Мистецькі новини
Лауреат “Благовісту”
Львівський поет і дослідник української ментальності Богдан Чепурко, знайомий декому ще й із публіцистичних виступів у “Поступі”, став цьогорічним лауреатом літературної премії “Благовіст”. Так відзначено поетичну збірку “Подільська височина”, написану уродженцем Поділля. Це третя (коли не рахувати ще й трьох збірочок для дітей) велика книжка вибраного із незліченних Чепуркових поезій, як писаних свого часу в “шухляду, так і публікованих у періодиці останнього десятиріччя. Невеличку грошову винагороду було шляхетно і символічно “пропито” у Києві з побратимами. А червоні палітурки диплома із золотим тисненням стали для Богдана своєрідною великодньою “писанкою”. Весняний настрій кличе поета з урбанізованого середовища на рідну землю, де він має намір з Божого натхнення продовжити написання народознавчих трактатів. Тому сподіваємося, що незабаром до “Українців”, “Небесної родини” та “Приказкового кола” додасться ще й “Філософія української душі” з-під пера Богдана Чепурка.
Чорнобильський Великдень
Фотосалон “Мінор” на просп. Свободи відомий не тільки тим, що зумів за час свого існування зарекомендувати себе бездоганним партнером багатьох професіоналів, а й тими невеличкими виставками, які він влаштовує для репрезентації творчості львівських фотографів. Ставши, по суті, своєрідним фотоклубом, “Мінор” власними силами заповнює ту прогалину, що утворилася у Львові після закриття Музею фотографії, пропонуючи до огляду цікаві світлини публіцистичної та художньої вартості. Лише з останніх експозицій можна пригадати показ фотографій Йосипа Марухняка та Михайла Дашковича. А були ж тут роботи й Тані Д’Авіньйон, і Олега Огородника, й Ігоря Сенкальського – усіх авторів не злічити, що свідчить про демократизм і відкритість до співпраці, на яку налаштований “Мінор” зі справжніми фотомайстрами.
Цього разу “Мінор” на жалобне відзначення 14-річчя аварії на Чорнобильській АЕС видрукував серію світлин члена спілки фотохудожників України, AFIAP Ігоря Садового. Ці кадри – незначна частинка з тисяч, зроблених під час етнографічних експедицій, організованих Міністерством із надзвичайних ситуацій і Львівським відділенням Інституту народознавства НАН України в Чорнобильську зону і прилеглі до неї забруднені радіонуклідами території Київщини й Житомирщини. Автор навмисне не акцентує увагу на драстичних кадрах руйнації і запустіння, що набили оскомину ще за часів “гласності”. Кожна світлина з виставки “Там, де впала зірка Полин” показує людей, що залишилися жити на землі, – де, за даними дозиметра, просто неможливо жити, – зберігаючи свою культуру, звичаї і ремесла. Це часточка нашого українського світу, яку ми вже майже втратили.
|
|
