BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 27-28 квітня 2000 року |

Львівські обсервації

Юзьо ОБСЕРВАТОР

* * *
Шановний Пане Юзю!

13 квітня цього року в газеті “Поступ” Ви подали дуже цікаву інформацію про Церкву і екстрасенсів. Хоча я повністю поділяю Ваші погляди про всіляких чаклунів і пройдисвітів-екстрасенсів, та все ж певні речі, на мою думку, варто було б уточнити.

Протягом останніх років я зустрічався з різними думками щодо того, чим повинна займатися Церква. Одні говорили – політикою, при цьому вимагаючи підтримки певних партій або кандидатур на виборах. Інші пропонували Церкві зайнятся бізнесом і організувати фірми, які забезпечили б людей роботою. А ще інші – щоби Церква перебрала від держави контроль над школами, садками, будинками для перестарілих, дитячими будинками, лікарнями тощо. І ось довідуємось про ще одне цікаве завдання – воювати з екстрасенсами, терапевтами та різними лікувальними методами.

Усе це дуже гарно, і, можливо, була б із цього якась користь. Але маю враження, що ми не до кінця розуміємо, чим у своїй суті є Церква. Можна з неї зробити політичну партію, соціальну систему забезпечення потребуючих, систему навчання і виховання, міліцію, яка карає злочинців, медичну комісію, яка вирішує, хто має право лікувати, а хто ні. Очевидно, що Церкві ці проблеми не байдужі, але коли вона перейме над ними контроль, що тоді залишиться державі?
Церква може навчати і говорити, що затримувати заробітну плату – це гріх, який кличе про пімсту до неба, але вона не може всіх людей забезпечити зарплатами. Може говорити, що брати хабарі суперечить християнській моралі, але не може накладати штрафи на тих, які їх беруть. Так само не може визначати, хто є лікарем, а хто шарлатаном. Бо якими ж методами це робити: тестувати, видавати ліцензії, перевіряти психічний стан того чи іншого цілителя? Мабуть, цим повинні займатися все-таки інші структури – медицина і, можливо, прокуратура. В історії Церкви було багато проблем, пов’язаних з тим, що вона втручалась не у свої справи (Коперник, Галілей, Джордано Бруно). Нещодавно Папа просив вибачення за гріхи Церкви.

Дуже добрим прикладом небезпеки, яка криється в таких надто активних діях Церкви на чужій для неї території, є слова однієї духовної особи, зацитовані Вами: “Такі популярні нині лікувальні методи, як гомеопатія, акупунктура, акупресура, іридодіагностика, ґрунтуються на окультних науках та східних філософіях, на магії, а тому для християн абсолютно неприйнятні”. Чи ми до кінця здаємо собі справу, що ми цими словами говоримо людям? Це ніщо інше, як сказати лікареві-гомеопату чи лікарю спеціалісту з акупунктури (серед яких легко можна знайти порядних і чесних християн з вищою медичною освітою): “Ти є інструментом в руках диявола! Через тебе діє злий дух!”. Уявляю собі реакцію мого знайомого професора медицини з-за кордону, який приблизно 30 років займається лікуванням хворих акупунктурою і є практикуючим католиком, коли я його повідомлю, що все, чим він досі займався, це окультизм і сатанізм. Що більше, при допомозі цього методу він лікував велику кількість людей, серед яких чимало священиків і єпископів. І що ж йому “світить” після смерті? А що має робити мій друг священик-василіянин, який успішно пройшов курс гомеопатичного лікування і зараз перебуває в Римі, де побожно молиться і пише докторат. Бідолаха навіть не здогадується, що в ньому оселилась нечиста сила і йому слід якнайшвидше бігти до сповіді.

Якщо акупунктурний метод лікування треба відкинути, бо прийшов до нас з поганського Сходу, то так само відкиньмо лікування травами, бо воно прийшло ще з язичницьких часів, і займалися цим знахарки-ворожбитки. А коли через вколювання голками в нас входять злі духи, то, можливо, взагалі треба відмовитися від уколів. Шановний Пан Юзьо думає, що йому вкололи ліки проти дифтерії, а виявляється – прищепили злого духа. І починаються проблеми з дружиною...

Прошу мене не зрозуміти зле. Я не бороню гомеопатії чи акупунктури. Я не маю найменшого поняття, корисні вони чи шкідливі. Але при цьому наполягаю на тому, що цю проблему мають вирішувати спеціалісти – лікарі і науковці, – ті, хто думає про здоров’я людини і має різні засоби і експериментальні методи перевіряти, що корисне і потрібне, а що шкідливе. А Церкві варто зайнятися справжніми проявами окультизму, псевдорелігійними рухами і сектами.
Пригляньмося уважніше до таких явищ, як різні забобони, гороскопи, талісмани, карти чи книжечки типу “Господнє попередження” і “Пророцтва Михальди”, що продаються перед церквами. Які цінності лежать у їхній основі? Може, варто серйозно задуматися, якими є причини того, що стільки людей в наш час захоплюється сектами і псевдорелігійними явищами, не розуміючи їх справжньої суті. А що Церкві все це не байдуже і вона щось-таки та робить у цьому напрямку, прошу прийняти від нас подарунок – книжечку “Релігійний вінегрет”, яка вийшла у нашому видавництві “Свічадо”, де автор популярно і водночас професійно аналізує нові релігійні і парарелігійні форми.

З пошаною,
Богдан Трояновський

* * *
Високоповажаний пане Юзю!

Дуже-м си згіршив, коли увидів, жи і Вас зачинают одолівати марґінали. А то маю на мисли тії бздури, аби писати латинкою. Прецінь то вже було. Ше в ХІХ столітю був такий вар’ят Падура, а ше була тоди справа витківскої громади, котра си справила печать по-русински, але латиною – то ся ціла Галичина над тими сьвірками потішала! Но, видно, наші мутьки си далі гадают, жи як зачнут писати латиною, то зразу станут “європейцями”. То правдива біда: хлоп з села, а шапка з міста! То є то саме, шо на сході балакати по-кацапски – ніби бути “культурним”, а вправді – звичайний зацофаний раґулізм. Прецінь кожда культура ся тримає на традиції і її плекає. Но, але кождий плебей хоче бути паном і “вдавати грека”. Тилько правдиві греки мали в носі всю решту Европи і як писали по-свому, то так і пишут – від того менчими європейцями не стали. Але шо то пояснювати францоватим “ататюркам з Пацикова”! Я си зовсім не здивую, коли завтра який цваняк не випише в газеті рецепти, як нам рішити нафтову проблему: а то перейти на магометанство – і відразу нам араби рурами, танкерами, гелікоптерами зачнут нафту помпувати і купувати шины бу Киев. Тилько Ви, пане Юзю, наших хлопів знаєти – вони ся станут ділити на сунітів і шиїтів, бити писки по селах за відправи в мечети, а за свинину і горівку – то і казати не треба. І ні холери з того не буде, як і з “латинізації”, тилько новий клопіт. Кождий жарт добрий, але в міру, котрої не тра переходити. Тому, пане Юзю, будьте пильними і не піддайте ся раґулям! Бийте в дзвони, дуйте в труби! “П’ємонт” у небезпеці!!!

Взагалі, довкола тилько ріжної напасти і хамства, шо варто і ту визначати найбільших “лицарів”. Скажімо, в номінаціях “хрунь року”, “політична проститутка” чи “геростратус від культури”. Але би було кандидатів! А то вже певно, шо Ваш улюблений пупільок з обласної адміністрації (світоч національного відродження, видавець ґазет і бестселерів на дорожньо-шляхову тематику, кандидат на посла при Сьвятім Престолі еt сеtега, еt сеtега) набрав би тих призів, як “Титанік” Оскарів. А Ваша укохана сьпівачка – то би ся, напевно, дослужила до якого прижитєвого памнятника – прецінь вона ся боре за українcькі інтереси, як колись Роксоляна (тилько жи та для ідеї пішла під султана, а ся – під ненаше радійо). Прецінь край мусит знати своїх героїв!
Маю ту до Вас ше єдну велику ініциятиву. Осібно варто створити ві Львові музей ріжних бздурів і хамства. Не тилько крайовий чи загальнодержавний, а всесвітний. Бо хамство безмежне, вічне й інтернаційональне. А то шлю Вам в додатку вже два перші експонати – плоди творчости київских “дядьків”.

Перший – то є колєйовий бльочок з постільного пакунку, з котрого ся можна довідати, жи на осмім роци “незалежности” маємо у Київі “юго-западную желєзную дарогу”. Шо в Україні мешкає багато істот примітивних і відсталих, котрі не знают державної мови – то вже не новина. Але здивувала мене тая географія. Перше-м думав, шо то кацапский синдром “юго-западной Рассії”. Але теперка маю припущення, шо київскі колєйовці користали з якої старої мапи від Бопляна (шо полуднем догори). То, може, би Ваш колєґа-”лицар” з Львівскої колєї зафундував їм якого ґльобуса, а до того і компаса, аби вони, бідачки, в трох соснах си не заблудили.

Друга річ – то є поштовий значок від “Марки України” до круглої дати Галицко-Волинскої держави. На тім значку якийсь хлописько в обладунку зі щитом і мечем (за гербом на щиті, то ніби який галицкий князь) їде верхи на... леві. То я си тепер гублю у здогадах: шо би то мало значити? Ніби в Галичині не було звичаю гарцювати на левах. А може, тую марку рисував який маляр-артиста “нетрадиційної орієнтації”? І шо ж то буде, як тії київскі зоофілі на інчім значку намалюют нашого президента д’горі на козі чи льосі?

Ганьба хамству квазіевропейскому і совєцкому!
На тім сердечно Вам ґратулюю і цілую ручки пані Юльці.
З пошануванням
Дионизій Вольф-Шольцович.

Рифирендум-дум

Питають мене мої вірні читаченьки: що ж то, Юзю, ми ніц не чуємо, як ти ставишся до того рифирендуму? Чи то так пурєдно?

Певно, жи не пурєдно, але кожда велика пудія мусит влягтись і осмислитись. І шойно тепер я можу вповісти, жи дуже ся тішу за наш одностайний нарід.

Але тепер після того рифирендуму мусимо змінити нашу зовнішню політику і замість того, аби лізти на Захід, обернутися до Сходу. Бо так, як проголосували ми, голосуют тілько в Узбекистані й Туркменії. З цього виходить, що Україна – то є могутня середньоазійська республіка, най Аллах береже її хана.

Та найцікавіше, що кого зі знайомих не питаю – мало хто голосував, а ті, що побували на дільницях, були вражені неймовірною тишею. Хоч у дні виборів тут завше було тлумно.

Ну, мене не так той рифирендум цікавив, як те, чи проголосує і цього разу мій покійний татуньо, котрий уже третій рік справно голосує з тамтого світу.
Минулого разу, то він так, бідачка, спереживався, що комуністи владу захоплят, жи проголосував і за себе, і за мене.

Не знаю, що ним керувало тепер, може, він і зіправді вважав, жи тоті питання аж такі доленосні, бо знову проголосуваав за нас обох.

Дай вам Боже, татуню, би-сьте ше голосували довгі літа. Аллах акбар.

Великдень

Ну, маєм на носі сьвєта. Бо вже ми пахне пасками, ковбасами і шинками. Пахнющі дими вудженого м’ясива заливають околиці. Свині кричать ґвалту, і крик їхній іде луною всіми околицями Львова.

А в неділю і понеділок нарід попре на цвинтарі, аби запалити сьвічки і покласти кавальчики сьвяченого на могилки. І саме тоді великі циганські зграї зачнуть сновигати цвинтарями та ласувати писанками і пасками, жебраючи при тім також гроші. Декотрі набираються такого нахабства, що хапають тоті сьвяті дари просто з-під рук родини. А що годна зробити родина, коли проти неї зграя з двох-трьох десятків башибузуків? Ніц.

Постає питання: який сенс класти на могилах їжу? На що родичі покійника сподіваються? Жи встане він з гробу, сяде си під місяцем і буде паску наминати? А потім піде з крашанкою по небіжчицях, аби на цьомка заробити?
Колись давніше, коли ще циганські орди не ґрасували по наших цвинтарях, паски і яйця розтягували пси. Зараз пси мають серйозну конкуренцію, і можна побачити, як цигани влаштовують на них лови, як ганяють їх патиками і камінням з голосним вереском.

А чи не ліпше було би віддавати свячене жебракам? Або просто сусідам, котрі бідують.

І тут мені подумалося, що наші предки були куди шляхетніші та розумніші у стосунку до покійників. Як зворушливо читати у старих газетах: “Замість вінка на труну святої пам’яти Олени склали гроші на газету Косідовські”. “Коло студентів-лісників замість квітів на труну святої пам’яті Романа Павлика склали 1053 золотих у фонд газети”. Або: “Працівники цукерняної фабрики “Фортуна Нова” з оказії іменин Володимира склали 840 золотих”.

І теж для газети, а як не для газети – то на пам’ятник або видання якоїсь книги.

А тим часом ми викидаємо гроші на вітер. Наші цвинтарі – це зразок марнотратства... Оці нікому не потрібні вінки, які за кілька днів вицвітають так, що на них гидко дивитись, а потім їх працівники цвинтаря скидають на купи і спалюють, і біжить вогонь чорними стрічками, смалячи золоті букви: “дорогому синові...”, “незабутньому ...”, “коханій...”.

Нащо? Кому це? Аби тільки замільдуватися, що і МИ, як всі люди?..

Я вже не кажу про дорогі труни, які від того, що вони дорогі, не стають тривалішими, а навпаки гниють ще скоріше, як дешеві. А квіти, які ми зносимо на могили, за лічені хвилини після нашого відходу перекочовують знову до квітникарок і, буває, отак мандрують циклічно по кілька разів.
Ось батьки вимахали дорогому синочкові не гробівець, а справжній палац. Мармур! Ще й замовили скорботну хвигуру у відомого скульптора. Аби перехожі чудувались і цмокали від захвату. А ось уже не пам’ятник, а цілий обеліск! І знову – гроші на вітер.

Але ж усе тлінне. І коли ти всіми правдами і неправдами здобуваєш собі місце на Личакові, зруйнувавши попереднє поховання, то не сподівайся, що твій чи твоєї родини гробівець хто-небудь пошкодує.

Втрата найдорожчої людини – горе тільки для тебе. Але для твоїх онуків, а понадто правнуків – це вже ніщо. То чи варто увічнювати це Ніщо?

Вся земля – суцільний цвинтар. Ось вийдіть на кінець вулиці князя Романа і станьте біля кльозетів. Тут був цвинтар. Тут лежать козаки. Поміж їхніх кісток тече трубами вдячна пам’ять нащадків.

Стаття про Маркіяна Шашкевича. Авторка, начитавшись шкільних підручників, твердить, що Шашкевича вигнали з гімназії за вільнодумство. Та я би шановній пані радив розширити її світогляд і від підручників перейти до серйознішої літератури. Ну, бодай зазирнути до третього випуску збірника “Львів. Місто, суспільство, культура”: “Шашкевича відрахували зі семінарії за порушення дисципліни – “вийшов з товаришем Базилевичем на місто, без позволення засидівся в реставрації Людовика до пів до сьомої”, – цитується дослідження К. Студинського.

Цікаві анекдоти можна вичитати в цій газеті нащот українсько-кацапської дружби:
Стоит хохол и читает: “Бей жидов – спасай Россию!” и думает: “Лозунг гарний – ціль погана!”.

POSTUP - ПОСТУП
№ 77-78 (521-522), четвер-п'ятниця
27-28 квітня 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата Поступу
·Трагедія біля Краківського ринку
·Великодній привіт 2000

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Кілька слів
·Святоюрська гора під опікою міста
·Допоможіть дитині
·Сенчук із Медведчуком не порозумілися

НАША СТОЛИЦЯ
·Референдум як соцдослідження
·КУН проти "псевдонароду"
·Бакай? А може, Пустовойтенко?
·Обласна рада: перемога реформаторів
·Архіваріус

ПОСТУП З КРАЮ
·Краєвид
·Референдум імплементуватимуть
·Подробиці ракетних вибухів

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·Край
·Путовойтенко, можливо, очолить "Нафтогаз України"
·Гейтс - уже не перший
·Світ

ПОСТУП У СВІТ
·Світоогляд
·Президентові загрожує імпічмент
·Прем'єр особисто стримував Тису
·Унія Свободи - вільна від кандидата
·Відстріл VIPів триває
·Експонується череп фюрера

РЕВ'Ю В ПОСТУПІ
·REVJU
·Клуб комісара Бонця

ПЕРЕДСВЯТКОВИЙ ПОСТУП
·Хроніки львівського Великодня

ПОСТУП У МЕДІА
·Львівські обсервації

АРТ-ПОСТУП У СВІТ
·Ісус і далі серед нас
·Воскресіння "Історії Животворящого Хреста"

СПОРТ-ПОСТУП
·Білявський не мав рівних
·Перша перемога команди Лобановського
·Українська "молодіжка" своє завдання виконала
·Спорт-бліц

POST-SCRIPTUM
·Календао
·Як правильно водити машину в умовах мегаполіса?
·Гороскоп