BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 27-28 квітня 2000 року |

Клуб комісара Бонця

Справа шлюбного афериста

Весна за вікном розгулялася не на жарт, і Бонцеві менш за все хотілося сидіти у запорошеному кабінеті й порпатися у нескінченних кримінальних справах. Та сьогодні розслабитися не вдалося.

До кабінету, як завше, без стуку ввалився інспектор Піскозуб, тягнучи за собою зарюмсану панночку. Він безцеремонно владував юну особу у крісло для відвідувачів і сам розсівся поруч:

– От маєте. Вже третя за востатній місяць! Бігме, це знову Стефцьо Фраєр ґрасує ві Львові.

Бонцьо співчутливо оглянув потерпілу. Історія стара як світ. Прилетіла на сліпучі вогні великого міста у пошуках красивого життя і розкішного кавалера – і вже встигла обпектися.

– Хіба Стефцьо Фраєр вже вийшов зі станіславівської в’язниці? – обернувся він до Піскозуба.

– Та мусив би. І прикмети збігаються. Тільки тепер він взяв моду клеїти собі вуса. Вкрай знахабнів, трясця йому в душу, – вже докотився до крадіжок у помешканнях.

Стефан Палинський, більше відомий як Стефцьо Фраєр, мав фах шлюбного афериста. Своїх жертв зазвичай обирав серед кухарок, кельнерок чи покоївок, з якими знайомився на фестинах у Стрийському парку. Заскочені нечуваним щастям простачки вмить втрачали рештки розуму і, геть забувши мамцині застороги, віддавали шахраю всі свої заощадження – мовляв, на весільні витрати.
Потерпіла Юльця Шпондерок, котра тепер заливалася слізьми у Бонцьовому кабінеті, виявилася трохи обачнішою. Вона відмовилася віддати “коханому Мількові” своє віно до того, як познайомить його з батьками. Та гроші з рахунку зняла і за присутності “нареченого” заховала серед пошивок і коронкової білизни. Вчера опівдні заручені мали відбути з головного двірця до рідної Юльчиної Бібрки.

Марно чекала бідна дівчина на свого Мілька. А коли повернулася додому, то з’ясувала, що все її добро, включно з пошивками і коронковою білизною, зникло без сліду.

– Не побивайтеся так, мила панно, – лагідно промовив розчулений Бонцьо, – ми неодмінно знайдемо вашого Мілька. Пане Піскозубе, де тут у нас поліційні альбоми?

Дівчина довго вдивлялась у мармизи різних шахраїв, бігамістів, сутенерів і розгублено кліпала великими синіми очима.

Врешті Піскозуб нетерпляче тицьнув у знимку Палинського:

– А це, часом, не ваш Мілько?

– Та ніби він, а ніби й ні, – геть розгубилася дівчина. – Мій був із вусами. З такими, знаєте, гарними і пишними, як у маршалка Пілсудського на портреті.

– Як то так? – зденервувався Піскозуб. – Ви мали замір пошлюбити того пана, а тепер не годні його пізнати?

– Та ж ми з ним нігди не здибалися у білий день, – зашарілася Юльця. – Зазнайомилися надвечір на фестині, а потім здибалися по кінах, а там теж темно. Вдень Мілько вчився на університеті. Він, знаєте, який мудрий! А які слова вмів казати! Навіть наш їгомость таких не вміє. Та я вже спала і виділа, як всі дівки у Бібрці вдусяться від заздрощів, – і Юльця знову залилася рясними слізьми.

– Здало б ся розшукати того Фраєра і показати його дівчині. Мо’, вона його живцем упізнає, – зітхнув Бонцьо. Тільки от де його шукати?

– Загляньмо до більярду при “Народній Гостиниці” – може, той жевжик не поміняв звичок?

За півгодини Палинського доставили до комісаріату. Побачивши елеґантного молодика, Юльця остовпіла на місці.

– Мільцю, чи то ти? Та ж то я, твоя Юльця, чом ти і глянути на мене не хочеш?

– Мільцю?! Хто тут є Мільцьо?! – заверещав Палинський. – Заберіть від мене ту причинну! Від неї тхне кухнею.

– То що, – схилився до дівчини Бонцьо, – ви пізнали свого нареченого?

– Йой, пане комісаре, дайте спокій, – простогнала нещасна, – я вже й сама ніц не знаю.

– Гаразд, зачекайте поки що на коридорі. А ми зараз хутко з’ясуємо, що то за один.

– То ви стверджуєте, що не знайомі з панною, яку щойно скривдили? – голос комісара бринів металом.

Тут Фраєр згадав про долі тих, кому не пощастило вивести стриманого Бонця з рівноваги, і став чемно відповідати на питання.

Ні, панну Шпондерок він ніколи в очі не бачив, вже не кажучи про заручини. Щось тій панні замакітрило. Як потреба, він готовий її перепросити, бо був дуже заскочений наглим арештом.

– Гаразд, – пом’якшав Бонцьо. – То, може, ви вповісте, де були вчера при полудні?

– При полудні? – Стефцьо замислився. – О, згадав. Вчера при полудні я робив променад у парку Костюшка.

– Ви маєте чим підтвердити це твердження?

– Підтвердити? О, звісно! Де ж я запхав оцю знимку? Ага, ось! Дивітси!
На знимці усміхнений Стефцьо з цигаром у зубах спирався на одну зі струнких колон паркової ротонди.

– І чого це вам припекло знимкуватися? Наперед готували алібі?

– Та яке там алібі! Ви знаєте тих моментальних фотографів? Це ж гієни! Вони так тягли мене до апарату, що відірвали всі ґудзики з камізельки. Я вирішив, жи най ліпше мене клацнуть, аніж попсують ґарнітура.

Бонцьо тяжко зітхнув. Він добре знав вуличних фотографів, які на кожному розі чатували на перехожих. Комісаріат був завалений скаргами на їхню брутальність і нахабство.

– Пане Юзю, най він доведе, що знимкувався саме о дванайцятій! – втрутився Піскозуб.

– Гадаю, що знимку справді роблено близька полудня, – Бонцьо показав на коротку Стефцьову тінь на алейці, облямованій розкішними трояндовими кущами.

– Дякую, пане комісаре, – засяяв Стефцьо. – Я завше мав вас за справедливого хлопа. То я можу йти?

– Зачекайте хвильку. Так, знимку зроблено опівдні, та все одно ваше алібі до одного місця. І не примушуйте мене казати, до якого саме.
І він простягнув фотографію ошелешеному молодику:

– Візьміть її собі на згадку. Сподіваюся, вона грітиме вас у сирій і холодній буцегарні.

Чому Бонцьо стверджує, що алібі Стефця фальшиве?
Відповідь на кримінальну загадку “Хто забив пані Стецьову?” (“Поступ” від 15 квітня):
Убивця навряд чи став би тікати сходами, маючи безпечний і перевірений шлях через вікно. До того ж, якби Курчик вибіг із помешкання, як тільки почув крик, вбивця аж ніяк не встиг би збігти по сходах, адже йому треба було відімкнути дві засувки, два замки та ще й ланцюг. Більш вірогідно, що саме Курчик задусив свою сусідку, яка добре його знала, тому і відчинила двері.
Л.А.

POSTUP - ПОСТУП
№ 77-78 (521-522), четвер-п'ятниця
27-28 квітня 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата Поступу
·Трагедія біля Краківського ринку
·Великодній привіт 2000

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Кілька слів
·Святоюрська гора під опікою міста
·Допоможіть дитині
·Сенчук із Медведчуком не порозумілися

НАША СТОЛИЦЯ
·Референдум як соцдослідження
·КУН проти "псевдонароду"
·Бакай? А може, Пустовойтенко?
·Обласна рада: перемога реформаторів
·Архіваріус

ПОСТУП З КРАЮ
·Краєвид
·Референдум імплементуватимуть
·Подробиці ракетних вибухів

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·Край
·Путовойтенко, можливо, очолить "Нафтогаз України"
·Гейтс - уже не перший
·Світ

ПОСТУП У СВІТ
·Світоогляд
·Президентові загрожує імпічмент
·Прем'єр особисто стримував Тису
·Унія Свободи - вільна від кандидата
·Відстріл VIPів триває
·Експонується череп фюрера

РЕВ'Ю В ПОСТУПІ
·REVJU
·Клуб комісара Бонця

ПЕРЕДСВЯТКОВИЙ ПОСТУП
·Хроніки львівського Великодня

ПОСТУП У МЕДІА
·Львівські обсервації

АРТ-ПОСТУП У СВІТ
·Ісус і далі серед нас
·Воскресіння "Історії Животворящого Хреста"

СПОРТ-ПОСТУП
·Білявський не мав рівних
·Перша перемога команди Лобановського
·Українська "молодіжка" своє завдання виконала
·Спорт-бліц

POST-SCRIPTUM
·Календао
·Як правильно водити машину в умовах мегаполіса?
·Гороскоп