МУЛ, незламний ЯК МОНУМЕНТ...
МАЙКЛ
Це не так, що він був незламною людиною. Як монумент. Ні, просто настав час, коли пружина, закладена в ньому, перестала згинатись. А може, це голос предків дав себе чути. Невідомо. Та одного дня Едик Макулатурний вийшов зі своєї контори й уже ніколи в неї не повернувся. Він не пішов топитися. Він не втратив пам’ять. Він нікуди не зник. Ніяких зовнішніх ефектів. Нічого, що би нагадувало літературний сюжет. Нічого з сюжетів Голлівуду не відбулося. Його просто дістала щоденна дійсність приватної контори. Монотонна сіра мишина боротьба за свій шмат хліба. Щоденне приниження з боку людей, наближених до боса. Нікчемних професійно, та наділених владою карати і милувати.
Врешті-решт він втомився бути мулом. Важко працювати і бути позбавленим елементарної поваги мулом. Тому в цей звичайний вівторок, подібний на мільйон інших вівторків, він вийшов на обідню перерву й уже не повернувся до свого комп’ютера. Всю потрібну інформацію він витягнув. Заздалегідь. Він давно обдумував цей крок. Давно вжив необхідних заходів. Просто чекав на час. Чекав, коли сам собі – ні, не скаже, відчує: “Я далі не можу”.
Спочатку вони не могли повірити, що він уже ніколи не повернеться. По-перше, він мав отримати ще якісь гроші. По-друге, він завжди повертався, адже він мул. По-третє, так не буває. Це просто щось зі світу аномальних явищ. Так у конторі не чинив іще ніхто. Вони – небачений крок! – навіть телефонували йому додому, та він не брав слухавки. Свідомо. Це було поза межами їхнього розуміння. Логіки. Були випадки, коли “вимахувались” усілякі невизнані генії.
Їм, щоправда, швидко ламали роги. “Не подобається – ти вільний. На вулиці половина міста безробітних”. У крайніх випадках, коли мова йшла про спеціаліста екстракласу, його купували. Гроші були рушійним фактором. Контора мала гроші й тому не надто звертала увагу на людський фактор. На мулів. Якісь там подарунки до Нового року чи інших вузькосімейних або навпаки національних святкувань не практикувались узагалі. Для чого? Едик Макулатурний не належав до касти наближених, не входив він і в елітну лігу асів своєї справи. Профі. Він був звичайний старанний працівник із тих, ім’я яким – легіон і які в 99 випадках зі ста тягнуть свою гичку до пенсії. Та Макулатурний чомусь потрапив у той один непередбачуваний і непланований процент і випав із потоку.
Можливо, йому хотілось, аби його поважали. Просто поважали. Звертали увагу на той дивний факт, що й він має якісь причини бути незадоволеним чи навпаки. Звертали увагу на його погляд. На професійну оцінку. Помічали його деколи на тлі стін і комп’ютерів. А може, це голос предків дав себе чути? Невідомо.
|
|
