Рев'ю
Леон РЕВІЗІОНІСТА
Саме розпал чергової зливи свят. А ми вже як святкуємо – то святкуємо! Цілими тижнями! Уряди не працюють, фабрики стоять, усі ходять до церкви, їдять вудженину і заливаються. Молодші – водою, а старші – міцнішим.
Щоправда, дехто примудряється дещо на городі та біля хати зробити, а торгівля теж не хоче втратити свого, і хоча нарід замість хліба їсть паски, певний рух в інтересах відчувається.
До Свят Великодніх долучився і День міжнародної солідарності трудящих або праці. Сам Папа Іван Павло ІІ у Римі його відзначав, закликаючи до порозуміння між робітниками та працедавцями, між багатими й убогими. Святий Отець висловив солідарність із усіма, хто потерпає від браку роботи й мізерних заробітків, яких не вистачає на утримання родин. Водночас Іван Павло ІІ просив Господнього благословення для праці наших рук і сказав, що у проекті Бога праця є правом і обов’язком людини.
В Україні церква якось не скористалася цією нагодою, і 1 травня узурпували політики. На відміну від попередніх років, активність виявляли не лише комуністи й інші ліві сили. Об’єднані соціал-демократи спробували зробити це свято своїм, проводячи низку гучних акцій у містах України. А замість іти до Леніна політики від СДПУ(о) прямували до пам’ятників Шевченка та Франка, вважаючи їх теж “своїми”.
У Польщі праві націоналісти закидали першотравневу маніфестацію яйцями з червоною фарбою. У Києві натомість деякі ультраправі лідери раптом порожевіли і стали активними соціал-демократами. Можливо, таку метаморфозу спричинило споживання яєць із червоною начинкою разом із зеленою “салатою”.
Тим часом днями у Львові матимемо відразу два свята: Святого Юрія – покровителя Королівського столичного міста – і день народження міського голови Василя Куйбіди. Ще й би до того приурочити День міста Львова – то би було знаменито! Але чомусь міський голова вважає, що 17 вересня – краща нагода для проведення загальноміського свята.
Не відомо, як буде цого року, бо міська каса світить дірками, а президентської кампанії теж не передбачається. Тож важко буде щось організувати у вересні. А тепер люди ще всі шинки великодні не поз’їдали – то можна було би при найменших витратах зробити День міста Львова на св. Юрія. Треба буде міським депутатам відповідну ухвалу прийняти, якщо Василь Куйбіда сам не може зробити нам свято у травні, бо хоче свої уродини спокійно посвяткувати.
А перед великоднем на пленарному засіданні міської ради депутати слухали звіт виконавчих органів за 1999 рік. Львів’яни незабаром матимуть можливість побачити цей документ у своїх поштових скриньках, тому не буду довго затримувати увагу змістом цієї “сповіді”, крім двох речень: “Кожного року ми відзначаємо, що минулий рік був фінансово важчим за попередній”, “Міська господарка була на межі виживання, але ситуація не вийшла з-під контролю”. Міський голова Василь Куйбіда додав до того, що “ми в місті нічого не зробили для його розвитку, а робили все, щоб утримати його від деградації”.
Тому депутати навіть не стали обговорювати цей звіт, а поспішили прийняти його до уваги. Навіть не обговорюючи, майже одностайно міські обранці затвердили проведені видатки за І квартал 2000 року. Виглядає, що депутати добровільно відмовляються від єдиних доступних важелів впливу на роботу міського голови та виконавчих органів, самоусуваючись від оцінки їхньої діяльності за минулий рік і постфактум затверджуючи бюджетні видатки.
Та це ще не все. Всього за якихось десять хвилин міські обранці потрафили прийняти понад сорок ухвал. Серед них такі важливі та принципові, як затвердження типових положень про районну адміністрацію та департамент, про затвердження розмірів єдиного податку для підприємців. Напевно, всі хотіли на після Свят нічого не відкладати і встигнути висповідатися й отримати відпущення, якщо щось содіяли всупереч здоровому глузду та своїм передвиборним обіцянкам.
Бо їм до виборів майже два роки, тому встигнуть іще попрацювати на публіку. А на Сихові й у Середмісті вибори за кілька тижнів, і дехто вже обклеює львівські мури своєю подобизною вкупі з великодніми яйцями (щоправда, не розбитими, тому й не відомо, якою фарбою наповненими). Здається, попри всі обіцянки та заклики до єднання, будемо бачити змагання принаймні десятьох “реальних” претендентів і ще більшої кількості дрібніших кандидатиків, для котрих і один відсоток голосів виборців буде “великим здобутком”. Бо ж вони справжні олімпійці, для яких головне – “не перемагати, а брати участь”.
Мали ми перед святами і трагедію... Завалилася стіна старого жидівського цвинтаря. Вже понад сто років там нікого не ховали, а за гітлерівських часів цвинтар почали руйнувати. Радянська влада завершила цю варварську справу, і сорок років тому на місці цвинтаря збудували “Центральний колгоспний ринок”. Але вічно торгувати на кістках і розвалених могилах не можна. Шкода, що гріхи колишніх правителів міста мусили спокутувати жінки, котрі загинули внаслідок цього обвалу.
Не знаю, чи вдасться відвести вічне прокляття від цього місця та інших йому подібних. Бо Львів дослівно лежить на кістках, і на місцях давніх поховань прокладено вулиці, збудовано будинки та громадські вбиральні, влаштовано базари та парки... Тож не дивуймося, що часом падають мури, провалюються вулиці та виникають інші непередбачувані трафунки.
|
|
