Рев'ю
Леон РЕВІЗІОНІСТА
Вже тії святкування трохи набридли. Особливо “День побєди”. І чого то хизуватися, що тих німців свого часу з американською допомогою перемогли? Та подивіться, як зараз німці живуть, а як “побєдітєлі” – то стане ясно, хто кого виграв.
Звичайно, для кількох сотень тисяч визволителів Європи, котрі вирвалися з нечорноземних “дєрєвєнь” і побачили трохи світу поза своєю родіною, а потім оселилися в Україні чи у Балтії, а кому вдалося – то й у Німеччині чи Мадярщині, і жили там десятки років панами-товаріщами, це була справді “побєда” над колгоспним кріпацтвом, безпросвітною нуждою та перманентною пиятикою. А ще якщо вдалось у Гєрманії дещо прихопити і позаймати люксусові помешкання у Львові чи в Ризі, то чому би не дякувати такому празднику і не отримувати час від часу при нагоді подарунки та медальки.
Ті, хто справді зупиняв гітлерівські танки і штурмував безіменні висоти, давно вже лежать у землі, більшість навіть не похована, не те що по-християнськи, а навіть просто по-людськи. Бо хто тоді рахувався з мільйонами жертв? Треба було здобувати міста до праздничних днів, аби потім у Москві салютували. А треба би нагадати, що власне Україна, вступивши у ІІ світову війну ще у березні 1939 року, не припиняла боротьби проти всіх своїх загарбників іще добрий десяток років після дня побєди.
Так само в Москві тепер ніяк не можуть визначити день побєди над Чечнею-Ічкерією. Скільки разів уже доповідали, що “бойовики” розгромлені, а солдати імперської армії і далі всівають своїми тілами гірські вершини й ущелини на догоду московським політикам.
Тому не дуже приємно було нам бачити нашого Президента в компанії з Путіним і Лукашенком під патронатом Московського Патріархату в час помпезних святкувань побєди під Курськом. Уже би краще обмежився урочистостями в Києві, де під час виступу на “торжествєнному” зібранні навіть не згадав про те, що у ІІ світовій війні українці воювали не лише в лавах “красної” армії.
Українські телеканали протягом кількох днів уперто прославляли російських вояків, – навіть якщо десь і проскакував у кадрі якийсь герой українського походження, то його образ явно програвав “рускому чєловєку”, як, наприклад, Тимошенко перед Жуковим. Чому би нам не взяти приклад із тих же поляків, котрі ще за комуністичних часів витворили міф про власний внесок у ІІ світову війну, де капітан Клос чи чотири танкісти досягали вирішальних перемог над гітлерівцями та змінювали перебіг усієї війни?
Об’єднані соціал-демократи наполегливо продовжують боротьбу за привласнення колишніх комуністичних і радянських цінностей і свят. Навіть у Львові організували вони політичне шоу з похідними кухнями та дитячими атракціонами. Однак неприємно вразив виступ їхнього нового обласного провідника в теленовинах “на общєпонятному язиці”.
Загалом, із десять мільйонів мешканців України полягли у ІІ світовій війні, майже стільки, скільки під час голодомору 1932-1933 років. Наслідки цих двох спустошень роду людського в Україні відчуваємо досі й будемо відчувати ще довго. Тому і пам’ятати й відзначати трагічні сторінки історії мусимо. Але ж коли нарешті це буде українська, а не чужа для нас історія?
Нинішній парламент спромігся нарешті відмовитися від 7 листопада, та нам іще довго будуть нав’язувати 8 березня, 1 та 9 травня, бо багато політиків здобуває на цих святах політичний капітал, використовує їх для демонстрації своєї присутності в українському політикумі. Не знаю, чи “національно-демократичні” партії колись спроможуться використати цю нагоду для власних інтересів, чи вже безповоротно віддали ініціативу іншим?..
Віктор Ющенко їздив до Америки “на жебри” і привезе добрі поради та обіцянки, але грошей поки що давати не хочуть – чекатимуть на другий етап міжнародного аудиту НБУ. Той теж, напевно, нікого не здивує, як і перший. Голова Світового банку Д.Вульфенсон навіть висловив сподівання, що Україні вдасться вже найближчим часом залишити для історії проблему, що виникла у відносинах із фондом. Він підкреслив, що після відновлення співпраці з МВФ Світовий банк допомагатиме Україні в усіх напрямах і готовий зробити додаткові кроки, щоби співпраця була успішна. “Вважайте, що Світовий банк – частина вашої команди”, – особливо підкреслив пан Вульфенсон.
А що їм залишається робити? Якщо повністю закриють Україні браму на Захід, то мусять знати, що її успішно поглине євразійський простір. Або муситиме наша держава сама вирішувати власні проблеми в умовах жорсткої конфронтації на обидвох векторах “стратегічного партнерства”. В умовах глобалізації це не дуже безпечно, бо кілька українських програмістів, котрі нічим не гірші за філіппінців, завжди зможуть запрезентувати свій подаруночок усесвітній комп’ютерній мережі. Щось на кшталт: “Я тебе кохаю”. Таке коханнячко лише за п’ять днів завдало збитків на сім мільярдів доларів. Дешевше буде віддати тих кілька мільярдів для недорозвинутих, аніж чекати на чергові капості від них.
Але поки вуйко з Америки це зрозуміє, український бюджет не витримає. За словами нашого міністра від фінансів Ігоря Мітюкова, хоч у квітні в держбюджет мобілізовано на 400 мільйонів гривень більше, ніж у березні, а у березні – на 370 млн. грн. більше, ніж у лютому – ці надходження “ще не достатні для того, щоби говорити: державний бюджет буде виконано”. Тому пан міністр заявив, що у травні треба секвеструвати видаткову частину державного бюджету орієнтовно на 1 мільярд гривень, аби збалансувати доходи та видатки бюджету-2000.
Отже, можемо поставити великий грубий хрест на тих 150 мільйонах, котрі обіцяв пан Сенчук додатково привезти для обласного бюджету, і немає чого навіть мріяти про хоча би з десяток додаткових мільйонів для Королівського столичного міста Львова. Через тії кляті аудити будемо мусили платити за трамвай по 50 копійок, якщо взагалі львівські трамваї ще будуть їздити.
Леон РЕВІЗІОНІСТА
|
|
