BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 25 квітня 2000 року |

Ігор Слісаренко:"Я відчуваю себе вільним журналістом"

Мар'яна САВКА

Ігор Слісаренко у Львові – своя людина. Поки ми шукали у переповненому людьми і трамвайним дзенькотом центрі якусь затишну кав’ярню для розмови, його кілька разів стискали у дружніх обіймах львівські приятелі, скрушно зітхаючи: шкода, що лише на один день. У кав’ярні молода кельнерочка набирається сміливості, аби запитати: а як вам подобається Львів? Надзвичайно – відповідає Ігор, завжди уважний і гречний. І додає, що у Львові гарно відпочивати. Та, попри це, не обходиться і без праці – участь у конференції, зустрічі зі студентами та журналістами – на це так само іде багато енергії і часу.

Популярний ведучий ТСН Ігор Слісаренко постійно перебуває у вирі політичних подій. Особливо тоді, коли працює журналістом у складі української делегації на сесіях Парламентської Асамблеї Ради Європи. Але ж і Львів не надто спокійне у політичному сенсі місто.

– Ігоре, Ви приїхали до Львова і потрапили на акцію журналістів “Хвиля Свободи”.

– Я просто вражений, що таке відбувається у Львові. Я не можу уявити собі подібної акції у Києві. Київські журналісти всі дуже поділені, всі великі індивідуалісти, всі перейняті виживанням. В Києві, на жаль, така акція не отримала б громадської підтримки.

Мас-медіа, передусім телебачення, через податки, втручання влади, зарегульованість не можуть продукувати конкурентноспроможної продукції. За останні два роки телебачення взагалі дуже скотилося назад саме у виробництві продукції. Криза як вдарила тоді, то й досі не можемо оговтатися.

– Можливо, через байдужість мас-медіа не протистоять процесу русифікації.

– А протистояти русифікації можна лише одним – виробляти власну, гідну, якісну, популярну продукцію будь-якого формату, будь-якого жанру. Студія “1+1” довела, що можемо робити серіали, мильні опери, якісні аналітичні програми. Але ми не робимо стільки, скільки потрібно, – передусім через нестачу коштів, економічну кризу і втручання влади.

– Тобто відчуваєте на собі політичний тиск?

– З кожним днем усе більше і більше. Я був цілий тиждень кореспондентом у Раді Європи, і жоден мій матеріал не міг з’явитися о сьомій вечора – в головному випуску ТСН. Чому? Відвертим текстом: не давати того, що відбувається в Раді Європи (стосовно референдуму – М.С.). У верхівці панувала повна істерія з приводу рішення Ради Європи. Вирішили вдатися до старого радянського способу – просто промовчати, але в той самий час робити зі свого боку якісь звинувачувальні заяви: мовляв, Захід втручається в наші внутрішні справи. Цікаво було спостерігати за реакцією глядачів, які дзвонили і запитували: а що відбувається в країні? Що там сталося у Страсбурзі? Ось в УТН повідомлялося, що хтось до нас втручається, то що їм від нас треба? Тобто ми обмежені в інформації. Якщо за радянських часів існувала строга цензура, вимагали сценарій, викреслювали прізвища, фрази, то зараз ми скотилися ще нижче – просто не подавати, замовчувати події, начебто нічого не сталося, а це дуже і дуже небезпечно, це показує, що ми скотилися до авторитаризму. На щастя, в Європі всі все прекрасно знають, вже ніхто не вірить у те, що Україна набирає демократичного поступу, вже говорять, що Україна – це авторитарна країна зразка Середньої Азії, вона не пішла в тому напрямку, що прибалтійські країни, Польща, Словаччина, Хорватія, – ні, Україна прямує в напрямку Туркменістану. Дожилися – вже Жиріновський у Раді Європи кричить про нас: “Погляньте, що в Україні коїться, вони вже роблять режим а-ля Туркмен-паші.

Що, ми (ТСН – М.С.) гарно спрацювали під час підготовки до референдуму? Ні. А чому? Ми були позбавлені права взагалі торкнутися цієї проблеми.

– Ігоре, розкажіть, будь ласка, детальніше про свою роботу в ПАРЄ.

– У ПАРЄ я присутній як кореспондент. Я, скажімо, волів би виступати експертом мас-медіа, але наразі є просто кореспондентом. Там дуже гарно працює прес-служба, я пишаюся тим, що належу до цієї команди. Буваю там щонайменше двічі, а то й тричі на рік. У нас склалася дуже гарна тусовка, скажімо, із західними, російськими журналістами. З росіян, наприклад, до неї належить Олексій Бенедіктов – головний редактор радіостанції “Эхо Москвы” (я вважаю, найліберальніший, найоб’єктивніший медіум Росії) та інші. На сьогодні це люди зовсім не зашорені, позбавлені навіть у поведінці комплексу російської зверхності, дуже інтелектуальні та водночас дуже коректні у побуті. Так само і журналісти з інших країн. Скажімо, ми часто сперечаємося із сербами щодо питань міжнародної політики, з білорусами. Тобто в нас склалася вже така невеличка журналістська сім’я.

– У деяких мас-медіа мусувалася думка, що Сергій Головатий дискредитує Україну своїми виступами.

– Абсолютно не погоджуюся. На жаль, існує ця тенденція, коли глава держави наважується говорити про те, що українська делегація в ПАРЄ зрадила українським інтересам, зашкодила державності. Я хочу помилитися, але це нагадує початок оголошення ворогів народу, ми вже це все проходили. Щодо позиції Сергія Головатого: я не ідеалізую Сергія як політичного діяча, я прекрасно пам’ятаю, як він вихваляв Кучму, коли був міністром юстиції, але те, що він зараз робить, – робить успішно. Я особисто його діяльність у цій царині вітаю – дійсно, великою мірою завдяки йому Рада Європи вже обізнана з реальним станом речей в Україні, зокрема, і зі станом свободи слова. Але, знову ж таки, завдяки не лише йому. Вони ж постійно приїздять, спостерігають за нашими перегонами, бувають на виборах. А це люди досвідчені – парламентарі, політики, які самі виборювали свої посади в національних парламентах у конкурентній боротьбі. Це не ті спостерігачі, які приїздять і дивляться, чи стоїть міліціонер біля урни і наглядає, хто куди пішов. Ні, ці люди прекрасно обізнані з нюансами виборчих кампаній, і їм дуже легко побачити, що не так. Так що це заслуга далеко не одного Головатого. Але, на жаль, найбільше мене хвилює позиція наших депутатів, які називають себе демократами і яких багато хто вважає демократами. На останній сесії мене просто збентежила позиція Зварича. Здавалося, колишній американський громадянин мав би з молоком матері всмоктати ідеали свободи і демократії – але, виконуючи чиєсь завдання, викликати просто сміх у залі в депутатів з інших країн, які йому відкритим текстом кажуть: не розповідайте нам казок про ситуацію в Україні, а потім приїжджати назад в Україну і “стукати” на товариша... Що це, виховання? Що, в Америці навчають цього? Гадаю, є просто політична кон’юнктура, бажання зробити політичну кар’єру і так далі. Просто неприємне враження, коли я бачу людей, які називають себе демократами. Бачиш, що вони себе поводять, керуючись винятково власною політичною вигодою, і стає сумно, думаєш: коли ж нарешті виросте нове покоління, коли ж виростуть люди, в яких власні інтереси будуть збігатися з інтересами народу, своїх виборців. А вже суто журналістське враження як учасника події, спостерігача, громадянина: Боже, Боже, як нам іще далеко до тієї ж Європи, рухаємося не за, а проти напрямку, крок вперед – два кроки назад.

– Власне, щодо руху вперед-назад. Чи не є наше стратегічне партнерство з Росією тим самим рухом назад?

– Тут я не боюся. Стратегічне партнерство з Росією – це порожній звук. За цим нічого не стоїть, навпаки – за цим стоїть постійна ворожнеча, постійна недовіра, гризня: росіяни вибивають борги, ми не довіряємо росіянам (зрозуміло, з яких причин, – у нас є всі підстави не довіряти і навіть вимагати компенсації). Якщо Росія – правонаступниця Радянського Союзу, то нехай, як та нацистська Німеччина, виплачує компенсацію постраждалим внаслідок колективізації, розкуркулення, виселення, голодомору. Те, до речі, що нам пропонували дуже розумні люди, етнічні українці з Канади. Я прекрасно пам’ятаю розмову під час першого з’їзду українства у Києві (1993 рік). Колишній депутат Канадського парламенту, що був президентом Конгресу Українців Канади, Юрій Шимко і тоді переконував: Росія себе називає правонаступником Союзу, ви маєте всі підстави виставити Росії рахунок. Лише зараз якась організація висунула таку ініціативу. Тобто є всі юридичні підстави це зробити, але ж не роблять. Чому? тому що нинішня українська еліта дуже пов’язана з російською у власному бізнесі. Знову ж таки, не стратегічне партнерство, а власні комерційні інтереси. Але це лише територія, де працюють вибрані. Наші олігархи зізнаються, що своє багатство вони нажили на російському газі – звідси і відповідь, чому така залежність України від Росії. А політично – навіть при всьому бажанні й російських амбіціях це на сьогодні не спрацює – насамперед через війну в Чечні. Росія має також проблему регіоналізації: Москва живе одним, регіони – іншим життям. Кожен регіон за європейськими масштабами – нормальна країна, тому багато футурологів кажуть, що Росія вже почала і буде далі розпадатися.

– Наскільки мені видається, “1+1” дуже добре спрацював під час президентських виборів, хоч і не без нюансів. Але принаймні з’явилася якась політична арена, люди побачили в “Епіцентрі” живі розмови кандидатів. Принаймні був такий прецедент.

– Ну, для себе ми оцінили цей прецедент, але, на жаль, ми залишаємося заручниками ситуації тих, хто зараз у державі визначає політику. Сьогодні біля президента одні люди, які переконують його, що треба робити і як треба реагувати, потім інша група змітає попередню, але всі одразу хапаються за місце, всі одразу намагаються забезпечити собі кар’єру. Я з великою повагою ставлюся до нового парламенту. У Києві вже працює “Новий канал”, але вся їхня неупередженість і збалансованість закінчується там, де справа безпосередньо торкається пана Ющенка. І це зрозуміло – він служить для них “дахом”. Поки він при владі, вони захищені, ніхто не зазіхне на їхню незалежність. Але ситуація може змінитися в будь-який момент, а що далі? Вже ж переживали за СТБ. Ну, переживали – але ж це нікого не обходить. Крім департаменту США. І слава Богу, що їх це почало обходити. Бо я особисто вірю лише в зовнішній тиск. В Україні практично відсутнє громадянське суспільство, немає журналістських асоціації, які б виступали консолідаторами журналістської енергії. Слава Богу, що є така акція у Львові, як “Барикади свободи”. Але це одинока акція.

Коли я чую, як Драч заявляє: хай газета “Известия” виходить українською мовою – і тоді вона буде поширюватись на територію України, – то кажу, що це абсолютне невігластво. Тоді нехай вимагають, щоб Washington Post чи Finantional Times виходила українською мовою. Але тут інша річ. Дуже легко критикувати газету “Известия”. Ви покритикуйте телеканал “Інтер” за його російськомовність. У кращому разі, шановний Іване Федоровичу, завтра ви вже не будете головою державного комітету.

Я не звинувачую людей – виборців, громадян: люди загнані, зайняті фізичним виживанням. Люди бояться, у Києві люди вже починають говорити по кухнях, люди бояться висловлювати свою думку на роботі.

– Чи існує зараз таке поняття, як вільний журналіст?

– Можна бути вільним. Я себе відчуваю вільним журналістом. По-перше, я не виконую чужої волі. Якщо не хочу, то не буду цього робити. По-друге, я впевнений у своєму завтрашньому дні, тобто в тому, що завтра зможу знайти собі іншу роботу.

– Тобто професіоналізм – це те, що робить людину вільною?

– Абсолютно. Вільними журналістами в Україні можуть бути ті, хто працюють на закордонні мас-медіа або працюють тут же, в Україні, в англомовних виданнях. От недавно – якраз напередодні візиту Мадлен Олбрайт – стався прикрий факт: затримали редактора і видавця англомовної газети Kiev-Post. І жодних пояснень. Більше того – нахабство. Нахабство, з яким прес-секретар сказав нашій кореспондентці: ви можете так і записати, що прес-служба відмовилася давати будь-які коментарі. Відчуття власної безкарності. Начхати на всі норми ввічливості й цивілізованої поведінки. Вже ж навчені досвідом, як Америка захищає права своїх громадян. Згадати хоча б ту ж радіостанцію “Гала-радіо”. Американський Конгрес і президент Білл Клінтон на зустрічах із президентом Кучмою обговорювали питання захисту американського громадянина, який заснував цю радіостанцію, і справа тривала два-три роки, доки американці створили можливість працювати радіо. Але ж нічому не навчилися. Америка ніби теж стратегічний партнер. Мало того: Америка – наш донор. А в нас кажуть: ну, так, так, але замало дають.

– Стратегічне партнерство з будь-ким ще не означає стратегічного мислення наших політиків.

– Яке там стратегічне мислення – мислення власної кишені. Пригадую собі слова Миколи Амосова. Стара людина, чудовий патріот, росіянин за походженням, він сидить і каже: “уровень морали нынешней власти еще ниже, чем коммунистической”. І я з ним абсолютно погоджуюся. У комуністів хоч була комісія партійного контролю, громадянин міг написати скаргу на партійного бонзу і принаймні отримати відповідь. А зараз існує повна безкарність, ніхто не відчуває страху за содіяне. Що буде далі, як жити? Люди не те що не дивляться вперед, вони не знають, що буде завтра з точки зору фізичного виживання. Втратити навіть малооплачувану державну роботу – це трагедія для сім’ї.

От сьогодні слухав пана Базіва: у нас 95% кадрів змінилося, вже не колишні комуністи. Питання: ну чому ж тут, у Львові, немає острівця “комунізму”, квітучого життя, щастя? Здавалося, вже нові люди прийшли до влади. Але тут інше – повна втрата системи координат. Ми раніше ганьбили комуністів, а тепер відбувається взагалі парадоксальна річ – формальні члени партій захищають демократію в Україні. Комуніст Євген Мармазов у Раді Європи говорить те, що мусили б говорити наші номінальні демократи. В останньому його виступі він сказав: нас тут хочуть представити як антидержавників і антиукраїнців, так от, я хочу сказати, що ми виступаємо якраз з позиції проукраїнської. Номінальний комуніст захищає Україну в Раді Європи, а номінальні демократи або ж мовчать, або ж взагалі туди не приїхали, або ж обрали не сесію Парламентської Асамблеї, а поїхали на Північний полюс, щоб стрибати там з парашутами.

– Може, найбільша наша біда в деморалізації суспільства?

– Абсолютно справедливо. Я взагалі дивуюся, як наша держава досі не розвалилася – це вже феномен. Я гадаю, для зміцнення державності Група “ВВ”, а тепер “Океан Ельзи”, яких залюбки приймають у Москві, зробили набагато більше, ніж товариство “Просвіта” Павла Мовчана, не кажу вже про Спілку письменників Юрія Мушкетика. Москвичі починають імітувати Скрипку і говорити з українським акцентом, українськими виразами.

– Але на Москву вони виходять тому, що там є реальні гроші, яких вони не зароблять в Україні. І, знову ж таки, в Україні відбувається стільки концертів російських попсовиків...

– Це пояснюється дуже просто, бо улюблений співак нашого президента – Іосіф Кобзон. Цікава річ, що Америка, падлюка, не дає йому в’їзної візи, звинувачує таку шановану людину у зв’язках з мафією, а наш президент після цього каже: а в Украінє он всєгда желанний гость.

– Я бачила, Ігоре, скільки молоді з університету брало у вас автографи. А чи подобається Вам працювати зі студентами?

– Я б інакше не працював. Це живе спілкування, цікаво почути від них щось нове – хай це буде навіть неправильна думка. Важливо, щоби взагалі наважувалися дискутувати. На сьогодні освіта (щоб не наврочити) – це та галузь, куди держава ще не потикає носа, не диктує, що робити, як робити, що заборонити. У Білорусі вже почала. Хоча там взагалі парадоксальна ситуація: в них є три незалежні опозиційні газети. Навіть дивно, чому їх досі не закрили за несплату податків або чому санепідемстанція не знайшла якогось щура в підвалі і т. д. А з іншого боку – майже скасували освіту як таку, а те, що залишилося, – під суворим ідеологічним наглядом.

– Журналістика і життя – це для вас нероздільне?

– Журналістика не залишає іншого життя – в тому сенсі, що абстрагуватися від неї неможливо. Хіба на два тижні поїхати в якісь віддалені місця, скажімо, на море, викинути мобілку..і. Але через тиждень вже починаєш нервувати – що там без мене діється? Повертаєшся додому і починаєш жадібно гортати підшивки – намагаєшся зрозуміти, скільки ж ти втратив.

POSTUP - ПОСТУП
№ 76 (520), вівторок
25 квітня 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Бий своїх, щоб чужі боялися
·Голодування припинено. Барикаду розібрано

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Кілька слів
·Лицарство до Києва доведе?
·Львівщина - європейської орієнтації
·Махно у Львові
·Порубав жінку на шматки

НАША СТОЛИЦЯ
·Сенсаційний рейтинг згадуваності
·Куйбіда бере справу у свої руки
·Убивство в "Мама-Мія"
·Нове про "Хіт-FM-радіо"
·Архіваріус

ПОСТУП З КРАЮ
·Краєвид
·Ющенко горою за "принцесу"?
·Космічний злодій-науковець і бананові "фармацевти"

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·Край
·Росія зав'язує борговий вузол
·Кінець вугільної ери
·МВФ чекатиме результатів другого аудиту
·Світ

ПОСТУП У СВІТ
·Світоогляд
·Урочистості на площі святого Петра
·Еліан повертається додому
·Росіяни знову потрапили у засідку
·Екс-соціаліст формує перехідний уряд

ОСОБИСТІСТЬ У ПОСТУПІ
·Програма діяльності Кабінету міністрів

АРТ-ПОСТУП
·Самотнє соло для гітари
·"Музичний діалог": сократівська суперечка

ПОСТУП У ПОСТУПІ
·Ігор Слісаренко:"Я відчуваю себе вільним журналістом"

ПОСТУП У МЕДИЦИНУ
·Цивілізована допомога узалежненим
·Новини ортопедії
·Найінтимніша подія в житті жінки
·News

СПОРТ-ПОСТУП
·"Манчестер" - чемпіон Англії
·"Карпати" зупиняють "Кривбас" на дорозі до Ліги чемпіонів
·Переможні секунди "Шахтаря"

POST-SCRIPTUM
·КАЛЕНДАР
·Як правильно водити машину в умовах мегаполіса?
·ГОРОСКОП