ
·Краєвид
·Уряд піде у відставку влітку
·У вбивстві курсантів підозрюють молдаван
·Кузьмук не хоче в НАТО
·Гендиректора АЕС звинувачують у криміналі
·Дорога шлюбна ніч тигра

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·Край
·Конкурентоздатність у світі
·Тотальне відключення
·Goldman Sachs звинуватили у некомпетентності
·Світ

ПОСТУП У СВІТ
·Світоогляд
·Переможний день розподілу
·Прихильників санкцій щораз менше
·Виганяти врешті Росію чи ні?
·Британія прийшла на допомогу
·Маккейн знявся

REVJU
·Рев'ю

ОСОБИСТІСТЬ У ПОСТУПІ
·Клуб комісара Бонця

АРТ-ПОСТУП
·Франц Кафка: літературний портрет
·Новини з Музею Гуггенгайма
·Площа імені Кафки
·Християнство в живописі та історії

ПОСТУП В ІСТОРІЮ
·Найперші цукерні

НОСТАЛЬГІЯ
·МУЛ, незламний ЯК МОНУМЕНТ...
·Він хотів,щоб його поважали

СПОРТ-ПОСТУП
·Україна залишається серед найсильніших
·Аутсайдери продовжують збирати очки у Львові
·Така закручена фінішна пряма
·Травневі битви гігантів у Львові
·Анелька дарує Піренеям іспанський фінал

POST-SCRIPTUM
·Календар
·Що я зрозумів про життя, бавлячись у квести
·Гороскоп

 


Где купить Данабол Danabol?