Великодній привіт 2000
Мої Дорогі і в Христі Сестри і Брати!
Владика Любомир
При Божій помочі дожили ми Великодня 2000 року, року ювілейного. Богу дякувати, що велика частина людства все ще числить роки та століття від народження на світі воплоченого Божого Сина. Стоїмо на порозі двадцять першого століття і третього тисячоліття. Така дата на зламі століть та тисячоліть заставляє нас застановитися над минулим та майбутнім. Над минулим, бо це вихідна точка для майбутнього, над майбутнім, бо не можемо не призадумуватися над тим, з чим підемо в наступні роки.
Празник Христового Різдва, яке стоїть нам особливо перед очима в цей ювілейний час, а вже особливо празник Христового Воскресіння в цей торжественний рік пригадують нам цілу історію дуже видимого і значущого вступлення Бога в історію людства. Божий Син прийшов поміж нас, прийняв нашу людську природу, народився, виростав, коли дозрів, навчав нарід, чудами показував, що царство Боже вже настало, добровільно прийняв страждання та смерть, по трьох днях воскрес, вознісся – повернув до свого Отця, зайняв належне Йому місце праворуч Отця, кількома словами, сповнив цілу спасенну програму, щоб впавшому в гріх людству відкрити наново шлях до небесного Отця – джерела і цілі існування. Ми можемо сказати, що зі своєї сторони Отець вповні виконав свою обітницю, дану прародичам Адамові й Єві після їхнього упадку, про Месію Спасителя. Різдво і Воскресіння пригадують нам, що зі своєї сторони Бог зробив усе, щоб нам уможливити спасіння.
Святочний час – це добра нагода для нас перевірити, наскільки ми виконуємо нашу частку життєвого завдання, наскільки ми спроможні співдіяти з Богом, щоб його дари прийняти і використати для нашого спасіння, для осягнення цілі нашого існування – нашого життя з Богом. Ця ціль, як відомо, здійснюється не аж після смерті, ми запрошені до неї вже тут за час нашого життя на землі. І про це треба говорити, не виключно про те, що буде. Наше життя з Богом – це не справа далекої, невідомої майбутності, це справа нашого сьогодні, бо наше життя з Богом вже почалося. Він, як згадано перед тим, цілком відкрився до нас, а ми? Як ми живемо з Богом, як сповняємо Його святу волю, яка для нас є єдиним певним дороговказом життя? Бо про те, власне, тепер розходиться.
Можна також інакше поставити питання, а саме: чого ми, властиво,. хочемо, прагнемо? Оскільки всі прояви життя людського, незалежно, на якому це не було б рівні, від родинного до державного, починаються в серцях поодиноких людей, наше питання повинно звучати дуже особисто: що я хочу в житті? Які вартості присвічують моєму діянню?
Візьмім три приміри. Багато людей, а особливо політики, часто говорить, і то з патосом, про мир. Мир – це немов якесь чарівне слово, яке конечно треба включити у свою програму, у свою промову. Яка ж дійсність? Всі держави пильно продукують зброю, хизуються своїми у тій ділянці осягненнями і радо продають зброю, кому тільки завгодно. А все це тільки підсичує воєнні дії, а не мир. До одної країни цілий світ звозить літаками поживу, бо мільйони знаходяться в небезпеці голодової смерті, але немає чим довезти тим голодуючим поживи, бо весь місцевий транспорт потрібний на ведення війни з сусідами. Чи справді мир є найвищим пріоритетом?
В багатьох країнах світу, головно між християнами, багато говориться про єдність Христової Церкви. Про єдність говорять церковні і державно-посадові особи, ставимо це як велику потребу для добра Церкви, Держави, народу, а одначе особисті амбіції, майнові розрахунки, політичні чи міжнародні міркування перекреслюють ініціятиви. Радше навпаки, миряни, священики, а навіть єпископи, заохочують до взаємного поборювання між різними конфесіями живим чи писаним словом. І постає застрашаюче питання, чи ми направду прагнемо єдності, чи ми наставлені за всяку особисту ціну сповняти Божу волю, щоб всі були одне?
Бог сотворив світ, щоб людина була щаслива в ньому, щоб могла в спокою і безпечності вести своє життя. Одною з дуже важливих у житті людини ділянок є економіка. Багато в нас тепер в цій ділянці планів, багато наставлень, багато теоризування. Кажеться, що якби було наведено лад в економіці, то наша Держава стане вповні на ноги і заживемо в добробуті. Але не від роду економічного порядку залежить тут успіх, а від солідності і чесності людей.
Згідно зі загальним переконанням громадян, нікуди не рушишся без хабара. Це страшне свідчення, і в ньому заперечення можливості економічного добробуту. Бо, по-перше, хабар – це тільки одна з форм крадежі. По-друге, економія зі своєї природи найкраще функціонує, коли вона бере під увагу довготермінові розв’язки, а хабарництво – це тимчасова, короткозора політика. Їй сприяє загальне зубожіння та невиплата зарплат. Але, по-третє, вже найгірше, система хабарів підкопує довір’я до всіх форм публічного діяння, до всіх гілок влади і то на всіх рівнях, до підприємців, до вчителів, лікарів, ремісників. Коли хтось бере чи дає хабарі, чи можна сказати, що він направду хоче добробуту свого суспільства, своєї Держави?
Святий, ювілейний рік, а особливо Христове народження і Його переможне воскресіння, – це нагода поставити собі руба питання: чого я властиво в житті хочу?
Нехай милостивий Господь, що задля нас, людей, і задля нашого спасіння зійшов із небес, народився, дав себе розіп’яти і воскреснув, просвітить нас і допоможе нам усім в цей святий великодній час усвідомити собі чітко й недвозначно, як ми сповнимо нашу пайку спасенного діла. Дякуємо Йому, що Він нам дає можливість спасіння, що відкрив для нас доступ до небесного Отця, що сповнив супроти нас свою обітницю. Благаймо в Нього, щоб ми прийняли Його дари, щоб не злегковажили Його безмежною добротою та не дозволили, щоб наші тимчасові і тлінні бажання перекреслили Його спасенний для нас план.
Воскресіння – це найбільше й наймогутніше Христове чудо. Він смертю смерть подолав. Дай Боже, щоб при допомозі Його сили ми подолали наші пристрасті і з відкритим серцем прийняли нашого Господа й Спасителя в цьому святочному часі та опісля в нашому звичайному щоденному житті.
ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Владика Любомир
|
|
