Заперечення Вольтеру
або Кілька слів на підтримку голови Львівської облдержадміністрації
ПОЗИЦІЯ
Іван ЗАДОРОЖНИЙ
“Я не згідний з Вашою думкою, але я готовий віддати життя за те, щоб Ви мали право вільно її висловлювати...” – цей вислів французького “вільнодумця” широко відомий і часто цитується у контексті підтримки свободи слова, вільної преси, вільних мас-медіа. І хто б сперечався з великим філософом, якби не...
Якби на карті стояло життя самого Вольтера, мабуть, він мав би рацію і ніхто не заперечував би його права віддати своє життя за справу, яку він вважає слушною. Але якщо йдеться не про одне життя, а про життя цілого покоління, ба про саме існування цілої нації як такої?.. Бо саме в такому контексті, я вважаю, треба розглядати ситуацію, що склалася в інформаційному просторі України.
Дуже прикро, але немає в молодій українській державі національної інформаційної мас-культури. Ніби щось і є, і ніби щось робиться, але помітної тенденції – немає. Складається враження, що саме українська культура на українській землі – у стані виживання. Вона постійно бореться з багатшим, нахабнішим “братом” і, чого вже тут гріха таїти, – програє. І можна багато говорити про причини, про те, звідки йдуть гроші, але хочеться вже нарешті не лише говорити, хочеться щось робити!
Звичайно, відключення “Нашого ФМ” було здійснено не цілком у відповідності до Закону України про телебачення і радіомовлення, де цю чинність віднесено до компетенції Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, але... Національна рада існує вже п’ять років. Чи хоч одна радіо- або телекомпанія була покарана за те, що не дотримується норми Закону України про телебачення і радіомовлення стосовно дотримання режиму мовлення? Відповідь – ні, ЖОДНА! А норма закону звучить просто і ясно: “... мовлення на Україні ведеться державною мовою...” То, може, вже пора зробити рішучий крок! Перестати давати плювати собі в криницю! Скільки ж можна, та вже ж десятий рік незалежності, скільки ще чекати?
Звичайно, існує й інша думка. Нещодавно у кав’ярні до мене приставав підпилий представник “рускоязичного насєлєнія” і, впадаючи в раж і мало не рвучи на грудях футболку, вигукував “... а я здєсь радзілся, так што, я нє імєю права слушаць наше радзіо!...” Складно відповідати в таких випадках, і чуєшся ні в сих, ні в тих. Але дуже хочеться і собі запитати: “...а я тут народився, тут Україна, немає іншого місця на землі, де я міг би не чути їхніх голосів і їхньої мови, то ЧОМУ Я МУШУ В МАРШРУТКАХ І КАВ’ЯРНЯХ СЛУХАТИ ЇХНЄ РАДІО І ЇХНЮ МОВУ, А НА МОЄ ПРОХАННЯ ВИМКНУТИ ЧУТИ У ВІДПОВІДЬ ЇХНЮ ЛАЙКУ???”
|
|
